Особливості здійснення прав на користування зємлями рекреаційного призначення

Відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗК України порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом. ЗК України (ч. 2 ст. 52) встанов­лює єдине обмеження щодо такого використання, а саме, забороня­ється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати викорис­танню цих земель за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на їхній природний стан.

Земельні ділянки рекреаційного призначення можуть використову­ватися як на праві загального природокористування, так і на інших юридичних титулах - право постійного користування, право оренди тощо. При цьому право загального землекористування такими земля­ми регулюється відповідно до закону органами місцевого самоврядвання і передбачає користування парками, скверами, бульварами населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, визначених місцевими радами згідно зі ст. 64 ВК України; користування іншими природними об'єктами.

Водночас спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та юридичні особи на підставі рішень місцевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Отже, право загального користування землями рекреаційного прі значення необхідно розглядати як законодавчо забезпечену можливість кожного на індивідуальне використання природних ресурсі] розташованих на відповідній земельній ділянці з метою задоволенн власних рекреаційних потреб, що включає в себе свободу подорож^ вати пішки, на велосипеді, на коні, на лижах, санях, інших немоторі зованих відпочинкових видах транспорту, збирати ягоди, гриби, інц рослини, зупинятися на відпочинок, зокрема для влаштування пікн ку, брати участь у масових культурних і спортивних заходах. Таї користування відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про охоро* навколишнього природного середовища" має бути безоплатним, б( закріплення земельних ділянок за окремими особами і надання відп< відних дозволів. Дане право виникає в людини при народженні й р< авізується нею протягом життя на власний розсуд.

Право спеціального користування землями рекреаційного призш чення - це законодавчо забезпечена можливість суб'єктів господаря вання використовувати земельні ділянки для організації масової ре; лізації права загального користування ними з метою отримання прі бутку від надання відповідних послуг. Спеціальне використання зі мель рекреаційного призначення здійснюється, як правило, організ; торами рекреаційних зон на праві власності, оренди чи постійної користування, тобто із закріпленням земельних ділянок за окремим особами. При цьому суб'єкти права спеціального використання земє/ рекреаційного призначення зобов'язані вносити плату за користуваї ня ними. Відповідно до Закону України "Про плату за землю" плата ' землі рекреаційного призначення, що передані в тимчасове корист вання і розташовані за межами населених пунктів, стягується в ро мірі 50 % від грошової оцінки одиниці ріллі по області (ст. 9 Закон} Плата за такі землі в межах населених пунктів також має деякі особл] вості, зокрема, у населених пунктах, віднесених КМ України до куро] тних до загальних -ставок по населених пунктах застосовуються коес£

цієнти від 0,3 на Південному узбережжі АР Крим до 1,5 на узбережжі Азовського моря та інших курортних місцевостях (ст. 7 Закону).

В Україні більшість земель, що віднесені до категорії земель рекре­аційного призначення, є земельними ділянками, зайнятими територі­ями об'єктів стаціонарної рекреації, доступ на території багатьох з яких дозволений лише особам, що відпочивають у цих закладах, і та­ким чином право загального користування інших осіб на цих терито­ріях обмежується.

На сучасному ж етапі розвитку земельного законодавства землі ре­креаційного призначення залежно від складу суб'єктів права на зага­льне користування ними можна класифікувати на такі види:

• землі рекреаційного призначення широкого загального корис­тування, у межах яких не встановлено обмежень щодо суб'єк­тного складу їхніх користувачів: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навча­льно-туристських та екологічних стежок, маркованих трас;

• землі рекреаційного призначення обмеженого загального ко­ристування, право на безкоштовну реалізацій* якого, як пра­вило, має обмежена кількість однорідних суб'єктів (напр., відпочиваючих у пансіонаті): земельні ділянки, зайняті тери­торіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів;

• землі рекреаційного призначення індивідуального користування, право на яке, як правило, має власник (користувач) та члени йо­го родини: земельні ділянки, надані для дачного будівництва.

Особливості правового режиму використання земель рекреаційного призначення дозволяють їх класифікувати також на такі, що: підля­гають забудові об'єктами стаціонарної рекреації (земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізи­чної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаці­онарних туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мислив­ців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, ін­ших аналогічних об'єктів, земельні ділянки, надані для дачного будів­ництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації) і, як правило, не підлягають забудові земельні ділянки зелених зон і зеле­них насаджень міст та інших населених пунктів, земельні ділянки на­вчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас.

Незалежно від форми використання земель рекреаційного призна­чення всі суб'єкти зобов'язані: дотримуватися цільового призначення таких земель; раціонально використовувати корисні природні власти­вості цих територій; дотримуватися вимог екологічної безпеки та са­нітарно-гігієнічних правил; вживати необхідних заходів щодо їхньої охорони, відтворення рекреаційних ресурсів, припиняти їхнє вичер­пання та руйнування; своєчасно вносити плату за користування зем­лями рекреаційного призначення; виконувати інші вимоги законо­давства щодо цих територій.

Державне регулювання відносин у сфері здійснення прав та охорони земель рекреаційного призначення

За чинним законодавством України правовий режим використання земель рекреаційного призначення встановлюється Президентом України, КМ Украї­ни, ВР АР Крим, урядом АР Крим, обласними (міськими) та районни­ми державними організаціями, обласними та іншими місцевими ра­дами відповідно до законодавства України.

У межах своїх повноважень Глава Держави і названі вище органи державної влади та місцевого самоврядування приймають рішення про організацію рекреаційних зон державного, місцевого значення та встановлюють їхній режим; координують діяльність міністерств, ві­домств, інших установ, підприємств, установ та організацій у питан­нях використання та охорони рекреаційних земель; погоджують по­точні та перспективні плани роботи підприємств, установ, організа­цій, які користуються землями рекреаційного призначення; здійсню­ють інші повноваження.

Спеціальне державне регулювання земельних відносин у межах цієї категорії земель можуть здійснювати Міністерство охорони навколи­шнього природного середовища України, Міністерство охорони здо­ров'я України, Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет водного господарства України, Державний комі­тет лісового господарства України, Державна служба курортів і тури­зму Міністерства культури України, Державний комітет України з пи­тань фізичної культури і спорту, інші органи відповідно до їхніх повноважень, визначених законодавством. Виконання регулятивних фу­нкцій цими органами зводиться до виконання ними прогнозування, стандартизації, нормування, організації обліку природних ресурсів у межах земель рекреаційного призначення, проведення державного контролю і моніторингу та інших функцій.

У межах своїх повноважень названі органи влади можуть погоджу­вати проекти створення рекреаційних зон, проекти внутрігосподарсь­кого устрою земельних ділянок рекреаційного призначення. У таких проектах мають бути враховані нормативи навантаження на території земель рекреаційного призначення з метою забезпечення раціонально­го їх використання і недопущення погіршення якості їхніх природних рекреаційних ресурсів, норми розмірів зелених зон навколо населених пунктів з урахуванням вимог лісового законодавства. Раціональне ви­користання земель рекреаційного призначення за умови подальшого збільшення кількості рекреантів залежить від додержання оптималь­них нормативів рекреаційного навантаження на відповідній території.

Нормативи рекреаційної навантаженості - це гранична місткість територій, яка встановлюються для забезпечення нормальних умов відпочинку рекреантів і залежить від функціональних зон (Полісся, Лісостеп і Степ, Гірські райони Криму і Карпат, а також лісопаркової зони в межах населених пунктів і за їхніми межами), або від величи­ни міста, від кількості громадян. Так, постановою КМ України "Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок" № 733 від 16 травня 2007 р. залежно від лісистості території встановлено норматив рекреаційної навантаже­ності: для Полісся - від 10 до 200 осіб на гектар, для лісостепових і степових територій - від 7 до 160 осіб, для гірських - від 10 до 220, для лісопаркових територій - від 7 до 25 осіб на гектар.

Зазначені проекти підлягають обов'язковій державній екологічній, санітарно-епідеміологічній, будівельній та іншій експертизі.

Органи державного управління і контролю залучаються до порядку створення будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз та ін­ших рекреаційно-оздоровчих об'єктів, який регулюється Державними санітарними правилами розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України № 172 від 19 червня 1996 р.

З метою забезпечення прав відпочиваючих державні та самовряд­ні органи, а також господарюючі особи у сфері рекреації зобов'язані інформувати про режим земель рекреаційного призначення.