Розділ ііі методологія дослідження громадської думки

3.1.1.1Проект соціологічного методу

Соціологічний аналіз соціальної проблеми передбачає встановлення соціальних фактів, виявлення правил і закономірностей, що визначають тенденції та механізм розвитку соціальних процесів. Певну частину необхідних відомостей можна почерпнути з різних документів, а також з наукових публікацій. Однак, як правило, для підтвердження чи спростування раніше встановлених фактів, власних міркувань та тверджень проводиться спеціальне емпіричне дослідження, яке є складовою частиною соціологічного аналізу. Перш ніж планувати емпіричне дослідження соціолог повинен усвідомити, що, з одного боку, це :досить трудомістка праця з великими затратами організаційних, людських та матеріальних ресурсів, а з іншого - цінність одержаної інформації досить часто вельми відносна.

Проект соціологічного дослідження містить перелік основних елементів та етапів роботи, що визначають стратегію і тактику емпіричного дослідження. Більшість емпіричних досліджень сьогодні характеризуються двома особливостями: чинником «несподіваності» та чинником «замовника»[12,c.352].

«Несподіваність» визначається тим, що до соціолога можуть звернутися з проханням (потенційним замовленням) провести дослідження проблеми, якою він раніше не цікавився, а також тим, що він сам звертає увагу на проблеми, над якими ще вчора не замислювався, а сьогодні вважає надто значущими, щоб залишити їх поза увагою в аналізі соціальних явищ (зміна політичної структури, поворот в економічній чи соціальній політиці держави, спалахи міжнаціональних конфліктів, соціальна Напруженість і масовий протест тощо).

Чинник «замовника» зумовлений особливостями взаємодії з людьми, які, не будучи соціологами, погано поінформовані про можливості емпіричного соціального дослідження. Успіх роботи на початковому етапі співробітництва значною мірою залежить від правильно обраної стратегії і тактики поведінки соціолога-виконавця. У замовлених або актуально-оперативних соціологічних дослідженнях найважливішим етапом є підготовка проекту дослідження, насамперед робота над ескізом проекту[2,c.359].

Ескіз проекту дослідження. Цей документ містить перелік пунктів (запитань), які слід уточнити до початку роботи. Саме на підставі роботи над ескізом готується проект і приймається рішення про те, чи доцільно проводити емпіричне дослідження. Складання ескізу дає змогу; 1) уточнити предмет дослідження; 2) визначити реальну вартість витрат і ресурсів; 3) узгодити питання, які нерідко стають предметом суперечки чи конфлікту після закінчення дослідження. Робота над ескізом дає змогу зменшити ймовірність «ефекту відсутності результату».

Ескіз проекту дослідження містить такі основні пункти : інформаційні потреби; програма дослідження; генеральна сукупність та вибірка; інструментарій; збирання інформації; обробка та аналіз даних; звіт (оформлення результатів дослідження); потреби та ресурси; графік і кошторис; загальна вартість дослідження.

Робота над ескізом дає змогу, по-перше, сформувати досить конкретне уявлення про те, яку інформацію можна одержати в результаті дослідження; по-друге, зіставити свої професійні, організаційні та фінансові можливості з інформаційним запитом і досить ґрунтовно підготуватися до якісного виконання роботи[1o,c.489].

Нижче наведений у загальних рисах основний зміст роботи над кожним з пунктів ескізу проекту.

1. Уточнення інформаційних потреб – ключовий етап проектування дослідження. Ця найбільш важка – і творча частина дослідження, на жаль, часто недооцінюється на початку роботи і є джерелом багатьох непорозумінь на заключному етапі. Кількість помилок, допущених на цій стадії, дедалі збільшується на всіх наступних.

В академічній соціології цей елемент називають «визначенням проблеми, предмета та мети дослідження», розкриття якого має відповісти на такі запитання: 1) що, власне, треба вивчати і 2) навіщо проводити емпіричне дослідження. Часто навіть професійні соціологи формально ставляться до цього елемента і тільки на етапі аналізу даних починають розмірковувати над тим, що ж вони можуть взяти із зібраного за темою матеріалу. Відбувається це тому, що актуальну проблему, яка виникла в суспільстві, так чи інакше відчуває практично кожний громадянин, але це відчуття мало в чому схоже на наукову постановку проблеми. Вербалізація (словесне оформлення) відчуття веде до формулювань на зразок таких: «перехід до ринкової економіки - це проблема», «злочинність серед молоді - це проблема», «загострення міжнаціональних стосунків - це проблема». Проте визначення того, в чому, власне, полягає проблема, - складне завдання, розв'язання його потребує значної за обсягом інтелектуальної праці. Слід зауважити, що далеко не кожен здатний розв'язати його. Однак цілком припустиме спрощення проблеми.

Спрощення такого елемента соціологічного дослідження, як поста­новка проблеми, зводиться до формулювання конкретних запитань, відповісти на, які має емпіричне дослідження. Отже, інформаційний за­пит - це довільної форми запитання, на які слід одержати відповідь у результаті емпіричного соціологічного дослідження.

У процесі формулювання запитань особлива увага приділяється кон­кретизації їх. На перший погляд, наприклад, досить конкретним здаєть­ся такий інформаційний запит: «Одержати в результаті дослідження конкретні рекомендації щодо поведінки керівника у разі конфлікту з під­леглим», але для соціолога такий інформаційний запит некоректний. Слід уточнити, які саме конфлікти цікавлять замовника (ділові, міжособистісні, етичні тощо), тобто уточнити сферу, предмет та причини конфліктів. Чи всі види конфліктів має охопити дослідження, чи достатньо обмежи­тися деякими з них. Також слід уточнити, який результат розв'язання конфліктів турбує замовника насамперед. Інформаційний запит переформулюється таким чином: «Як повинен діяти керівник у разі конфліктів з підлеглими, щоб досягти: а) поваги підлеглих; б) поліпшення вироб­ничих показників; в) зменшення плинності кадрів; г) поліпшення соці­ально-психологічного клімату в колективі тощо?».

Слід пам'ятати, що розширення переліку запитань збільшує вар­тість дослідження (за рахунок збільшення обсягу анкети, часу для об­робки та аналізу матеріалу). Тому бажано визначити пріоритетність різ­них аспектів проблеми.

Ця сукупність запитань (інформаційний запит) приймається за ос­нову уточнення всіх інших пунктів ескізу дослідження[13,c.313].

2. Програма дослідження. На підставі аналізу інформаційного запи­ту слід визначити, хто з фахівців залучатиметься до розробки програ­ми, і встановити строк, необхідний для цієї роботи.

3. Визначення генеральної сукупності і вибірки. Для визначення вартості та організаційних витрат дослідження слід окреслити приблиз­ний обсяг генеральної сукупності. Уточнення того, чиї саме думки, наст­рої, ставлення, установки чи соціальні орієнтації вивчатимуть, реко­мендується здійснювати за такою схемою: регіон — соціально-демографічна характеристика - галузева специфіка.

Наприклад, слід з'ясувати ставлення молоді до проблеми засмічення міста та його околиць. Для визначення генеральної сукупності насамперед уточнюється регіо­нальна локалізація населення, на яке можна поширити висновки, одер­жані в результаті дослідження: йдеться про молодь країни в цілому чи певного регіону. Далі уточнюється, яка саме молодь вивчатиметься: міська чи сільська. Якщо, припустимо, міська, то вся чи тільки мо­лодь великого міста. Далі (у рамках соціально-демографічних уточ­нень) визначаються верхня та нижня межі молодіжного віку (наприк­лад, від 18 до 30 років або від 14 до 25 років - конкретні межі зале­жать від мети та інформаційних потреб). І нарешті, уточнюється галу­зевий контингент - чия думка вивчатиметься: усієї молоді, що прожи­ває в певному регіоні, чи тільки учнівської молоді або тільки тих, хто вже працює (якщо останнє, то де саме працює: в усіх чи тільки в пев­них галузях), тощо. Підсумком такого обговорення має стати чітке ви­значення генеральної сукупності, наприклад, «уся учнівська молодь віком 18-30 років м.Києва». На основі визначення генеральної сукупності (контингенту населення, на який можна з певною ймовірністю поши­рювати висновки на підставі одержаних у результаті дослідження да­них) соціолог має змогу попередньо визначити обсяг вибірки - число людей, яких слід опитати. Попереднє визначення обсягу вибірки потрібні не для уточнення вартості дослідження.

Власне, обговорення генеральної сукупності необхідне також для то­го, щоб визначити джерела, що містять основні характеристики гене­ральної сукупності (загальна кількість, розподіл за основними харак­теристиками, доступність респондентів)[5,c.228].

4. Інструментарій. Під час роботи над ескізом на підставі уточнених інформаційних потреб визначають приблизний обсяг, анкети, виконав­ців та термін виконання, уточнюють технічні можливості і базу тиражу­вання, а також матеріальні витрати на розробку, підготовку і тиражу­вання інструментарію й методичних документів до нього

5. Збирання інформації. На підставі визначенню вибіркової сукупно­сті намічають «точки опитуванню», склад групи, що збиратиме інформацію, терміни виконання роботи.

6. Обробка та аналіз даних: визначають і технічні програмні засоби, орієнтуючись на які встановлюють час та вартість цього етапу роботи;

7. Оформлення одержані, результатів (звіт). Слід наперед проду­мати та обговорити з потенційними співвиконавцями (або замовни­ком), якою буде форма подання результатів роботи (наукові статті, монографія, аналітичний звіт, аналітичні таблиці, графіки тощо). Якщо дослідження виконується на замовлення бажано домовитися про обсяг звіту, кількість таблиць та обсяг тексту коментарі до них. Якщо замовник заздалегідь не обумовлює форму подання матеріалу, то для дослідження, яке є великомасштабним і дорого коштує, найбільш оп­тимальним варіантом підсумкового документа є аналітичний звіт обся­гом 70-80 сторінок, який містить необхідні ілюстративні матеріали. Як додаток до нього доцільно подати короткий варіант звіту (6-8 сторі­нок), що містить основні висновки та рекомендацій .

8. Ресурси та потреби. Оцінка ресурсів та можливостей прове­дення дослідження включає: визначення загального кількісного та якіс­ного складу групи, що виконуватиме дослідження; матеріально-техніч­ні потреби та можливості; організаційні особливості виконання кожно­го з етапів роботи (необхідність та шляхи доступу до відомчої доку­ментації, установи, які бажано залучити до організації збирання інформації, надання техніки тощо). Організаційні потреби та можливості слід продумати завчасно, що дасть змогу оптимізувати витрати, а та­кож зберегти час, оскільки організаційну підготовку в цьому разі мож­на здійснювати паралельно з розробкою програми та інструментарію.

9. Графік, кошторис та загальна вартість дослідження. Загальна вартість дослідження - першочергова проблема при визначенні мож­ливості проведення емпіричного дослідження. Інтуїція та попередній досвід допоможуть соціологу передбачити «порядок» загальної вартості. Загальна ж сума визначається в результаті роботи над ескізом дослідження. Нерідко обмеженість коштів призводить не до відмови від дослідження в цілому, а до коригування програми (вилучення окремих інформаційних запитів) або до обмеження вибірки і звуження генеральної сукупності[11,c.29].

Робота над ескізом програми завершується складанням таблиці, в якій усі елементи ескізу розміщені за терміном виконання (графік) та вартістю (кошторис). Робочий документ, тобто перелік основних елементів соціологічного дослідження із зазначенням вартості та стро­ків виконання, називають проектом соціологічного дослідження.

Після прийняття рішення про проведення емпіричного дослідження починається робота безпосередньо над проектом дослідження - роз­робка програми, інструментарію, підготовка вибірки.

Отже, проект соціологічного дослідження містить перелік основних елементів та етапів роботи, що визначають стратегію і тактику емпіричного дослідження.

3.2.Програма опитування громадської думки

Програма соціологічного дослідження – це науковий документ, що відображає логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного (концептуального) осмислення проблеми до інструментарію конкретного емпіричного дослідження. Сутність програми обумовлена двома основними взаємозв'язаними методологічними функціями. Першу методологічну функцію програма виконує на етапі підготовки анкети - методологічне обґрунтування інструментарію дослідження); другу - на етапі аналізу одержаних даних - обґрунтування логіки аналізу й інтерпретації даних, отриманих внаслідок збирання первинної соціологічної інформації за допомогою розробленого інструментарію[1o,c.490].

Своєчасно підготовлена програма виконує також ряд методологічних функцій на різних етапах дослідження. Це насамперед визначення мети і завдань дослідження, тобто стратегії і тактики аналізу проблеми; визначення понятійного апарату; формування критеріїв складання й оцінки запитань інструментарію; вибір статистичних методів аналізу первинної інформації та оцінка матеріальних витрат на обробку; формулювання, структури звіту.

На жаль, у багатьох випадках навіть професійні соціологи ставлять­ся до програми не як до методологічного інструменту, а як до формаль­ного документа: програма з викладенням мети та завдань дослідження (більш або менш семантичне пов'язаних з назвою теми) готується як офіційно необхідний документ, а після затвердження теми або підпи­сання угоди відкладається і до неї більше не звертаються. Розплатою за формальне ставлення до програми на початку дослідження є по­чуття розгубленості і невизначеності, як тільки соціолог переходить до аналізу одержаного емпіричного матеріалу. Тому соціолог (часто цього не усвідомлюючи) змушений повернутися до складання програми, щоб мати більш-менш прийнятну схему аналізу. Однак спроба під­мінити програму такою схемою, як правило, неспроможна: деяких ознак явно не вистачає, інші, хоч і здаються на перший погляд цікави­ми, систематично не аналізуються [3,c.227].

Наступні елементи - ті елементи програми, без визначення яких, на нашу думку, нераціонально розпочинати соціологічне дослідження в цілому та підготовку інструментарію, зокрема структура такої «програми-мінімуму» містить чотири основні взаємопов'язані елементи:

1) предмет дослідження;

2) показники;

3) мету дослідження;

4) гіпотези[4,с.290-291].

У дослідницькій практиці доцільно розрізняти опитування громадської думки і власне соціологічні дослідження. Така класифікація має принциповий характер щодо визначення пріоритетності та глибини розробки основних елементів проекту дослідження програми та вибірки. Визначення типу дослідження - перший крок на шляху оцінки пріоритетності елементів. Опитування громадської думки - це збирання інформації про сукупну думку, оцінки, установки та орієнтації певного контингенту населення з приводу будь-якого актуального питання.

При проведенні таких досліджень найважливішим елементом проекту є проблема вибірки (визначення обсягу та способу відбору одиниць спостереження), оскільки результати опитування обмеженого кола людей поширюються на всю генеральну сукупність. Наприклад, опитавши тисячу жителів Києва, соціолог доходить висновку про думки та настрої киян у цілому; опитавши дві тисячі жителів України, поширює висновки на все населення України тощо. Тому, визначаючи вибірку, дослідник повинен добре усвідомлювати якою мірою і за якими характеристиками (стать, вік, освіта, соціальне становище тощо) опитані представляють той контингент, на який поширюються висновки, одержані в результаті дослідження.

В опитуваннях громадської думки значення програми соціологічного дослідження зводиться до мінімуму, а іноді в ній зовсім немає потреби. Наприклад, програма не потрібна для опитувань в електоральних ситуаціях («За кого голосуватимуть?», «Чи братимете участь у референдумі?»), а також для оперативних досліджень гострих соціальних ситуацій (наприклад, реакція населення на ті чи інші рішення органів влади тощо). Для опитувань громадської думки потрібний інформаційний запит. Одержані в результаті опитування громадської думки дані подаються переважно у вигляді одновимірних розподілень відповідей на поставлені запитання. Обов'язковими вимогами до подання результатів опитування громадської думки є наведення повного формулювання запитання, як воно було запропоноване в анкеті, а також обсягу генеральної сукупності із зазначенням обсягу вибіркової сукупності. Соціологічне дослідження - це вивчення предмета та його взаємозв'язків з іншими елементами соціального світу[2,c.367].

Для переходу від узагальненої проблеми дослідження («Соціально-психологічні аспекти Чорнобильської катастрофи», «Загострення міжнаціональних відносин», «Ставлення населення до ринкової економіки», «Соціально-політична ситуація в Криму», «Проблема забруднення міста» тощо), проблеми, що має багато аспектів та причинно-наслідкових зв'язків, до розробки інструментарію потрібна певна схема конкретизації предмета дослідження.

Функцію конкретизації предмета дослідження, виконує програма дослідження. При проведенні власне: соціологічного дослідження розробка програми є найважливішим етапом роботи[7,c.365].

Отже, програма опитування громадської думки є досить важливою. Вона має обов"язково виконуватись вчасно.В такому випадку вона виконує ряд важливих функцій.

3.3.Поради при проведенні опитування населення

Слід чітко усвідомлювати, що проведення опитування населення є серйозною процедурою, в якій використовуються спеціальні знання та навички з галузі соціології, а тому ми настійливо радимо звернутись по допомогу до фахівців, якщо є така можливість.

Спочатку, слід поставити запитання: для чого слід проводити опитування? Для оцінки проблеми, на вирішення якої спрямовано проект, чи для оцінки результатів проекту? Від відповіді істотно залежить, які запитання увійдуть до опитного листа.

Далі, слід визначитися, яким методом опитування потрібно користуватись: анкетами чи інтерв’ю. Інтерв’ю більше підходить тоді, коли необхідно отримати від населення якусь якісно нову, змістовну інформацію, або вивчити думку стосовно наперед невідомої або не чітко окресленої проблеми, а також у випадках, коли це обумовлено віковими, освітніми чи іншими особливостями респондентів (тих, кого ми опитуємо)[3,c.228].

Опис процесу

Процес проведення опитування складається з декількох важливих етапів. Спробуємо описати розробку опитувальника та формування вибірки (частини громади, що буде безпосередньо опитана ).

Підготовка опитувальника

Опитувальники (анкети) містять пронумерований список запитань у письмовій формі, на які респонденти дають відповіді без сторонньої допомоги. Їх вручають або надсилають безпосередньо респондентам. Перед тим, як включити те чи інше запитання, слід обдумати, як його будуть аналізувати і як будуть представлені/опубліковані дані.

Питання можуть бути закритими або відкритими. Закриті питання пропонують набір конкретних відповідей, з яких респондент може обирати одне або декілька (вкажіть це в анкеті!). Відкриті питання дають респонденту можливість написати власну відповідь.

Слід уважно формулювати запитання. Зокрема, запитання мають бути сформульовані в теперішньому часі, простою та прямою мовою. Кожне питання має стосуватися лише однієї ідеї. Формулюючи питання, слід враховувати навички читання та розуміння респондентів. Також слід уникати сленгу, технічних термінів або термінів, щодо яких може бути вільне, буденне тлумачення (напр. “демократія”, “соціальне підприємництво”, “адвокасі” тощо).

Формулюючи запитання, треба намагатися бути аконічними. Довгі запитання вимагають часу для прочитання та можуть бути заплутаними. В опитувальниках особливо важливо задавати прості запитання, щоб інформація для оцінки була чіткою.

Запитання мають бути конкретними, кожне з них повинно відображати певну проблему. Слід уникати запитань, які стосуються віддалених у часі подій, або ж питань, які стосуються абстрактних понять, таких як “щастя”, “невдача” тощо[6,c.626].

Нарешті, слід уникати натяків. Якщо питання містить натяк на якусь відповідь, воно є упередженим.

Слід бути особливо уважним щодо формулювань, з яких випливатиме, що респондент має зізнатися в соціально небажаній поведінці. В таких випадках виходьте з того, що всі можуть вдатися до такої поведінки, і ви не спонукатимете респондентів відповідати неправдиво.

Під час підготовки опитувальника слід взяти до уваги наступні питання щодо структури та формулювання:

Інструкції — Кожна анкета повинна супроводжуватись короткою пояснювальною інструкцією на початку, простою і однозначною (див. приклади).

Порядок запитань — Запитання, поставлені на початку опитувальника, не повинні створювати упередження щодо наступних запитань. Запитання, що мають на меті заінтригувати респондента, слід розмістити на початку опитувальника.

Формат відповіді — Найкраще просити респондентів відзначати відповіді хрестиком у відповідному квадратику. Не слід просити ставити «галочку» навпроти відповіді. «Галоч¬ки» легше ставити, тому респонденти можуть стати необачними і ставитимуть їх між ряд¬ками.

Обсяг та зовнішній вигляд — Чим більшим є обсяг опитувальника, тим важче його заповнювати та аналізувати. Відповіді на запитання опитувальника повинні зайняти не більше, ніж 30 хвилин. Нарешті, формулюючи варіанти відповідей, корисно використовувати шкали для деяких «закритих» запитань.

Формування вибірки

Одним з питань, над яким задумуються дослідники, є розмір вибірки, яка б найкращим чином представляла населення. Розмір вибірки зазвичай залежить від кількості населення та мети дослідження. Однак для статистичного аналізу похибка вибірки зменшується лише незначно, якщо вибірка перевищує 400 чоловік. Якщо вибірка становить 400 чоловік, то незалежно від кількості населення похибка вибірки не перевищуватиме 5%, що є цілком прийнятним.

Плануючи опитування, включайте до вибірки більше респондентів, ніж потрібно, виходячи з того, що деякі респонденти відмовляться відповідати на запитання або повернуть незаповнені чи неправильно заповнені опитувальники [1o,c.492].

Отже, під час проведення опитування населення слід дотримуватись певних правил.Обов"язково слід чітко формулювати питання, слід планувати опитування завчасно, слід бути уважним, щодо формулювання питань і т.д.