4. Порядок прийняття та внесення змін до конституції

Передусім слід відмітити, що конституція, являючись основним законом приймається та змінюється в особливому порядку.

Необхідність прийняття конституції виникає в трьох випадках:

1) при утворенні нової держави (конституція Чехії і Словаки 1992 р.);

2) в разі зміни політичного курсу держави, з переходом від військового режиму до громадянського правління (так були прийняті конституції у країнах, розвиваються, Венесуела - ЗО);

3) в разі, якщо відбуваються суттєві зміни в політичному, економічному, соціальному житті суспільства і які неможливо врегулювати шляхом часткового внесення змін до основного закону.

Конституційна практика виробила ряд способів прийняття конституції:

• представницькими органами;

• виборчим корпусом;

• главою держави.

До представницьких органів^ наділених установчою владою належать: установчі (конституційні) збори, парламент, надпарламентський орган.

Установчі збори - це виборний орган, який утворюється спеціально для розробки і прийняття конституції. Вперше це був Філадельфійський конвент 1787 р. Після другої світової війни установчими зборами були прийняті конституції в таких європейських країнах як Франція 1946 р., Італія 1947 р., Португалія 1976 р., Болгарія і Румунія 1991 р., Естонія 1992 р., а також в країнах Азії (Індія, Пакистан), Африки (Нігерія, Алжир, Уганда), Латинської Америки (Нікарагуа, Перу, Колумбія).

Світова конституційна практика розрізняє установчі збори по способу формування і компетенції. За способом формування можна виділити два типи установчих зборів. Перший - установчі збори формуються шляхом загальних і прямих виборів. Другий - частина членів обирається прямими або непрямими виборами, а частина делегується. За своєю компетенцією установчі збори можуть бути суверенними і несуверенні. Суверені установчі збори розробляють і приймають нову конституцію (Установчі збори США 1787 р., Італії 1947 р., Індії 1949 р., Португалії 1976 р.). Несуверенні - розробляють і приймають проект, який остаточно затверджується або шляхом референдуму, або іншим державним органом.

Парламентом - конституція СРСР 1936, 1977 р., В'єтнама 1992 р., Грузії 1995 р., України 1996 р.

Надпарламентським органом - Індонезія 1945 р. - Народний консультативний конгрес, який складався із ради народних представників (парламент) і представників від районів і груп населення.

Виборчий корпус (референдум), як спосіб прийняття конституції використовується доволі рідко (Конституція Казахстану 1995 р.). За 1989 -2000 рр. на референдумах були прийняті більше 20 конституцій у країнах Африки.

Глава держави (так звані даровані конституції, які приймаються одностороннім актом глави держави: Конституція Катара 1962 р., Саудівської Аравії 1992 р., Омана 1996 р.;.

Однією із юридичних властивостей конституції є її стабільність. Стабільність надає конституції таких рис, як добротність, надійність, сталість. З іншого боку, вона не може не реагувати па зміни, Ідо постійно відбуваються в суспільстві. Тому до будь-якої Конституції рано чи пізно вносяться зміни. Причому існують різні способи внесення таких змін в залежності від виду конституції.

Як правило, порядок зміни конституції залежить від політико-територіального устрою держави. Він складніший у федеративних державах і простіший у унітарних державах.

У деяких країнах у конституціях вказується па те, що перегляд окремих положень взагалі неможливий або можливий на конкретний період (конституція Бельгії).

В Конституції Франції, ст.89 записано - "що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду". Аналогічне положення міститься і в Конституції Італії (ст.139).

Існують конституції, які практично перебувають у стані постійної зміни. Такою, зокрема, є чинна Конституція Індії. За 1950-1990р. до її було внесено близько 400 поправок, настільки істотних, що можна говорити про нову конституцію.

Зміни до гнучких конституцій здійснюється звичайним шляхом, тобто прийняттям звичайного закону. Прикладом можуть бути Конституції Великої Британії, Ізраїлю, Індії.

До жорстких конституцій порядок внесення змін значно складніший. Для цього, як правило, вимагається кваліфікована більшість в представницьких органах; повторне голосування; затвердження поправок на референдумі.

Наприклад: в Італії для зміни Конституції потрібно провести два послідовні обговорення в парламенті з інтервалом не менше трьох місяців і схвалення при другому голосуванні абсолютною більшістю голосів у кожній з палат.

Відповідно до ст.ст. 154-159 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради Президентом України (ст.154) або не менш як однією третиною народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Насамперед, слід звернути увагу на максимально обмежене коло суб'єктів, які можуть подати до Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до Конституції України.

Поданий даними суб'єктами законопроект може бути розглянутий Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України. Даний висновок свідчить про те, що запропоновані зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, не спрямовані па ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України,

Не можуть бути внесені зміни до Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану, адже тоді практично неможливо забезпечити нормальне і спокійне обговорення та оцінку змін Основного Закону держави.

З метою забезпечення стабільності Конституції України відхилений Верховною Радою законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий для повторного розгляду в парламенті не раніше, ніж через рік з дня його відхилення. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Найскладнішою є процедура внесення змін до розділу І ''' Загальні засади", розділу 111 " Вибори. Референдум" і розділу ХНІ "Внесення змін до Конституції України". Законопроект про внесення змін до вказаних розділів може подати Президент України, не менше як 2/3 конституційного складу. Якщо після обговорення такого законопроекту за його прийняття проголосує не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради, даний законопроект виноситься на всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. По результатам проведення всеукраїнського референдуму остаточно визначаються прийняття чи відхилення запропонованих змін до Конституції.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів 1,3, 13 Конституції України з одного і того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Дещо простіша процедура внесення змін до інших розділів Конституції України. Відповідний законопроект можуть вносити Президент і 1/3 депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Даний законопроект мас бути обговорений і схвалений більшістю конституційного складу Верховної Ради. Після цього його розгляд на даній сесії припиняється. Наступна чергова сесія Верховної Ради України розгляд цього законопроекту відновлює і він вважається прийнятим, якщо за нього проголосує не менш як 2/3 депутатів конституційного складу Верховної Ради України.