1. Зовнішньоекономічна програма сша після іі світової війни.

 

Участь Сполучених Штатів у другій світовій війні обернулася для них більше дивідендами, аніж втратами. Щоправда, число загиблих і тих, хто пропав безвісти, склало 415 тис., поранених - 671 тис. осіб. Проте США не зазнали, на відміну від європейських держав, про­блем, пов'язаних з війною руйнації міст та сіл. проблеми біженців. Зате на США припала третина воєнних витрат в антигітлерівській коаліції. Війна обійшлася їм у 341 млрд. доларів.

Найголовніший результат американської участі у другій світовій війні полягав у тому, що США перетворилися в наймогутнішу країну капіталі­стичного світу, стали його економічним та фінансовим центром і незапереч­ним військово-політичним лідером. З 1941 по 1945 рік їхні виробничі по­тужності збільшилися удвоє, а експорт - у п'ять разів. Кількість найманих робітників зросла у промисловості за ці ж роки з 54 млн. до 64 млн. осіб. У роки війни американці працювали багато, інтенсивно і патріотично: робо­чий тиждень був збільшений до 45.2 години (з 37.5 годин). Профспілки впроваджували політику соціального партнерства, відмовлялися від страйків тощо. Середньорічні темпи промислового виробництва склали упродовж війни 9 відсотків. За американським доларом було закріплено статус світової резер­вної валюти, тобто головної грошової одиниці у міжнародних розрахунках та платежах ( у Бреттон-Вудсі 1944 року).

Відповідних показників досягнуто і у військово-стратегічній царині. Американська сухопутна армія нараховувала у 1945 році 12 млн. вояків, тоб­то за цим показником США перемістилися з довоєнного 17-го місця на перше. Аналогічна ситуація склалася у військово-морських та військово-по­вітряних силах. США монопольне володіли атомною зброєю і мали сотні військових баз по всьому світі.

У перші повоєнні роки американська економіка продовжувала утриму­вати високі темпи розвитку. Вже на середину 1947 року США швидко й успішно здійснили реконверсію, тобто переорієнтацію свого господарства на випуск мирної продукції.

Серед факторів, які стимулювали повоєнне піднесення економіки США, відзначимо такі:

1. 1.                 Відсутність конкуренції з боку інших держав;

2. 2.                 Ефектив­на організація виробництва та високопродуктивна праця американців;

3. 3.                 Широке застосування здобутків науково-технічного прогресу;

4. 4.                 Накопиче­ний за роки війни споживацький попит на товари широкого вжитку;

5. 5.                 Спри­ятлива податкова політика, стимулювання експорту та послуг;

6. 6.                 Ефективна інвестиційна політика.

США не стали створювати після війни як західноєвропейські країни державний сектор в економіці. Натомість, обрали ефективний шлях вибір­кового державного регулювання цін, зайнятості, інвестицій, замовлень. співпраці з профспілками, скорочення військової сфери.

Результати цих заходів були вражаючі: у 1947-1948 роках на США при­падало 54,6 відсотка світової промислової продукції (без СРСР); золотий фонд дорівнював 75 відсоткам запасу золота західного світу; промисловий експорт -32 відсоткам світового експорту; з 1946 по 1950 рік експорт то­варів переважив імпорт на 25 млрд. доларів. Особливо потужними темпами зростали державні інвестиції С'ША: з 2,1 млрд. у 1945 до 13,8 млрд. доларів у 1950 році. Безумовно, що величезні зовнішні ринки стимулювали амери­канську економіку, але і внутрішній ринок зазнав суттєвих змін. Під час війни сформувався потужний «відкладений індивідуальний попит»: особисті і ро­динні прибутки американців зросли за рахунок суцільної зайнятості, наду­рочних робочих годин, праці у вихідні дні тощо. Після війни в Штатах роз­почався справжній купівельний бум: індивідуальні споживчі витрати амери­канців зросли у 1950 році в порівнянні з 1939 роком утричі.

Ескалація інтервенції США у В’єтнамі 1965 – 1968 рр.

 

Доктрина "гнучкого реагування", взята офіційним Вашингтоном на озброєння на початку 1960-х років, діяла і у роки президентства Л.Джонсона. Він продовжив політику нормалізації відносин з СРСР: всупереч позиції конгресу надав московському урядові кредити на закупівлю хліба в американських фермерів; 1964 року оголосив доктрину "наведення мостів" (розвиток торговельних і гуманітарних зв'язків із деякими соціалістичними країнами), 1968 року підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, а під завісу свого урядування готувався до переговорів щодо обмеження стратегічних озброєнь (ОСО- 1 ).

Якщо корейська війна вибухнула в точно означений час, то у в'єтнамські події США втягувалися поступово. У липні 1954 року Франція замирилася з В'єтнамом. Сполучені Штати почали підтримувати Південний В'єтнам, проголошений республікою. В Сайгон прибуло кілька сот американських військових радників, які не мали права брати безпосередню участь у воєн­них діях.

Урядова політика Нго Дінь Д'єма у Південному В'єтнамі невдовзі вик­ликала загальне невдоволення: всіх своїх опонентів він вважав комуністами і тому у в'язницях опинилося чимало лібералів; зазнавала утисків буддистська більшість населення. Відомо, що з 15-мільйонного населення Півден­ного В'єтнаму -2.5 млн. становили католики, 10,5 млн. - буддисти. 2,5 млн. - китайці. Нго Дінь Д'єм був католик, синекури він щедро роздавав своїм родичам. Це викликало посилення комуністичного опору у Південному В'єтнамі, учасники якого отримували допомогу з Півночі. Американці нази­вали їх в'єтконгівцями, вони ж іменували себе "Національним фронтом виз­волення".

В листопаді 1963 року сім'ю Д'ємів усунули від влади у Південному В'єтнамі. Було створено Тимчасовий уряд.

Л.Джонсон, скориставшись сутичкою в 1964 році американських ко­раблів з північнов'єтнамськими у Тонкінській затоці, вдався 1968 року до прямої військової інтервенції, кількість американців у В'єтнамі склала 500 тисяч осіб. Але сухопутні американські війська не переходили 17-у пара­лель, тобто не вторгалися на територію Північного В'єтнаму, діяли вони у складі південнов'єтнамських збройних сил. Однак, уже в лютому 1965 року Джонсон віддав наказ про бомбардирування Північного В'єтнаму, розрахо­вуючи зламати опір Ханою. Результат виявився зворотній: СРСР та Китай значно збільшили допомогу Хо Шіміну (помер у 1969р.). На теренах Півден­ного В'єтнаму діяло на той час вже 50 тисяч північнов'єтнамських парти­занів. Особливо активізувалися вони в січні 1968 року, навіть обстрілювали із ракет Сайгон.

Починаючи з 1966 року, тема в'єтнамської війни домінувала в амери­канських засобах масової інформації. Телевізійні канали день у день транс­лювали жахливі кадри війни. Американські втрати склали на кінець 1968 року 23 тисячі вояків, заяви ж Л.Джонсона, що США крокують дорогою перемог, звучали як глузування. До того ж війна забрала 25-27 млрд. доларів із 75 млрд. доларів військового бюджету.

Весною 1968 року почалися переговори між США і Північним В'єтна­мом, але згоди не було досягнуто. Таким чином, успіхи реформаторського курсу Л.Джонсона перекреслили невтішні наслідки в'єтнамської війни. Американське суспільство опи­нилося на грані соціального вибуху. В таких умовах восени 1968 року відбу­лися чергові президентські вибори. Шанс на перемогу отримала республі­канська партія.

Л.Джонсон, прагнучи підтримати кандидата від демократичної партії Х.Хемфрі, ЗО жовтня 1968 року за п'ять днів до виборів оголосив про поча­ток мирних переговорів з Північним В'єтнамом. Але цього виявилося зама­ло для перемоги демократів.