63. Філософські засади буддизму

Хоча існує багато напрямів і шкіл буддизму, існують його головні філософські засади, що поділяють всі буддисти, Трилакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

1. Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.

2. Анатман, відсутність віри в індивідуальну «душу».

3. Дукха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі).

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження.

Спільним для всіх буддистських деномінацій є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається великим гріхом — основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.

64. Передумови філософії у стародавній Індії.

Філософська думка зародилася в епоху формування перших класових суспільств і ранніх держав. Це був час, коли відходила в минуле міфологічна культура, на ґрунті якої виникли перші релігійно-філософські системи, що згодом стали справжньою філософією. У ІІ-І тис. до н.е. цей процес охопив територію Стародавньої Індії, де й з”явилися перші філософські традиції і школи. Основні особливості староіндійської філософії:1)Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури, написані віршами та прозою (1500 р. до н.е.). У них у міфологічній і релігійній формі сконцентровано всі існуючі на той час знання, що характерні для цього періоду історії Індії, а також викладено практичні рекомендації для жерців щодо правильного виконання релігійних обрядів тощо. Скл з 4 розділів: Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарведа.Брахмани – своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких тлумачиться мета і послідовність жертвоприношень, а також правильність їх виконання.Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед, трактати релігіозно-філософського плану, засадові ідеї давньоіндійської філософії, що згодом розроблялися філософськими школами або окремими філософськими течіями (даршанами).Перші філософські системи, що виникали, досліджували проблеми людського існування, життя, інтересів, здійснювали пошуки шляхів подолання труднощів, що об”єктивно існували в людському житті. Шукали відповіді на питання про добро і зло, картину Всесвіту, сенс людського життя. Причому ці відповіді мали песимістичний характер. Перші давньоіндійські мислителі вважали, що зло є домінуючим атрибутом людського існування. Людина усвідомлює своє страждання і постійно перебуває в постійному пошуку шляхів його подолання.головна причина страждання – залежність людини від впливу на неї карми. Сенс існування – прагнення управляти своєю кармою, або подолати зло, яке домінує в реальному житті та є

небезпечним для майбутнього. Головна причина зла-незнання істини про справжні причинно-наслідкові зв”язки, що існують у житті людини та Всесвіті. Істини людина отримує як одкровення, яке приходить до неї за певних умов особистого життя. Істина необхідна для того, щоб звільнити людину від людських потреб, чуттєвих потреб тощо, які є безпосередньою причиною існування зла і страждань. Матеріальний світ не дає душі можливості поєднатися з вічним абсолютом (Брахмою), який перебуває в стані вічного незмінного спокою, щастя й блаженства. Принципи закладені у Ведах, Брахманах, Упанішадах, стали основою таких світоглядів: брахманізм, бхагаватизм, буддизм, джайнізм. Засновники цих світоглядних систем: Будда, Капіла, Джайміні, Готама та інші залишили після Історики релігійно-філософської думки Стародавньої Індії виділяють класичні системи – санкх’я, н’яя, йога, міманса, веданта, вайшешика; неокласичні системи – чарвака-локаята, буддизм, джайнізм.Йога – з’ясування питання про сутність душі та тіла, духовного та тілесного, самовдосконалення душі тіла шляхом самопоглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.Санкх’я – світогляд базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша -“Я”, дух, свідомість. Вони вважають що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші та пракріті.