48. Банківська система.

Економічні відносини не можуть існувати без грошей. Банківська система забезпечує взаємодію господарюючих суб'єктів. Її формують:

1. Центральний банк — виступає головним координатором всієї банківської системи, володіє монопольним правом грошової емісії. Він контролює стан грошової системи країни і забезпечує у разі потреби ті або інші заходи по підтримці стійкості грошей. У Україні в ролі центрального банку виступає Національний банк України.

2. Комерційні банки – це комерційні організації, що займаються підприємництвом у сфері кредиту, тобто що акумулюють і розміщують на принципах платності, терміновості і поворотності вільні грошові кошти. Вони також обслуговують комерційні операції між підприємцями. Банки виконують різні фінансові операції за домовленістю з клієнтом, одержуючи за це певну платню. Комерційні банки можна підрозділити на універсальні, такі, що займаються всім спектром банківських операцій, і спеціалізавані, що здійснюють кредитно-фінансову діяльність в обмеженій сфері. Серед останніх виділяються:

• інвестиційні банки, що здійснюють кредитування капітального будівництва;

• інноваційні банки, що надають кредити під здійснення науково-технічних програм;

• іпотечні банки, які надають позики під заставу нерухомого майна (землі, будівель і т. п.).

Разом з банками, які мають в кредитній системі чільне значення, існують і небанківські фінансово-кредитні установи, до яких, зокрема,

відносяться:

• суспільства взаємного кредиту, що створюються дрібними і середніми підприємцями;

• ломбарди, що є своєрідними організаціями споживчого кредиту;

• ощадні каси, які мобілізують засоби дрібних

• вкладників і передавальні їх в розпорядження банків;

• лізингові компанії, що поєднують надання кредиту з наданням послуг з оренди устаткування, транспортних засобів;

• факторингові компанії, що беруть на себе зобов’язання по стягуванню боргу з дебіторів за домовленістю з кредиторами.

Масштаби банківських операцій, здатність їх впливати на економічну ситуацію в країні в цілому перетворюють проблему функціонування банківської системи в макроекономічну.

49. Позичковий капітал і позичковий процент. Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента.

Позичковий капітал або капітал, що приносить проценти, як і торговельний, виник задовго до капіталізму, ще у рабовласниць­кому суспільстві у вигляді лихварського капіталу. Він, як і купе­цький капітал, відіграв. значну роль у руйнуванні феодалізму й становленні капіталізму. Проте в умовах сучасної ринкової системи позичковий капітал втратив свою самостійність й існує як відо­кремлена частина промислового капіталу.

В силу яких причин відбувається така відокремленість? Об'єктивно необхідність появи особливої групи підприємців, що виконують специфічні функції перетворення грошей в капітал,

диктується самою природою капіталу як самозростаючої вартості. Річ у тім, що в процесі кругообороту й обороту капіталу утворю­ються тимчасово вільні грошові кошти, які не можуть в кожний даний момент бути використані як капітал.

Джерелом таких коштів, по-перше, є амортизація основного капі­талу, яка накопичується у вигляді амортизаційного фонду і є тимча­сово вільною до повного зносу основного капіталу. По-друге, тимчасо­ве вивільнення грошових коштів відбувається і в результаті незбігу часу реалізації готової продукції і часу закупівлі сировини й матеріа­лів для нового виробничого циклу. По-третє, частина оборотного капіталу, а саме - гроші, призначена для виплати заробітної плати. По-четверте, частина прибутку виділена для нагромадження. Ці гроші не можуть бути використані за призначенням, доки не досягнуть певного мінімуму. До цьго вони є тимчасово вільними. Нарешті, по-п'яте, - це гроші, призначені для нагромадження всіма верствами населення. Останні акумулюються в ощадних касах, страхових товариствах, які разом з банками здійснюють кредитні операції.

Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самій суті капіталу (бо ж капітал - це вартість, яка приносить додаткову вар­тість). Тому за таких умов об'єктивно утворюється особлива група підприємців, яка концентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою забезпечити їх зростання. Саме такі гроші, передані одними підприємцями в тимчасове користування іншим з метою їх самозростання, набувають форми позичкового капіталу.

1. Позичковий капітал є капітал-власність на відміну від промислового й торговельного, які виступають як капітали функції. Тобто, якщо промисловий і торговельний капітали приносять прибуток тому, що вони функціонують, то позичковий капітал приносить процент лише тому, що він є власністю.

2. Позичковий капітал виступає як капітал-товар, чого не можна сказати про промисловий та торговельний капітали. Правда, це товар специфічний. На відміну від товару як речі, тут об'єктом продажу виступає не продукт праці, а властивість грошей самозростати, приносити прибуток. Тим самим гроші у формі позичкового капіталу набувають подвійної споживної вартості. По-перше, як гроші вони виступають у ролі загального еквівалента, а, по-друге, вони набувають властивості приносити додаткову вартість, тобто виступають у ролі капіталу. І що особливо важливо, гроші виступають як капітал не лише для їх власника, а й для функціонуючого підприємця (тобто для того, хто взяв гроші в борг з метою їх продуктивного використання).

3. Як товар особливого роду, позичковий капітал має і своєрідну форму відчуження. Так, звичайний товар відчужується від свого власника шляхом продажу, а позичковий капітал посередництвом позики. Тобто, гроші не продають назавжди. Відбувається лише передача грошей в тимчасове користування з метою використання їх другої споживної вартості - властивості приносити прибуток. Тому, після закінчення певного строку позичковий капітал повертається до свого власника та ще й з певним приростом -процентом.

4. Специфічна природа позичкового капіталу знаходить безпосереднє вираження у формі його руху, яка якісно відрізняється від форми руху промислового і торговельного капіталів. Він не набуває ні продуктивної, ні товарної форми й функціонує лише в одній формі - грошовій. Тому формула його руху виглядає так: Г - Г".

При поверховому знайомстві з позичковим капіталом складається враження, що це самостійна форма капіталу, незалежно від руху промислового капіталу. Насправді ж сама можливість появи позичкового капіталу безпосередньо пов'язана з існуванням капі­талу - функції, насамперед промислового капіталу, який створює вартість і додаткову вартість. Якби не було продуктивного капіталу (складової форми промислового), не було б і капіталу, що приносить проценти, бо не було б звідки їх брати.

Позичковий капітал у процесі свого руху, як і будь-який інший капітал, повинен не лише зберегтися у своїй початково авансованій сумі грошей, але й зрости, тобто принести своєму власнику доход. Цей доход виступає у формі процента. І тут виникає принаймні два питання. По-перше, за що платить той, хто бере гроші в позику? По-друге, звідки беруться гроші у позичальника для виплати процента?

Відповідаючи на перше питання, треба згадати, що гроші у формі позичкового капіталу набувають додаткової споживної вартості, а саме - приносять прибуток.

Отже, позичальник, беручи в позику певну суму грошей, оплачує їх власнику саме цю потенціальну можливість отримати прибуток. І процент, який сплачує позичальник, не є ціною грошей, взятих у позику, адже гроші не можуть мати ціну. Він виступає лише як плата за споживну вартість тих грошей.

Таким чином, за умов опосередкування позичковим капіталом процесу виробництва, загальний прибуток розподіляється між підприємцем-функціонером і власником грошового капіталу. Перший отримує частку, яка називається підприємницьким доходом; а частка другого називається процентом.