103. Основні види та функції спілкування.

На початковому етапі розвитку людського суспільства спілкування, як і мислення, було безпосередньо вплетене у виробничу діяльність людей, невіддільне від неї. Люди спілкувалися, обмінюючись своїми діями, що являє собою матеріальний вид спілкування. Сфера прояву цього виду спілкування — матеріальне виробництво, розподіл, обмін, споживання. Розвиток суспільства супроводжувався поступовим розвитком і ускладненням процесу спілкування, що здобувало свої власні засоби (насамперед — мову), за допомогою яких здійснюється вже мовне спілкування. Таким чином, духовне спілкування, як новий вид спілкування, спеціалізовано у вигляді знаково-символічної діяльності, яка здійс­нюється за допомогою слова, жесту, міміки, семантики поведінки. Сфера його прояву — духовне життя суспільства і, насамперед, суспільна свідомість у всіх її формах, рівнях, станах. Розрізняють міжособистісний і масовий рівні спілкування, що відповідають ієрархії соціальних суб’єктів.Міжособистісне спілкування зорієнтоване переважно на індиві­дуалізованих комунікатора і реципієнта; воно служить механізмом групоутворення, утворення внутрішньо- і міжгрупових відносин.Масове спілкування служить механізмом взаємодії на рівні су­спільства, нації, класу, прошарку; механізмом розвитку соціальних відносин (консолідації, боротьби, співробітництва). У масовому спілкуванні індивіди беруть участь насамперед як соціальні типи, як носії соціальних ролей. Функції спілкування можна теоретично розділити на дві категорії: власне соціальні, орієнтовані на задоволення потреб суспільства в цілому чи окремих його груп у процесі їхнього функціонування і взаємодії, та соціально-психологічні, пов’язані з пот­ребами окремих особистостей. До соціальних функцій належать: функції планування і координації спільної трудової діяльності; функція управління; функція соціального контролю; функція забезпечення міжгрупової взаємодії й ін.

До соціально-психологічних функцій належать: функція контакту і функція ототожнення; функція соціалізації. Добре відомо, що люди поєднуються в групи не тільки для того, щоб спільно здійснювати якусь діяльність, але і для того, щоб задовольнити потребу у спілкуванні, що знімає психічну напруженість, яка викликана самотністю (це і є функція контакту). Функція ототожнення себе з групою реалізується в тому, що людина спілкується, щоб підкреслити, що вона «своя» у даній групі.

Використовуючи мету спілкування як критерій класифікації, можна виділити наступні функції спілкування:

1) контактна функція — встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому й передачі повідомлень і підтримки взаємозв’язку у вигляді постійної взаємоорієнтованості;

2)інформаційна функція — обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями;

3)спонукальна функція — стимуляція активності партнера, щоб направити його на виконання певних дій;

4)координаційна функція — взаємне орієнтування й узгодження дій при організації спільної діяльності;

5)функція розуміння — адекватне сприйняття й розуміння змісту повідомлення і взаємне розуміння — намірів, настанов, переживань, станів;

6)емотивна функція — формування у партнера потрібних емоційних переживань, а також зміна з його допомогою своїх переживань і станів;

7)функція встановлення відносин — усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків співтовариства, у якому діє індивід;

8)функція здійснення впливу — зміна стану, поведінки, індивідуально-значеннєвих станів партнера.

104. Бар’єри, які зустрічаються в спілкуванні людей. Їх сутнісна характеристика.

Бар’єри виникають у разі зіткнення стилів спілкування, у яких простір відкритий для власних індивідуальних проявів і закритий для розуміння індивідуальності іншої людини, а також коли зіштовхуються люди, що належать до різних соціальних груп, культур.(Залюбовська, 1984). Авторкою запропоноване наступне визначення: комунікативний бар’єр — це абсолютна чи відносна перешкода ефективному спілкуванню, суб’єктивно пережита чи реально наявна у ситуаціях спілкування, причинами якої є мотиваційно-операційні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні особливості тих, що спілкуються.В. Є. Залюбовська виділяє також феномен «індукованого бар’єра», тобто вторинних, неусвідомлених проблем у спілкуванні, що виникають під час взаємодії з людьми напруженими, скутими. Б. Д. Паригін (Паригін, 1978) пропонує розрізняти два види соціально-психологічних бар’єрів: 1) внутрішні бар’єри особистості, пов’язані з такими утвореннями, як норми, настанови, цінності, а та­кож з такими особистісними особливостями, як ригідність, конфор­мність, слабовілля і т. ін.; 2) бар’єри, причина яких — поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, дефіцит інформації і т. ін. Можна говорити про власне комунікативні бар’єри, що перешкоджають взаємодії й успішному спілкуванню (на стадії здійснення контакту це насамперед недостатнє володіння соціальними техніками ведення бесіди, навичками й уміннями взаємодії), і про психологічні бар’єри, що у першу чергу перешкоджають взаєморозумінню, а потім вже ускладнюють взаємодію. До останніх варто віднести упередження, забобони, соціальні стереотипи. Під психологічними бар’єрами міжособистісного спілкування є підстави мати на увазі всі ті, як усвідомлювані, так і неусвідомлювані труднощі і перешкоди. Естетичні бар’єри можуть виникати й у зв’язку з особливостями сприйняття тих чи інших елементів зовнішності. Отже, людина, що нехтує власною зовнішністю, щораз більше ризикує зустріти на шляху до взаєморозуміння естетичний бар’єр.В одних людей розвинутий інтелект теоретичний, у інших — практичний; в одних — здатність до цілісного художнього пізнання, у інших — до його логічного розчленування і строго наукового відтворення. Внаслідок цього і виникають інтелектуальні бар’єри. Інтелектуальні бар’єри можуть виникати й у результаті різної швидкості інтелектуальних процесів у людей, що вступають у спілкування. Здавалося б, немає жодних підстав сумніватися у тому, що наші ідеї і пропозиції будуть правильно зрозумілі. А у відповідь: «Не розумію». Це явний симптом мотиваційного бар’єра. Він з’являє­ться тому, що співрозмовнику нецікаві висловлені думки, вони не торкаються його власних потреб, не викликають мотива, що спонукує до розуміння. Навіть красиві гасла і заклики не здатні викликати необхідний сплеск ентузіазму, якщо вони не торкаються потреб людей. І навпаки, усі виявлять готовність до граничної самовіддачі, якщо побачать зв’язок долі якої-небудь справи з власними долями. Проблема подолання моральних бар’єрів у взаєморозумінні уявляється найбільш складною й, у багатьох випадках, навряд чи можливою для розв’язання. Підлість, непорядність, зловмисна неправда зводять між людьми таку стіну, яку не пройти навіть тим, хто досконало володіє різноманітними засобами спілкування. Емоційний бар'єр з'являється за невідповідності настрою, негативних емоцій, що деформують сприймання. Долають його за допомогою усмішки, чуйного ставлення до співрозмовника.