48) Специфіка сприймання відображається в системі його властивостей, основними з яких є цілісність, структурність, осмисленість, предметність, константність, аперцепція.

Цілісність сприймання. Результат сприймання - цілісний образ предмета, ситуації, події, процесу. Здат­ність до цілісного сприймання не є вродженою, вона формується і вдосконалюється у процесі діяльності. Спочатку маніпулятивна діяльність, гра, а згодом і праця вимагають від людини приглядатися до предметів, знарядь, вивчати частини, щоб ефективніше використовувати їх у продуктивній діяльності. Цілісність образу виникає поступово на основі наявного досвіду, знань дитини.

Структурність сприймання. Людина сприймає абстраговану від відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом певного часу. Якщо вона слухає мелодію, то почуті раніше звуки продовжують звучати в її мозку, навіть тоді, коли вона вже чує новий звук. Музичний твір вона сприймає загалом - останній звук не може бути основою для розуміння. У голові звучить цілісна структура мелодії з різноманітними взаємозв'язками її елементів. Джерелом цілісності і структурності сприймання є особливості об'єктів і предметна діяльність людини.

Осмисленість сприймання. Процес сприймання ніколи не відбувається на елементарному рівні. Він завжди пов'язаний із вищим рівнем психічної діяльності, зокрема мовою та мисленням. Людина не просто дивиться на предмети, а реєструє їхні ознаки, виокремлює суттєві, об'єднує їх. Образ завжди має певне смислове значення. Свідомо сприймати предмет - означає назвати його, узагальнити в слові, схемі, моделі.

Предметність сприймання. Предмет, його вигляд сприймають відповідно до використання або за основними властивостями. Цьому сприяє предметність сприймання, тобто пов'язаність відчуття та сприймання з реальними предметами і явищами навколишнього світу. Ця властивість сприймання відіграє суттєву роль у розвитку дитини. Наприклад, у ранньому віці вона відкриває існування речей, починає усвідомлювати їх значення у задоволенні її потреб. Відкриття предметності світу викликає в дитини намагання оволодіти ним. Вона тягнеться до предметів, дістає, розглядає їх, маніпулює ними. В іграх, малюванні, ліпленні та інших видах діяльності предметність сприймання забезпечує контроль його точності і повноти, спонукає до пристосувальних дій, пошуку нових способів сприймання, щоб правильніше, об'єктивніше відобразити предмет.

Константність сприймання. Без цієї властивості сприймання в безупинно мінливих умовах перетворилося б на низку хаотичних зорових відчуттів, а людина не змогла б орієнтуватися у світі. Вона забезпечує відносну стабільність сприймання світу, відображаючи єдність предметів та умов їх існування. Процес перцептивної діяльності завжди зумовлюється завданнями суб'єкта. Намагаючись визначити спосіб створення картини, людина ігнорує її зміст, а зосереджується на тому, як покладені фарби, передано колорит часу, місця і людську неповторність.

Сторінка тексту видається білою незалежно від того, чим вона освітлена - місяцем чи настільною лампою. Віддалення від книжки чи наближення до неї не змінює сприймання її величини, хоч, за законами геометрії, величина зображення предмета на сітківці пропорційна до нього. Цю властивість людина виробляє у процесі предметної діяльності.

Константність проявляється у сприйманні освітленості, кольору, розміру, форми тощо.

Константність сприймання освітленості. Світлість об'єкта постійна, навіть коли змінюється освітле­ність. У глибокій тіні засніжена дорога сприймається як біла, а осяяний сонцем шматок вугілля - як чорний, хоч світло, відбите вугіллям, може бути значно інтенсивнішим, ніж світло, відбите снігом. Константність сприймання освітленості «не працює», коли об'єкт цілком ізольований від інших об'єктів і поверхонь.

Константність сприймання кольору. Адекватне сприймання кольору має свої межі. Нерідко зміна освітлення зумовлює зміну кольору. Наприклад, тканина, яка при світлі люмінесцентної лампи була небесно-блакитною, на сонці виглядає зовсім по-іншому. Знаючи це, люди купують кольорові тканини, роздивившись їх за різного освітлення.

Константність сприймання розміру. Зміна відстані до об'єкта в певних межах не спотворює враження. Сприймання розмірів об'єктів незмінними незалежно від відстані до них є наслідком константності сприймання розміру. Однак вона не безмежна. Це стає помітним, коли об'єкт перебуває на дуже великій відстані від спостерігача або при спогляданні його з висоти.

Константність сприймання форми. Навіть за радикальної зміни кута зору форма об'єкта теж може сприйматися як незмінна. Звичайна віконна рама чи двері здаються прямокутними незалежно від того, під яким кутом на них дивитися. Однак їх проекція на сітківці має прямокутну форму тільки тоді, коли вони розташовані прямо перед спостерігачем, й іншу форму - якщо розглядати їх під кутом. Нахилена кругла тарілка теж сприймається як кругла.

Аперцепція сприймання і перцептивні настанови. Сприймання не можна розглядати лише як утворення проекції стимулу на сітківці. Однієї сукупності зовнішніх візуальних подразників (патернів об'єктів, утворених лініями, точками і змінами освітлення) недостатньо для створення осмисленого, структурованого візуального світу. Сприймання залежить не тільки від подразника, а й від суб'єкта, що сприймає предмет, ситуацію. Сприймає не ізольоване око, вухо, а конкретна людина. У сприйманні завжди проявляються властивості особистості, її потреби, інтереси, бажання і почуття. На нього впливають досвід, спогади, очікування та оточення, чим зумовлена готовність певним чином реагувати на візуальне стимулювання.

Залежність сприймання від минулого досвіду, змісту психічного життя людини, індивідуальних особли­востей її особистості називають аперцепцією (лат. ad - до і perceptio - сприймання).

Сприймання дощу, морозу, вітру, часу залежить від настрою, віку, статі, сили, досвіду тощо. На основі до­свіду людина висуває гіпотези про особливості об'єкта, осмислює його. Сприймаючи світ, вона використовує спеціальні одиниці (конструкти, перцепти).

Залежить сприймання від професії, освіти, статі: математики звертають увагу насамперед на кількість, величину, структуру предметів та явищ; музиканти - на назву, оцінку, емоційне ставлення, гармонію. Із цими особливостями пов'язані перцептивні настанови - готовність у певний спосіб сприймати світ, що є наслідком досвіду і контексту сприймання. За допомогою опрацювання інформації перцептивна настанова залучає до участі в сприйманні гіпотези і досвід, необхідні для вироблення його генеральних стратегій.

Формують перцептивну настанову контекст та очікування. Вона полегшує осмислене сприймання в неоп­тимальних умовах, наприклад коли об'єкт перебуває в тіні чи погано помітний на фоні інших об'єктів. Як правило, в реальних умовах об'єкти представлені нечітко, неповно. Нерідко очікування, що ґрунтуються на попередньому досвіді людини, є умовою осмисленої інтерпретації та результативного сприймання того, що «є насправді».

Виокремлюють стійку аперцепцію, що залежить від властивостей особистості (освіти, світогляду), і тимчасову аперцепцію, яка проявляється ситуативно, залежно від тимчасових станів (настрою, настанови тощо).

У кожної людини властивості сприймання індивідуальні і визначають характеристики соціально-перцептивної системи.