14. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження

Політичний напрям репрезентував Макіавеллі, який вивчав проблеми ефективного управління державою, а також поведінку правителів. На думку вченого, філос. Соц. життя повинна доповнюватися філос. Людини. Він вважав, що держава в процесі управління сус-твом головним об’єктом обирає людину, яка має низку негативних якостей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику.

Головним завданням політики є отримання влади й подальше її збереження від посягань. Що більше влади, то більше загрози й страху за можливість її втрати відчувають люди, які нею наділені. Релігія і мораль також стають інструментом політики. Але жити згідно з правилами релігії та моралі держава не зможе. У політиці є свої закони. Правитель не є приватною особою. Насильство також відноситься до інструментів, за допомогою яких влада утримується, оберігається й використовується.

Макіавеллі висуває цілу низку конкретних пропозицій для тих, хто стає "на шлях долі", щоб такі люди були саме правителями нового типу — абсолютним володарем, деспотом. Така людина не повинна бути обмежена жодними апріорними схемами, релігією, моральними принципами та своїм власним словом. Тільки спираючись на детальний аналіз фактів, можна керувати державою. Одна мораль придатна для правителя — хто сильніший, той має рацію. Лише таким шляхом можна опанувати стихією людських вчинків, які випливають із психологічно обумовлених бажань. Правитель не може покладатися на випадок, божественне провидіння, він повинен сам стояти обличчям до дійсності, розраховувати тільки на власні сили під час формування своєї долі.

15. Філософія Реформації.. (Лютер, Кальвін)

Ренесансні гуманіст ідеї спершу не викликали негат реакції з боку офіц представників католиц церкви. Ситуація різко змінюється після того, як у XVI ст. Відродж обертається феноменом Реформації.

М. Лютер (1483—1548 pp.) піддав критиці офіц католиц доктрину. Його позиція виходила з ідей містичного пантеїзму Майстера Екхарта, августиніансько-платонічних уподобань та ренесансного критицизму Е. Роттердамського. М. Лютер закликав повернутися до первісної «чистоти» християн вчення, відкинути всі пізніші нашарування у вигляді папських бул і декретів. Висуваючи тезу про заг «священство», він робив непотрібним духовенство, пропонуючи «прямий», індивід шлях кожного віруючого до Бога. М. Лютер наполягає на ірраціон характері реліг знання, роблячи тим самим принципово неправомірною будь-яку спробу «світської» його критики. Він переклав Біблію німецьк мовою, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим для основної маси віруючих німців. Реформа М. Лютера позбавила церкву політ панування, підпорядкувала її світській владі.

Ж. Кальвін (1509—1564 pp.) був автором іншого, більш радик варіанта Реформації. Від лютеранства кальвінізм відрізнявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Як вчив Ж. Кальвін, Христос своєю жертвою на хресті обрав до спасіння не все людство, а лише якусь його певну частину. Причому критерії «обраності» цілком ірраціон. Тому, як він каже, «званих багато, а обраних мало». Проте саме внаслідок ірраціон характеру божественного вибору обранцем може вважати себе кожний.

Реформація за своїм ідейним змістом була типово ренесансним феноменом.

.