Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Факультет соціології

Кафедра соціальної роботи, психології та педагогіки

Творча робота «Соціальна робота з особами суїцидальної поведінки»

Виконавці: студентки

362 групи Даниш В.В., Суходольська М.

Викладач: Попова Т.С.

Миколаїв – 2012

Зміст

1. Загальне висвітлення проблеми

2. Законодавча база, що регулює соціальну роботу з особами суїцидальної поведінки

3. Установи надання допомоги особам суїцидальної поведінки в Україні

4. Допомога особам з суїцидальною поведінкою закордоном

5. Робота з особами суїцидальної поведінки в Миколаївській області

6. Висновки

1. Загальне висвітлення проблеми

Сучасне українське суспільство живе на зламі епох, зміна яких пов’язана з динамічними процесами в усіх сферах життя. Це зумовлює, з одного боку, формування нових цивілізаційних цінностей життєдіяльності, а з іншого – низький духовний, економічний рівень у суспільстві. Різноманітні чинники стають передумовою суїцидальної поведінки громадян України, які психологічно не готові до нестабільності і різких змін, що відбуваються в усіх сферах життя соціуму. Тому самогубство залишається однією з глобальних проблем нашої країни.

Самогубство в загальнопсихологічному аспекті розуміють як поведінку людини, спрямовану на її знищення. У розгляді суїцидальної поведінки важливим є соціально-психологічні, біологічні, суспільні фактори, які впливають на її мотивацію. У посібнику з психології суїциду самогубство трактують як навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом. Проте не всі дії людини, що мають у наслідку її смерть, можна вважати суїцидальними. Тому самогубством вважають лише той вчинок, який людина зробила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок; проте смерть за таких умов кваліфікується як нещаснийвипадок) [4, 12].

За інформацією Всесвітньої організації охорониздоров’я (ВООЗ) у другій половині XX століття самогубства вийшли на третє місце (після серцево-судинних і онкологічних захворювань) серед причин смерті. Статистика свідчить про постійне зростання смертності, пов’язаної з суїцидальними діями, та поширеності незакінчених спроб самогубства в останні десятиріччя в усьому світі. Щорічно більш ніж півмільйона осіб на планеті закінчує життя самогубством, а згідно з прогнозом ВООЗ 2020 року в світі відбудеться близько 1,5 млн таких випадків, у 10–20 разів більше незакінчених (несмертельних) суїцидальних спроб[3, 29].

Явище самогубства завжди привертало увагу філософів, соціологів, психологів, соціальних педагогів і митців. Мислителі прагнули збагнути, виправдати або засудити цей акт. У різні періоди історії й у різних культурахнаявнівідмінні оцінкисамогубства. У нашій культурі є усталеним виключно негативне ставлення до самогубства. Цей акт уважається гріховним християнською церквою, оскільки є замахом на “образ Божий”; заперечується персоналістичною філософією М. Бердяєва як відступництво перед обов’язком самореалізації, але й тлумачиться як іманентний наслідок індустріальної аномії у соціології Е. Дюркгейма; є наслідком відчуття вседозволеності у творах П. Достоєвського; вказівкою на неповноту буття ібільш того – на заперечення самого існування (буття потенційного) виступаєв екзистенціалізмі Ж. Сартра[4, 9].

Значну увагу до проблеми самогубства в молодому віці почали приділяти в період з кінця ХІХ століття, зосереджуючись на її психологічних, моральних аспектах. Видатний російський фізіолог, психолог Володимир Бехтєрев на основі досліджень стверджував, що більшість самогубств у цьому віці пов’язана не з психічними захворюваннями, а з недоліками морального виховання. Відомий український психіатр Іван Сікорськй пов’язував суїциди учнів з морально-етичними чинниками[ 2, 50].

Питанням окреслення причин суїциду серед молоді та профілактиці суїцидальної поведінки приділяють увагу і сучасні науковці: О. Блінова,В. Рибалко, . Шебанова, К. Хоутен та інші; психологічні аспекти суїцидальної поведінки досліджують О. Комаров, Б. Лазоренко, О. Лісова, В. Москалець та інші. Проте проблема суїцидальної поведінки серед молоді в соціально-педагогічному аспекті залишається мало дослідженою.

Випадки самогубства відомі людству з глибокої давнини. Про них згадується в міфах та легендах світу, літературних пам’ятках більшості народів на всіх континентах. Збереглися відомості про самогубства видатних діячіврізних часівта народів. Кількість осіб, які пішлиз життя “за власним бажанням”, невідома, але, напевно, ця кількість сягає мільйона [5, 11].

На думку науковців, існує значна кількість здорових осіб, перед якими постає питання про сенс власного існування та необхідність жити далі. На жаль, саме в цей період немає відпрацьованих способів вирішення проблем, а коло спілкування обмежується людьми, перед якими постають аналогічні питання. Отже, в надзвичайно бурхливий та лабільний період свого життя людина залишається самна самзі своїми проблемами[1, 64].

Психофізіологічні особливості, притаманні молодим людям, зумовлюють значну неконтрольованість суїцидальної поведінки. Спілкування з ровесниками, яке в поведінці є провідним видом діяльності, визначає певну самодостатність молодіжної субкультури, що також ускладнює можливості психологічноговпливуна суїцидальні прояви[4, 132].

Відомо, що стресова ситуація робить людей більш схильними до самогубства. У цей час щось трапляється як всередині, так і навколо них. У кризових обставинах вони втрачають усі перспективи та орієнтири, їх виживання попадає в небезпеку. Прогнози на майбутнє здаютьсябезнадійними та похмурими. Такі серйозні стресові ситуації, як хвороба, економічні негаразди, смерть близьких або сімейні проблеми часто перевершують можливості захисних функцій організму людини. У результаті кризи життя в людини виникає відчай та безпомічність. Таким чином ситуаційні факторичасто призводятьдо суїцидальної реакції.

Виділяють такі чинники суїцидальної поведінки серед молоді: складності адаптації в суспільстві; збідненість прямих та опосередкованих стосунків з іншими людьми; невідповідність нав’язуваних оточенням способів поведінки дистанція між ідеальними очікуваннями та реальними наслідками особистих учинків; відсутність навичок рефлексії; неприйняття значущим оточеннямрезультатів самовираження[5, 97].

Реаліями сьогодення, які безпосередньо впливають на невирішеність проблеми зростання саморуйнівної поведінки, є те, що спеціалізованасуїцидологічна допомога надається епізодично, окремими фахівцями-науковцями у великих містах України (Київ, Харків, Одеса, Львів, Запоріжжя). Основні лікувальні заходи спрямовано на купірування психопатологічних проявів. Психотерапевтична робота з суїцидентами практично не проводиться. В Україні досі не прийнято закони й інші нормативні акти, що регламентують якісне надання спеціалізованої та кваліфікованої допомоги хворим з аутоагресивними проявами, не розроблено систему організаційних, діагностичних, лікувально- реабілітаційних заходів щодо надання спеціалізованої психолого- психіатричної та психотерапевтичної допомоги зазначеному вище контингенту (тільки зараз співробітниками українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології розробляється така модель національної суїцидологічної служби, як НДР). Відсутність спеціалізованої суїцидологічної служби в Україні зумовлена ще й тим, що в нашій країні офіційно не існує такої професії (спеціалізації), як суїцидолог. Безумовно, це не означає, що проблемою суїциду соціальні педагоги, психологи, лікарі та інші фахівці не займаються взагалі. Однак це безпосередньо впливає на відсутність прямого фінансування з боку держави програм, спрямованих на роботу з особами, які мають будь-які аутоагресивні прояви. Організація системи надання суїцидологічної допомоги має вирішуватися взагальнодержавномумасштабі[5, 27].

Проте проблема суїцидальної особистості стоїть перед спеціалістом. І рятувати її, запобігати добровільному самознищенню фахівець соціальної педагогіки повинен негайно, нечекаючи коли окреслена проблема буде вирішена на державному рівні. Тому, розпочинаючи роботу з суїцидентом, важливо з’ясувати наявність і ступінь вираження психічних, насамперед афективних порушень (почуття безнадійності, безпорадності), особистісних розладів (ступеня дезорганізаційної поведінки), алкогольної, наркотичної залежності. Обов’язковою є психофармакологічна терапія, спрямована на основне захворювання, оскільки суїцидальна поведінка ґрунтується на його психопатологічнихмеханізмах.

Таким чином з окресленого вище випливає, що причиною суїцидальної поведінки в молодіжному середовищі виступають певні психофізіологічні, економічні, соціокультурні, педагогічнічинники, в основіяких невміння або небажання молодої людини психологічно пристосуватися до нових реалій життя, прийняти нову життєву ситуацію. Вирішувати дану проблему має не тільки суспільство в цілому, але й кожна людина.

Як засвідчують дослідження, простежується тенденція до збільшення кількості осіб, які покінчилижиття самогубством, особливо середмолоді. За час існування незалежної України внаслідок самогубств загинуло 207 609 осіб. Щорокуза останнідесятиріччядобровільно йдутьзжиття понад 10 000 осіб. За статистикою близькотретини суїцидівучиняють молоді люди віком до 22–25 років[3, 33].

Згідно з офіційними даними ВООЗ [8] за станом на 2005 р. Україна входить в першу десятку країн світу з найбільш високим рівнем самогубств. Дані про самогубства стали широко доступними тільки в пострадянський період. При аналізі ситуації із завершеними суїцидами нами приймалися до уваги дані різних джерел [3, 4, 6, 9], але більш за все ми ґрунтувалися на статистичній базі даних “Health for all”, розміщеній на офіційному веб-сайті ВООЗ [8]. Яквиднозмал. 1, ще в період перебуванняУкраїни у складі СРСР, з 1981 р. по 1985 р. намітилася тенденція до зниження числа випадків суїциду, що привело в 1988 р. до мінімальногоїх рівня за останні 25 років. Цеявище було зв'язанезодногобоку, з антиалкогольною кампанією, що почалася в той період в колишньому СРСР [9], а з іншого — із стрімкими демократичними змінами в суспільстві, які породили значний соціальний оптимізм і активізацію ринкових процесів. Проте надалі, у міру наростання неминучих економічних труднощів перехідного періоду, особливо з 1992 року, почалося помітне зростання числа самогубств, що у поєднанні з наростаючими міграційними процесами і депопуляцією привело до значного підйому рівня суїцидів, який досяг свого максимуму в 1996 р. ізалишався майженезмінним аждо 2000 р. Починаючи з 2000 р. спостерігався помітний спад числа ірівня самогубств (не зважаючи на триваюче зниження чисельності населення), який продовжувався аждо 2005 р. Істотне зниження рівня самогубствприпало на період економічної стабілізації. Проте, мінімальний рівень 1988 р. ще не був досягнутий, і з першої десятки Україна ще не вийшла. Суїцидальні спроби в основному характерні для осіб молодого віку, максимум спостерігається у віці 20-24 р.. До цього вікового періоду число спроб у жінок помітно перевищує цей показник у чоловіків, в більш старших вікових групах картина зворотна або відмінності не істотні.

В плані превенції представляє інтерес аналіз методів суїцидальних спроб. На відміну від завершених суїцидів, в даному випадку близько половини всіх спроб здійснюється шляхом самоотруєння медикаментами (49,7%), далі слідують само-порізи (35%); отруєння іншими токсичними речовинами, повішення і падіння з висоти складають по 3,5-4% кожне, і украй незначно представлені в огнепальні поранення.

Наведені дані дозволяють визначити групи максимального ризику щодо суїцидальних спроб — це люди молодого віку, в т.ч. підлітки, а серед них — переважно дівчата.

За останні 10 років щорічно в Україні від самогубств гине приблизно 13.000 осіб. За період з 1985 по 2005 р. загальне число загиблих в результаті самогубства перевищило 230.000 осіб. Щодня в Україні в результаті самогубств вмирає 35- 40 осіб і здійснюється близько 500 суїцидальних спроб. Число загиблих в результаті самогубств в Україні перевищує число загиблих в результаті вбивств і аварій на транспорті. При цьому національна стратегія суїцидальної превенціївУкраїнівідсутня.

Наведені цифри одержані шляхом розрахунків при використанні офіційних даних ВООЗ поУкраїні [8].