- •1 . Історія становлення науки про політику. Основні напрямки в сучасній політології
- •2. Політика як соціальне явище: її сутність і структура.
- •3. Політичне вчення Платона: модель ідеальної держави та її викривлення.
- •4. Політичне вчення Аристотеля: походження та сутність держави, форми державного устрою.
- •5. Політична думка стародавнього Риму: «змішана» форма державного устрою Цицерона.
- •6. Політична думка Середньовіччя: церква та держава в політичних концепціях Фоми Аквінського та Марсилія падуанського.
- •7. Політична думка Відродження. Політичний реалізм н.Макіавеллі.
- •8. Політичні ідеї англійського Просвітництва
- •9. Політичні ідеї французького Просвітництва
- •10. Соціально-політична доктрина марксизму.
- •11. Політичне вчення м. Вебера
- •13. Основні етапи розвитку політичної думки України.
- •14. Влада: сутність, структура, ресурси, функції
- •15. Легітимність влади. Типи легітимного панування.
- •16. Поняття, структура, функції політичної системи суспільства. Модель політичної системи д. Істона.
- •17. Ефективність і стабільність політичної системи.
- •18. Типологія політичних систем.
- •19. Поняття політичного режиму та його типи.
- •20. Тоталітарний режим: сутність, ознаки, різновиди.
- •21. Авторитарний режим: сутність, ознаки, різновиди.
- •22. Сутність та головні ознаки демократичного режиму.
- •23. Сучасні концепції демократії. Теорія поліархії р. Даля.
- •24. Неопатримоніалізм як тип політичного режиму
- •25. Характерні риси політичного режиму сучасної України
- •26. Теорія третьої хвилі демократизації
- •27. Структурні теорії демократизації. Вплив економіки та релігії на процес демократизації
- •28. Процедурні теорії демократизації. Модель переходу до демократії д. Растоу.
- •29. Феномен «дефектної демократії».
- •30. Поняття, ознаки, функції, концепції походження держави
- •31. Федерація як форма державного утрою. Історичні шляхи форсування федерацій
- •32. Унітарна форма державного устрою: сутність та різновиди
- •33. Республіканська форма державного правління: сутність та різновиди
- •34. Монархічна форма державног правління: сутність та різновиди
- •35.Форма правління в Україні.
- •36. Сутність правової та соціальної держави
- •38. Парламент як інститут представництва та узгодження інтересів.
- •39. Сутність, ознаки, функції та типи політичних партій
- •40. Різновиди партійних систем. Специфіка партійної системи України.
- •41. Групи інтересів.Лобізм.
- •42. Мажоритарна виборча система: поняття, переваги, недоліки
- •43. Пропорційна виборча система: поняття, переваги, недоліки
- •44. Поняття політичної ідеології. Лібералізм та неолібералізм.
- •45. Поняття політичної ідеології. Консерватизм і неоконсерватизм.
- •46. Поняття політичної ідеології. Соціал-демократична ідеологія
- •47. Поняття політичної ідеології. Фашизм та неофашизм
- •48.Поняття та структура політичної культури. Типи політичної культури
- •49.Поняття політичного лідерства. Типи політичного лідерства.
- •50. Політична еліта. Типи політичних еліт.
- •51. Поняття, структура, динаміка та функції політичного конфлікту.
- •52.Основні підходи до аналізу мв(міжнар. Відносин): політичний реалізм і неореалізм.
- •53. Основні підходи до аналізу мв(міжнар. Відносин): неолібералізм.
- •54. Основні підходи до аналізу мв(міжнар. Відносин): світ-системна теорія.
48.Поняття та структура політичної культури. Типи політичної культури
Термін «політична культура» вперше увів до наукового вжитку німецький філософ-просвітитель Іоганн Готфрід Гердер (1744—1803). Значний внесок у становлення й розвиток теорії політичної культури зробили американські політологи Г. Алмонд і С. Верба. Вони ж започаткували підхід до розуміння політичної культури як сукупності орієнтацій індивідів стосовно політичних об'єктів. Такі орієнтації виявляються на трьох рівнях. Це, по-перше, пізнавальні орієнтації, які охоплюють знання про політичну систему та її функціонування. По-друге, емоційні орієнтації, які виражають почуття щодо політичної системи, учасників політичного процесу. По-третє, це — оціночні орієнтації, які виражають особисте ставлення до політичної системи, її учасників та їхніх дій.
Поряд з цим, традиційним, підходом до розуміння політичної культури існує інший підхід, який розглядає політичну культуру як органічну єдність політичної свідомості й політичної поведінки. Російський політолог М. X. Фарукшин визначає політичну культуру як «сукупність стереотипів політичної свідомості й поведінки, властивих даній соціальній спільності» Отже, політична культура в широкому розумінні — це сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи.
Основними елементами її структури є політична свідомість і політична поведінка (діяльність) у найбільш поширених, типових їх виявах. Головним елементом політичної культури є політична свідомість. її складають політичні інтереси, знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності, оцінки, орієнтації, почуття, настрої, традиції тощо.
Системоутворюючими в політичній культурі, тобто такими, що визначають її як органічну цілісність, систему, є політичні знання, політична ідеологія і переконання. Винятково важливим є діяльнісний аспект політичної культури. Його складають визнані в суспільстві норми політичної поведінки, навики і способи політичної діяльності, вміння і досвід тощо. У реальній дійсності політична культура виявляється передусім у вигляді стереотипів політичної поведінки і способів функціонування політичних інститутів. Залежно від суб'єкта політики розрізняють політичну культуру суспільства, соціальної спільності (суспільного класу, соціальної групи, нації, народності, територіальної, демографічної спільності тощо) та індивіда.
Найвідоміша типологія належить Г.Алмонду та С Верби. Вони виокремили у праці «Громадянська культура» три «чистих типи» політичної культури: паройкіальну, підданську та активістську. Паройкіальний (від грецьк. «пара» — навколо і «ойкос» — дім, господарство) тип політичної культури (іноді його називають «патріархальним») характеризується відсутністю в суспільстві інтересу до політичної системи. Підданський тип політичної культури вирізняється сильною позитивною орієнтацією громадян на політичну систему, але слабкою орієнтацією на активну участь у її функціонуванні. Активістський тип політичної культури (або «культура участі») вирізняється активною заінтересованістю громадян не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому, щоб відігравати у ній активну роль. Це не єдина типологія, існує ще, наприклад, типологія Є. Вятра.