22. Показати участь Росії в першій світовій війні; проаналізувати причини поразок царських військ, їх наслідки. Лютнева буржуазно-демократична революція.

Росія на початку 1917р. вступила у смугу політичної, економічної і воєнної кризи. Оскільки країна не була готова до тривалої війни, яка "з'їдала" більшу частину бюджету держави, ЇЇ економіка поступово занепадала. Промисловість не встигала задовольняти потреби фронту, а про виробництво товарів широкого вжитку не могло бути й мови. Більшість робітників мобілізували до війська, фабрикам і заводям бракувало робочих рук. Через відсутність палива зупинялися залізниці, і у великих містах гостро відчувався брак продовольства. Це викликало обурення робітників, котрі і без того вели напівголодне існування. У сільському господарстві ситуація також була нелегкою. Більшість чоловіків мобілізували до армії. Майже половина з них загинула або стала інвалідами. Через брак робочих рук, низьку агрокультуру, відсутність передової техніки в країні з кожним роком війни все менше і менше збирали хліба, скорочувалося його постачання у міста і на фронт. Поміщицькі господарства занепадали і скорочували виробництво потрібних продуктів.

Почастішали реквізиції коней та іншої худоби у селян для потреб армії. Війна вочевидь загострила нужду і страждання народу. Майже в кожній сім'ї хтось загинув, був поранений чи перебував на фронті, що викликало соціальну, психологічну нестабільність у суспільстві. Народ втомився від постійних негараздів, його патріотичний запал вичерпувався. Гасло "За віру, царя і вітчизну" вже не викликало ентузіазму в солдатів російської армії, котрі четвертий рік гинули в Галичині, Білорусії та Польщі. Російське самодержавство політичне вичерпало себе. Цар Микола П (1894-1918) та його оточення були неспроможні керувати гігантською імперією. Дворянство, яке оточувало царя, не сприймало жодних змін і не могло врятувати країну. Крим і загибель монархічної моделі управління була невідворотна. Та ні Микола II, ні його уряд цього не розуміли. Шлях перетворення Росії з абсолютної монархії на конституційну (скликання Думи) був повільним і болісним. Дума не змогла стати рушієм політичних, економічних і соціальних змін у країні.

Нездари й авантюристи типу Г. Распутіна набували все більшого впливу на оточення царя. Політичні сили в Росії поляризувалися. Дворянство підтримувало самодержавство і не хотіло жодних докорінних змін. Кадети. октябристи та інші демократичні партії вимагали від царя та уряду стяти на шлях рішучих змін і тим самим відвернути катастрофу. Ліві партії - есери та меншовики • вважали, що тільки революція спроможна очистити російське суспільство і вивести його із кризи. На крайніх лівих позиціях стояло більшовицьке крило РСДРП(б) на чолі з В. Ульяновим (Леніним). Більшовики закликали до революційної боротьби, ліквідації "експлуататорських класів" і встановлення "диктатури пролетаріату". Крім того, проти російського самодержавства та імперської системи в цілому виступали національно-патрютичні сили поневолених народів. Отже, революція, що вибухнула в лютому 1917р., була породжена злиденністю робітництва і селянства, політичним безправ'ям народів, існуванням у Росії самодержавної монархії, що унеможливлювала розвиток демократичних свобод у російському суспільстві. Війна й економічна руїна прискорили революційний вибух у кращі.

Проти самодержавства виступали різні верстви і сили Росії. Робітництво, селянство, інтелігенція вимагали рішучих змін. Вони й стали рушійними силами російської революції. Використовуючи складну ситуацію в кращі, повели широку пропаганду революційних ідей есери, меншовики й більшовики. На відміну від них кадети і октябристи вимагали змін без революційних потрясінь.

Лютнева буржуазно-демократична революція 1917, друга російська революція, в результаті якої було повалено самодержавство і створені умови для переходу до соціалістичного етапу революції.

Лютнева революція породжена в основному тими ж соціально-економічними протиріччями, що і Революція 1905–07 в Росії . Перед нею стояли корінні завдання демократичного перетворення країни: скидання царської монархії, встановлення демократичної республіки, ліквідація поміщицького землеволодіння, знищення національного гніту. «Буржуазна революція у нас не закінчена, – писав В. І. Ленін в 1911. – Самодержавство намагається по-новому вирішити заповідані нею і нав'язані всім об'єктивним ходом економічного розвитку завдання, але воно не може їх вирішити... Революційна криза на грунті недозволених буржуазно-демократичних завдань залишається неминучим» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 20, с. 307). Подальший розвиток капіталізму поглибив соціально-економічні протиріччя, ще більше зближує демократичні і соціалістичні завдання, що стояли перед пролетаріатом. Перша світова війна 1914–18 прискорила процес переростання монополістичного капіталу в державно-монополістичний і зростання політичної організованості буржуазії. Війна до крайності загострила всі соціальні конфлікти в країні, прискорила настання нової революції.