- •Сутність поняття «спілкування».
- •Структура спілкування та його види і функції
- •Різновиди бар’єрів на шляху оптимального спілкування.
- •Розподіл ролей у взаємодії за е. Берном.
- •Моделі поведінки партнерів у взаємодії: асертивна, маніпулятивна, актуалізаторська та конфліктна.
- •Групова взаємодія
- •Сутність поняття «соціальна перцепція. Психологічні механізми соціальної перцепції.
- •Ефекти соціальної перцепції: «первинності», «новизни», «ореолу». Соціальні стереотипи
- •Вплив зовнішніх ознак особистості на її сприймання оточуючими. Роль іміджу в міжособистісному сприйманні.
- •Психологічні механізми саморегуляції
- •Провідні методи та техніки саморегуляції.
- •Сутність поняття „педагогічне спілкування”, структура цього спілкування
- •Особистісні педагога, які ускладнюють педагогічне спілкування.
- •18.Стилі педагогічного спілкування.
- •19.Поняття “ділове спілкування”. Особливості ділової спілкування
- •20.Форми ділового спілкування
- •21.Управління навчанням і навчальний менеджмент: специфіка дисципліни, предмет, цілі, завдання.
- •23.Функції управління навчанням: планування, організація, стимулювання та контроль.
- •24.Ціль діяльності. Основні види цілей. Фактори формування цілей.
- •26.Поняття таксономії навчальних цілей. Типи навчальних цілей.
- •27.Поняття змісту освіти та характеристика його основних компонентів.
- •29.Планування занять. Основні етапи заняття.
- •31/ Мотивація навчання. Види мотивів навчання.
- •32/ Мотивування і стимулювання навчальної діяльності: спільне та відмінне, етапи, види, методи, прийоми.
- •33/ Циклічність управління мотиваційними процесами в навчанні. Використання методів та прийомів мотивації навчання на кожному етапі мотиваційного циклу.
- •34/ Активізація навчальної діяльності в процесі сприйняття, осмислення та запам’ятовування.
- •38.Засоби навчання. Поєднання різних засобів навчання у процесі викладання.
- •39.Поняття контролю. Основні функції, етапи, види, форми і методи контролю навчання.
- •42.Основні освітньо-вікові категорії та їх характеристика.
- •43. Основні новоутворення та особливості розвитку особистості на кожному віковому етапі.
- •44. Врахування особливостей освітньо-вікових категорій при реалізації основних функцій управління навчанням.
- •45. Комунікаційний процес і управління навчанням. Характеристика педагогічної функції комунікації.
- •46. Структура комунікативного акту в навчанні.
- •49. Основні задачі та функції методики викладання економіки.
- •51. Цілі, предмет, об`єкт та зміст курсу “Методика викладання економіки”.
- •67. Види та форми самостійної роботи. Шляхи активізації самостійної роботи в економічній освіті.
- •68.Мета, зміст та типи завдань для самостійної роботи з економіки.
- •72.Системи та шкали оцінювання навчальних досягнень з економіки.
- •73.Характеристика рівнів навчальних досягнень учнів/студентів з економіки. Приклади використання завдань для виявлення рівнів навчальних досягнень з економіки тих, хто навчається.
- •1) Початковий рівень (учень розрізняє поняття, формули тощо);
- •79. Сучасні засоби навчання в економічній освіті.
- •80. Наочні засоби навчання при вивченні економіки. Їх класифікація та функції.
- •82. Опорні конспекти, інтелект-карти та структурно-логічні схеми. Особливості їх розробки та використання при навчанні економіки.
- •83.Особливості використання технічних та комп’ютерних засобів в економічній освіті.
- •86. До основних видів проведення дискусій належать такі:
- •90. Основні етапи реалізації методу конкретних ситуацій
- •92. Позитивні та негативні аспекти застосування методу конкретних ситуацій в економічній освіті.
- •93. Ігрові технології в економічній освіті: сутність, класифікація ігрових методів, етапи підготовки та проведення. Функції керівника навчальної гри.
- •94. Ділові ігри та їх використання при вивченні економіки.
- •96.Переваги та недоліки ігрових методів навчання економіки у порівнянні з традиційними. Шляхи підвищення ефективності застосування ігрових методів в економічній освіті.
- •97. Сучасні технології навчання в економічній освіті.
- •98. Нова роль викладача в умовах запровадження сучасних технологій навчання.
- •99. Тренінгові технології в економічному навчанні: цілі, етапи розробки і проведення тренінгів з економічних дисциплін.
- •100. Системи дистанційного навчання. Переваги та недоліки дистанційного навчання в економічній освіті.
- •101. Комп`ютерні технології навчання в економічній освіті, переваги та недоліки їх застосування.
- •102. Сутність поняття «спілкування».
- •103. Основні види та функції спілкування.
- •105. Сутність поняття «вербальна комунікація».
- •106. Особливості монологічного та діалогічного мовлення.
- •107. Сутність поняття «невербальна комунікація».
- •110. Способи впливу партнерів один на одного ( заражування, переконання, наслідування).
- •111. Прояви «я-стану» за теорією трансакційного аналізу е.Берна.
- •112. Сутність поняття «соціальна перцепція»
- •115. Методи та техніки саморегуляції.
Сутність поняття «спілкування».
Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди.
Спілкування — це багатогранний процес, який містить:
розвиток суспільства і суспільних відносин;
формування і розвиток особистості;
розвиток суспільних способів взаємодії людей;
соціально-психологічну адаптацію людей;
обмін емоціями;
навчання, передачу вмінь і навичок;
обмін інформацією і діяльністю;
формування ставлення до себе, до інших людей і до суспільства в цілому.
Спілкування можна охарактеризувати як специфічну міжособистісну взаємодію людей як членів суспільства, представників певних соціальних груп, що здійснюється на основі відображення соціальної дійсності.
Об’єктивна необхідність спілкування, як умови існування людини, зумовлена тим, що вона не може задовольняти свої життєво важливі потреби, жити і розвиватися наодинці. Виробництво необхідних засобів існування передбачає спілкування індивідів між собою.
Отже, Спілкування — це умова спільної діяльності. Завдяки спілкуванню досягається розподіл функцій між індивідами, включеними в спільну діяльність, узгодження індивідуальних зусиль, їхня координація, обмін досвідом, знаннями, спільне планування і спільна діяльність, контроль за її результатами.
Структура спілкування та його види і функції
Будучи важливою стороною життєдіяльності суб’єкта, спілкування відіграє важливу роль у формуванні і розвитку людини. Через спілкування людина отримує знання про навколишній світ, «привласнює» суспільні цінності, створені людством, пізнає природу і навколишній світ.
Структура спіл-вання має взаємопов’язані сторони:
Комунікативна сторона спілкування пов'язана із виявленням специфіки обміну інформацією між людьми як активними суб'єктами спілкування, т. т. із врахуванням тих знань, якими обмінюються люди. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування).
Інтерактивна сторона спілкування: організація суб'єктами спілкування спільної стратегії взаємодії. Розрізняють різні програми взаємодії між людьми (від співробітництва аж до конкуренції). Цей же бік спілкування містить в собі таку значущу змінну, як визначення між партнерами статусу у спілкуванні тобто хто із них домінує, а хто повинен підлаштовуватись.
Перцептивна сторона спілкування містить в собі процес взаємного сприймання і розуміння співрозмовниками одне одного. Перцепція, це перш за все, процес формування образу іншої людини в свідомості співрозмовника. Це досягається за рахунок «прочитання» по зовнішності партнера його психологічних рис та можливих особливостей його поведінки. Основними механізмами пізнання іншої людини є ідентифікація (ототожнення) та рефлексія (усвідомлення того, як сприймають суб'єкта спілкування інші люди).
Види спілкування. У залежності від того, чим спілкування опосередковане, що є його засобом чи знаряддям здійснення, виділяють різні види спілкування.
На початковому етапі розвитку людського суспільства спілкування було безпосередньо вплетене у виробничу діяльність людей, невіддільне від неї. Люди спілкувалися, обмінюючись своїми діями, що являє собою матеріальний вид спілкування. Сфера прояву цього виду спілкування — матеріальне виробництво, розподіл, обмін, споживання. Розвиток суспільства супроводжувався поступовим розвитком і ускладненням процесу спілкування, що здобувало свої власні засоби (насамперед-мову), за допомогою яких здійснюється вже мовне спілкування. Таким чином, духовне спілкування, як новий вид спілкування, спеціалізовано у вигляді знаково-символічної діяльності, яка здійснюється за допомогою слова, жесту, міміки, семантики поведінки. Сфера його прояву - духовне життя суспільства і, насамперед, суспільна свідомість у всіх її формах, рівнях, станах.
Розрізняють міжособистісний і масовий рівні спілкування, що відповідають ієрархії соціальних суб’єктів.
Міжособистісне спілкування зорієнтоване переважно на індивідуалізованих комунікатора і реципієнта; воно служить механізмом групоутворення, утворення внутрішньо- і міжгрупових відносин.
Масове спілкування служить механізмом взаємодії на рівні суспільства, нації, класу; механізмом розвитку соціальних відносин (боротьби, співробітництва). У масовому спілкуванні індивіди беруть участь насамперед як соціальні типи, як носії соціальних ролей.
Використовуючи мету спілкування як критерій класифікації, можна виділити наступні функції спілкування:
контактна функція — встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому й передачі повідомлень і підтримки взаємозв’язку у вигляді постійної взаємоорієнтованості;
інформаційна функція — обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями;
спонукальна функція — стимуляція активності партнера, щоб направити його на виконання певних дій;
координаційна функція — взаємне орієнтування й узгодження дій при організації спільної діяльності;
функція розуміння — адекватне сприйняття й розуміння змісту повідомлення і взаємне розуміння — намірів, настанов, переживань, станів;
емотивна функція — формування у партнера потрібних емоційних переживань, а також зміна з його допомогою своїх переживань і станів;
функція встановлення відносин — усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків співтовариства, у якому діє індивід;
функція здійснення впливу — зміна стану, поведінки, індивідуально-значеннєвих станів партнера.