[Розвиток психології наприкінці XIX — на початку XX ст.

Слід визнати, що своїми попередніми досягненнями психологія мала завдячувати інтуїції й умовиводам на основі спостережень, інтроспекції. Застосування наукових (в сучасному значенні) методів було спорадичним. Тло, на якому відбувалось становлення сучасної психології, визначали такі тенденції:

• поступ позитивістської методології, що вимагала застосовувати об'єктивні методи природничих наук в будь-яких, в т.ч. суспільних та гуманітарних дослідженнях;

• розвиток еволюційної теорії, яка, по-перше, поставила питання про походження психіки сучасної людини, по-друге, фактично зтерла різницю між людиною та твариною;

• накопичення емпіричного матеріалу, що потребував специфічних психологічних теорій, перш за все, в медицині (лікування неврозів), фізіології (вивчення органів відчуттів), педагогіці, етнографії та ін.

Питання №4 Форми поведінки тварин

Загальною характеристикою живих істот є активність, що забезпечує зв'язок з навколишнім світом. Джерелом активності живої істоти є його потреби.. Результатом активності і людини, і тварини є поведінка.

Поведінка - це ззовні спостережувана рухова активність живих істот, що включає так само і стан нерухомості.

Воно є системою послідовно виконуваних дій. Завдяки поведінці живий організм досягає мети.

Джерелами поведінки є:

- психічні спонукачі, тобто ті, які регулюють і відбивають зовнішній світ

- сумлінні (тобто зовнішні), такі, що наближають або видаляють організм від певних об'єктів.

Форм поведінки тварин є досить багато, але виділити варто три їх них: інстинктивна поведінка, навчення і розсудливі дії.

Інстинкт (дослівно - спонукання) - це генетично закріплена форма поведінки, загальна для усіх представників цього виду. Інстинктивні дії зазвичай розділяються на дві фази:

1) Пошукова або підготовча. Вона більше враховує зміни навколишнього світу і може мінятися від тварини до тварини;

2) консервативна. Вона завжди одна і та ж.

Навчення - це індивідуальне пристосування тварин до місця існування. Тобто на рівні онтогенезу кожен набуває власного досвіду.

В умовах спілкування тварини навчаються за допомогою наслідування молодшого старшому. Таке навчення називається вікарне. Особливою формою навчення є збереження, або імпринтінг. Це специфічна форма навчення тварин, при якому в їх пам'яті фіксуються відмітні ознаки об'єктів, що викликають до активності, дії, деякі природжені поведінкові акти. Краще всього це демонструє реакція дотримання, наприклад качат за тим, що першим потрапило в їх полі зору відразу після народження рухомим об'єктом.

Інтелектуальні форми поведінки тварин. Це вищий тип поведінки тварин.

1) Присутній у мавп і дельфінів як основний, ведучий. Їм доступне об'єднання сформованих навичок в нові комбінації у зв'язку із зміною середовища.

2) Вони можуть встановлювати зв'язки між різними формами предметів, просторовий зв'язок між предметами.

3) Здатність вищими тваринами вирішувати двофазні завдання.

Питання №5 Відмінність психіки людини від психіки тварин.

Виділяють такі відмінності:

1.Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами, тобто мотивація завжди біологічна. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від ситуації яка склалась. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання тварина здатна розв’язати проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному і логічному мисленню може передбачити події, чинити відповідно до ситуації цілком свідому, оцінюючи всі можливі наслідки. Мислення тісно пов’язане із мовленням. Тварини лише подають сигнали лише своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі і просторі, передаючи суспільний досвід.

2.Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але створити їх вони не здатні. Тоді як людина може створювати їх за придуманим планом та використовує їх у майбутньому.

3. Відмінність у психіки тварин і людини полягає в почуттях. Тварини здатні переживати негативні чи позитивні емоції але тільки людина може співчувати, насолоджуватись картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.

4. Людині і тварині властиві інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати досвід у життєвих ситуаціях. Проте присвоювати суспільний досвід який розвиває психіку здатна лише людина.

Питання № 6: Діяльність та її психологічна структура .

Діяльність - це процес взаємодії людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок появи потреби.

Складовими діяльності є дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями.

Головними процесами діяльності виступають інтеріоризація (процес формування внутрішніх структур психіки. Процес переходу від зовнішніх (реальних) до внутрішніх (ідеальних) дій — психічних актів.) її зовнішньої форми та екстеріоризація ( в психології процес, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовні виражену (знакову і соціальну) форму свого існування. Принципове значення поняттю екстеріоризації вперше було надано Л. С. Виготським) внутрішньої; перша веде до створення образу дійсності, друга - до упредметнення образу

Саме предметність є головною характеристикою діяльності: спочатку діяльність визначається предметом, потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб'єктивним продуктом.

Загальну психологічну структуру діяльності характеризують також, крім названих вище складових цілей, засоби діяльності. В ній можна вирізнити:

• суб'єкт діяльності;

• процес діяльності;

• предмет діяльності;

• умови діяльності;

• продукт діяльності.

Прийнято розрізняти три основні види людської діяльності: гру, навчання та працю. Кожен із цих видів визначається своїми мотивами, цілями й засобами.

У грі дитину приваблює сам її процес, домінуюче значення має «виконання» певних ігрових ролей.

Головна мета навчання - засвоєння знань, навичок і вмінь, підготовка до трудової діяльності.

Праця пов'язана зі свідомою діяльністю людини, спрямованою на створення матеріальних і духовних цінностей. У всіх цих видах діяльності важливу роль відіграє спілкування.

Методи психологічного аналізу діяльності спрямовані на з'ясування її конкретно-історичної природи, структури, предметного змісту і співвідношення різних її форм, їхніх взаємозв'язків.

Основною характеристикою діяльності є її предметність „Власне, в самому понятті діяльності уже імпліцитно міститься поняття її предмету. Вираз „ безпредметна діяльність” позбавлений всякого змісту. Діяльність може здаватися безпредметною, але наукове дослідження діяльності необхідно вимагає відкриття її предмету. При цьому предмет діяльності виступає двояко: первинно – у своєму незалежному існуванні, як такий, що підкоряє собі і перетворює діяльність суб”екта, вторинно – як образ предмету, як продукт психічного відображення його властивостей, яке здійснюється в результаті діяльності суб”єкта і інакше здійснюватися не може. Уже в самому зародженні діяльності і психічного відображення виявляється їх предметна природа”. ( О.М.Леонтьєв ).

При аналізі психологічної стурктури (будови) діяльності найчастіше виділяють два підходи, які називають мотиваційний і операційний аспекти.

Їх основи були закладені в працях Л.С.Виготського, С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва та ін.

Першопричиною діяльності виступає потреба. Це - неусвідомлюваний стан організму, який ще не має конкретно предметного вираження.

Вона виникає як своєрідний сигнал про те, що для нормальної життєдіяльності чогось не вистачає, людина переживає певний дискомфорт. Усвідомлений аналіз цього стану приводить до виникнення мети.

Мета ( ціль ) – це ідеальний образ об”єкта який в свідомості людини може задовольнити виниклу потребу. Будучи образом кінцевого результату, вона може бути близькою і далекою. Віддалена мета завжди конкретизується в ряді ближніх цілей.

Іноді потреба зразу спонукає людину до діяльності, тобто породжує мотив, але частіше мета виступає своєю активною стороною в якості мотиву.

Мотив – це те, що спонукає до діяльності і надає їй специфічні риси у виборі засобів і способів досягнення мети. Мотивами можуть бути потреби, інтереси, емоції, переконання та ідеали. Різноманітність діяльності породжує різноманітність мотивів. Як і мета, вони бувають близькими і далекими, особистими і суспільними. Залежно від наявних мотивів люди по різному ставляться до діяльності.

Діяльність являє собою специфічний різновид активності. Діяльність — це вища, притаманна лише людині фор­ма активності, у процесі якої досягається усвідомлена мета, що виникла у результаті певної потреби. Діяль­ність породжується потребою як джерелом активності, а ке­рується усвідомленою метою як регулятором активності. Інші моменти діяльності — мотиви, засоби виконання — можуть особистістю усвідомлюватись неповною мірою, а іноді — і помилково. У тому ж випадку, коли відсутня усвідомлена ме­та, діяльність трансформується в імпульсивну поведінку, яка керується безпосередньо потребою, емоціями; часто-густо саме така поведінка призводить до злочинів на ґрунті сімейно-побутових конфліктів, «обтяжених» вживанням алкоголю.

З боку психологічної структури в діяльності слід відокре­мити такі елементи: мета, мотив, засіб досягнення, результат. Мета — це об'єктивно існуюча річ, предмет, явище і, водно­час, суб'єктивний усвідомлений образ передбачуваного ре­зультату, досягти якого людина намагається. Цілі бувають си­туативні (безпосередні) та віддалені (тактичні чи стратегічні). Досягнення проміжної мети є умовою, яка визначає досягнен­ня мети кінцевої. При цьому діє сформульована психологом Е. Клапаредом закономірність: розвиток психічного життя пропорційний відстані між потребою особистості та засоба­ми її задоволення. Чим віддаленішою та важчою для досягнен­ня є мета, тим менша її безпосередня спонукальна сила, тим більше інтелектуальних та вольових зусиль треба докласти для її досягнення.

Мотив являє собою безпосереднє спонукання до певної діяльності. Як особистісне утворення він може бути і проце­сом, і станом, і властивістю. У першому випадку — це швид­коплинні, ситуативні мотиви, у другому — більш стійкі, ста­більні, у третьому — такі, що стали рисами спрямованості осо­бистості. Мотиви розрізняються за ступенем усвідомлення: від потягів — мінімально усвідомлених спонукань (за 3. Фрейдом) до переконань — повністю усвідомлених особистістю жит­тєвих цінностей та принципів, які, складаючись у систему впорядкованих поглядів, створюють світогляд. Мотиваційна сфера особистості являє собою особливий інтерес для пра­цівника правоохоронних органів при аналізі причин право­порушень, особливо так званих «безмотивних» або «з маскую­чими мотивами». Як свідчать психологічні дослідження, для різних видів злочинів (насильницьких, необережних, корис­ливих) притаманними є специфічні викривлення в мотива­ційній сфері злочинця. Зокрема, мотиваційна сфера особис­тості ґвалтівника визначається егоцентризмом, самовиправданням, стійкою конфліктністю з оточенням.

Досягнення будь-якої мети передбачає здійснення певної активності — дій. Сукупність дій являє собою засіб досяг­нення мети. Так, здійснюючи операцію по затриманню зло­чинців, працівники визначають оптимальний його спосіб, який включає різнобічні розумові та предметні дії. Дія — відносно завершений елемент діяльності, спрямований на до­сягнення простої мети, поточного завдання. Дія буде предметною, якщо вона спрямована на якусь річ, явище зовніш­нього світу. Предметна дія — це сукупність певних рухів, пов'язаних один з одним у просторі та часі. Предметні дії працівників звичайно виконуються із застосуванням різних засобів. Показовими у цьому плані є огляд місця події, прове­дення експертизи тощо.

Якщо дія має підкреслену суспільну значущість та спрямо­вана на іншу людину або групу людей, вона стає вчинком. Дія може бути правильною чи неправильною, а вчинок, окрім цього, оцінюється як «добрий» чи «поганий», моральний чи аморальний, правовий чи протиправний. Діяльність, яка скла­дається з окремих вчинків, є поведінкою; поведінка відображає зовнішню сторону діяльності та може існувати поза діяльніс­тю. З цієї позиції більшість дій працівників правоохоронних органів являють собою вчинки, а діяльність — поведінку, що забезпечує правопорядок у суспільстві.

Завершальним елементом діяльності є результат — мате­ріальний або психологічний ефект виконання дій. Результат може частково співпадати або не співпадати зовсім з метою діяльності, у такому випадку він оцінюється як негативний або невдалий. Тому при організації професійної підготовки та без­посередньо у практичній діяльності керівникам слід приділя­ти особливу увагу специфічним психічним станам розпачу, невпевненості, безпорадності. Вони виникають тоді, коли дії (особливо неодноразові) не дають очікуваного результату. У працівника накопичується своєрідний негативний досвід, з'являється відчуття неконтрольованості подій, формується мотиваційний, пізнавальний чи емоційний дефіцит. Мотива­ційний дефіцит виявляється у зниженні наполегливості, сум­нівах у своїх здібностях; пізнавальний — у відмові від викону­ваних раніше дій, хаотичних пошуках нових, більш примітив­них; емоційний — полягає у накопиченні негативних емоцій, які гальмують діяльність та призводить до пасивності в роботі.

Ефективними засобами подолання стану розгубленості є навіюваний вплив (особливо в екстремальних умовах), това­риська підтримка та допомога, тверезий аналіз своїх невдач в умовах тимчасового відходу від діяльності.

У процесі свого формування та розвитку особистість не просто бере участь у діяльності, а виконує конкретні її види, основними з яких є гра, навчання та праця. На їх тлі можна відокремити спеціальні види діяльності, зокрема, професійну. Служба в правоохоронних органах — складний вид професійної діяльності, що включає в себе ігровий, навчальний та трудовий елементи. З ігровими елементами працівник найчастіше стикається в процесі професійної підготовки у формі практичних занять, які моделюють зміст та умови виконання професійних завдань. Навчання становить важливу, обов'язкову частину діяльності: набуваються спеціальні знання, опрацьовуються вміння та навички, які забезпечують необхідний рівень виконання практичної діяльності. Разом з тим, служба у органах правопорядку — це й трудова діяльність, спрямована на організацію управління поведінкою інших людей. Вона передбачає спілкування з іншими особами як встановлення, підтримання та розвиток психологічного зв'язку між працівниками органів правопорядку та іншими людьми. У спілкуван­ні відбувається обмін інформацією, взаємний вплив, сприй­мання та розуміння тих, хто спілкується.