1. Страхова послуга як специфічний товар.

Страхова послуга – це фінансова послуга у вигляді продажу юридично оформлених зобов’язань з наданням страхового захисту, яку пропонують на ринку страховики потенційним страхувальникам. Необхідність СП полягає в об’єктивній потребі потенційних страхувальників в одержанні страхового захисту.

Страхова послуга виступає як специфічна послуга. На неї є попит, оскільки існує потреба в страховому захисті, котра реалізується на практиці як страховий інтерес. Маркетологи вважають, що послугам порівняно з товарами притаманні певні особливості, які потрібно враховувати з метою успішного просування послуг на ринку. Це так звані чотири «Н» будь-якої послуги, в тому числі страхової: 1) Невідчутність СП означає їх нематеріальний характер. СП неможливо продемонструвати потенційному споживачу. 2) Невіддільність СП означає, що створення, продаж і споживання СП відбуваються одночасно, й усі ці стадії її життя як певного продукту є нерозривно пов’язаними. Послуга невіддільна від свого джерела. 3)Непостійність, мінливість СП означає, що страховик завжди намагається якнайкраще пристосувати певну послугу до потреб страхувальника. Є стандартні СП, але й вони характеризуються гнучкістю. 4)Незбереженність СП означає, що їх не можливо «виробляти» наперед і зберігати з метою подальшої реалізації. Крім перелічених характеристик СП, є ще й специфічні, які притаманні лише СП, а саме: - фінансовий характер СП; -СП мають право надавати лише фінансові установи; - нематеріальність СП; - ризиковий характер СП; - можуть надаватися як в обов’язковій, так і в добровільній формі; плата за СП розподілена в межах замкненого кола осіб (принцип солідарної відповідальності у страхуванні); - неналежність СП до послуг «першої необхідності»; - СП потребують юридичного оформлення (спрощена форма договору – страховий поліс, свідоцтво, сертифікат); - послуга, що надається за договором страхування, полягає не у виплаті, а у наданні страхового захисту.

Поняття страховий продукт коректно використовувати у тому контексті, коли маємо на увазі певний вид страхування, його розробку та споживання. Термін «страхова послуга» є більш широким поняттям, бо крім основної послуги включає ряд додаткових послуг (діяльність актуаріїв, андерайтерів і т.д.)

2. Ознаки, що характеризують страхову послугу:

Страхова послуга – це фінансова послуга у вигляді продажу юридично оформлених зобов’язань з наданням страхового захисту, яку пропонують на ринку страховики потенційним страхувальникам. Страхова послуга виступає як специфічна послуга. На неї є попит, оскільки існує потреба в страховому захисті, котра реалізується на практиці як страховий інтерес. Маркетологи вважають, що послугам порівняно з товарами притаманні певні особливості, які потрібно враховувати з метою успішного просування послуг на ринку. Це так звані чотири «Н» будь-якої послуги, в тому числі страхової: 1) Невідчутність СП означає їх нематеріальний характер. СП неможливо продемонструвати потенційному споживачу. 2) Невіддільність СП означає, що створення, продаж і споживання СП відбуваються одночасно, й усі ці стадії її життя як певного продукту є нерозривно пов’язаними. Послуга невіддільна від свого джерела.

3)Непостійність, мінливість СП означає, що страховик завжди намагається якнайкраще пристосувати певну послугу до потреб страхувальника. Є стандартні СП, але й вони характеризуються гнучкістю. 4)Незбереженність СП означає, що їх не можливо «виробляти» наперед і зберігати з метою подальшої реалізації. Крім перелічених характеристик СП, є ще й специфічні, які притаманні лише СП, а саме: - фінансовий характер СП; -СП мають право надавати лише фінансові установи; - нематеріальність СП; - ризиковий характер СП; - можуть надаватися як в обов’язковій, так і в добровільній формі; плата за СП розподілена в межах замкненого кола осіб (принцип солідарної відповідальності у страхуванні); - неналежність СП до послуг «першої необхідності»; - СП потребують юридичного оформлення (спрощена форма договору – страховий поліс, свідоцтво, сертифікат); - послуга, що надається за договором страхування, полягає не у виплаті, а у наданні страхового захисту.

3. Служба маркетингу страхової компанії та її функції.

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу - методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку. Маркетинг у страхуванні - це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме: а) розробка конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників); б) упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами; в) збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика. Першочергове її завдання - пошук чи вибір потенційного клієнта страховика, формування насущних потреб цього клієнта у страховому захисті та з'ясування його платоспроможності. Далі служба маркетингу визначає параметри страхового продукту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконалення роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенційних сегментів ринку. Функції страхового м-гу: 1) дослідна – передбачає вивчення страхового ринку, його сегментації, ніш, вивчення попиту і т. д. 2) управлінська передбачає планування, розробку страхових продуктів, контроль продажів, зворотній зв'язок; 3) Фінансова передбачає одержання та максимізацію прибутку. Маркетинг - це замкнений цикл дій, який постійно перебуває в активній динаміці і продукує інформаційно-консультативну допомогу насамперед вищим посадовим особам страховика, підрозділам андеррайтингу, аквізиціїта зв'язків з громадськістю.

4. Особливості маркетингу в страхуванні та його завдання.(3)

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу - методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку. Маркетинг у страхуванні - це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме: а) розробка конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників); б) упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами; в) збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика. Першочергове її завдання - пошук чи вибір потенційного клієнта страховика, формування насущних потреб цього клієнта у страховому захисті та з'ясування його платоспроможності. Далі служба маркетингу визначає параметри страхового продукту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконалення роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенційних сегментів ринку. Функції страхового м-гу: 1) дослідна – передбачає вивчення страхового ринку, його сегментації, ніш, вивчення попиту і т. д. 2) управлінська передбачає планування, розробку страхових продуктів, контроль продажів, зворотній зв'язок; 3) Фінансова передбачає одержання та максимізацію прибутку. Маркетинг - це замкнений цикл дій, який постійно перебуває в активній динаміці і продукує інформаційно-консультативну допомогу насамперед вищим посадовим особам страховика, підрозділам андеррайтингу, аквізиціїта зв'язків з громадськістю.

5. Дослідження попиту на страхові послуги (необхідність, сутність, значення).

З погляду економ теорії, формування попиту – це цілеспрямований вплив на потенційних покупців з метою підвищення наявног рівня попиту до бажаного рівня, наближеног до рівня пропозиції певної страхової компанії. У страховому бізнесі зусилля з формування попиту є тим більш необхідними, оскільки СП належать до складу товарів пасивного попиту, тобто до тих товарі, про придбання яких потенційний покупець зазвичай не думає.

Страхова компанія використовує для створення попиту методи впливу і переконання за допомогою:

• Цілеспрямованої реклами;

• Проводить організаційні заходи по укладанню договорів;

• Використовує диференціацію тарифів та страхових послуг;

• Використовує поєднання страхових послуг з різноманітними формами торгового та юридичного обслуговування і таким чином планування стратегії і тактики маркетингу спрямоване на заволодіння страховим ринком, але й на здійснення постійного контролю за формуванням попиту, щоб у потрібний момент перебудувати стратегічні програми і тактику конкурентної боротьби.

Формування споживчого попиту є найважливішим серед усіх складових політики зовнішніх стосунків страховика й охоплює такі аспекти його діяльності.

* Зв'язки страховика з громадськістю (public relations), форми і методи яких та взаємозв'язок з маркетингом добре висвітлені в популярних виданнях. Зазначимо лише, що ця робота страховика спрямована насамперед на створення і розвиток його позитивної репутації серед фактичних і потенційних клієнтів, а також серед пріоритетних (з погляду перспективи розширення ринку збуту) груп населення. * Реклама * Формування споживчого попиту. Остання складова, яку ще називають стимулюванням збуту чи продажу (sales promotion), охоплює практично всі заходи, спрямовані безпосередньо чи опосередковано на збільшення реалізації страхових продуктів.

* роз'яснення специфіки виду страхування, який цікавить клієнта, допомога у визначенні реальної потреби у страхуванні конкретних ризиків та наданні юридичних консультацій із супутніх проблем;

* високий сервіс обслуговування іншими засобами (форми розглядалися раніше);

* матеріальні та моральні форми заохочення постійних клієнтів, у тому числі шляхом бонусу чи допомоги в якісній профілактиці страхових випадків;

* якомога ширша реалізація клієнтам "пакетів страхових полісів" на різні види страхування і для кількох членів сім'ї;

* залучення пріоритетних клієнтів до кола акціонерів страховика;

* формування "торговельної марки" страховика, під якою слід розуміти те, що містить у собі поняття його авторитету й ділової репутації та вірності найкращим традиціям.

6. Канали реалізації страхових послуг та їх характеристика.

Для СК важливим завданням є ефективна організація техніки просування страх послуг до страхувальника, тобто вибір відповідних каналів продажу. Це значною мірою визначатиме успіх СК на ринку. Існують, як відомо, чотири основні канали реалізації страхових послуг: 1) Прямий канал (офісний, безпосередній) – прямий продаж здійснюють штатні працівники в центральному офісі чи філіях, представництвах .Цей канал вважається малоефективним через його витратність. Для забезпечення широкого територіального охоплення страхового поля страховики мають створити відповідну мережу пунктів продажу, а отже, відкривати і утримувати велику кількість філій. Філія страховика – це відокремлений підрозділ, який не є юр особою, може мати власну назву, має відокремлений баланс і здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик одержав ліцензії. Утримання філій означає додаткові витрати, які часто не підкріплюються відповідними доходами з боку філії. Це призводить до необґрунтованого зростання частки витрат на ведення справи в структурі цін на страхові послуги. В Україні метод прямого продажу є нині переважаючим. Це частково пояснює достатньо високу частку навантаження в структурі тарифних ставок на послуги українських страховиків.

2) непрямий (через страхових посередників). Цей канал є більш ефективним, оскільки підвищується оперативність укладення договорів страхування без відчутних додаткових витрат. Відпадає потреба філій і представництв страховика; страхові посередники більше наближені до клієнта. Посередники дають змогу забезпечити широке територіальне охоплення страхового поля. Послуги посередників обходяться значно дешевше, ніж утримання філій, незважаючи на необхідність виплати їм комісійних. Використання послуг посередників дає можливість страховику підвищувати свою конкурентоспроможність, оскільки він користується інформацією «з перших рук», яку надають страхові посередники щодо потреб страхувальників. 3) Альтернативний (через страхових посередників – банки, автосалони, Інтернет). Цей канал призначений для продажу масових стандартизованих страхових продуктів. Перевага – економія витрат при масовому продажі й додаткова реклама страховику. Але даний канал має обмеження, оскільки він придатний лише для продажу стандартизованих страхових продуктів (полісів страхування цивільної відповідальності автовласників, мед страхування, страхування домашнього майна тощо). 4) комбінований (змішаний) – означає одночасне використання для продажу послуг певного виду як прямого продажу, так і продажу із залученням страхових посередників і альтернативних каналів. Вибір каналів продажу залежить від: - характеристики СП; розміру страхової компанії, її зовнішньої структури; від стратегії СК; від розвитку страх ринку чи традицій, що склалися в країні; від можливості потенційних клієнтів. Слід зауважити, що при виборі певних каналів продажу, страховик обов’язково має орієнтуватися на ступінь зручності цих каналів для використання майбутніми споживачами.

7. Прямий продаж страхових послуг: переваги і недоліки.(6)

Для СК важливим завданням є ефективна організація техніки просування страх послуг до страхувальника, тобто вибір відповідних каналів продажу. Це значною мірою визначатиме успіх СК на ринку. ПРЯМИЙ ПРОДАЖ — Прямий канал (офісний, безпосередній) – прямий продаж здійснюють штатні працівники в центральному офісі чи філіях, представництвах .Цей канал вважається малоефективним через його витратність. Для забезпечення широкого територіального охоплення страхового поля страховики мають створити відповідну мережу пунктів продажу, а отже, відкривати і утримувати велику кількість філій. Філія страховика – це відокремлений підрозділ, який не є юр особою, може мати власну назву, має відокремлений баланс і здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик одержав ліцензії. Утримання філій означає додаткові витрати, які часто не підкріплюються відповідними доходами з боку філії. Це призводить до необґрунтованого зростання частки витрат на ведення справи в структурі цін на страхові послуги. В Україні метод прямого продажу є нині переважаючим. Це частково пояснює достатньо високу частку навантаження в структурі тарифних ставок на послуги українських страховиків. Слід зауважити, що при виборі певних каналів продажу, страховик обов’язково має орієнтуватися на ступінь зручності цих каналів для використання майбутніми споживачами.

8. Продаж страхових послуг через страхових посередників: переваги і недоліки.

Страховий посередник - одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо. Закон України "Про страхування" дає таке визначення посередників: "Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.( підлягають обов’язковій реєстрації). Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України".

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

Відмінності

9. Вимоги законодавства України до страхових посередників.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ, ПОСТАНОВА від 18 грудня 1996 р.

Про порядок провадження діяльності страховими посередниками

Особливі вимоги до порядку провадження агентської діяльності

У разі коли договір страхування укладається при посередництві страхового агента, суб’єкти цивільно-правових відносин повинні дотримуватися таких вимог: - страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов’язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом двох робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу; - страховий агент зобов’язаний щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів; - у разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним терміну оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зобов’язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці. Неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

Особливі вимоги до порядку провадження брокерської діяльності

Під час провадження страхової посередницької діяльності страховий брокер зобов’язаний: - забезпечити укладення договору страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах відповідно до брокерської угоди із страховиком, який має стійке фінансове становище; - володіти інформацією, необхідною для укладення договору страхування на умовах страхувальника, в тому числі про наявність у страховика ліцензії на здійснення відповідного виду страхування, розміри страхових тарифів та умови страхування, які пропонуються страховиком, рівень його платоспроможності, а також надавати цю інформацію страхувальнику на його прохання.

Обмеження діяльності страхових посередників

До діяльності страхових брокерів застосовуються такі обмеження:

- страховий брокер не може провадити інші види діяльності, в тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

- страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 відсотків загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року;

- з метою забезпечення ліквідності операцій страхового брокера — юридичної особи розмір отримуваних ним страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного фонду страхового брокера;

- страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договору страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі страховий брокер не має право отримувати страхові платежі і їх перерахування (внесення) має здійснюватися безпосередньо страховику.

Розмір платежів, отримуваних страховим брокером — фізичною особою протягом кожного кварталу, не повинен перевищувати 625 мінімальних заробітних плат.

10. Страхові агенти та їхні функції. Система генеральних агентств.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. У разі коли договір страхування укладається при посередництві страхового агента, суб’єкти цивільно-правових відносин повинні дотримуватися таких вимог: - страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов’язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом двох робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу; - страховий агент зобов’язаний щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів; - у разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним терміну оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зобов’язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці. Неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

Взаємовідносини між страховою компанією та страховими агентами - юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво та щорічними протоколами до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом. Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим агентом. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках. Генеральні агенти - це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридичне відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов'язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.). Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування - територія (конкретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рівня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укладання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іноді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезентативними функціями. Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.

Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий продукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бути об'єктивними щодо оцінки останньої.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

11. Страхові брокери та їхні функції.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.( підлягають обов’язковій реєстрації). Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України".

Під час провадження страхової посередницької діяльності страховий брокер зобов’язаний: - забезпечити укладення договору страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах відповідно до брокерської угоди із страховиком, який має стійке фінансове становище; - володіти інформацією, необхідною для укладення договору страхування на умовах страхувальника, в тому числі про наявність у страховика ліцензії на здійснення відповідного виду страхування, розміри страхових тарифів та умови страхування, які пропонуються страховиком, рівень його платоспроможності, а також надавати цю інформацію страхувальнику на його прохання.

Страхові брокери поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом.

До діяльності страхових брокерів застосовуються такі обмеження:

- страховий брокер не може провадити інші види діяльності, в тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

- страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 відсотків загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року;

- з метою забезпечення ліквідності операцій страхового брокера — юридичної особи розмір отримуваних ним страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного фонду страхового брокера;

- страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договору страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі страховий брокер не має право отримувати страхові платежі і їх перерахування (внесення) має здійснюватися безпосередньо страховику.

- розмір платежів, отримуваних страховим брокером — фізичною особою протягом кожного кварталу, не повинен перевищувати 625 мінімальних заробітних плат.

Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він представляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомості про зміни в законодавстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера не залишається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо.

Суттєвим моментом є визначення розміру комісійної винагороди, що її отримує брокер за свою роботу. Така винагорода іноді називається брокеражем і відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта. Розмір винагороди регулюється ринком.

12. Роль реклами в реалізації страхових послуг.

Реклама підпорядковується цілям, визначеним планами маркетингу, і має розглядатись як один із чотирьох компонентів маркетингу (marketing-mix) поряд із товаром, ціною та збутом. Реклама - це один із тих засобів, що їх має у розпорядженні страховик для вирішення своїх довгострокових та термінових завдань.

Реклама – це платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способом публічного звертання і агітує на користь певного товару, марки, фірми тощо. До рекламних засобів, які використовують страховики, належать: реклама у пресі, випуск рекламної поліграфічної продукції, реклама засобами мовлення, зв’язки з громадськістю (презентації, конференції); реклама на місці продажу (носіями такої реклами є інформаційні та рекламні листи, каталоги, листівки, буклети); зовнішня реклама (щити, вивіски, бігборди); реклама на громадському транспорті; сувенірна реклама (ручки, календарі, пакети); поштова реклама; кіно- і відеореклама; реклама через Інтернет. Вибір конкретних засобів, за допомогою яких страховик рекламуватиме себе та свої послуги, залежить від спеціалізації страховика, місця його розташування, здійснюваних нам видів страхування та його фінансових можливостей. Починаючи рекламну діяльність, слід насамперед визначити мету, якої намагатимуться досягти за допомогою реклами, а потім продумати, як це зробити. Метою реклами страхових послуг є сприяння укладанню нових та відновленню раніше діючих договорів страхування. Отже, потрібні такі заходи: * інформування потенційних страхувальників про діючі види страхування; * стимулювання бажання докладніше ознайомитися з даним видом послуг - умовами та перевагами страхування; * формування іміджу компанії.

13. Види страхової реклами та вимоги до неї.

Реклама підпорядковується цілям, визначеним планами маркетингу, і має розглядатись як один із чотирьох компонентів маркетингу (marketing-mix) поряд із товаром, ціною та збутом. Реклама - це один із тих засобів, що їх має у розпорядженні страховик для вирішення своїх довгострокових та термінових завдань.

Реклама – це платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способом публічного звертання і агітує на користь певного товару, марки, фірми тощо.

Реклама використовує кожну з цих п'яти функцій залежно від становища на ринку та мети маркетингу.

* Реклама-антена використовується для того, щоб ввести нові настанови поведінки та споживання (як, наприклад, "Зелена карта", страхування непередбачених медичних витрат при виїзді за кордон тощо).

* Реклама-підсилювач - має на меті драматизувати, перебільшити зміни в соціальних стереотипах поведінки, наприклад як у разі введення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

* Реклама-фокус - для пропозиції нового "способу життя" та послуг, які відповідають цьому способу життя.

* Реклама-призма - з метою пристосувати рекламні звернення до різних груп споживачів та різних видів страхових послуг.

* Реклама-відлуння - нагадування про добре відомі, консервативні та поширені види страхування.

За способом впливу на потенційного споживача рекламу поділяють на раціональну та емоційну. Раціональна (предметна) реклама - інформує, звертається до розуму потенційного покупця, наводить аргументи, щоб переконати його; докази виражаються у словесній формі та підкріплюються відповідними малюнками й кресленнями. На думку деяких авторів, саме такою має бути реклама страхових послуг: конкретною, використовувати продумані аргументи та цифрові дані

14. Функції страхової реклами.

Реклама використовує кожну з цих п'яти функцій залежно від становища на ринку та мети маркетингу.

* Реклама-антена використовується для того, щоб ввести нові настанови поведінки та споживання (як, наприклад, "Зелена карта", страхування непередбачених медичних витрат при виїзді за кордон тощо).

* Реклама-підсилювач - має на меті драматизувати, перебільшити зміни в соціальних стереотипах поведінки, наприклад як у разі введення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

* Реклама-фокус - для пропозиції нового "способу життя" та послуг, які відповідають цьому способу життя.

* Реклама-призма - з метою пристосувати рекламні звернення до різних груп споживачів та різних видів страхових послуг.

* Реклама-відлуння - нагадування про добре відомі, консервативні та поширені види страхування.

За способом впливу на потенційного споживача рекламу поділяють на раціональну та емоційну. Раціональна (предметна) реклама - інформує, звертається до розуму потенційного покупця, наводить аргументи, щоб переконати його; докази виражаються у словесній формі та підкріплюються відповідними малюнками й кресленнями. На думку деяких авторів, саме такою має бути реклама страхових послуг: конкретною, використовувати продумані аргументи та цифрові дані

15. Контроль з боку страхових компаній та держави за наданням страхових послуг.

Контроль за реалізацією страхових послуг може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній контроль постійно здійснюється страховою компанією і полягає в тому, що на стадії укладання страхового договору страхова компанія здійснює контроль за можливістю продажу своєї послуги тій чи іншій особі. Ск звертає увагу на вік стр-льника (щоб він відповідав умовам), стан здоровя, обєкти страхування, ризик при страхуванні, фінансовий стан стр-льника при стр-ні ризику непогашення кредиту.Страховику не все одно, кому він реалізує СП (вік, стан здоровя, обєкти стр-ня). Після укладання СД контроль здійснюється під час дії договору — сплата страхових платежів (першого внеску особливо), підтримання обєкту в певних умовах, зміна ризику. При настанні страхового випадку СК здійснює контроль за виконанням СК своїх зобовязань за винятком, коли порушені строки подачі заяви, надання документів (не всі, підроблені) тощо. СК веде контроль за своїми працівниками, виконання ними своїх обовязків.

Страхування як частина фінансово-кредитної сфери є об’єктом державного регулювання з метою забезпечення його стабільного функціонування. Реалізація страхових відносин між страховиком і страхувальником потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності: законодавчих і нормативних актів, положень, інструкцій тощо. Перехідна економіка підвищує ризикованість всіх сфер діяльності, що потребує активних заходів щодо формування ринку страхових послуг, дієвого, але виваженого втручання держави у процес реформування. Отже, обєктивний процес розвитку страхового ринку зумовлює необхідність опрацювання та впровадження цілісного механізму державного регулювання та підтримки страхового бізнесу, надання певних гарантій інвестиційним заходам страховиків.

Державне регулювання здійснюється такими методами:

• створення відповідних наглядових органів,

• впровадження нових законодавчих актів, що регулюватимуть страхову діяльність,

• ліцензування страхової діяльності,

• контроль за діяльністю страховиків (шляхом подання страховими компаніями звітності),

• оподаткування страхових компаній.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою додержання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюють Міністерство фінансів України та його органи на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Основними функціями Міністерства фінансів України є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов'язань перед страхувальниками;

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена законом до компетенції Міністерства фінансів України;

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

16. Асортимент страхових послуг, який пропонується в Україні фізичним і юридичним особам.

Зараз страхові компанії пропонують цілий ряд страхових послуг відповідно до отриманих ними ліцензій:

 страхування життя:

• страхування дітей

• страхування пенсій

• весільне страхування

• довічне страхування

 загальні види страхування:

• страхування майна юридичних осіб:

 страхування залізничного, наземного (крім залізничного), повітярного та авіаційного транспорту

 страхування вантажів та багажу

 страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ

 страхування кредитів

 страхування інвестицій

 страхування фінансових ризиків

 страхування судових витрат

 страхування виданих та прийнятих гарантій

• страхування майна фізичних осіб:

 страхування автомобілів

 страхування будівель

 страхування домашніх тварин

 страхування майна на подвірї

 страхування домашнього майна

• страхування відповідальності:

 страхування відповідальності власників наземного, повітряного та водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)

• страхування від нещасних випадків

 індивідуальне страхування

 колективне страхування

 страхування пасажирів

 страхування дітей

 страхування туристів

• медичне страхування

 страхування здоровя на випадок хвороби

 безперервне страхування здоровя.

17.Страхова угода та її основні етапи.

Проходження договору страхування передбачає 4 етапи. На першому етапі відбувається подача страхувальником заяви про прийняття певного ризику на страхування. Відображається бажання страхувальника застрахуватися. При масових видах страхування може бути відсутня (страхування туристів, що виїжджають за кордон, страхування відповідальності власників транспортних засобів тощо). Другий етап – андерайтинг. На основі заяви страхувальника, приймаючи до уваги фактори ризику, страховик вирішує питання чи приймати цей ризик на страхування, на яких умовах, за яку плату (визначаються страхові премії). При масових видах страхування може бути відсутнім. Третій етап підписання договору страхування (продаж страхового полісу). На цьому етапі важливим є розуміння обома сторонами всіх тонкощів договору, який укладається із специфіки правил страхування, за якими відбувається надання страхового захисту. Четвертий етап полягає у задоволенні претензій страхувальників у відшкодуванні збитків за даним договором. Іноді цей етап буває пов'язаний із об'єктивним закінченням договору страхування без страхової події. На цьому етапі також можливе розірвання договору за бажанням будь-якої із сторін.

18.Заява про страхування: форма подання, зміст, значення.

Заява про страхування – це найпоширеніший засіб отримання страховиком інформації щодо ризиків, які приймаються на страхування. Структура: загальні відомості, специфічні відомості; декларація; застереження. В декларації зазначається, що надана страхувальником інформація є максимально повною і правдивою. У застереженні страхувальник попереджається, що у разі подання неправдивих відомостей він не отримає страхового відшкодування або отримає його не у повному обсязі. Декларація і застереження віддруковані на бланку заяви. Підписуючи заяву про страхування, страхувальник одночасно цим самим підписує декларацію і застереження. Призначення заяви про страхування: - засвідчує волевиявлення заявника щодо укладення страх угоди; - є джерелом початкової інформації для оцінки і прийняття ризику на страхування; - заява про ст-ня слугує рекламою страхувальника, працює на його імідж; дає можливість страхувальнику убезпечити себе від недобросовісних страхувальників.

19.Андеррайтинг: поняття, сутність, роль у формуванні збалансованого страхового портфеля.

Андерайтинг – це процес прийняття ризику на страхування, виходячи з характеристик об’єкту страхування та особи страхувальника. А-г відбувається по-різному залежно від виду страхування. Він може здійснюватися на основі заяви про страхування, а може тривати певний період часу і включати огляд об’єкта страхування, досліджувати умови його зберігання, експлуатації і т. д. Завдання а-гу: -оцінка запропонованого на страхування ризику з точки зору характеристик об’єкта страхування та ймовірності настання страхової події; - вирішення питання щодо прийняття на страхування чи відхилення запропонованого ризику; ст-ня та інших умов; - визначення розміру страхових премій, платежу, враховуючи умови договору страхування. В процесі ан-гу страховик стикається з небезпекою 2х видів:1) фізичні небезпеки стосуються фізичної сутності об’єкта страхування, особливостей його експлуатації, а також пов’язані з навколишнім середовищем. 2) психологічні небезпеки – пов’язані з особою страхувальника і випливають з його дій: - страхувальник може втратити обережність у поводженні із застрахованим майном; - страхувальник є свідомим шахраєм; - страхувальник не є шахраєм, але розглядає страхування як засіб збагачення.

20.Задачі андеррайтинга. Психологічна і фізична небезпека у страхуванні.

Андерайтинг – це процес прийняття ризику на страхування, виходячи з характеристик об’єкту страхування та особи страхувальника. А-г відбувається по-різному залежно від виду страхування. Він може здійснюватися на основі заяви про страхування, а може тривати певний період часу і включати огляд об’єкта страхування, досліджувати умови його зберігання, експлуатації і т. д. Завдання а-гу: - оцінка запропонованого на страхування ризику з точки зору характеристик об’єкта страхування та ймовірності настання страхової події; - вирішення питання щодо прийняття на страхування чи відхилення запропонованого ризику; ст-ня та інших умов; - визначення розміру страхових премій, платежу, враховуючи умови договору страхування. В процесі ан-гу страховик стикається з небезпекою 2х видів:1) фізичні небезпеки стосуються фізичної сутності об’єкта страхування, особливостей його експлуатації, а також пов’язані з навколишнім середовищем. 2) психологічні небезпеки – пов’язані з особою страхувальника і випливають з його дій: - страхувальник може втратити обережність у поводженні із застрахованим майном; - страхувальник є свідомим шахраєм; - страхувальник не є шахраєм, але розглядає страхування як засіб збагачення.

21.Договір страхування та його зміст, взаємозв’язок з правилами страхування.

Договір страхування - це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв'язків (прав і обов'язків).

Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це - юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов'язань. Відповідні зобов'язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне зобов'язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов'язання і правові відносини. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників. Згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"" договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов'язків, можливість належного виконання зобов'язань.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

В рамках страхової угоди її сторони мають законодавчо визначені зобов’язання один перед одним. Одним з обов’язків страховика є ознайомлення страхувальника з правилами страхування. Правила страхування – це документ, що розробляється страховиком окремо для кожного виду страхування і підлягає реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила і договір страхування не повинні містити протиріч і мають бути узгоджені між собою.

22.Договір страхування і страховий поліс: співвідношення між ними. Страховий сертифікат. Генеральний поліс.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"" договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов'язків, можливість належного виконання зобов'язань.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір ст-ня повинен містити: 1) назва документа; 2) назва та адреса страховика; 3) прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження; 4) прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса; 5) зазначення об'єкта страхування; 6) розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя; 7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; 8) перелік страхових випадків; 9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; 10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); 11) строк дії договору; 12) порядок зміни і припинення дії договору; 13) умови здійснення страхової виплати; 14) причини відмови у страховій виплаті; 15) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; 16) інші умови за згодою сторін; 17) підписи сторін. Договір ст-ня набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором. Якщо сплату страхового платежу розбито на декілька строків, захист буде продовжуватись або припинятись залежно від дотримання термінів сплати чергових платежів. Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є спрощеною формою договору страхування.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору. Отже, законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ факту укладення договору страхування, до того ж із доданням правил страхування. Страховий сертифікат – це спрощена форма договору страхування, що застосовується здебільшого в автотранспортному страхуванні, переважно при страхуванні вантажів, або при обов’язковому страхуванні автовласників (страховий сертифікат – Зелена картка)

23. Порядок укладення договору страх-ня. Д.С. укл-ся відповідно до правил С., він повинен містити: 1. назву док-та (від нещ випадків; вантажу), 2. назву та адресу страх-ка, 3. прізвище, імя по батькові або назву страх-льника і його адресу, 4. зазначення обєкта С (життя і здоров’я, вантажу), 5. Розмір страх суми (в межах якої здійснюється відповідальність страх-ка), 6. перелік страх випадків, 7. визнач. розміру тарифу, 8. Розмір страх внесків і терміни їх сплати (страх сума * тариф), 9. строк дії Д., 10. права та обов”язки сторін 11. Права та обов’язки сторін. 12. відповід-ть за невикон. або неналежне виконання умов Д., 13.ін. ум. за згодою сторін, 14.підписи сторін. Укрстрахнагляд має право встанов. додат вимоги до Д.С. життя та Д.С. майна громадян. договір С є письм. угодою між страх-ком і страх-льником, за якою страх-к бере на себе зобов'язання у разі страх випадку виплатити страх суму або відшкодувати збиток у межах страх суми страх-льни­кові чи ін особі, на користь якої укладено договір С (надати допомогу, виконати послуг), а страх-льник зо­бов'язується сплачувати страх платежі у визначені терміни та вико­нувати умови договору.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву, яка має містити:

1. загальні відомості (адреси сторін, страхова сума, строк страхування);

2. спеціальні відомості (щодо конкретного обєкту страхування);

3. декларація, в якій страхувальник заявляє, що вся інформація, яку він надає, є правдивою і відображує знання страхувальника про ризик;

4. застереження, в якому страховик попереджує страхувальника, що у випадку виявлення обману щодо відомостей про ризик, він звільняється від своїх зобовязань по договору.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове сівдоцтво (страховий поліс), видане страховиком.

Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

При укладанні договору страхування заява на страхування може бути відсутня. Тоді договір вважається укладеним, якщо страхувальник купив страховий поліс.

Загальні права сторін по ДС можна визначити наступним чином.

Страховик має право:1) протягом дії договору страхування перевіряти стан застрахованого майна, а також точність наданих Страхувальником відомостей щодо застрахованого майна;

2) припинити дію договору страхування у разі передачі Страхувальником застрахованого майна у власність або оренду іншій особі;

3) припинити дію договору страхування у разі припущення Страхувальником дій, які призвели до підвищення ступеню ризику щодо застрахованого майна.

4) відмовити у виплаті страхового відшкодування, у разі неповідомлення Страхувальником до настання страхового випадку всіх обставин підвищення ступеню ризику щодо застрахованого майна.

5) відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі невиконання Страхувальником своїх обов`язків, викладених в Правилах та договорі.

Страхувальник має право:

1. на отримання суми страхового відшкодування в разі настання страхового випадку.

2. на призначення вигодонабувачем по договору страхування третьої особи.

Загальні обов`язки сторін по ДС визначимо наступним чином (за З.У. “Про страхування”):

Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування

27. Стандартна стр-ра страхового поліса, його зміст.

С. поліс є свідоцтвом укладення договору с-ня і містить всі суттєві деталі щодо об`єкту с-ня, а також прав і обов`язків сторін с. угоди, тобто він містить у стислій формі ті ж відомості, що і договір с-ня. Поліси розробляються с-овиком для конкретних видів с-ня і є, як правило, стандартними. Проте укр. с-овики часто видають поліси спрощеної форми. Стандартний у зах. країнах с. поліс має стр-ру:

• заголовок:

• назва виду с-ня

• найменування с-овика, адреса, логотип, р/р у банку тощо

• преамбула (вводна ч-на), може бути сформульована по-різному, але завжди в ній присутні

1) заява с-овика, що він зобов`язаний і гарантує забезпечити с-увальникові с. покриття згідно з умовами договору с-ня при будь-яких вказаних у ньому подіях протягом періоду с-ня. 2) зазначення розміру премії, і що вона була вже сплачена до моменту видачі полісу, або що с-увальник має її сплатити до визначеного строку згідно договору 3) якщо видачі полісу передувала заява с-увальника, то зазначається, що договір с-ня укладається на її основі, і що вона є невід`ємною частиною договору. Це означає, що с-увальник при заповненні форми заяви повинен бути дуже точним і правдивим (сумлінним).

• підписи сторін. Підпис керівництва СКо як правило друкується типографським способом на полісі, бо при проведенні масових видів с-ня це неможливо здійснити власноруч.

• робочі статті – це найскладна і важлива ч-на с. полісу, бо тут детально хар-ся с. покриття. Тут визначається застосовувана в даному виді с-ня термінологія, варіанти страховок (комбінації с. подій), перелік с. подій із розкриттям їх змісту; порядок визначення с. суми, її зміна із-за інфляції, порідок перерахунку с. премії при коригуванні; події, що не с-ються за кожним окремим варіантом с-ня. Робочі статті полісу, таким чином, мають відповідати хар-ці с. покриття з точки зору визначення с. суми і переліку с. подій, які містять Правила с-ня, затверджені Укрстрахнаглядом при видачі ліцензії на проведення цього виду с-ня. Ця вимога випливає із ЗУ”Про с-ня”, ст. 6 (про зміст правил с-ня).

• виключення, які стосуються усіх без винятку варіантів с. покриття, що їх забезпечує даний поліс (протиправні дії с-увальника, воєнні дії…)

• рекомендації щодо запобігання с. подіям

• програма полісу; конкретизуються ті загальні частини, що розглянуті вище і які стосуються усіх без винятку с-овиків. Тут є відомості: № полісу конкретної людини; ПІБ с. агента; назва, ПІБ с-увальника; адреса с-увальника; вид діяльності с-увальника; с. премія; с. сума або ліміт відповідальності; особливі умови с-ня відносно даного с-увальника (пільги…)

• умови – містяться в кінці кожного с. полісу, хоча певні ч-ни цих умов можуть зустрічатися в різних ч-нах полісу: 1) с-увальник згоден з усіма умовами полісу 2) він зобов`язаний інформувати с-овика про будь-які зміни ризику 3) чітко визначається процедура подачі заяви про відшкодування збитків, вказується, які документи повинні супроводжувати заяву 4) чітко вказується, що саме с-овик вважає с. обманом 5) с-увальник зобов`язується прикладати всі зусилля, щоб уникнути с. випадку, ліквідувати її ризик і вести себе так, наче застрах. об`єкт не є застрах-м. 6) ще іноді вказуються засоби вирішення спорів між сторонами с-ня.

Коли між с-увальником і с-овиком стоїть посередник, то він може видавати тимчасові поліси. Після того, як посередник повністю узгодить всі осн. моменти полісу із с-овиком, виписується с-увальнику повноцінний поліс.