20.Форми ділового спілкування

Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній (табл. 1).

Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов´язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.

Усне мовлення ділової людини має бути:

— виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);

— точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);

— логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно);

— відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам´ятати: що — кому — коли — де — про що — чому говорить і відповідно добирати мовні засоби);

— нестандартним;

— доречним;

— змістовним;

— стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди

означає багато сказати).

Таблиця 1

ФОРМИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Усна форма ділового стилю

Писемна форма ділового стилю

Ділова бесіда, діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори

Документи різних видів: автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів, довідка, висновок, доповідна записка, пояснювальна записка, запрошення, звіт, лист, оголошення, план, протокол, витяг із протоколу, телеграма, адреса, телефонограма, радіограма, факс, акт, доручення, розписка, список, таблиця, накладна, договір, трудова угода, контракт, ділова доповідь (написаний текст) тощо

У діловому спілкуванні можуть виступати такі його форми:

товариське, дружнє;

робоче, службове;

ділове, професійне;

інтимне, приятельське;

випадкове;

формально-поверхове.

Від форми залежить саме спілкування, його зміст та відповідна поведінка людей. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.

21.Управління навчанням і навчальний менеджмент: специфіка дисципліни, предмет, цілі, завдання.

Термін «управління» в науці тлумачиться дослідниками по-різному. Управління визначають як вплив однієї системи на іншу, однієї людини на іншу або групу людей з метою координації та узгодженості їхніх дій. Найбільш розповсюдженим є таке визначення цього терміна, яке дав Мескон: «Управління — це процес планування, ор­ганізації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сфор­мулювати й досягти цілей організації». Крім терміна «управління» в теорії й практиці використову­ються ще й такі терміни, як «менеджмент» і «керівництво».

Навчання теж можна розглядати з позиції управління.

Навчальний менеджмент — це управлін­ня навчальною діяльністю, що здійснюється вчителем у навчаль­ному закладі шляхом реалізації основних і загальних функцій з метою зміни поведінки суб'єктів навчання на основі засвоєних знань, умінь, навичок, цінностей, норм та іншого.

Цілі управління навчанням відображають соціальне замов­лення й ті очікувані результати навчання, які проектує педагог у конкретній ситуації. Цілеспрямованість управління навчанням полягає в організації учнів (студентів) на формування в них .значущих соціальних цінностей (знань, умінь, якостей особис­тості) і реалізується в процесі добору змісту, методах і засобах навчання.

Функція управління навчанням — це та роль (коло обов'язків, яку виконує педагог у процесі навчання, сукупність його дій, спрямованих на реалізацію конкретної навчальної мети.

22.Характеристика навчання як спільної діяльності. Соціально-психологічні фактори ефективності спільної діяльності. Спільна діяльність — це організована система активності індивідів, які цілеспрямовано взаємодіють для ство­рення об'єктів матеріальної й духовної культури. Ознаками спіль­ної діяльності є:

наявність єдиної цілі для всіх учасників;

необхідність загальної мотивації;

об'єднання індивідів, що сприймається як єдине ціле;

розподіл єдиного процесу на окремі операції та закріплення цих операцій за окремими учасниками спільної діяльності;

узгодженість дій учасників у просторі й часі (темп, інтенсив­ність, ритмічність);

єдиний простір та оригінальність виконання індивідуальних дій різними людьми;

наявність управління спільною діяльністю як спосіб узго­дження дій учасників.

Процес навчання являє собою спіль­ну діяльність багатьох його учасників. Координація й об'єднання їхніх зусиль вимагають постійної взаємодії між ними. Управління навчанням являє собою ко­ординацію роботи учасників спільної навчальної діяльності для реалізації поставлених цілей. Навчальна діяльність — це спе­цифічний вид людської діяльності, спрямований безпосередньо на зміну її суб'єкта.

Як і будь-яка діяльність, на­вчальна діяльність характеризується суб'єктністю, активністю, предметністю, цілеспрямованістю, наявністю структури та змі­сту.

розглядати навчальну діяльність як специфічний вид діяльності. Особливими ознаками навчальної діяльності є:

полісуб'єктність (наявність, як мінімум, двох рівноправних суб'єктів — того, хто навчає, і того, хто навчається);

навчальна діяльність зумовлює зміни самого суб'єкта;

впливаючи на розвиток, навчальна діяльність залежить від розвитку та спирається на досягнутий рівень розвитку особистості;

навчальна діяльність є спеціально спрямованою на опану­вання навчального матеріалу і розв'язання навчальних задач;

у навчальній діяльності засвоюються загальні способи дій та наукові поняття;

загальні способи дій передують розв'язанню завдань;

зміни психічних властивостей і поведінки тих, хто навча­ється, залежать від результатів їхніх власних дій.