1. Земельні та аграгрні правовідносини

Земельні правовідносини являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і врегульовані нормами земельного права.

Земельні правовідносини можна класифікувати за інститутами земельного права та залежно від їх матеріального або процесуального характеру.

До першої групи (за інститутами земельного права) належать: • земельні правовідносини у сфері власності на землю; • правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності; правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею; • правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель; • охоронні земельні правовідносини.

Характер земельних правовідносин залежить також від того, у складі якої категорії земель перебуває земельна ділянка, тобто від правового режиму відповідної категорії земель.

Друга група: земельні правовідносини поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні — передбачені нормами, що встановлюють права та обов'язки суб'єктів земельних відносин (наприклад, право на отримання земельної ділянки, обов'язок підвищувати родючість ґрунтів, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок). Процесуальні регламентуються нормами, що встановлюють порядок виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, оскарження рішень державних органів, процедура розгляду земельних спорів).

Аграрні правовідносини — це вид суспільних відносин, що врегульовані нормами аграрного права і суміжних з ним галузей права в комплексі, які складаються між суб'єктами в аграрному секторі, об'єднаними одним інтересом щодо виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції та сировини.

В залежності від сфери, в якій виникають ті чи інші правовідносини, вони можуть бути поділені на дві групи: внутрішньогосподарські і зовнішньогосподарські. Внутрішні правовідносини складаються у середині господарюючих утворень аграрного виробництва, а тому регулюються їх локальними нормативно-правовими актами.Це майнові, земельні, трудові, управлінські, які пов'язані з використанням засобів праці, організацією виробництва, оплатою праці, зберіганням продуктів, їх транспортуванням тощо. Зовнішньогосподарські відносини сільськогосподарських формувань, як правило, складаються між товаровиробниками. Регулюються вони головним чином нормативними актами, прийнятими компетентними органами державної влади.

Внутрішні правовідносини можуть бути підрозділені на відносини в сфері тваринництва, рослинництва, овочівництва, рибоводства, звіроводства та ін. Вони можуть бути також класифіковані як трудові, земельні, майнові, фінансові та інші відносини. Зовнішньогосподарські відносини можуть бути підрозділені на договірні і бездоговірні (деліктні), податкові, комерційні, технологічні.

2. Склад та цільове призначення земель України

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Разом з тим, за межами її території Україна може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

За основним цільовим призначенням землі поділяються на такі категорії: - землі сільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення - землі оздоровчого призначення; - землі рекреаційного призначення - землі історико-культурного призначення - землі лісового фонду - землі водного фонду - землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. А цільове призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.