25. Дати аналіз міжнародних відносин та зовнішньої політики України та Росії в період громадянської війни та іноземної інтервенції (1918-1920 рр.).

Громадянська війна в Росії: причини, періодизація, наслідки.

Починаючи з листопада 1917р., на території всієї Росії формуються опозиційні сили, які ведуть жорстоку боротьбу проти більшовиків. Це офіцерські та козачі загони на Дону, у Сибіру, національні формування в Україні, на Кавказі тощо.

У грудні 1917 - січні 1918 р. більшовицький уряд розв'язує громадянську війну проти опозиційних сил походом на Дон проти Каледіна та наступом на УНР. Колишні верховні головнокомандуючі російською армією Л. Корнілов та Н. Алексеев організували в Новочеркаську Добровольчу армію з незадоволеного російського офіцерства. На північному заході генерал Юденіч створив антибільшовицькі військові формування, на сході адмірал О. Колчак формує свою армію, у Заволжі генерал О. Дутов готується до наступу. На півночі антибільшовицький рух очолив лідер Союзу відродження Росії М. Чайковський. Таким чином, у суспільстві відбувається розкол на «своїх» та «чужих», розгортається гостра і надзвичайно жорстока боротьба, знецінюється людське життя, розвалюється економіка. Це велика трагедія народу, що має назву громадянська війна. Причини громадянської війни:

- безкомпромісне політичне протиборство політичних партій,

груп, соціальних верств, намагання знищити противника;

- прагнення колишньої керуючої верхівки повернути багатства і владу;

- економічні помилки більшовиків (запровадження політики «воєнного комунізму»;

- політичні помилки більшовиків, які в січні 1918 р. розігнали Установчі збори та в березні 1918 р. уклали сепаративний мир з Німеччиною;

- ігнорування більшовиками козацьких традицій і звичаїв та насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі сприяло незадоволенню російського козацтва і підштовхнуло до збройної боротьби;

- розв'язання проблем у суспільстві не шляхом пошуку компромісів, а шляхом фізичного знищення класового ворога. Це стало можливим під впливом російських традицій «пугачовщини» й «разінщини» та через відсутність демократичних традицій;

- відмова від сплати позичок царського і Тимчасового уряду, можливість виходу Росії з Першої світової війни, страх перед світовою революцією, призвело до іноземного втручання.

Перший період: літо 1918 р. - жовтень 1918 р. — початок громадянської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.

Другий період: листопад 1918 р. - квітень 1919 р. — посилення інтервенції Антанти.

Третій період: 1919 р. — вирішальні перемоги над силами внутрішніх супротивників радянської влади та іноземних інтервентів.

Четвертий період: 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром білогвардійських військ Врангеля.

Наслідки громадянської війни були надзвичайно трагічними в першу чергу для народу. Збитки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців. Внаслідок економічної розрухи промислове виробництво впало у 1920 р. до 14% відносно рівня 1913 p., сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі. Унаслідок застосування «білого» й «червоного» терору, від голоду та хвороб загинуло від 12 до 15 млн осіб.

Громадянська війна поділила країну на два ворожі табори, змінила звичний спосіб життя і долі мільйонів людей. Наслідком війни стала еміграція багатьох людей. Більше 2 млн осіб опинилися за кордоном, і це були не лише активні учасники білогвардійського руху, а й робітники та селяни, що мобілізувалися до білих армій, а потім були виведені за кордон. В еміграції опинилося багато представників інтелігенції.

Слід зазначити, що громадянська війна у Примор'ї та Забайкаллі тривала аж до 22 листопада 1922 p., коли Далекосхідна республіка перестала існувати й увійшла до складу Росії.

У Середній Азії ще довгі роки тривала боротьба проти басмацьких формувань. Останні осередки селянського протистояння в Україні були ліквідовані лише в роки голодомору.