Розділ ііі порівняльний аналіз пенсійного законодавства україни та країн європи та шляхи вдосконалення пенсійного забезпечення

3.1 Аналіз існуючої пенсійної системи та визначення причин виникнення проблем у пенсійному законодавстві.

Дослідивши стан пенсійного забезпечення в Україні, стає зрозуміло, що наявна система пенсійного страхування не виконує свого головного завдання, оскільки теперішній розмір пенсій не дає можливості пенсіонерам підтримувати мінімальний рівень життєдіяльності. Тому для сучасної України проблеми реформування пенсійної системи є надзвичайно актуальними.

Дослідженню цих питань приділяли увагу такі зарубіжні та вітчизняні науковці, як М.Вінер, В.Борейко, М.Мних, В.Кравченко, В.Столяров, М.Панієв та інші. Основними об’єктами їхніх досліджень були сутність пенсійного страхування та пенсійного забезпечення, особливості функціонування недержавних пенсійних фондів [12, 13].

Існуюча пенсійна система України викликає багато нарікань з боку пенсіонерів та працівників, оскільки майже не відчувається різниці в розмірі пенсії тих, хто все життя працював у шкідливих умовах та тих, у кого стаж роботи та заробітна плата були мінімальними. Тобто була застосована так звана «зрівнялівка» для всіх громадян. Тому у сучасних працівників починають виникати сумніви щодо доцільності сплати більших внесків до Пенсійного фонду та стимули для ухилення від сплати внесків.

У 1991 році країна розпочала перехід до розбудови пенсійної системи, заснованої на “страхових” засадах. На базі Пенсійного фонду України було створено систему збору і розподілу страхових внесків роботодавців та громадян на пенсійні виплати. Це стало початком переходу до традиційних в країнах з розвинутою ринковою економікою принципів організації пенсійного забезпечення [19].

У подальшому цей процес розвивався в ході впровадження пенсійної реформи, основою якої стали прийняті Верховною Радою України у 2003 році законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”.

Під час реформи здійснено низку важливих для дальшого розвитку пенсійної системи перетворень.

У солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі – солідарна система):

- забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку;

- розмежовано джерела фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом;

- дещо зменшено обсяг пільг зі сплати страхових внесків, зокрема з травня 2009 року запроваджено єдині правила сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України фізичними особами–підприємцями незалежно від способу оподаткування;

• законодавчо розмежовано системи справляння податків та справляння соціальних страхових внесків;

• передано до Пенсійного фонду України функції з призначення і виплати пенсій і грошового забезпечення від Міноборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони України, органів управління інших військових формувань, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ, Державного спеціального зв’язку, Державної податкової адміністрації, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства надзвичайних ситуацій, Міністерства транспорту та зв’язку і органів судової влади;

• в управлінні Пенсійним фондом України беруть участь представники сторін соціального діалогу (по три представника від профспілок та об’єднань роботодавців);

• встановлено мінімальну пенсійну виплату на рівні не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що дозволило виконати в повному обсязі норми статті 46 Конституції України [39].

Завдяки реалізації в 2008 році законодавчих змін щодо актуалізації заробітку, який враховується при призначенні (перерахунках) пенсій (виходячи з розміру середньої заробітної плати, з якої сплачувались страхові внески, за 2006 рік – 928,81 грн.), та підвищення вартості року страхового стажу з 1% до 1,2% з 1 січня 2008 року (а з 1 жовтня 2008 року до 1,35%) вдалось відновити диференціацію розмірів пенсій для 8 млн. пенсіонерів (близько 60% від їх загальної чисельності) та забезпечити виконання рекомендацій 102 Конвенції Міжнародної організації праці “Мінімальні розміри соціального забезпечення” в частині забезпечення пенсії за наявності 30 років стажу у розмірі 40 відсотків заробітку.

Проте вплив одноразової актуалізації на базі нового показника заробітної плати дуже швидко зникне, – якщо основний розмір пенсій у подальшому не осучаснюватиметься, вже за два-три роки він знов стане нижчим за мінімальний розмір, тобто досягнута диференціація знівелюється.

Донині зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, обумовлені збереженням для окремих категорій громадян спеціальних пенсійних програм (за професійною ознакою), якими встановлені відмінні, від загальних, умови пенсійного забезпечення.

Незважаючи на ті заходи, які здійснюються у зв’язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, близько третини працюючих сплачує страхові внески із зарплати не вище мінімального її розміру. Це призводить до звуження бази нарахувань страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому.

При цьому, розмір пенсійного збору для роботодавців залишається надзвичайно високим (33,2% - для роботодавців та 2–5% для найманих працівників), що також критично стримує зростання легальної заробітної плати, а отже, й бази справляння страхових внесків [60].

У накопичувальній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі – накопичувальна система пенсійного страхування) законодавчо визначено основи запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування, але не запроваджено перерахування до неї страхових внесків, не створено її організаційну структуру, які будуть розміри внесків, хто буде учасниками цієї системи, як співіснуватимуть накопичувальна і солідарна системи. Згідно пенсійної реформи 2011 року, накопичувальна ситема запрацює  в той рік, коли бюджет Пенсійного фонду буде бездефіцитним. За прогнозами авторів реформи саме такі зміни відбудуться у 2013 році [13].

У системі недержавного пенсійного забезпечення від початку діяльності її учасниками стали 482,5 тис. осіб, вартість активів, сумарна вартість активів недержавних пенсійних фондів на 1 квітня 2009 року становила 660,7 млн. гривень.

Через високий рівень інфляції та низку інших викликів фінансово – організаційного змісту лише невелика кількість недержавних пенсійних фондів забезпечила дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції.

Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід виділити:

- втрата довіри до банківської системи;

- недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

- низький фінансовий рівень спроможності громадян до участі у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

- низький рівень роз’яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення в суспільстві та недостатність фінансування вказаних робіт.

Можна констатувати, що можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для вирішення проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалось реалізувати повною мірою [12].

Діюча недержавна пенсійна система має наступні недоліки [15]:

По-перше, мінус недержавних пенсійних фондів (далі НПФ) обумовлений їхньою метою - накопиченням пенсій. Тому отримати гроші з НПФ до настання обумовленого пенсійного віку буде дуже проблематично. На руки вкладника всю накопичену суму видають лише у випадку критичного стану його здоров'я (інвалідність, рак, інсульт) або ж якщо клієнт НПФ виїжджає на постійне місце проживання за кордон. У всіх інших випадках накопичення переводяться в інший фонд, страхову компанію або банк.

По-друге, пенсійний накопичувальний рахунок може бути лише в гривнях. Тому, щоб гроші вкладника не знецінилися, прибутковість фонду повинна бути вище рівня інфляції протягом на 10-25 років. Іншими словами, сума ваших основних накопичень не зміниться, а ось рівень додаткового доходу від інвестиційної діяльності НПФ передбачити складно.

По-третє, податки з накопиченої суми таки доведеться заплатити, але з настанням обумовленого в контракті пенсійного віку. Щоправда, закон передбачає пільгу: податком на доходи (15%) обкладається лише 60% виплат. Таким чином, ставка податку становитиме 9%. Але вкладник НПФ по досягненню 70 років звільняється від податків, якщо йому виплачується пенсія на визначений термін (не менше 10 років). Це правило не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, а також тих, хто в працездатному віці був звільнений від прибуткового податку.

По-четверте, це недосвідченість приватних пенсійних фондів. Далеко не кожен ризикне довірити свої гроші структурі, яка працює на ринку всього 3-4 роки. Більшість НПФ поки тільки збирають гроші, а масових виплат недержавних пенсій найближчим часом чекати не доводиться.

Слід також зазначити, що демографічне старіння населення посилюється ще й тим - нині різко зростає кількість осіб, які виходять на пенсію, ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов і за вислугу років. Зокрема, кількість дострокових пенсій збільшилася удвічі. Нині 28% пенсіонерів призначено дострокові пенсії (на 5–20 років раніше загальновстановленого пенсійного віку), тобто майже кожному третьому. Причому коло осіб, які мають на це право за родом професії, за останні десять років значно розширилось. Якщо в 1971 році дострокову пенсію отримували 7 відсотків пенсіонерів, то в 2001 р. вже 16 відсотків .

Аналіз світового досвіду діяльності недержавних пенсійних фондів показує, що участь у них приваблива для працівників та роботодавців. Проте щоб недержавні пенсійні фонди мали перспективи розвитку, вони потребують стимулів з боку держави, що виражається в особливому механізмі оподаткування. Якщо оподаткування здійснюватиметься лише на етапі виплати пенсій, то це сприятиме високій інвестиційній активності фондів, створить надійний фінансовий ресурс економічного зростання. А це створить передумови для зростання заробітної плати.

Враховуючи усі представлені факти можна зазначити, що пенсійна система України перебуває у складному фінансовому становищі та не забезпечує пенсіонерів необхідним обсягом пенсії для відповідного рівня життєдіяльності. До ключових проблем пенсійного забезпечення в Україні відносяться:

• погіршення демографічної ситуації в Україні;

• демографічне старіння населення;

• проблема фінансування пенсійних виплат;

• переобтяження пенсійної системи України пільгами й виплатами;

• виплата привілейованих державних пенсій;

• нерівність пенсійних виплат особам одної категорії.

У майбутньому до загострення кризи у системі пенсійного забезпечення може призвести проблема старіння населення, шляхами подолання якої є запровадження накопичувальних пенсійних систем та підвищення пенсійного віку. Запровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення перебуває на початковому етапі, проте в подальшому це дозволить розв’язати тільки проблему старіння населення, але не ліквідує дисбаланс існуючої солідарної системи.