1.3 Поняття і загальна характеристика пенсійних правовідносин.

Пенсійні правовідносини є одним з видів суспільних відносин і особливою формою реалізації права на пенсію. Вони складають найбільшу групу правовідносин з пенсійного забезпечення. Дослідженню проблеми пенсійних правовідносин присвячено ряд монографій, авторами яких є А. Д. Зайкін, Р. І. Іванова, В. А. Тарасова та ін. У загальній теорії права правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що виникає у суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права-обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонено державою або гарантований і охороняється нею в особі певних органів [21].

Правовідносини складаються, виникають, вимірюються і припиняються під дією правових норм. І так правовими відносинами називають зв’язком між учасниками (суб’єктами) їхні взаємні права та обов’язки, які регулюються нормам права. В загальному пенсійні відносини є правовими відносинами (в іншому виді вони практично не існують), тому що виникають лише за наявності норм пенсійного законодавства.

Правовідносини тісно пов’язані з фактичними відносинами, їхньою динамікою. Ця норма глибоко проникає у регулювання правом щодо економічних і матеріальних відносин [22]. Пенсійні відносини належать до категорії матеріальних, майнових відносин, оскільки залежать не лише від правових норм, але насамперед від опосередкованих чи фактичних відносин, матеріальних відносин умов, життєвих обставин чи, як прийнято казати, юридичних факторів, що є окремого передумовою здійснення всіх видів пенсійних правовідносин.

Юридичний факт - це конкретна життєва обставина, передбачена правовою нормою, що викликає виникнення, зміну, припинення правовідносин [23]. Однак у багатьох випадках, в тому числі в галузі пенсійного забезпечення (по кожному з видів пенсій), правовідносини, що виникають на основі не одиночного юридичного факту, а комплексу юридичних фактів, з наявністю яких норми права пов'язують прогрес (виникнення, зміна, припинення) правовідносини , в літературі називаються юридичним фактичним складом. За відсутності такого складу юридичні наслідки не наступають.

До юридичного складу, необхідного для виникнення пенсійних правовідносин можуть включатися такі юридичні фактори, як досягнення громадянином пенсійного віку, інвалідність, смерть годувальника, утриманця, причина інвалідності та причина смерті годувальника, трудовий стаж і вислуга років [11]. Для виникнення пенсійних правовідносин у зв’язку з призначенням пенсії за віком необхідна така сукупність юридичних фактів:

- досягнення певного віку;

- наявність установленої законом тривалості трудового стажу;

- волевиявлення громадянина;

- рішення органу соціального захисту населення про призначення пенсії.

Разом з тим слід зазначити, що роль і значення в юридичному складі юридичних фактів неоднакові. Є факти, яким належить провідна роль у виникненні пенсійних правовідносин (наприклад, смерть годувальника). Тому їх називають провідними, оскільки внаслідок їх настання виникла необхідність регулювання даних відносин. Одночасно той же факт може відігравати різну роль, будучи в одних випадках правотвірним, в інших правозмінювальним і ще в якихось - таким, що припиняє право. Скажімо, смерть пенсіонера за віком є ​​фактом, який припиняє пенсійні з ним правовідносини у зв'язку з виплатою пенсії за віком, але цей факт може входити і до юридичного складу, який породжує, наприклад, пенсійні правовідносини у зв'язку з призначенням пенсії на випадок втрати годувальника. Серед юридичних фактів у сфері соціального забезпечення є факти, які відносяться до так званих юридично значимих обставин. Це - інші факти - дії, які включаються в юридичний склад і впливають на рух пенсійних правовідносин. До них зазвичай відносять: факт змісту, причину інвалідності, трудовий стаж, вислугу років і т.п [11].

Для пенсійних правовідносин характерна різноманітність їх видів. Видів пенсійних правовідносин скільки ж, скільки видів пенсій.

Законодавством встановлено чотири види пенсій: за віком, з інвалідності, разі втрати годувальника, а для деяких категорій державних службовців і спеціалістів народного господарства і за вислугу років.

Пенсійні правовідносини, як і інші правові відносини, характеризуються тим, що їх учасники (суб’єкти) мають певні взаємні права і на них покладено відповідні обов’язки. Відповідні обов’язки прав установлено нормами права [25].

Правовідносини завжди бувають двосторонніми: праву одного суб’єкта (юридичної чи фізичної особи) відповідає обов’язок іншого, і навпаки. З цього випливає що орган який, здійснює пенсійне забезпечення, повинен в строк призначати пенсію.

Характеризуючи пенсійні правовідносини, слід відзначити, що структурні види пенсійних правовідносин поділяються на дві групи:

1) правовідносини з приводу пенсійних видів пенсійного забезпечення (основні чи матеріальні правовідносини);

2) процедурно-процесуальні відносини з установлення юридичних фактів; розгляду спорів між сторонами правовідносин, якщо тільки закон не відніс їх до спорів, що розглядаються в судовому порядку.

З огляду на викладене уявляється необхідним зазначити найхарактерніші головні, типові риси пенсійних правовідносин, що отримали визнання в юридичній літературі:

1) пенсійні правовідносини є такими суспільними відносинами, які можуть існувати лише за наявності норм пенсійного забезпечення;

2) пенсійні правовідносини мають тривалий характер;

3) пенсійні правовідносини, які ряд цивільно-правових відносин, є майновими відносинами;

4) типовою рисою пенсійних правовідносин є застосування до них (у разі забезпечення пенсією за віком, з інвалідності, на випадок утрати годуваль­ника і за вислугу років) принципу диференціації розмірів пенсії;

5) у пенсійних правовідносинах відсутні засади взаємності: обов’язок органа соціального захисту населення і відповідне суб’єктивне право пенсіонера не зумовлене дієш пенсіонера у відповідь на діло органу соц. захисту. На боці органу стоїть обов’язок щодо призначення пенсії, а на боці пенсіонера її отримати за відповідну працю в минулому [24].

Пенсійні правовідносини, як і інші правові відносини, структурно складаються з таких елементів [11]:

• суб’єкти правовідносин;

• об’єкт правовідносин;

• зміст правовідносин.

Одним із суб’єктів конкретних пенсійних правовідносин завжди є громадянин, наділений пенсійною правоздатністю, а іншим - відповідний орган, який здійснює пенсійне забезпечення.

Суб’єктами правовідносин пенсійних можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які займалися певним видом суспільне корисної ді­яльності. Це можуть бути працівники підприємств і організацій, державні служ­бовці, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів, учні, студенти, курсанти навчальних установ та інші категорії громадян, на яких поширюється державне соціальне страхування.

Правове становище кожного громадянина визначається як, загальними, так і бі­льш конкретними можливостями, що надаються йому правовими нормами.

Під пенсійною правоздатністю розуміють здатність громадян набувати суб’єктивне право на пенсію і володіти ним, вступати з конкретні пенсійні правовід­носини. Для того, щоб було здійснено суб’єктивне право на пенсію громадяни здійснюють певні дії.

Для визначення кола осіб, які мають право на пенсію, першочергове значення мають певні юридичні факти, необхідні для виникнення та існування пенсійних правовідносин. Таким є досягнення певного віку, настання інвалідності, непов­ноліття [24].

Іншим суб’єктом пенсійних правовідносин є відповідний державний орган. Найчастіше це - районне (міське) управління праці та соціального захисту населення.

На думку учених, об’єктами правовідносин служать визначені суспільні відносини, інших - речі та інші блага [26].

Під об'єктом права розуміється предмет регулювання, тобто певне коло суспільних відносин, регульованих даним правовими нормами. Об'єктами правовідносин є об'єкти регульованих правом суспільних відносин, тобто зовнішні предмети, на яких спрямовані ці відносини. Такими об'єктами В. С. Андрєєв, наприклад, вважає види суспільних відносин, що виступають у правовій формі. Ними є пенсії, допомоги, послуги та інші види забезпечення. Аналогічну позицію займають вчені І. В. Гущин [27] і А. Д. Зайкін [28]. На наш погляд, їх позиція досить обґрунтована, і ми в основному її підтримуємо, однак вважаємо, що найбільш повно виклав і критично оцінив теорії щодо об'єкта правовідносин Ю. К. Толстой, який стверджує, ніби всякі правовідносини мають свій об'єкт, що їм фактично є суспільні відносини, на які правовідносини впливають [29].

У пенсійних правовідносинах об'єкт має самостійне значення, він не збігається з діями суб'єктів пенсійних правовідносин і існує дня того, щоб сторони пенсійних правовідносин могли реалізувати свої суб'єктивні права і юридичні обов'язки, на нього спрямоване їх вплив. Отже, об'єктом правовідносин є те, на що спрямовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин. Пенсійні правовідносини, як вже зазначалося, - це майнові відносини, їх об'єктом є пенсія, з якою пов'язані суб'єктивне право пенсіонера і юридичне зобов'язання органу, що здійснює пенсійне забезпечення [24].

За допомогою пенсійних правовідносин індивідуалізується - конкретизується майнова частка пенсіонера в загальному Пенсійному фонді. Цю частку повинен видати (виплатити) пенсіонеру орган пенсійного забезпечення за рахунок коштів, визначених на ці цілі з Пенсійного фонду. До виникнення пенсійних правовідносин пенсія ще не виділена із загальної суми коштів цього фонду, вона не індивідуалізована і не конкретизована щодо майбутніх суб'єктів пенсійних правовідносин. Тому в літературі з пенсійного права правильно зазначається, що з виникненням пенсійних правовідносин ще не з'являється реальний об'єкт, оскільки грошові суми, на них претендує пенсіонер, не виділені із загальної маси фонду як пенсії. Тільки в результаті дій іншого суб'єкта певна сума грошей - пенсія передається пенсіонеру як об'єкт правовідносин. У пенсійних правовідносинах об’єкт має самостійне значення; він збігається з діями суб’єктів пенсійних правовідносин та існує для того, щоби сто­рони пенсійних правовідносин могли реалізувати свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки; на нього спрямовано їхній вплив [20].

До загального складу пенсійних правовідносин, поряд з іншими зазначеними елементами, входить матеріальне утримання (поведінка суб'єктів) і юридичний зміст (суб'єктивні права та обов'язки), тобто зміст правовідносин становлять права і обов'язки їх суб'єктів. Суб’єктивне право характеризується трьома основними ознаками:

• видом можливої поведінки правомочного суб’єкта;

• можливість вимагати відповідної поведінки зобов’язаного суб’єкта;

• можливість вдатися у необхідних випадках до сприяння органів влади.

Суб’єктивне право на пенсію - це міра можливої (дозволеної) поведінки, забез­печена державою. Ця можливість, яка складає зміст суб’єктивного права на пенсію, виражається;

а) можливості визначеної поведінки самого суб’єкта права на пенсію право­мочного; вимагати визначеної поведінки;

б) можливості суб’єкта права на пенсію як правомочного вимагати визначеної поведінки зобов’язаних осіб органів, які здійснюють пенсійне забезпечення;

в) у можливості суб’єкта права на пенсію звернутися до державних органів (ви­конавчої влади або суду) за допомогою та захистом свого порушеного права.

Із загальної характеристики пенсійних правовідносин видно, що їх руху сприяють юридичні факти. Це не тільки відмінна ознака, а й основна функція в суспільних відносинах. Юридичні факти чинять активний специфічний вплив на виникнення, зміни та припинення правовідносин. Однак у різних пенсійних правовідносинах їх склад неоднаковий, і роль окремих юридичних фактів у пенсійному забезпеченні також різна.

Дня повноти характеристики їх функцій у пенсійному забезпеченні доцільно, на наш погляд, розглянути їх стосовно до окремих видів пенсійних правовідносин. Одним з таких видів пенсійних правовідносин є пенсійні правовідносини у площині забезпечення пенсії за віком. Вони виникають при наявності юридичних фактів, сукупність яких є фактичною підставою для виникнення даного виду пенсійних правовідносин:

• досягнення пенсійного віку в поєднанні з трудовим стажем зазначеної тривалості;

• волевиявлення громадянина;

• рішення компетентного органу про призначення пенсії.

Досягнення пенсійного віку є таким фактом, з яким законодавець перш пов'язує цей вид пенсійних правовідносин. Він дає і найменування цього виду пенсійного забезпечення (пенсія за віком). Зміст юридичного факту (віку) представляє подія, що виражається в досягненні громадянином пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 - для жінок у пенсійному забезпеченні за віком на загальних підставах). Досягнення встановленого в законі віку - істотна ознака поняття "пенсія за віком".

Установка законодавцем трудового стажу як юридичного факту в пенсійному забезпеченні спрямоване на те, щоб працездатна людина своєю працею протягом певного часу створювала громадський національний продукт. Значення трудового стажу як юридичного факту в пенсійному забезпеченні багатогранне: він (разом з іншими певними юридичними фактами) породжує виникнення низки пенсійних правовідносин, впливає в ряді випадків на основний розмір об'єкта цих правовідносин (по інвалідності, старості, на випадок втрати годувальника), від нього залежить загальний розмір пенсії за віком (більш загально встановленого стажу пенсія збільшується на 1% заробітку за кожний повний рік роботи). Трудовий стаж відносять до таких юридичних фактів, які вимагають спеціального оформлення, тобто наявність трудового стажу породжує певні юридичні наслідки, якщо цей стаж певним чином встановлено. Установка стажу - особлива процедура, що складається з нарахування стажу за певними, передбаченими в законодавстві правилами.

Підставою для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку із забезпеченням інвалідності є юридичний склад, що містить такі елементи:

• наявність однієї з трьох груп інвалідності у поєднанні з її причиною (трудове каліцтво, професійне захворювання і т.д.);

• наявність трудового стажу певної тривалості (щодо пенсійного забезпечення по інвалідності від загального захворювання);

• волевиявлення інваліда та акт відповідного компетентного органу про призначення пенсії по інвалідності.

Пенсійні правовідносини з урахуванням забезпечення на випадок втрати годувальника також виникають на підставі юридичного складу, до якого входять такі юридичні факти:

• втрата годувальника (або його безвісну відсутність);

• непрацездатність членів сім'ї, які перебували на утриманні померлого годувальника;

• акт органу про призначення цієї пенсії.

Підстави виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку із забезпеченням за вислугу років. І в цьому випадку пенсійні правовідносини виникають на підставі юридичного складу, до якого входять:

• вислуга років (спеціальний стаж роботи або військової служби), іноді наявність певного віку, волевиявлення громадянина, який має пенсійну правоздатність;

• звільнення з роботи або перехід на іншу роботу;

• рішення органу про призначення пенсії.

Ці правовідносини характеризуються двома особливостями:

1) основний юридичний факт - це не трудовий стаж взагалі, а спеціальний стаж (вислуга років);

2) у ньому зазвичай відсутній такий юридичний факт, як досягнення пенсійного віку (вік як юридичний факт зараховується військовослужбовцям офіцерського складу, працівникам органів внутрішніх справ, Служби безпеки та деяким іншим категоріям громадян, передбаченим у законодавстві).

Характеризуючи пенсійні правовідносини, ми зосередили в основному увагу на підставах їх виникнення. Однак пенсійні правовідносини можуть змінюватися, припинятися і припинятися, причому також на підставі юридичних фактів. Тому юридичні факти діляться на факти виникнення, зміни та припинення правовідносин.

Під змінами пенсійних правовідносин слід розуміти збільшення або зменшення обсягу правочинів суб'єкта пенсійних правовідносин (пенсіонера), тобто зміни розміру одержуваної пенсії в залежності від відповідного юридичного факту (складу). Наприклад, рішення органа медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК) про зміну групи інвалідності є юридичним фактом, який тягне за собою зміну пенсійних правовідносин у зв'язку із забезпеченням по інвалідності. Цього рішення достатньо для зміни правовідносин. Тут немає необхідності волевиявлення інваліда, тобто правовідносини змінюються при наявності одного ("одинарного") юридичного факту [49].

Зміна ж правовідносин, наприклад, у зв'язку з тим, що пенсіонер пропрацював після призначення пенсії з заробітком, вище того, з якого була обчислена пенсія, робиться за його волевиявленням. У даному випадку підставою зміни пенсійних правовідносин є ряд таких юридичних фактів:

• наявність 2-річного стажу роботи після призначення пенсії;

• наявність заробітку, вищої від того, з якого нарахована пенсія;

• волевиявлення пенсіонера у формі заяви про перегляд у бік підвищення розміру раніше призначеної пенсії;

• розпорядження начальника районного (міського) управління соціального захисту населення про перерахунок пенсії з більш високого розміру заробітку.

Підставою для припинення правовідносин можуть бути як окремі юридичні факти, так і юридичні склади, як:

• смерть пенсіонера;

• переведення з однієї пенсії на іншу;

• відновлення працездатності інваліда і, як наслідок, зняття з нього групи інвалідності;

• досягнення дітьми, братами, сестрами, онуками померлого годувальника 18-річного віку, а студентами вищих навчальних закладів - 23-річного.

У перерахованих випадках юридичний склад стає підставою припинення пенсійних правовідносин у разі переведення з одного виду пенсії на інший. Так, з перекладом з пенсії по інвалідності на пенсію за віком (за бажанням громадянина, якщо є право вибору однієї з тих пенсій) припиняється один вид пенсійних правовідносин і виникає інший на підставі юридичного складу, до якого увійдуть наступні елементи:

• волевиявлення громадянина, що володіє пенсійної правоздатністю і правом вимоги призначення пенсії;

• досягнення ним пенсійного віку;

• наявність у нього необхідного за законом трудового стажу;

• акт органу соціального захисту населення про призначення пенсії за віком.

Оскільки громадянин за законом не може перебувати одночасно у двох видах пенсійних правовідносин, у нашому прикладі одні пенсійні правовідносини припиняються і виникають інші. Виняток з цього правила допускається лише у відношенні інвалідів війни. Вони можуть перебувати одночасно у двох пенсійних правовідносинах: у правовідносинах щодо забезпечення пенсій за віком (або за вислугу років) та пенсійних правовідносинах з інвалідності. Це положення базується на ст. 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 1991 р., в якій зазначено, що інваліди внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби, внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку, які мають одночасно право на різні види державних пенсій [24].