Поняття страхової послуги, її необхідність і сутність.
Страхова послуга – це специфічний товар на страховому ринку. Коли мова йде про реалізацію страхових продуктів, то складається враження про існування особливого товару, хоча страхування як економічна категорія нічого не створює, а виконує захисну функцію мобілізацією та перерозподілом фінансових ресурсів.Розглядаючи страхову послугу як товар, визначимо, в чому полягає її споживна вартість. Споживна вартість страхової послуги ґрунтується на потребі у страховому захисті, що її відчувають громадяни та суб’єкти господарювання. Страхова послуга поряд із споживною вартістю має також вартість. Вартість відображає витрати страхової компанії на надання страхової послуги певного виду. Виходячи із вартості, встановлюється ціна на страхову послугу. Фактори, якими визначається нижня і верхня межа ціни на страхову послугу, є такими ж самими, що й при визначенні цін на інші товари та послуги. Але страховик, на відміну від інших продавців, має змогу свідомо знижувати ціну, навіть застосовувати демпінгові ціни. Це стає можливим через отримання страховиком доходів від інвестиційної діяльності, здатних компенсувати втрати прибутку від застосування ним низьких цін на страхові послуги. Встановлення знижених цін допомагає страховикові залучити більшу кількість страхувальників, але водночас негативно впливає на його фінансову стабільність.Характер страхової послуги обумовлює специфіку її реалізації. Покупець цього товару, як правило, не одразу відчуває його корисність. Отже у підсумку, страхова послуга – це товар, що його пропонує страхова компанія страхувальнику за певну плату (страхову премію).
Маркетинг в страхування, його завдання і значення.
Особливе місце в діяльності страхової компанії приділяється маркетингу – методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.Маркетинг страховий – комплексна система дій страховика (включаючи організацію і управління всією діяльністю страхової компанії), спрямована на надання таких страхових послуг і в такій кількості, які відповідають потенційному попиту, а саме: – розробка конкурентноспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників);– упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами; – збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.Огляд функціональних завдань, які вирішуються зазначеним комплексом заходів, показує, що практично жодний з основних видів статутної діяльності страховика не лишається поза увагою служби маркетингу. Першочергове її завдання – пошук чи вибір потенційного клієнта страховика, формування насущних потреб цього клієнта у страховому захисті та з’ясування його платоспроможності.Служба маркетингу визначає параметри страхового продукту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконалення роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенційних сегментів ринку.Важливим є розуміння маркетингової діяльності страхової компанії не тільки і не стільки як безпосередньої реалізації страхових послуг, а як процесу планування, ціноутворення, рекламування, організації адекватних каналів просування страхових послуг до потенційного покупця. Кожна ланка страхового маркетингу приймає участь в забезпеченні успішної реалізації страхових послуг.
Страхова угода та її основні етапи.
Договір – це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і обов’язків). Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.У разі коли страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни або доповнення, страховик повинен податі ці нові правила, зміни або доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу.
Узгодження будь-якої страхової угоди проходить кілька етапів:1 – подання страхувальником заяви про прийняття об’єкта на страхування;2 – вирішення страховиком питання щодо прийняття об’єкта на страхування (андеррайтинг);3 – укладення договору страхування (видача страхового полісу);4 – відшкодування збитків за договором страхування (закінчення строку дії договору; дострокове розірвання договору).
Важливою обставиною є те, що стосунки між страховиком і страхувальником базуються на фундаментальних принципах страхування: – наявності майнового інтересу;
- дотриманні причинно-наслідкового зв’язку між збитком і подією, що його викликала;
- відшкодуванні збитків в межах дійсних втрат; – суброгації.
Договір страхування і його зміст.
Договір – це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і обов’язків). Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.У разі коли страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни або доповнення, страховик повинен податі ці нові правила, зміни або доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу.
При прийнятті страховою компанією рішення про прийняття ризику на страхування між страховиком та страхувальником в письмовій формі укладається договір страхування, в силу якого страховик зобов’язаний при настанні страхового випадку виконати страхові виплати страхувальнику.
Договір страхування може укладатися на користь самого страхувальника або третьої особи, яка називається вигодонабувачем.
Договір страхування повинен містити:– назву документа;– назву та адресу страховика;– прізвище, ім’я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси;– прізвище, ім’я, по батькові або назву вигодонабувача та його адресу;– зазначення об’єкта страхування;– розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя– розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;– перелік страхових випадків;– розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;– страховий тариф за узгодженням сторін;– строк дії договору страхування;– порядок зміни та припинення дії договору страхування;– умови здійснення страхової виплати;– причини відмови у страховій виплаті;– права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;– інші умови за згодою сторін;– підписи сторін.
Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, якщо здійснюється добровільного, або відповідного до Положення про порядок його проведення, затвердженого КМУ при обов’язковій формі страхування. Правила страхування – документ, який визначає умови проведення кожного виду страхування. Вони розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Уповноваженим органом при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Класифікація страхових послуг і проблеми її удосконалення.
Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Щоб досягти необхідної впорядкованості, застосовують класифікацію. І потреба в ній тим нагальніша, чим складніший об’єкт, який має бути класифіковано. В основу класифікації страхування можна покласти розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об’єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв’язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки , за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:
● історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);
● економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; рід небезпеки; об’єкт страхування);
● юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).
Класифікація за історичними ознаками передбачає виокремлення етапів розвитку страхування (зародки страхування в античному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхування в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукупності страхових послуг за часом їх виникнення. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.
Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової . З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві великі групи.
Перша група об’єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті , а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможливлюють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям «Life assurance» — « страхування життя ». Хоча не обов’язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя .
Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об’єднуються поняттям « Non-life », або « General insurance » — « не-життя », або « загальне страхування ». В українській практиці, термін «не-життя» , як правило, не вживається; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».
Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об’єктами страхування , тобто об’єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об’єктами страхування передбачає виокремлення трьох галузей:
● особистого страхування (об’єкти — життя, здоров’я і працездатність страхувальників або застрахованих);
● майнового страхування (об’єкти — майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);
● страхування відповідальності (об’єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров’ю, майну третьої особи).
Ця класифікація довгий час була основною в теорії і практиці вітчизняного страхування. Не втратила вона свого значення і тепер, хоча застосовується, здебільшого, у теоретичному аспекті. Об’єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін.
Класифікація за юридичними ознаками , як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це — виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни—члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.
Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування . За цією ознакою страхування поділяють на обов’язкове і добровільне . Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов’язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується.
6. Страхова послуга і дослідження попиту на неї
Страхова послуга – це специфічний товар на страховому ринку.
Страхова послуга – це комплекс цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством.
Страхові послуги мають такі специфічні ознаки:
– єдність, протистояння та залежність інтересів договірних сторін "страховик - страхувальник" (наприклад, при страхуванні життя – зацікавленість сторін у збереженні на десятки років платоспроможності страховика);
– фактор імовірності настання страхового випадку;
– страхувальник до моменту купівлі страхового продукту точно не знає про його якісні характеристики і може взяти безпосередню участь у його створенні;
– страхові послуги мають певні часові межі, тобто страховий захист діє протягом певного проміжку часу;
– попередня невизначеність страхового відшкодування – у розмірі та часі, або взагалі щодо факту настання;
– специфіка взаємовідносин сторін – фінансових, правових, морально-етичних, нормою яких є принцип повної добропорядності, тощо.. Споживна вартість страхової послуги ґрунтується на потребі у страховому захисті, що її відчувають громадяни та суб’єкти господарювання. Але разом з тим вона залежить від багатьох чинників. Розуміння характеру впливу цих чинників (на макроекономічному та мікроекономічному рівнях) є дуже важливим, бо від того, наскільки корисно виглядає в очах страхувальника та чи інша страхова послуга, залежить її доля як товару. Якщо вона дістане суспільне визнання, її будуть купувати. І навпаки.
Страхова послуга поряд із споживною вартістю має також вартість. Вартість відображає витрати страхової компанії на надання страхової послуги певного виду. Виходячи із вартості, встановлюється ціна на страхову послугу. Фактори, якими визначається нижня і верхня межа ціни на страхову послугу, є такими ж самими, що й при визначенні цін на інші товари та послуги. Але страховик, на відміну від інших продавців, має змогу свідомо знижувати ціну, навіть застосовувати демпінгові ціни. Це стає можливим через отримання страховиком доходів від інвестиційної діяльності, здатних компенсувати втрати прибутку від застосування ним низьких цін на страхові послуги. Встановлення знижених цін допомагає страховикові залучити більшу кількість страхувальників, але водночас негативно впливає на його фінансову стабільність.
Характер страхової послуги обумовлює специфіку її реалізації. Покупець цього товару, як правило, не одразу відчуває його корисність. Ажіотажного попиту на страхові послуги не відбувалося ніде і ніколи. Тому перед страховиком постає досить складне завдання: створити такі страхові послуги, які могли б знайти свого покупця, і реалізувати ці послуги шляхом створення системи найбільш ефективного їх просування на ринку. Вирішенням цього завдання займається служба маркетингу страховика.
Організація реалізації страхових послуг.
Процес реалізації страхових послуг можна умовно розбити на три етапи:
аквізиція;
супровід договору;
дії при настанні страхового випадку та страхове відшкодування.
Аквізиція – це діяльність страхової компанії, спрямована на збільшення кількості договорів страхування. Вважається, що аквізиційна діяльність нормальна, коли кількість нових договорів страхування перевищує кількість договорів, за якими закінчився термін дії.
Супровід договору страхування – це комплекс заходів страхової компанії, пов’язаних з її діяльністю, починаючи з укладання й підписання договору страхування до передання його в архів. Під час дії договору можливі проблеми з отриманням внесків, якщо страхові платежі мають вноситися не одноразово, а щокварталу, щомісяця чи в інші строки. Розстрочений платіж вимагає від страховика постійного контролю з використанням інформації з бухгалтерії, спілкування з клієнтом тощо.
Діяльність страховика в разі настання події, яка має ознаки страхового випадку, є об’єктивним показником його надійності, компетенції та кваліфікації фахівців, а також найбільш вагомим критерієм у прийнятті клієнтом рішення щодо страхування і вибору страховика.
Розвиток системи страхових послуг в умовах монополії держави на ведення страхової справи
Стан і розвиток системи страхових послуг в умовах ринкових відносин.
У чому ж полягає роль страхування в ринковій економіці? Розглянемо головні напрямки прояву позитивного впливу страхування. Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. В умовах формування приватної власності не можна централізовано в наказовому порядку керувати розміщенням фінансових ресурсів. Таке керування — справа окремого власника, причому діє він згідно зі своїми інтересами, що постійно коригуються ситуацією на ринках товарів, цінних паперів, кредитів. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або у сферу послуг, не врахувавши можливого ризику втрати авансованих ресурсів. Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикованих подій страховим організаціям інвестор упевнений, що в разі пожежі, стихійного лиха або іншого страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані . Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже давно функціонують, так і для новостворених, або тих, що тільки організуються і ще не набули достатнього виробничого потенціалу та не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва, поповнити товарну масу у торговельній мережі тощо. Часто страхування сприяє появі й упровадженню нової техніки та технологій, наукових розробок. Особливо велику роль може відігравати страхування в аграрному секторі. Тут надзвичайно багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводять до великих втрат. Нині страховий захист сільськогосподарських підприємств, а також фермерських господарств перебуває на дуже низькому рівні. Здійснення аграрної реформи зумовлює потребу серйозного посилення страхування на селі. Ненормальним є становище, коли страхування ризиків ще нерідко ігнорують замовники, підрядчики та всі ті, хто пов’язаний зі спорудженням складних промислових, комунальних і транспортних будівель і споруд. Перспективним є якомога ширше застосування зарубіжного досвіду страхування втрат від переривання виробництва на час, потрібний для відновлення зруйнованих або пошкоджених страховими випадками об’єктів. Страхування прямо стосується розвитку міжнародного бізнесу.. Страхування дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовувані на організацію економічної безпеки. Раніше вже йшлося про те, що страховий захист є проявом економічної безпеки фізичних і юридичних осіб. Серед багатьох форм страхового захисту страхуванню належить особлива роль. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи іншим чинникам, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи. Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами , є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає реальною тільки за належного рівня розвитку страхової справи. Тепер, коли страхуванням в Україні охоплено менш як 10 % страхового поля, регулівна роль цього економічного важеля ще мало помітна, на відміну, наприклад, від більшості країн Європейського союзу, США, Японії, де страхуванням охоплені практично всі підприємства й громадяни. Важко уявити на Заході підприємця, який ризикнув би зайнятись тим чи іншим бізнесом, зігнорувавши страхування. Такі дії суперечили б здоровому економічному глузду. Це особливо важливо для підприємств малого і середнього бізнесу, які мають великі можливості для розвитку і в Україні. Чим вищий коефіцієнт освоєння страхового поля та чим більша концентрація страхових фондів, тим більші можливості для зниження ціни страхування. Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямовуваних на фінансування освіти, охорони здоров’я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи. Перевага страхового методу формування й використання коштів соціального спрямування полягає ось у чому. Він усуває знеособлення таких коштів, а завдяки цьому й зрівня- лівку в їх розподілі, коли однакові за розміром пенсії одержують головні конструктори та прибиральниці, підвищує відповідальність за якість медичних та інших соціальних послуг. Створення завдяки страхуванню можливостей нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій, придбання житла, оплати витрат на навчання у вищому навчальному закладі сприяє тому, щоб кожний громадянин реалізував свої можливості і задоволь нив потреби. У такому разі зменшується навантаження на держав ний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат. У страхуванні створюються значні резерви грошових ре сурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку. Грошові резерви тим відрізняються від натуральних, що вони навіть і тоді, коли тимчасово виходять із обігу коштів конкретного підприємства-власника, не перестають «працювати» на нього та економіку країни в цілому. Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, дістають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати власні резерви, здійснювати відрахування до бюджету, стимулювати персонал, збільшувати дивіденди своїх акціонерів. а кумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому. Отже, страхування має величезні можливості сприяти економічному й соціальному розвитку країни, задовольняти інтереси щодо захисту майна та доходів як юридичних, так і фізичних осіб.
Контроль за реалізацією страхових послуг
Контроль за реалізацією страхових послуг може бути внутрішнім і зовнішнім.
Внутрішній контроль постійно здійснюється страховою компанією і полягає в тому, що на стадії укладання страхового договору страхова компанія здійснює контроль за можливістю продажу своєї послуги тій чи іншій особі. Ск звертає увагу на вік стр-льника (щоб він відповідав умовам), стан здоровя, обєкти страхування, ризик при страхуванні, фінансовий стан стр-льника при стр-ні ризику непогашення кредиту.Страховику не все одно, кому він реалізує СП (вік, стан здоровя, обєкти стр-ня). Після укладання СД контроль здійснюється під час дії договору — сплата страхових платежів (першого внеску особливо), підтримання обєкту в певних умовах, зміна ризику. При настанні страхового випадку СК здійснює контроль за виконанням СК своїх зобовязань за винятком, коли порушені строки подачі заяви, надання документів (не всі, підроблені) тощо. СК веде контроль за своїми працівниками, виконання ними своїх обовязків.
Страхування як частина фінансово-кредитної сфери є об’єктом державного регулювання з метою забезпечення його стабільного функціонування. Реалізація страхових відносин між страховиком і страхувальником потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності: законодавчих і нормативних актів, положень, інструкцій тощо. Перехідна економіка підвищує ризикованість всіх сфер діяльності, що потребує активних заходів щодо формування ринку страхових послуг, дієвого, але виваженого втручання держави у процес реформування. Отже, обєктивний процес розвитку страхового ринку зумовлює необхідність опрацювання та впровадження цілісного механізму державного регулювання та підтримки страхового бізнесу, надання певних гарантій інвестиційним заходам страховиків.
Державне регулювання здійснюється такими методами:
• створення відповідних наглядових органів(, МТСБУ,м/н асоціація страх орган., НБУ ,
• впровадження нових законодавчих актів, що регулюватимуть страхову діяльність,
• ліцензування страхової діяльності, Укр. Ліцензійна палата
• контроль за діяльністю страховиків (шляхом подання страховими компаніями звітності), Нац Под Служба
• оподаткування страхових компаній.
Страхування майна сільськогосподарських підприємств.
Сільське господарство – це найбільш ризикова галузь економіки. Господарювання та залучення інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва перебуває у прямій залежності від вирішення проблем зменшення та розподілу ризиків суб’єктів господарювання на землі.
У роки централізованої економіки в Україні захист радгоспів і колгоспів від негативного впливу стихійних явищ забезпечувався фінансуванням витрат із державного бюджету. Від початку 90-х років такий страховий захист с/г товаровиробників значно послабився. Різко скоротилася реальна бюджетна допомога. Але здійснення аграрної реформи, прискорення процесу приватизації власності, зокрема й на землю, дедалі інтенсивніше її використання, зміна стосунків з банками, перехід до сплати єдиного податку та інші чинники, зумовлюють необхідність організації страхового захисту сільських товаровиробників на нових для України засадах. Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні і використанні страхового фонду з метою відшкодування непередбачених збитків, заподіяних сільськогосподарським підприємствам стихійними лихами, іншими несприятливими подіями, що порушують нормальний процес відтворення.
Як відомо, загальні принципи страхування передбачають перерозподіл збитків як між територіальними одиницями, так і в часі.
Страхування агропромислового комплексу України.
Сільське господарство - найдавніша і традиційно одна з найважливіших і водночас найбільш ризикованих галузей економіки, яка постійно перебуває під впливом стихійних сил природи. Одним із важливих елементів гарантування економічної безпеки й стабілізації фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників повинно стати страхування.
Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні і використанні страхового фонду з метою відшкодування непередбачених збитків, заподіяних сільськогосподарським підприємствам стихійними лихами, іншими несприятливими подіями, що порушують нормальний процес відтворення.
Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Об'єкти страхування майна сільськогосподарських підприємств поділяють на такі основні групи:
♦ урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджен плодоносного віку, крім урожаю природних сінокосів та пасовищ,
культур, посіяних на зелене добриво, культур, які господарство
висівало протягом 3-5 років, але жодного разу не отримувало врожаю;
♦ дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з балансу;
♦ сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, бджолосім'ї, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями;
♦ будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі господарства можуть страхувати також судна та засоби лову.
Страхування сільськогосподарських підприємств можуть здійснювати лише ті страховики, які мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, фахівців у даній галузі.
Особливості і розвиток кооперативного страхування в Україні.
Щодня по волі обставин бізнес втрачає мільярди доларів, а сотні тисяч людей залишаються без даху над головою і коштів для існування. Проте мінімізувати матеріальні втрати у разі «неприємностей» можна і потрібно. Страхування ризиків, пов'язаних з втратою майна, хворобою або іншими випадками, - це надійний спосіб захиститися від небажаних наслідків життєвих неладів. Для уникнення таких небажаних випадків ОМЦП пропонує ряд страхових послуг, виконуючи наступні операції:
• підготування договорів;
• укладання договорів;
• обслуговування договорів;
• оформлення документів для виплати страхових сум і відшкодувань.
Корпоративне страхування припускає покупку поліса на декілька чоловік , що особливо вигідно підприємствам різних форм власності. Звичайне корпоративне страхування практикують крупні компанії з метою підвищення мотивації своїх співробітників, що дозволяє добитися кращих результатів в роботі.
Крім того, корпоративне страхування дозволяє звести до мінімуму фінансові втрати при тимчасовій непрацездатності персоналу. Як правило, в основу корпоративного страхування лягає турбота про колектив і імідж компанії. Даний поліс може включати страхування від нещасних випадків, втрати працездатності, травм різного ступеня тяжкості і ін.
Індивідуальне страхування проводиться за рахунок коштів застрахованої особи:
• Від нещасного випадку на транспорті;
• Страхування дітей;
• Особисте страхування.
Завдяки Центру Ви заощаджуєте власний час на пошук страхових компаній, підготовку та укладення договорів. На ринку страхування багато гравців, з різними програмами. Страхові брокери пропонують страхові полюси лише однієї компанії, тому не дають пояснення суті страхування, вибору оптимальних умов, а також інформації про інші компанії ОМЦП – незалежний брокер, який надає інформацію про різні компанії і дає право вибору.
Страхування майна промислових підприємств та основні напрями його удосконалення.
Страхова практика показує, що основними об'єктами страхування є: страхування відповідальності, майнове страхування, страхування людей, страхування від перерв у виробництві.
Страхування підприємницької діяльності включає й такі види страхування, як страхування життя, страхування від нещасливих випадків та ін. Страхування підприємницької діяльності у відповідності до стадій кругообігу засобів товарного виробництва можна розділити на страхування: *інвест-го капіталу; *майна; *ризику неплатежу.
Розглядають ще такі ризики, які притаманні підприємницькій діяльності.Політичний ризик – це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку, які є наслідком державної політики. Політичний ризик може бути національним, регіональним і глобальним.
Технічний ризик визначається ступенем організації виробництва, наявністю превентивних заходів (регулярної профілактики обладнання, заходів безпеки), можливістю проведення ремонту обладнання власними силами підприємства. Виробничий ризик пов’язаний з виробництвом продукції, товарів і послуг та із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності, в процесі якої підприємці стикаються з проблемами неадекватного використання сировини, зростання собівартості, збільшення втрат робочого часу, використання нових методів виробництва. Комерційний ризик – це ризик, який виникає в процесі реалізації товарів і послуг, вироблених чи куплених підприємцем. Сюди відносять ризики, пов’язані з реалізацією товару (послуг) на ринку, його транспортуванням, з прийому товару (послуг) покупцем, з платоспроможністю покупця та ризик форс-мажорних обставин.
Морське страхування та його розвиток.
Договір морського страхування – це договір, за яким страховик зобов'язується відшкодувати страхувальнику у порядку і мірі, що погоджені в договорі, морські збитки, які пов'язані з торговим мореплаванням.
Мор с-ня – це сфера д-сті СК, яка забезпечує стр захист б-я майн інтересу страхув-ка, пов'яз із мореплавством.
Особливості мор с-ня:
• Мор с-ня раніше за ін види с-ня було законодавчо оформлене.
• У цій сфері с-ня мають справу із дуже вартісно великими ризиками
• Мор перевезення пов'яз із перетин-ми кордонів багатьох країн і баз-ся на широкихміжнар контактах
• Більшість договорів мор с-ня уклад-ся на основі мор стр полісу “Lloyd's Marine Policy” з урах застережень Інституту лондонських стр-ків.
• Найважливішими суб-ми ринку мор с-ня є т з “клуби взаємного с-ня”, договори мор с-ня ч/з їх складність уклад-ся переважно за посер-вом стр брокерів.
• у складі мор с-ня виокремлюють такі осн види с-ня:
– с-ня суден – каско
– с-ня вантажів – карго
– с-ня відпов-ті судновл-ків
– в Укр ще особисте с-ня на внутр водному транспорті
Зараз в У у сфері мор с-ня працюють СК, що зосер-ні в Одесі, Маріуполі, Миколаєві, Іллічівську. Їх д-сть координує Мор бюро України.
Учасниками транспортних перевезень є:
Відправник (вантажовідправник) — фіз чи юрид особа, що відправляє вантаж
Одержувач — фіз чи юрид особа, яка має право одержати вантаж в кінцевому порті призначення. Це право надається відправником.
Перевізник — фіз чи юрид особа, яка може бути власником чи орендарем транспортного засобу. Перевізник повинен доставити вантаж відправника до одержувача або в пенкт перевантаження.
Експедитор — як правило, юрид особа, яка координує дію сторін, втягнутих в перевезення.
В міжнародній практиці морських перевезень існує ряд традиційних умов поставки товарів, в яких обумовлене і питання щодо стр-ня вантажів. Серед цих умов CIF, FOB, FAS, СAF.
По стр-ню CIF — (вартість, стр-ня, фрахт). Продавець зобовязаний доставити вантаж у порт відвантаження, завантажити його на борт судна, зафрахтувати тоннаж і оплатити фрахт, застрахувати вантаж від морських ризиків на весь час перевезення до здачі покупцю і вислати покупцю всі необхідні документи про відправлення.
СAF (вартість і фрахт) — продавець повинен укласти за свій рахунок договір мор перевезення до місця призначення зазначеного в контракті і доставити вантаж на борт судна. обовязок стр-ня — на покупці.
FOB (вільно на борту) —продавець зобовязаний відвантажити товар на борт судна, яке повинен зафрахтувати покупець, він же повинен застахувати товар.все інше — покупець.
FAS (вільно вздовж борта судна) — продавець має організувати доставку вантажу до пункту навантаження, а вся подальша відп-ть покладається на покупця.
16. Автотранспортне страхування
При страхуванні засобів транспорту можуть покриватися будь-які ризики, але основними з них є стихійні лиха і дорожньо-транспортні небезпеки (ДТН).
Страхові ризики, які можуть мати місце — це загибель чи пошкодження ТЗ від аварій, пожеж, вибух мотору, баку з паливом, крадіжка з угоном, протиправні дії третіх осіб, стихійні лиха.
Обєктом страхування є легкові і вантажні автомобілі, автобуси, мотоцикли, тягачі, мопеди та інші транспортні засоби.
Ставки страхових платежів по страхуванню автомобілів встановлюються по різним системам. (Наприклад: одна з них виходить з обсягу циліндрів мотору у см3).
Найважливішою є вартість автомобіля. СК розробляє базисна ставка страхових платежів і вже за додаткові ризики стягується додаткова премія. При страхуванні автопричепів проводиться страхування за премією, що приблизна складає 1/3 основної ставки за автомобілем. Ставки по страхуванню автобусів як правило встановлюються в залежності від кількості пасажирських місць. При страхуванні вантажних автомобілів — в залежності від вантажопідємності. Із кожним додатковим ризиком ставка збільшується.
Страхування транспортних засобів може бути з використанням франшизи або без франшизи. Страховики намагаються застосовувати безумовну франшизу. Виплати здійснюються за системою першого ризику.
СК не виплачує відшкодування:
Коли страхувальник чи члени його родини або особи, в розпорядженні яких знаходиться ТЗ, здійснивв навмисні дії, що призвели до збитку;
Порушені правила пожежної безпеки;
В разі управління автомобілем без прав водія чи в стані алкогольного чи наркотичного спяніння та в інших випадках.
При завданні шкоди транспортному засобу страхувальник чи його правонаступник повинен заявити в органи ДАІ, довідка яких є основою для визначення збитку. Після заяви про страховий випадок страхова компанія складає страховий акт.
Страхувальник повинен прийняти заходи по спасінню і збереженню ушкодженого ТЗ. Якщо ТЗ повністю загинув, то відшкодування знаходиться в межах страхової суми але не більше дійсної вартості ТЗ на момент страхової події з урахуванням амортизації. При частковому пошкодженні страхове відшкодування виплачується в розмірі вартості ремонту по відновленню в межах стахової суми.
Стр-льниками можуть бути власники ТЗ, орендарі, довірені особи (довіреність має бути нотаріально завірена). Разом із ТЗ може бути застрахована товарна вартість ТЗ на випадок ДТП і додаткове обладнання.
Не підлягає страхуванню: моральна шкода, неноодержання доходів внаслідок пошкодження ТЗ.
Укладення страх договору на основі заяви стр-льника (імя і номер технічного паспорту, номер двигуна, номерний знак, рік випуску, умови зберігання, стаж водія, варіант страхування, укладається договір стр-ня вперше чи подовжується, з франшизою чи без, чи враховується знос деталей автомобіля, що замінюються при ремонті та інші умови, а також строк стр-ня, страх платіж (його сума та порядок сплати).
Договір укладається після обовязкового огляду ТЗ, а страховий поліс видається після першого страхового внеску.
Строк, на який укладається договір страхування може бути від кількох місяців до 1 року.
Страхувальник може одержати пільги (стр-ня за кількома варіантами тощо) — місячний пільговий строк для укладання страх договору. Страхування може проводитись:
На випадок пошкодження або втрати ТЗ внаслідок ДТП;
На випадок пошкодження чи втрати ТЗ чи його складових частин при викраденні, спробі викрадення, при пошкодженні внаслідок навмисних дій третіх осіб;
На випадок пошкодження чи втрати ТЗ внаслідок стихійного лиха, пожежі або вибуху ТЗ, внаслідок нападу звірів, самовільного падіння предметів на ТЗ.
ТЗ може бути застрахований на суму, що становить його повну вартість або її частину.
Страхові платежі розраховуються на підставі встановлення страх тарифу, який залежить від варіанту стр-ня, типу ТЗ, від строку експлуатації ТЗ та інших умов. Розмір страх платежу визначається виходячи із сумарного страх тарифу, що є сумою тарифів за кожним обраним стр-льником варіантом, а також з урахуванням додаткових платежів (за викор ТЗ особами, що не є членами родини стр-льника, при стр-ні ТЗ, що експлуатується на умовах оренди чи прокату) і знижок.
Серед умов стр-ня є ряд обмежень, а саме:
Не приймаються на стр-ня легкові АТЗ та причепи до них, термін експ-ції яких з моменту випуску їх заводом перевищує 10 років.
Не приймаються на стр-ня від угону легкові АТЗ всіх марок не обладнані протиугонними пристроями.
Не береться під страх захист багаж.
В Україні найбільш масовим видом у складі страхування відповідальності є страхування відповідальності власників автотранспортних засобів.
Україна вже є членом системи “зелена картка”, тому страхування автоцивільної відповідальності можуть здійснювати лише страхові компанії, які є членами Моторного бюро, при цьому Законом передбачено повне і асоційоване членство. Страхові компанії, які є повними членами МБ, мають право здійснювати страхування автоцивільної відповідальності як у середині країни, та і за її межами. Асоційовані члени тільки в середині країни.
Страхувальниками виступають власники автотранспортних засобів, або ті, хто керує автотранспортом. Страхування відповідальності передбачає також наявність 3-ї особи у страхових відносинах (крім страхувальника і страховика), на користь якої і укладається договір страхування. Найчастіше третя особа є невідомою. Оскільки неможливо знати наперед, кому буде завдана шкода і якого об’єкта вона торкнеться, то неможливо і встановити страхову суму як у майновому страхуванні. Страхова сума встановлюється у вигляді ліміту відповідальності страховика за даним договором.
Розрізняють 2 види страхування:
– Звичайний (укладається з власником ТЗ, зареєстрованого в Україні або тимчасово ввезеного в Україну);
– Додатковий (діє на території держав зазначених в страховому полісі на умовах, які встановлені в цих державах відповідно до угод, укладених МТСБУ з відповідними упавноваженими орг-ціями по СЦВ вл-ків ТЗ.
Договори укладаються терміном від 15 діб до 1 року. Залежно від терміну дії, а також характеристик транспортного засобу, КМ встановлені відповідні максимальні страхові премії. КМ встановлює також мінімальний обсяг відповідальності страховика окремо за ушкодження майна потерпілого, і окремо за збитки, пов’язані з життям, здоров’ям та працездатністю.
▪ За шкоду, заподіяну майну 22.850 грн
▪ За шкоду, заподіяну життю, здоров’ю 8.500 грн
Страхова компанія відшкодовує або безпосередньо потерпілій особі, або проводить відшкодування їй же за заявою страхувальника.
Коли ДТП, наслідки якої покриває поліс автотранспортної відповідальності, скоєна на вкраденому транспортному засобі, або коли транспортний засіб зник з місця пригоди, то потерпілому відшкодовує Моторне (транспортне) бюро України (відшкодування лише за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та працездатності).
Т.ч. страхування автоцивільної відповідальності забезпечує майновий захист страхувальника, звільняючи його від сплати потерпілому, а ще більше інтереси потерпілої особи.
Виплата страх відшкодування здійснюється страховиком на основі таких документів: заява встановленої форми; довідка органів внутрішніх справ про обставини ДТП; довідка медичного закладу про строк тимчасової втрати працездатності або довідка про інвалідність; копія свідоцтва про смерть та документа, що затверджує право на спадок або правонаступника.
Страхова суми виплачується кожному постраждалому але не більше як 5 страхових сум. Якщо ж постраждалих більше, то кожному постраждалому страхове відшкодування відповідно зменшується. Якщо винуватцем ДТП є декілька осіб-власників ТЗ, відповідні страховики відшкодовують збитки 3-м особам пропорційно до вини стр-льників.
Страховик і МТСБУ мають право вимагати компенсацію здійснених виплат від 3-х осіб, стр-льника або особи, що управляє ТЗ в таких випадках:
Моторне (транспортне) страхове бюро України, його функції.
Моторне транспортне страх бюро України створилося в 1994р. Його регул-ся Постановою КМУ "Про порядок і умови проведення обов с-ня цив в-сті власників т/з", яка регулює також сам порядок цього виду с-ня.
Осн функції Мот бюро України:
гарантування платоспрм-ті СК-членів мот бюро щодо стр зобов-нь;
укладання угод з мот бюро ін держав про взаємне визнання договорів такого с-ня;
взаємне врегул-ня питань стосовно відшк-ня шкоди і забезпечення виплат 3-м особам, якщо настання події в у було спричинено власником т/з, застрахованого на території у, ін д-ви.
упр-ня централізоавними стр резервними фондами;
співроб-во з відпов мот бюро ін країн, координація обов с-ня нерезидентів на нашій території і наших гром-н в ін країнах;
збирання необх інф-ції щодо обов с-ня цив відп-сті, підготовка рішень та пропозицій з цього с-ня;
розробка форм стр полісів і договорів обов стр-ня цив відп-ті;
встановлення розмірів стр премій за додатковими договорами.
виплата компенсацій потерпілим у визнпчених зак-вом випадках.
Із заявою про виплату відшк-ня стосовно шкоди, заподіяної життю і здоров'ю потерпілої 3-ї соби, до Мот трансп бюро України вона звертається у випадках:
коли ДТП сталося внасл керування спец обладнаним т/з із розпізнав знаком "інвалід"
коли т/з, що спричинив ДТП, не встановлений, або коли власник, який не мав договору обов с-ня і був винний у скоєнні ДТП, загинув
коли ДТП сталася внаслідок угону чи викор-ня т/з страхув-ка
якщо ДТП сталося при наданні страхув-ком свого т/з працівникам міліції і охор здор-я
у випадку неплатоспром-ті СК-члена Мот бюро за цого зобов-нями
відшкод-ня в рамкахвзаємного врегул-ня питань в межах с-ми "Зел картка".
Для забезп-ня викон-ня зобов-нь членів Мот бюро перед страхув-ми і 3-ми особами при Мот трансп стр бюро У створено централізо стр резерв фонди, які форм-ся за рах внесків членів:
Зелена картка” найменування системи міжнародних договорів і страхового свідоцтва про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів. Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у ДТП за участю автовласників-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система має насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн.
Існують міжнародні вимоги до страхування цієї відповідальності, за яких конкретна країна приймається до міжнародної системи страхування автоцивільної відповідальності “зелена картка”:
▪ Існування цього страхування в обов’язковій формі;
▪ Наявність у країні спеціального органу, який здійснює організацію цього виду страхування (Моторне (транспортне) страхове бюро України).
▪ Наявність у країни спільного кордону із країною-членом цієї системи “зелена картка”.
Україна вже є членом системи “зелена картка”.
Збитки у країнах, що є членами системи “зелена картка”, врегульовуються через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. Отже, якщо автовласник є резидентом країни – члена системи “зелена картка”, він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн – членів цієї системи без обов’язкового страхування на умовах країни відвідування.
Слід зазначити, що на здійснення страхування автоцивільної відповідальності як в середині країни, так і за її межами мають право тільки повні члени Моторного бюро (15 членів). Асоційовані члени (80 компаній) мають право здійснення цей вид страхування тільки в середині країни.
Страхування вантажів – один з найпопулярніших видів страхування в світі, при чому особливе місце в світовій практиці страхування займає страхування вантажів, що перевозяться морським транспортом, зважаючи на важливість, а водночас і ризиковість даного виду транспорту.
При страхуванні вантажів (або багажу) страховиком надається покриття за наступними умовами, які, в Правилах страхування багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних страховиків, співпадають з, так званими, Оговорками інституту страховиків Ллойду щодо страхування вантажів, згідно яких виділяють три окремі групи ризиків: “ З відповідальністю за всі ризики” (покриття всіх ризиків: погане паркування, природні властивості товару, військові ризики, заворушення, страйки), “З відповідальністю за окрему (незагальну) аварію”, ”Без відповідальності за пошкодження , крім випадків катастрофи”. На цих умовах відшкодовуються збитки, які сталися внаслідок випадковостей та небезпек перевезення (транспортування), а саме:
1. Від пошкодження чи повної загибелі застрахованого вантажу (багажу) чи його частини , в наслідок: пожежі чи вибуху; посадки судна на мілину, викидання на берег, потоплення чи перевертання судна, ліхтеру чи баржі; перевертання чи сходу з колії наземного перевізного транспорту; катастрофи чи зіткнення суден, літаків та інших транспортних засобів між собою, або зіткнення їх з будь-якими зовнішніми об’єктами крім води
2.Загибель чи пошкодження застрахованого вантажу (багажу), що стало наслідком: пожертвування за загальною аварією; викидання за борт палубного вантажу.
3.Витрати по загальній аварії і рятуванню
4. Всі необхідні і цілеспрямовано проведені витрати по рятуванню вантажу (багажу), а також по зменшенню збитку і визначенню його розмірів, якщо останній відшкодовується за умовами страхування.
Страхова сума визначається на підставі документів, що підтверджують вартість вантажу (багажу). У страхову суму можуть бути включені витрати, пов‘язані із перевезенням і зберіганням вантажу (багажу), підтверджені документально. Але у будь-якому разі страхова сума не може перевищувати ринкової вартості вантажу (багажу).
Страхові тарифи визначається виходячи з покриття, обраного Страхувальником, причому покриття А – найбільш дороге, а С, відповідно, - найбільш дешеве.
Відповідальність Страховика починається з моменту, коли вантаж (багаж) буде взятий на складі в пункті відправки для перевезення і продовжується на протязі всього перевезення по визначеному маршруту.
Відповідальність Страховика закінчується: коли вантаж (багаж) доставлений на склад вантажоодержувача чи остаточне (кінцеве) місце зберігання в обумовленому в Договорі страхування при цьому пункті призначення
17. Страхування авіаційної і космічної техніки
Авіаційне страхування — це загальна назва комплексу майнового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством.
Розрізняють обов’язкове та добровільне авіаційне страхування. Обов’язковість низки авіаційних видів страхування обумовлена міжнародними конвенціями з цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Воно поширюється на усіх авіаексплікатантів України як на території нашої країни, так і за її межами.
Добровільні види авіаційного страхування — це широкий спектр в основному страхування майна та страхування відповідальності різних підприємств і організацій, котрі беруть участь у функціонуванні цивільної авіації.
Особливості проведення авіаційного страхування. Порядок та умови проведення авіаційних видів страхування є специфічними і потребують докладного висвітлення. Це, зокрема, зумовлено такими чинниками:авіаційне страхування має справу з особливими, відмінними від інших видів майна ризиками;значний розмір страхових сум передбачає узгодження дій страховиків і перестраховиків;авіаційні ризики можуть тягти за собою катастрофічні та кумулятивні збитки;авіаційне страхування тісно пов’язане з міжнародним страховим ринком;авіаційне страхування регулюється як національним, так і міжнародним правом;для проведення операцій з авіаційного страхування потрібна розвинена спеціалізована інфраструктура;авіаційні ризики висувають високі вимоги до професійної підготовки фахівців, які здійснюють їх страхування.
Щоб страхова компанія могла здійснювати авіаційне страхування, вона має задовольняти певні неодмінні умови.
Наявність професійно підготовлених фахівців-експертів. Страхова компанія, котра здійснює авіаційне страхування, повинна мати фахівців, які володіють не лише економікою страхування, а й глибокими знаннями з питань технічної експлуатації повітряних суден, сертифікації в цивільній авіації, правил виконання польотів і, безперечно, міжнародного права. Такі фахівці, як правило, аналізують інформацію, надану страхувальником перед укладанням договору страхування, і виконують функції аварійного комісара в разі настання страхового випадку. Складність сучасної авіаційної техніки та причинно-функціональний зв’язок між елементами сучасної авіаційно-транспортної системи цивільної авіації потребують від страхової компанії використання високих професіоналів цивільної авіації на постійній основі.
Наявність широкої системи перестрахування. За розміром страхових сум авіаційні ризики є одними з найбільших узагалі з усіх видів страхування (десятки, сотні мільйонів, а іноді й мільярди доларів). Звичайно, щоб розмістити такі ризики, потрібно не лише залучати фінансові можливості національного страхового ринку, а й вдаватися до послуг міжнародного страхового ринку. Таку роботу неможливо здійснити без наявності договорів перестрахування з національними страховиками та міжнародними страховими брокерами.
Наявність фахівців із міжнародного права або договорів з міжнародними юридичними компаніями. У разі настання страхового випадку в цивільній авіації, як правило, стикаються закони багатьох держав: країни, на території якої сталася подія, країни реєстрації авіаперевізника, країни — власника літака, та країн, громадяни яких постраждали в авіаційній події. Тому для врегулювання будь-якого серйозного страхового випадку з авіаційного страхування потрібні знання та грамотне застосування всіх цих законів.
Наявність актуарних розрахунків з акумуляції ризиків. Розрахунок власного утримання страховика з огляду на велику акумуляцію ризиків є необхідною умовою прийняття будь-якого ризику з авіаційного страхування. Як правило, страховик виділяє загальну або акумульовану квоту — чітко визначену частку фінансових коштів (100 %) на всі види авіаційного страхування. Визначення частки власного утримання страховика за кожним із видів потребує розрахунків.
Законодавча база авіаційного страхування. Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне. Воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналась наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна (ІКАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхування.
Закон «Про страхування» передбачає як обов’язковий вид: «авіаційне страхування цивільної авіації».
Розділ 17 Повітряного Кодексу має назву «авіаційне страхування» і ст. 103 має назву «обов’язкове страхування». Авіація є дуже сильно регламентованим сектором економіки. Під повітряним транспортом розуміють:повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного державного реєстру цивільної авіації України;повітряні судна та літальні апарати, що не входять до реєстру ЦА;повітряні судна та літальні апарати, що входять до Єдиного державного реєстру військово-транспортної авіації.
Характеристика обов’язкових видів авіаційного страхування. Страхування цивільної відповідальності авіаперевізника перед пасажирами, власниками багажу, вантажу, пошти та третіми особами. Повітряний транспорт, як і інший транспорт, може бути небезпечним для учасників перевезення і для навколишніх людей і їхнього майна. Тому держави світу вимагають від кожної авіакомпанії-авіаперевізника обов’язково застрахувати свою відповідальність, причому на ліміт, не менший за встановлений у країні, на території якої виконуються польоти.
Факт цього виду страхування обов’язково підтверджується сертифікатом міжнародно визнаної форми, текст якого має бути англійською мовою з обов’язковим зазначенням міжнародного страхування брокера, через котрого здійснювалось розміщення ризику. Крім того, сертифікат має містити назву та всі реквізити страхувальника, назву авіакомпанії-страхувальника та всіх співстрахувальників, ліміт відповідальності, строк дії страхового захисту та реєстраційний номер повітряного судна.
Страхування каско повітряних суден (Aviation Hull). Цей вид страхування здійснюється з метою захисту майнових інтересів власника повітряного судна. Оскільки в Україні власником більшості повітряних суден є держава, то цей вид є обов’язковим. Страхова сума має бути не меншою за залишкову балансову вартість літака. Страхування повітряного судна, або каско (Hull), можна здійснити за двома основними умовами:тільки від повної загибелі (Total loss only);повної загибелі та пошкодження (Hull all risks).
Договір страхування може передбачати інші страхові випадки з оплатою додаткових страхових платежів за тарифами, установленими страховиком. Як, наприклад, включати покриття від «воєнних ризиків» (тероризм, бойові дії, страйки, переворот і т. п.), або від пошкоджень із зазначенням величини франшизи.
Як правило, при страхуванні цього виду також застосовуються уніфіковані умови страхування та стандартні винятки. Деякі основні винятки:
страхова компанія не несе відповідальність за втрату або шкоду, заподіяну будь-якій частині повітряного судна, що сталася внаслідок фізичного зносу, механічної поломки або дефекту. Цей виняток не поширюється на втрату або шкоду, що сталася в результаті такого фізичного зносу, механічної поломки або дефекту;
страхова компанія не несе відповідальності, якщо повітряне судно використовується для незаконних дій або перебуває поза географічними межами, зазначеними у договорі страхування, за винятком випадків форс-мажорних обставин (вимушена посадка);
страхування не поширюється на зобов’язання, які є винятком із закону про радіоактивне забруднення внаслідок авіаперевезень.
Страхування повітряних суден є саме тим видом авіаційного страхування, за яким зафіксовано найбільше страхових випадків і здійснюється найбільше страхових виплат, оскільки поламів та пошкоджень літаків буває чимало.
Страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року за № 1083 передбачено обов’язкове страхування всіх членів екіпажів повітряних суден цивільної авіації та авіаперсоналу. За своєю природою цей вид страхування — відповідальність авіаційного експлуатанта (авіакомпанії) за життя та здоров’я членів екіпажів під час виконання ними своїх професійних обов’язків. Вони мають бути внесені до сертифіката експлуатанта даної авіакомпанії. Страхувальником є авіаексплуатант, а члени екіпажу — застрахованими. Зауважимо, що Постанова зобов’язує страхувальника застрахувати членів екіпажу лише під час знаходження на борту літака, тобто «під час польоту». Але в більшості авіакомпанії (особливо вантажні) потребують ширшого покриття ризиків, зв’язаних із страхуванням членів екіпажів. Таке покриття називається «24 години при виконанні службових обов’язків» (24 hours on duty).
Добровільні види авіаційного страхування.
Страхування відповідальності обслуговування повітряного простору. Польоти усіх літаків здійснюються під керуванням авіадиспетчерів — співробітників відповідних аеронавігаційних організацій (в Україні така організація має назву Украерорух). Крім того, ця діяльність забезпечується шляхом безперебійної експлуатації дуже складного обладнання та апаратури (локаторів, приводів, комп’ютерів і т. ін.). Ризик відповідальності у даному разі — це і ризик «людського фактору», тобто помилки авіадиспетчера, і ризик збоїв або відмов обладнання, із-за якого може статись помилка. Слід зазначити, що помилка в управлінні повітряним простором, як правило, коштує дуже дорого і страхові суми дуже великі (від 500 млн до 3 млрд дол.). Якщо в результаті такої помилки зіткнуться у повітрі два літаки і буде доведено, що таке зіткнення сталось саме з вини аеронавігаційної організації, то загальна сума відшкодування може сягати сотень мільйонів або навіть мільярди доларів США. Тому страхування відповідальності при управлінні повітряним простором є важливою складовою авіаційного страхування.
Страхування відповідальності технічного обслуговування повітряних суден.
Існує кілька форм технічного обслуговування повітряних суден та двигунів залежно від їх складності. Деякі форми, так звані легкі, виконуються технічним персоналом авіакомпанії, а «тяжкі» форми виконують авіатехнічні підприємства компаній, що мають відповідні сертифікати — дозволи на виконання таких робіт від конструкторських бюро та заводів — виготовлювачів авіатехніки. Якісне проведення технічних робіт впливає не безпеку польотів значною мірою, й підприємства страхують свою відповідальність.
Космічне страхування. Для кожного космічного проекту спеціально розробляється консолідована програма управління ризиками. Така програма є одним із необхідних елементів страхового обслуговування космічних ризиків і передує укладанню договору страхування. Така програма узгоджується з усіма учасниками космічного проекту.
Ризики, що виникають при реалізації космічних проектів, можна розділити на 4 види: технічні; відповідальності перед третіми особами; контрактні та фінансові; політичні та форс-мажорні. Проводиться комплексний аналіз, результатом котрого є матриця ризиків космічного проекту, в яку включається перелік ризиків, характерних для кожної стадії проекту, та прогнозні оцінки вірогідності їх настання. Коефіцієнти вірогідності служать базовою основою для розрахунку тарифів страхування відповідних ризиків космічного проекту, а величина прогнозного розміру збитків — для установлення величини страхових сум.
Перелік ризиків космічного проекту найчастіше включає такі ризики:
страхування передпускових ризиків.;страхування ризику пуску РКН;страхування космічного апарата при введенні в льотну експлуатацію та при функціонуванні на орбіті;страхування комплексу об’єктів наземної;страхування відповідальності за збитки, що можуть бути завдані третім особам.
Страхувальниками у кожному космічному проекті є кілька юридичних осіб, серед яких: замовник проекту; головний розробник—виготовлювач космічного апарата; головна компанія з надання носія виведення космічного апарата на задану орбіту («пускове агентство»); експлуатуюча організація, що володіє наземною космічною інфраструктурою.
Тому страхування може бути проведено принципово двома різними способами — або кожен учасник проекту страхує свої ризики самостійно, або учасники консолідуються й страхують свої ризики сумісно. Звичайно, найбільш оптимальним із технічного й економічного погляду є принцип консолідації.
Страховик установлює поетапний порядок проведення страхування космічного проекту та надійно розміщує ризики на страховому ринку за участю міжнародних страхових брокерів.
Законом України «Про страхування» ст. 7 передбачені такі види обов’язкового страхування космічних ризиків:
п. 22) страхування об’єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;
п. 23) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності;
п. 24) страхування об’єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;
п. 25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних із підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі.
Умови та порядок здійснення кожного з перелічених видів регламентуються відповідними Постановами Кабінету Міністрів України.
18. Страхування засобів водного транспорту
Договір морського страхування – це договір, за яким страховик зобов'язується відшкодувати страхувальнику у порядку і мірі, що погоджені в договорі, морські збитки, які пов'язані з торговим мореплаванням.