1)

Предмет і функції економічної теорії

У перекладі з грецької мови економіка означає мистецтво ведення домашнього господарства Економіка — плід колективного розуму людства, важливий елемент цивілізації. її механізми створювалися і шліфувалися тисячоліттями. Зміст цього поняття збагачувався разом із розвитком тих аспектів життя суспільства, які й позначають терміном «економіка». Вперше його вжив Арістотель (III ст. до н.е.), який тлумачив економіку як виробництво благ для задоволення потреб людей. Сучасна економіка є складною, багатоаспектною за змістом, багатоелементною за внутрішньою структурою, багаторівневою за формами господарських утворень, поліфункціональною динамічною системою.

Предмет економічної теорії — виробничі відносини між людьми (або їх дії) у процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

Виробництво (матеріальне) — процес взаємодії суспільства та природи, який має своїм наслідком створення економічного продукту (благ).

Праця — процес свідомої, доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу з метою створення матеріальних благ для задоволення власних потреб, опосередковують, регулюють і контролюють обмін товарами та благами між собою і водночас змінюють власну природу.

Предмети праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Засоби праці — річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Виробництво не може існувати заради виробництва. Воно має сенс лише тоді, коли служить споживанню. Споживання створює мету виробництва й одночасно є його рушійною силою. Воно диктує соціальне замовлення виробництву, зумовлює обсяг, структуру та якість створеного продукту. Будь-яка задоволена потреба породжує нову, часто більш складну. Зростання та ускладнення потреб — рушійна сила розвитку виробництва, а зародження та формування потреб значною мірою зумовлені самим виробництвом, а не примхою споживача.

Розподіл — ланка зв'язку між виробництвом і споживанням благ, фаза руху продукту від виробника до споживача.

Обмін — фаза (стадія) руху благ, яка пов'язує виробництво та зумовлені ним розподіл і споживання.

Необхідність обміну спричинена суспільним поділом праці, її спеціалізацією. Специфіка та форми обміну визначаються способом виробництва. Проте сам обмін не пасивний стосовно виробництва, він йому сприяє або гальмує його розвиток через прискорення або сповільнення руху товарів і послуг.

Споживання — завершальна фаза (стадія) руху продукту, стадія реалізації споживчої вартості, на якій відбувається задоволення особистих та виробничих потреб людини.

Продуктивні сили — засоби виробництва та люди, що, маючи певний досвід і навички праці, приводять їх у дію.

Виробничі відносини — система відносин між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ.

Організаційно-економічні відносини є відносинами, які виникають у процесі організації виробництва. На відміну від соціально-економічних, вони зумовлені не відносинами власності, а суспільним поділом праці, рівнем розвитку продуктивних сил, технології виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це безпосередні форми розвитку продуктивних сил, що виявляються у таких конкретних організаційних формах виробництва, як спеціалізація, кооперування, комбінування рівня концентрації останнього та інше. Вони утворюють найбільш динамічний шар виробничих відносин і відіграють суттєву роль у механізмі їх взаємодії з продуктивними силами.

Економічні закони — суттєві, стійкі причинно-наслідкові зв'язки яку середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними, які класифікуються на загальні, специфічні та особливі.

Механізм дії економічних законів — сукупність об'єктивних, тобто незалежних від волі й свідомості людей, зв'язків (залежностей між явищами, формами економічного життя у саморозвитку й саморусі, які визначають соціальні закономірності розвитку всієї економічної системи.

Стихійність — одна з форм взаємодії між об'єктивними закономірностями суспільного розвитку і свідомою цілеспрямованою діяльністю людей. На ранніх етапах розвитку суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, через конкурентну боротьбу, тобто діють як стихійна, непізнана сила. Кінцевий суспільний результат у таких умовах нерідко виявляється протилежним тій меті, яку ставили перед собою люди.

Господарська практика — виробнича діяльність людей, спрямована на опанування і перетворення об'єктивної економічної дійсності, всезагальна матеріальна основа розвитку людського суспільства.

Економічна політика — концентрована, науково обґрунтована діяльність держави у головній сфері суспільного життя — економіці, спрямована на досягнення певних цілей через здійснення відповідних заходів.

2)

Економічна теорія — багатопланова суспільна теоретична наука, яка послідовно протягом всього свого існування набула цілісної системи наукових поглядів та уявлень про економічне життя суспільства, закономірності розвитку народного господарства, його суб'єктів в умовах ринкових відносин. Економічна теорія, як і всі науки, має свої об'єкт дослідження та предмет вивчення, які в процесі розвитку господарської діяльності людини та суспільства постійно набувають нових характерних рис і особливостей. Людина виступає активним учасником і суб'єктом економічного життя суспільства, виробником матеріальних благ, які необхідні для задоволення її потреб та інтересів. Згодом виникають нові потреби, забезпечити які можна лише шляхом організації ефективної діяльності в рамках сім'ї, колективу, фірми, підприємства, галузі, регіону, країни або всього світу. Тому економічна теорія має складний предмет, що постійно формується та розвивається.

Існує багато визначень економічної науки та її предмета: економіка (IV—III ст. до н.е.) — це економічні погляди на мистецтво ведення домашнього господарства; політична економія (XVII—XX ст.) — наука, що вивчає економічні відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання; економіко (XIX—XX ст.) — наука про ефективне використання обмежених ресурсів з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини та суспільства. Сучасне розуміння терміна "економічна наука" охоплює визначення таких елементів. ЇЇ предмета: господарська діяльність; закономірності розвитку економічних систем; відносини, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ; відносини власності та ринку; використання людьми рідкісних чи обмежених ресурсів для виробництва різних товарів і послуг та розподіл їх між членами суспільства з метою задоволення їхніх потреб; механізми розв'язання головних економічних проблем (що, як, для кого, скільки виробляти і здатність економічної системи до реформування) та ін. Визначення цих елементів предмета економічної теорії перебувають у взаємозв'язку, доповнюють один одного і відображають різні сторони та проблеми економічного життя.

Економічні категорії і закони. Систематизація економічних законів.

Економічний закон виявляє загальні, об'єктивні, необхідні, сталі причинно-наслідкові зв'язки між економічними категоріями, явищами та процесами. Як і закони природи, економічні закони мають об'єктивний характер. Але вони виникають, розвиваються і діють лише у процесі економічної діяльності людей, тобто мають історичний характер.

Розрізняють економічні закони найзагальніші, загальні та специфічні, які діють разом і створюють цілісну систему економічних законів. Найзагальніші економічні закони діють у всіх економічних системах (закон економії часу, підвищення потреб); загальні закони — лише у кількох економічних системах (закони товарного виробництва). Специфічні закони є характерними для певної економічної системи та окремої її сфери (закони додаткової вартості, монопольного прибутку).

3)

Економічні потреби суспільства: сутність і класифікація. Економічні інтереси

Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальна нація, чи окремий Робінзон) так чи інакше повинно розв’язати три основні взаємозалежні економічні проблеми:

що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)?

як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?

для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Ці питання — основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого, — з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ.

Сутність потреб та їх класифікація

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо.

Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного закону зростання потреб.

Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д.

Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові — по-вітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування.

Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

Ресурси (фактори) виробництва — це чинники, що використовуються для продукування благ. Дане поняття включає всі природні, людські, а також створені людиною ресурси, що використовуються у виробництві. Різноманітні ресурси можна класифікувати відповідно до різних підходів. Зокрема, виокремлюють такі види: матеріальні ресурси — земля (або сировинні матеріали — корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) і капітал; людські ресурси — праця і підприємницька діяльність.

4)