- •1. Предмет історії української культури.
- •2. Етногенез українців як чинник унікальності української культури.
- •3.Культурно-історична своєрідність реґіонів України.
- •4. Основні заняття і матеріальна культура українців.
- •5. Українські духовні традиції.
- •6. Календарні свята та обряди українців.
- •7. Українська сімейна обрядовість.
- •8. Матеріальна і духовна культура східних слов'ян.
- •9. Язичницькі вірування східних словян.
- •10. Причина та історія прийняття християнства на Русі.
- •11. Наслідки та значення християнизації Русі.
- •12. Писемність на Ріусі: зародження та розвиток.
- •13. Усна народна творчість, билини (9-13 ст.).
- •14. Перекладна та житійна література (9-13 ст.)
- •15. Літописання. „Повість времяних літ”(9-13 ст)
- •16. Філософсько-богословська публіцистика. „Слово про закон і благодать”(9-13 ст.).
- •17. ”Слово о полку Ігоревім”-видатна памятка давньоруської літератури.
- •18. Освіта та наукові знання (9-13 ст.).
- •19. Архітектура Давньої Русі.
- •20. Образотворче мистецтво Київської Русі.
- •21. Дикоротивно-ужиткове мистецтво (9-13 ст.).
- •22. Історичні умови розвитку Культури в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •23. Наука і оствіта в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •24. Розвиток книжкової справи в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •25. Література Литовської доби.
- •26. Архітектура в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •27. Образотворче мистецтво в умовах литовської державності (друга половина 13-15 ст.)
- •28. Передумови і труднощі культурного піднесення (16-18 ст.).
- •29. Особливості релігійної ситуації в Україні під владою Речі Посполитої та Росії (16-18 ст.)
- •30. Книгодрукування і література під владою Речі Посполитоїта Росії (16-18ст).
- •31. Братські школи.
- •32. Острозька академія.
- •Сьогодення Острозької академії
- •33. Киево-Могилянська академія.
- •34. Нові галузі під владою Речі Посполитої та Росії (16-18ст.).
- •35. Життевий та творчий шлях г.С. Сковороди.
- •36. Образотворче мистецтво під владою Речі Посполитої та Росії (16-18ст.).
- •37. Розвиток Архітектури під владою Речі Посполитої та Росії (16-18ст.)
- •38. Музичне мистецтво під владою Речі Посполитої та Росії (16-18 ст.).
- •39. Театр та вертеп під владою Речі Посполитої та Росії 16-18 ст.).
- •40. Історичні умови розвитку у 19 ст.
- •41. Освіта і наука у 20 ст.
- •42. Особливості українського літературного процесу у 19ст.
- •43. Розвиток образотворчого мистецтва та скульптури у 19ст.
- •44. Театральне мистецтво у 19ст.
- •45. Розвиток архітектури у 20ст.
- •46. Руська трійця.
- •47. Кирило мифодіївське товариство.
- •48. Громадівський рух.
- •49. Москвофіли та народовці.
- •50. Загальні особливості Української культури у 20 ст.
- •51. Культура України в 1900-1917рр.
- •52. Культурний розвиток доби національно-визвольних змагань 1917-1921рр
- •53)Культурний розвиток в Україні в період Українізації 20-і рр. 20 ст. „Розстріляне віродження”.
- •54. Міжвоєнний період на західноукраїнських землях.
- •55. Культурні процеси в період Великої Вітчизняної Війни.
- •56. Ідеологічний тиск 1945-1953рр.
- •57. Шестидесятники.
- •58. Протиріччя культурного процесу 60-80-х років.
- •59. Культура Української діаспори у 20 ст.
- •60. Формування нової соціальної дійсності та її риси.
- •61. Україна в світовому культурному просторі.
- •62. Книгодрукування та бібліотека в сучасній Україні.
- •63. Сучасна українська література.
- •64. Сучасне мистецтво.
- •65. Театральне мистецтво та кінематорграф в сучасній Україні. Б. Ступка
- •66. Освіта та наука в сучасній Україні.
47. Кирило мифодіївське товариство.
Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство (товариство: Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846» Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб. У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.
Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти. Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький). Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).
Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Напередодні цієї події у будинку на Подолі, власником якого був протоієрей Андріївської церкви Завадський, з’явився новий мешканець – дев’ятнадцятирічний Олексій Петров, студент юридичного факультету Київського університету св. Володимира. Батько Петрова, жандармський офіцер Михайло, помер рано, втім устиг виховати сина. Напівсироті постійно не вистачало грошей, часом він голодував, й тому мав доволі жалюгідний вигляд. Вірогідно, це стало однією з причин, що колезький секретар Микола Гулак, який мешкав у цьому ж таки будинку, вирішив посвятити Петрова у таємниці товариства.
Якось Петров почув, як гості Гулака, а це були поміщик Микола Савич, студент Олександр Навроцький і професор Микола Костомаров, вели мову про республіканський устрій Росії. Олексій познайомився з сусідом, виявив цікавість до теми, і Гулак схибив, він довірився йому. Повідомив малознайомій особі основи конспірації товариства.