2.2.1.1 Інтерв’ю та його пізнавальні можливості

Інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Порівняно з анкетуванням, інтерв'ю має певні переваги та недоліки. По-перше, інтерв'ю надає можливість більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можливо встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв'ю, надходить більш швидко й повно; вона, зазвичай, є безпосередньою та яскравою.

Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, котрий ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує та спрямовує бесіду з кожною людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. Для одержання одного й того ж обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу та засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають добір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їхньої роботи[12,c.356].

За технікою проведення розрізняють:

- вільне - тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань;

- спрямоване (стандартизоване) - спілкування інтерв'юера та респондента регламентовано детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера, котрий зобов'язаний точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, звичайно, переважають закриті запитання;

- напівстандартизоване - поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

За процедурою проведення розрізняють такі типи інтерв'ю:

- панельне - багаторазове інтерв'ю одних і тих же респондентів щодо однієї і тієї ж проблеми через певні проміжки часу;

- групове - запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі;

- клінічне інтерв'ю — тривала, глибока бесіда, мета якої полягає в одержанні інформації про внутрішні спонукання, мотиви, схильності респондентів;

- фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес або явище, про реакції суб'єкта на задану дію[5,c.224].

За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відповідальною особою, з експертом, з рядовим респондентом.

Питальник—документ, у якому сформульовано й тематично згруповано запитання, передбачено місце для записів відповідей на них.

До питальників додають, так звані, протоколи інтерв'юера, що містять основні відомості про процес інтерв'ю.

Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є, здебільшого, зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю.

Однак організація та проведення інтерв'ю наштовхуються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними та часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю[8,c.600].

Отже, особливості інтерв'ю зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, контрольних, вибіркових і експертних опитуваннях.

2.3.1.1 Експерт-опитування та його значення

Проте в практиці соціологічної роботи виникають ситуації, коли треба оцінити такі сторони об'єкта, самооцінка яких може виявити­ся неможливою або спотвореною. Тоді джерелом інформації є компетентні особи – експерти, які мають глибокі знання щодо об'єкта дослідження.

Вивчення суджень, думок експертів щодо досліджуваної проблеми називають експерт-опитуванням, а самі судження — експертними оцінками. Практика останніх років свідчить, що використання експерт­них оцінок у соціологічному дослідженні дає можливість підвищити рівень соціального управління. Вони мають важливе значення у вирі­шенні завдань соціального прогнозування і проектування.

У найзагальнішому вигляді можна виділити такі напрями використання експертної оцінки в соціологічному опитуванні:

— оцінки соціальних якостей суспільних систем та їхніх елемен­тів, процесів, явищ, і прогнозування тенденцій їхнього розвитку;

— визначення ступеня вірогідності соціологічної інформації, отриманої іншими методами;

— атестація колективів чи членів колективів за рівнем соціальної активності, професійної придатності тощо[11,c.28].

Провідні українські соціологи (Ю. Саєнко та інші) трактують поняття соціальної експертизи значно ширше, а саме: як оціню­вання позитивних і негативних соціальних наслідків розробки та здійснення програм і проектів (національного або регіонального масштабу), а також опрацювання механізмів мінімізації, пом'якшення й запобігання можливим негативним наслідкам цих програм і прое­ктів. У такому тлумаченні соціальна експертиза розглядається не як один із методів соціологічного опитування, а як міждисциплінарний (інтегруючий) науковий підхід.

Метою такої соціальної експертизи є оцінка, аналіз і прогнозу­вання соціальних процесів у суспільстві, у тім числі соціальних на­слідків діяльності уряду, а також реалізації науково-технічних про­грам і проектів.

Об'єктом соціальної експертизи є будь-які програми, проекти, управлінські рішення та їх соціальні наслідки.

Як суб'єкти соціальної експертизи (експерти) виступають пред­ставники соціальних груп та інституцій, інтересів і умов життя кот­рих якось торкається ситуація (у тім числі управлінське рішення або проект).

Таке широке трактування значно підвищує вимоги до оцінок фа­хових експертів (соціологів, політологів, фінансистів)[10,c.487].

Розрізняють такі види соціальної експертизи:

• оцінка громадської думки;

• оцінки, здійснювані соціальними інституціями;

• оцінки, здійснювані фаховими експертами;

• комплексна оцінка соціальної ситуації.

Головними завданнями соціальної експертизи в громадянському суспільстві є:

• прогноз і оцінка соціальної ситуації;

• прогноз і оцінка соціальних наслідків науково-технічних про­ грам і проектів;

• аналіз і оцінка соціальних наслідків реалізованих урядових рішень;

• перманентний підбір фахівців (визначений експерт рекомен­дує іншого на таку саму роль).

Експертна оцінка може здійснюватися на підставі різних прийо­мів і процедур, зокрема опитування — усного (обмін думками через особисті контакти) і заочного (за умов взаємної анонімності).

До основних видів експертного опитування слід віднести анкету­вання, інтерв'ю, «мозкову атаку», дискусії, поради, ділові ігри. Ба­жаного ефекту досягають, використовуючи різні види опитування[13,c.312].

Експертну оцінку здійснюють у кілька етапів. На першому етапі готують і видають керівний документ, в якому викладають такі пи­тання: завдання та цілі експертизи, її необхідність; строки виконан­ня робіт; завдання, склад, обов'язки та права групи управління, фінансове і матеріальне забезпечення робіт. Підготовка цього доку­мента, керівництво всією роботою, формування групи управління та відповідальність за організацію її роботи покладається на керівника групи експертизи.

Після створення групи управління формують групу експертів: уточнюють проблему, визначають сферу діяльності, необхідну кіль­кість експертів, їхній склад. Паралельно розробляють методику опитування: місце і час проведення опитування, кількість, форма і завдання окремих турів опитування, порядок реєстрації результатів опитування.

Після цього з'ясовують питання організації та методику опрацю­вання даних опитування: визначають завдання, строки, процедури та алгоритми обробки, засоби її проведення.

Останнім етапом експертизи є оформлення її результатів[3,с.286-295].

Отже, основні методи опитування, які звичайно за­стосовуються в оперативних соціологічних дослідженнях, мають переваги, недоліки, особливості застосування. При проектуванні дослідження, знаючи приблизну вартість усього дослідження, можна планувати досто­вірність та надійність емпіричної інформації шляхом вибору методу (або методів) збирання соціологічної інформації.