Обпис екскурсійних об’єктів по маршуту смт. Диканька

Походження назви селища пов’язують з тим, що в давнину Диканька була оточена густими лісами, які надавали цій місцевості дикого вигляду. Існує й твердження, що назва походить від прізвища першопоселенця – Диканя. За історичними джерелами Диканька відома з середини 17 ст. Вперше документально засвідчена 1658р., коли поблизу неї відбувся бій між загонами полтавського полковника Мартина Пушкаря і гетьмана Івана Виговського. З 1660р. Диканька входила до складу Будиської (Будянської, Великобудищанської) сотні Полтавського полку. У період Північної війни, в кінці 1708р. – на початку 1709р., стає ареною воєнних дій. У цей час Диканька за універсалом гетьмана Івана Самойловича від 1687р. належала генеральному судді В.Л. Кочубею. У Диканьці було кілька броварень, великі пасіки, що належали козацькій старшині та духовенству. Кочубеї були власниками селітряних заводів, що виробляли порох для армії. 1752р. Диканька числилась у першій Полтавський полковій сотні.

Пам’ятники архітектури:

Тріумфальна брама. Зведена 1820р. за проектом архітектора Л.Руска на честь перебування 1817р (див. в додатки). В Диканьці Олександра І. Тріумфальна брама – єдиний на Полтавщині зразок архітектури класицизму подібного типу, що уцілів.

Диканська картинна галерея. Тут зібрано понад 450 експонатів: полотна художників Донцова М.О., Горобця П.М., Піаніди Б.М., Литвина О.Ф., Марченка Ф.Г., Жовковатого В.П., Непийпива В.Г. та ін., роботи гончара Пошивайла Г.Н., скульпора Ільченка Л.Х. і т.д. Одна з кімнат музею присвячена життєвому і творчому шляху художниці Марії Костянтинівни Башкирцевої.

Кочубеївські дуби – ботанічна пам’ятка природи. Чотири дуби віком понад трьохсот років (див. в додатки). По легенді біля цих дубів юна Марія (Мотря) Кочубей зустрічалася з гетьманом Мазепою. Кочубеївські дуби оспівані О.Пушкіним у поемі "Полтава".

Збереглися й залишки печерного скиту, що існував у лісовій хащі під Диканькою до 1602 року. Це було ціле підземне містечко з 8 печер, з'єднаних розгалуженими ходами з системою життєзабезпечення.

смт. Опішня

За головною версією назва «Опішня» походить від слова опішитися, тобто відпочити, опочити, зупинитися, зійти з коня, адже містечко було на перехресті торгівельних та транспортних шляхів.

На території колишнього Опішнянського заводу художньої кераміки «Художній керамік», зараз функціонує ПП «Гончарний круг». Виготовляє дане підприємство широкий асортимент гончарної продукції з екологічно чистого місцевого матеріалу (див.в додатки). Це керамічна посуда : миски, кувшини, чаші, горщики, бочечки, тикви, кружки, супниці, блюдця. Декоративни вироби з глини.

С. Великі Сорочинці

У давнину Великі Сорочинці мали назву Краснопіль, а з 1620-х років село перейменували на Сорочинці. У цей час село належало Ієремії (Яремі) Вишнивецькому до 1648р.

Про це село можна багато говорити адже іменно в ньому народився Н.В. Гоголь, також це село прославив легендарний Сорочинська ярмарка, яка з 1999 року получило статус Національного дійства (див. в додатки).Ярмарка проводиться раз в рік в останню суботу і неділю серпня, але турист приїхавши сюди не на ярмарку теж багато побачить адже в селі наспра

вді є на що подивитись, а іменно :

- Спасо-Преображенська церква,

- Великосорочинський літературно-меморіальний музей Миколи Васильовича Гоголя;

- Миргородський районний історико-краєзнавчий музей;

пам'ятник М.В.Гоголю, 1911 р.;

- музей духовності Великосорочинської санаторно-курортної школи-інтернату.