Класифікація видів соціально-трудових відносин у сфері праці

Класифікаційні ознаки	Види соціально-трудових відносин у сфері праці
За змістом діяльності	Виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні
За суб’єктом	Міжорганізаційні (організація - організація), внутрішньо-організаційні, внутрішньовиробничі (організація – особа, особа-особа)
За обсягом владних повноважень	Відносини по вертикалі, відносини по горизонталі
За характером розподілу доходів	Відповідно до трудового кодексу, не відповідно до трудового кодексу (тіньовий розподіл)
За ступенем регламентованості	Формальні (офіційно оформлені), неформальні
За способом спілкування	Безособові, міжособові

Суб'єктами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава.

Найманий робітник — це громадянин, що уклав трудовий договір з роботодавцем, керівником підприємства чи окремою особою.

Для захисту своїх інтересів наймані працівники можуть створювати об’єднання. Найбільш поширеною формою об’єднання виступають профспілки Професійні спілки створюються для захисту економічних інтересів найманих робітників чи осіб вільних професій у визначеній сфері діяльності профспілок: забезпечення зайнятості, умов та оплати праці.

Роботодавець — це людина, котра працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного чи декількох працівників.

26…

Ринок праці – це:

-  система відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем;

-   економічний простір – сфера працевлаштування, де взаємодіють покупці і продавці праці;

- механізм, що забезпечує погодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит і споживання.

Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею під час виробництва будь-якої споживчої вартості.

Основні елементи ринку праці:

-  суб’єкти ринку праці (наймані робітники, роботодавці, держава);

-  правові аспекти, що регламентують відносини суб’єктів на ринку праці;

- кон’юнктуру ринку праці;

-  служби зайнятості населення;

-систему соціального захисту тощо.

Кон’юнктура ринку праці – співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці. Вона залежить від стану економіки, рівня розвитку технічної бази, добробуту населення, соціальної і виробничої інфраструктури.

Конкуренція – наявність численних незалежних покупців і продавців на ринку праці і можливість кожному з них вільно входити і виходити з ринку праці.

Головними складовими ринку праці є сукупна пропозиція, що охоплює всю найману робочу силу і сукупний попит як загальна потреба економіки в найманій робочій силі.

27..

В економічній науці під ефективністю суспільного виробництва розуміють відношення результату діяльності до витрат на його виробництво. Розрізняють: економічну ефективність – відношення результату до витрат; соціальну ефективність – відповідність результату суспільної праці потребам суспільства та особистості.

Ефективність суспільної праці  визначається великою кількістю різноманітних та взаємодоповнюючих показників, серед яких одне з основних місць займає показник продуктивності та рентабельності праці.

Продуктивність - це відношення обсягу продукції до відповідних витрат праці, матеріалів, капіталу, енергії, а також сумарних витрат ресурсів затрачених на її виробництво. Коли йдеться про співвідношення між обсягом продукції і витратами ресурсів, доцільно використовувати термін «продуктивність ресурсів» (праці, капіталу та ін.).

Продуктивність ресурсів (Р) загалом визначається за формулою:

Р = Q / І,

де Q - обсяг продукції (послуг) за визначений період часу в натуральному, вартісному чи іншому вимірах; І - витрати ресурсів, що відповідають даному обсягу продукції.

Продуктивність праці – це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг та кількістю праці, витраченої на їх виробництво.

Продуктивність праці (Р_П) визначається за формулою:

Р_П = Q / Т    або    Р_П = Q / N,

де Т – час витрачений на виробництво продукції; N – чисельність працівників.

Трудомісткість (ТМ) розраховується за формулою:

ТМ = Т / Q = 1 / Р_П .

Рентабельність праці – відношення прибутку до витрат на працю (зарплати).

28…

Зайнятість – як соціально-економічна категорія характеризує діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих потреб, що не суперечить законодавству і,  як правило, приносять їм заробіток.

Під формами зайнятості населення економісти розуміють організаційно-правові способи, умови працевлаштування (наприклад за формами власності підприємств, за формами організації роботи (стандартна і нестандартна) тощо).

Основними видами зайнятості є

        повна зайнятість – яка передбачає достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати;

        продуктивна зайнятість – це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигод, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи;

        раціональна зайнятість - це одночасно економічно і соціально доцільна зайнятість;

        ефективна зайнятість – це повна зайнятість, що одночасно відповідає вимогам раціональної зайнятості.

29…

Регулювання зайнятості трудових ресурсів - система заходів цілеспрямованого впливу на попит, пропозицію, ціну робочої сили з метою підвищення ефективності функціонування сфери зайнятості та забезпечення стійкого економічного зростання.

На ринку праці діють ринкові і неринкові методи регулювання зайнятості.

Методи впливу на рівень зайнятості поділяються на:

        активні: перенавчання; пошук роботи для тих, хто її потребує; інформаційно-рекламна діяльність; стимулювання створення нових робочих місць тощо.

        пасивні: виплата допомоги з безробіття та вихідної допомоги; відправлення працівників в неоплачувану відпустку; дострокове оформлення пенсії за віком тощо

Методи державного регулювання зайнятості:

        прямі: система законодавчих актів, норм, правил що регулюють систему соціально-трудових відносин; створення та забезпечення ефективного функціонування системи центрів зайнятості; система державного контролю; заходи податкової політики (економічний вплив на роботодавців) тощо.

        непрямі: фінансова політика (асигнування і субсидії); фіскальна політика (зміна податкових ставок); матеріальна політика (регулювання грошового обігу).

Слід виділити три основні моделі державної політики зайнятості:

1. Європейська модель – це скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва і як наслідок доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних

2. Скандинавська модель – це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць у державному секторі  з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких настає спад виробництва, що породжує  за собою звільнення.

3. Американська модель орієнтується на створення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходам.

30…

якість трудового життя – сукупність властивостей, які характеризують умови праці, умови виробничого життя та дозволяють врахувати ступінь  реалізації інтересів працівника і використання його здібностей.

Головним інструментом соціально-трудових відносин, за допомогою якого розробляється в життя політика у сфері праці, є законодавство про працю. В Україні це насамперед Кодекс законів про працю України, Закони України „Про зайнятість”, „Про оплату праці” тощо.

До сфери програмно-нормативного регулювання системи соціально-трудових відносин відносять такі напрями:

_умови праці (оплата, охорона праці, відпочинок);

_ соціальна політика;

_зайнятість (реєстрація безробітних, створення нових робочих місць, професійне перенавчання);

- міграційна політика (регулювання міграційних потоків робочої сили);

-  демографічна політика (виплати допомоги вагітним, допомоги на дітей, програми поліпшення здоров’я).

Методи реалізації програм поділяють на:

_адміністративні (розробка постанов, наказів, інструкцій тощо); _організаційні (створення відповідних структур, способів виконання програм);

_ фінансові (надання податкових пільг, фінансової допомоги);

  _ екологічні.

Для точнішої постановки мети в процесі розробки та реалізації програм використовуються соціальні індикатори, або нормативи – кількісні показники відповідності й динаміки соціальних процесів у суспільстві.

Одним із найважливіших соціальних нормативів є споживчий кошик. У системі соціальних індикаторів споживчий кошик ділиться на:

 ­­_  кошик ваг, який використовується для вимірювання динаміки споживчих цін;

   _ мінімальний споживчий кошик, використовується для вимірювання прожиткового мінімуму, розраховується державними органами та офіційно затверджується.

Мінімальний споживчий кошик як соціальний індикатор застосовується для визначення нижньої межі малозабезпеченості, визначення об’єктивної основи для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, деяких видів мінімальних соціальних витрат.

31…

рівень життя – це сукупність таких показників, як:

-здоров’я, зокрема демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромадження;

-  умови праці, зайнятість, організація праці;

- освіта;

      житло та його благоустрій;

      соціальне забезпечення.

Узагальнюючими вартісними показниками рівня життя населення:

Загальне споживання матеріальних благ і послуг, що включає особисте споживання населенням матеріальних благ, платні і безкоштовні послуги;

Реальні доходи – частина НД, використовувана населенням для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб;

Реальна зарплата робітників та службовців - поділ номінальної зарплати на індекс споживчих цін;

Грошовий дохід родини - сума грошових надходжень у вигляді зарплати, пенсій, допомоги, підприємницького доходу;

Сукупний дохід.