4.Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб.

Холе́ра— острая кишечная антропонозная инфекция, вызываемая бактериями вида Vibrio cholerae. Характеризуется фекально-оральным механизмом заражения, поражением тонкого кишечника, водянистой диареей, рвотой, быстрейшей потерей организмом жидкости и электролитов с развитием различной степени обезвоживания вплоть до гиповолемического шока и смерти.Распространяется, как правило, в форме эпидемий. Эндемические очаги располагаются в Африке, Латинской Америке, Индии (Юго-Восточной Азии). Последний зафиксированный не эпидемический случай смерти в России — 10 февраля 2008 — смерть 15-летнего Константина Зайцева; эпидемический случай зарегистрирован на Гаити — к 31 декабря 2010 погибло 3333 человека, заражены около 200 тысяч человек.

Чума́ — острое природно-очаговое инфекционное заболевание группы карантинных инфекций, протекающее с исключительно тяжёлым общим состоянием, лихорадкой, поражением лимфоузлов, лёгких и других внутренних органов, часто с развитием сепсиса. Заболевание характеризуется высокой летальностью и крайне высокой заразностью.Возбудителем является чумная палочка (лат. Yersinia pestis), открытая в 1894 году одновременно двумя учёными: французом Александром Йерсеном и японцем Китасато Сибасабуро.Инкубационный период длится от нескольких часов до 3—6 дней. Наиболее распространённые формы чумы — бубонная и лёгочная. Смертность при бубонной форме чумы достигала 95 %, при лёгочной — 98-99 %. В настоящее время при правильном лечении смертность составляет 5-10 % .Известные эпидемии чумы, унёсшие миллионы жизней, оставили глубокий след в истории человечества.

Сибірка— гостра бактерійна зоонозна інфекція, що характеризується інтоксикацією, розвитком серозно-гемморагічного запалення шкіри, лімфатичних вузлів і внутрішніх органів, що протікає в шкірній або септичній формі. Викликається бактерією Bacillus anthracis. Сибірка раніше була досить розповсюдженим захворюванням тварин і нерідко людей, тепер трапляється лише спорадично, переважно як професійне захворювання.

5.Інфекційне захворювання тварин і рослин.

Інфекційність хвороб пов’язана з властивостями їх збудників. Збудниками інфекційних хвороб тварин є віруси, бактерії, рикетсії, мікоплазми, гриби, найпростіші організми, яким притаманна повсюдність, різноманітність і до кінця непізнанність. Вони належать до мікросвіту, який існує поряд з нами і постійно поповнюється новими небезпечними збудниками. Останнім часом був виявлений пріон, який уражує тварин і людей та принципово відрізняється від усіх інших збудників. Збудники мають здатність передаватися від однієї тварини до іншої (зоонозна інфекція), від тварин до людей (зооантропонозна інфекція) і навпаки (антропозоонозна інфекція). За певних умов вони можуть набувати ознак ензоотії (поширюватись у межах одного господарства) та епізоотії (на значних територіях), або панзоотії, охоплюючи всю країну чи континент.

Збудники інфекційних хвороб тварин є паразитами. У процесі еволюції біосфера постійно збагачується паразитуючими формами, організованими у складну структуру. Віруси та віроїдні доклітинні форми є паразитами генетичного рівня; групи бактерій, мікоплазми, рикетсії, гриби, найпростіші організми паразитують на клітинному рівні; а зоопаразити діють на рівні організму. В організмі тварин можуть поєднуватися інфекційні збудники різних таксономічних приналежностей та рівнів паразитизму. Таке поєднання формує ушкоджуючий комплекс, хвороботворність якого визначають склад і характер взаємодії його складових елементів. Такому явищу в організмі тварин протистоїть захисний комплекс, що об'єднує специфічні та неспецифічні чинники протидії інфекції. Взаємодію ушкоджувального і захисного комплексів називають ще інфекційним процесом.

Умовами виникнення інфекційних хвороб тварин є наявність етіологічного чинника (збудника), сприйнятливої тварини та сприятливих умов. Іноді зараження виникає лише за умови поєднання кількох збудників (асоційована інфекція). Патогенну дію етіологічного чинника визначає вірулентність збудників. За наявності асоційованої інфекції вона залежить від взаємодії мікробів: за синергізму ушкоджувальна дія яскраво виражена, а за антагонізму патогенні властивості мікробів нейтралізуються.

Поширення асоційованих інфекцій обумовлює проблеми діагностичного, лікувального, профілактичного плану тощо. З цим пов’язане сформування нового наукового напряму -- паразитоценології, в основі якої поліетіологічний підхід до заразних захворювань з урахуванням всіх паразитуючих у макроорганізмі мікробів, що об’єднує вірусологів, бактеріологів і паразитологів.

Сприйнятливість тварин до інфекції залежить від стану імунітету та неспецифічних чинників захисту, а також від наявності видового бар'єру (наприклад, коні, на відміну від парнокопитних, не хворіють на ящур). Деякі збудники з часом модифікуються і можуть долати видові бар'єри. Розвиток захворювання пов'язаний із розмноженням і накопиченням прониклих до організму мікробів та наступною генералізацією процесу.

Реакція організму спрямована на нейтралізацію та елімінацію патогенного збудника. Залежно від результату цього протистояння можливий різний розвиток хвороби: одужання або перебування інфекційного збудника протягом певного часу в організмі без ознак захворювання (персистентна інфекція).

Лише сучасні методи діагностики, зокрема молекулярно-генетична, з урахуванням епізоотологічних, клінічних і патолого-анатомічних даних дають можливість своєчасно і якісно встановлювати діагноз, підтверджувати або спростовувати його, диференціювати збудників хвороб.

Хвороби людини.

Стафілококові захворювання. Стафілококи були виявленні Р.Кохом в 1878р., виділені Л.Пастером 1880р. і докладно вивчено С.Розембахом в 1884р. Відомо що стафілокок може уражувати будь-які органи і тканини макроорганізму. Він може призвести до запалення легень, плевриту, менінгіту, енцефаліту, абсцесу мозку та ін. Основним критерієм патогенності стафілококів є їхня здатність коагулювати плазму крові.

У травному каналі стафілококи спричиняють виникнення токсичних диспенсій у дітей, ентероколітів, тяжких холероподібних гастроенигеритів. Різні захворювання печінки і жовчного міхура спричиняються стафілококовою інфекцією.

Велику небезпеку для людства, є їхня здатність поширювати інфекційні хвороби (Незабаром стане ясно, що деякі інфекційні хвороби асоціюються з живими організмами, ще більш дрібними, більше плідними і навіть більше небезпечними, чим комахи).

Кожен живий організм піддається інфекційним хворобам, хвороба в широкому розумінні цього слова розуміється як «захворювання», тобто будь-яке порушення або зміна фізіології або біохімії організму.

У людей немає імунітету проти інфекційних хвороб, заподіюваного передчасною смертю індивідуума, яким володіють дрібні види. Люди порівняно великі, довго живуть і повільно розмножуються. Швидка смерть зненацька великої кількості людей може нанести серйозну втрату.

Найнебезпечнішим щодо цього є клас порушення функцій, названий інфекційною хворобою. Існує багато порушень, які впливають на людину по тій або іншій причині і можуть убити її, але які не будуть самі по собі становити небезпеку, тому що строго обмежуються страждаючим індивідуумом.

Однак там, де хвороба певним чином може перейти від однієї людинм до іншої, і привести до смерті не тільки його самого, але також і мільйонів інших.

І, звичайно, в історичні часи інфекційні хвороби підійшли до знищення людського виду ближче, чим хижацьке винищування твариною. Хоча інфекційні хвороби, навіть у найгіршому варіанті, ніколи насправді до кінця не розправлялися з людьми як з видом (це очевидно), вони можуть нанести серйозну втрату цивілізації і змінити хід історії