- •Державне управління Навчальний посібник
- •Глава 1.1. Природа і зміст державного управління
- •Глава 1.2. Управління як соціальне явище
- •1.2.1. Мета і суть управління
- •Глава 1.3. Предмет державного управління
- •1.3.1. Еволюція дослідження предмету державного
- •1.3.3. Визначення предмету державного управління
- •Глава 1.4. Метод теорії управління
- •1.4.2. Мистецтво управління
- •1.4.3. Структура курсу "Державне управління"
- •Глава 1.5. Принципи державного управління
- •Глава 2.1. Держава і управління Київської Русі
- •2 ГпїІіІбЧігігий м г Ducnn- истгтии vvnouurvr,I-n ии™„!, _ г
- •Глава 2.2. Галицько-Волинська держава та форми її
- •Глава 2.3. Управління в Українських землях за
- •Глава 2.4. Український державний лад і управління
- •Глава 2.5. Державне управління періоду занепаду козацько-гетьманської держави
- •Глава 2.6. Управління і державний лад в Україні у
- •2.6.1. Державне управління та місцеве самоврядування
- •2.6.2. Державне управління Російської імперії
- •2.6.3. Державний лад Російсько-ї імперії (поч. XX ст.-1917р.)
- •Глава 2.7. Українська державність у період визвольних змагань 1917-1920 років
- •2.7.1. Українська республіка в часи Центральної Ради
- •Глава 2.8. Державне управління Української рср
- •2.8.1. Радянська Україна у 20-ті роки
- •2.8.3. Україна під час Другої світової війни
- •2.8.4. Післявоєнна відбудова і розвиток України (1945-1956)
- •2.8.6. Україна в період застою та загострення кризи радянської системи (1965-1985)
- •Глава 3.1. Сутність і класифікація функцій державного управління
- •Глава 3.2. Характеристика загальних (основних)
- •3.2.2. Економічні функції
- •3.2.3. Соціальні функції
- •Глава 3.3. Спеціальні (спеціалізовані) функції
- •3.3.1. Стратегічне планування
- •3.3.2. Функція прийняття управлінських рішень
- •3.3.4. Функція мотивації
- •4.Потреби поваги
- •1.Фізіологічні потреби
- •39 Райт г. Леожавне уппавлшня. - с. 186.
- •3.3.5. Контрольна функція управління
- •Глава 3.4. Допоміжні функції
- •3.4.1. Управління людськими ресурсами
- •3.4.4. Діловодство та документування
- •Глава 4.1. Поняття і класифікація методів державного управління
- •Глава 4.2. Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи
- •Глава 4.3. Економічні методи
- •Глава 4.4. Правові методи
- •Глава 4.5. Соціально-психологічні методи
- •Глава 5.1. Конституційна модель розподілу влади
- •1 Аврп'онпв r к Пг„-
- •Глава 5.2. Державне управління і виконавча влада: поняття, співвідношення, взаємозв'язок
- •Глава 5.3. Адміністративна реформа в Україні
- •5.3.1. Суть адміністративної реформи
- •5.3.2. Основні напрямки адміністративної реформи
- •Глава 6.1. Характеристика державного апарату
- •Глава 6.2. Поняття та правовий статус органів
- •Глава 6.3. Конституційні засади побудови і діяльності системи органів виконавчої влади України
- •Глава 7,1. Державна служба: поняття, риси, функції,
- •Глава 7.2. Система правових актів про державну службу та правовий статус державних службовців
- •Глава 7.3. Класифікація посад державних службовців
- •Глава 7.4. Проходження державної служби та управління державною службою
- •7.4.1. Процес проходження державної служби
- •Глава 7.5. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців
- •Глава 8.1. Форми управлінської діяльності
- •Глава 8.2. Правові акти управління
- •Глава 8.3. Звернення громадян та їх розгляд органами державного управління
- •Глава 8.4. Специфіка юридичної відповідальності в
- •Глава 2.8. Державне управління Української рср (1920-1991
- •Глава 3.1. Сутність і класифікація функцій державного
- •Глава 3.2. Характеристика загальних (основних) функцій............155
- •Глава 3.3. Спеціальні (спеціалізовані) функції................................168
- •Глава 3.4. Допоміжні функції...........................................................238
1.4.2. Мистецтво управління
Використання різних підходів до вивчення управлінської діяльності має й інший аспект. Державне управління здійснюється у складному середовищі політичних, економічних та соціальних сил. Досліджуючи ці
фактори, необхідно вивчити культуру суспільства, під якою розуміється цілісне сприйняття буття, певні неписані закони, оцінки й прийняті правила, за допомогою яких люди оцінюють поведінку один одного в суспільстві, а також засвоєння нових явищ та реалій життя.
Ці традиції створюють ситуаційне поле для здійснення управлінських дій, розробки курсу, на підставі якого приймаються рішення, виробляються форми їх впровадження у життя. Державне управління, зазнаючи впливу з боку культурних цінностей, часто впливає на ці традиції. Взаємодіючи з культурою суспільства, воно грунтується на загальних цінностях, які беруть свій початок із культурних та бюрократичних джерел.
Серед головних чинників культури, які впливають на державне управління, можна відзначити довіру до державних інституцій та довіру до особи. Рівень інституційної та міжособистісної довіри в культурі часто віддзеркалює рівень пасивної чи індивідуальної поведінки, яка заохочується суспільством. При пасивній поведінці зміцнюється авторитет державної влади в керуванні всіма аспектами людської діяльності та взаємовідносин. Індивід при цьому може відчути лише безпорадність, вважаючи нормою таке становище.
Навпаки, коли культура стимулює індивідуальну поведінку і ставить права особи вище від прав держави, то роль державного управління може бути обмеженішою і повинна відповідати соціальним, політичним та економічним змінам, що відбуваються. При такій ситуації державна влада може постійно зменшуватися пропорційно утвердженню прав і привілеїв індивідів. При високій політичній довірі до інституцій, які ухвалюють рішення (президент, парламент, уряд) та високому рівні міжособистісної довіри, існує низька потреба адміністративної влади. За протилежної ситуації - потреба у ній різко зростає.
Різноманітність підходів до вивчення державного управління зумовлена "двоїстим" характером цього явища. Управління, оскільки воно грунтується на законах суспільного розвитку - це наука. Отже, вимагає відповідного ставлення, тобто обов'язкового розуміння об'єктивної логіки її законів. Разом з тим - це мистецтво, яке Демокріт характеризував як найвище із мистецтв. Він рекомендував докладно вивчити мистецтво управління і допускати до керівництва лише тих, хто знає справу, має відповідні знання, якості.
Таким чином, до складу науки державного управління входять дві взаємопов'язані частини: теорія управління і мистецтво управління. Теорія управління орієнтована в основному на відображення раціонального боку реальних систем управління, їх загальних закономірностей і моделей. Мистецтво управління у кожному конкретному випадку наповнює ці раціональні знання життям, практикою, що можна пояснити багаточисленністю певних ситуацій та існуванням у них неформальних
елементів, які важко піддаються виявленню- і опису. Але узагальнення матеріалу, який відображає мистецтво управління, приводить до формування принципів, рекомендацій, які є частиною системи знань про управління.
У сорокових роках Леонард Байт у своєму підручнику "Вступ до вивчення державного управління" дав таке визначення: "Мистецтво управління - це керівництво, координування й контроль, які здійснюються над багатьма людьми для досягнення певної мети. Це мистецтво пронизує всі рівні організації, зв'язуючи між собою багато професій, ремесел та спеціальностей..."44
Мистецтво управління, здатність творчо підходити до постановки і реалізації цілей тією чи іншою системою набувається на основі особистого життєвого досвіду чи шляхом спеціального навчання керівників. Однак однією з найважливіших умов досягнення високого управлінського мистецтва є оволодіння теорією державного управління.
У цьому курсі вивчаються, головним чином, основні теорії і методології державного управління. За цільовими засадами і особливостями управлінської науки, у складі її загальної теорії розрізняють такі частини: методологічні основи управління; вчення про функції, методи управління; організаційні форми та структури управління, їх взаємодії; формування і розвиток процесу управління; організація роботи апарату державного управління; якості та ефективності управління, що дають можливість виявити та дослідити специфічні закономірності формування і розвитку систем управління, які реалізуються на практиці.
Таким чином, до методологічних основ теорії державного управління відноситься визначення суті науки управління, її предмету, методів, теоретичних досліджень, особливостей управлінських відносин, формування об'єкта і суб'єкта управління, механізму їх взаємодії.