2. Педагогічне спілкування.

Педагогічне спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для обопільної діяльності.

Для цього педагогові потрібно уміти:

• оперативно і правильно орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування,

• знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам спілкування та індивідуальним особливостям учня,

• постійно відчувати і підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні.

Педагогічне спілкування вимагає від учителя спеціальної підготовки не лише щодо технології взаємодії, а й морального досвіду, педагогічної мудрості в організації взаємин з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу. За своїм змістом і сферою функціонування воно може бути професійним і непрофесійним.

Професійне педагогічне спілкування є комунікативною взаємодією педагога з учнями, батьками, колегами, спрямованою на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності, стосунків. Воно забезпечує передання через учителя учням людської культури, допомагає у засвоєнні знань, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій під час обміну думками.

На противагу йому непрофесійне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення, небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості від вивчення певного предмета (а нерідко від спілкування з учителем) у деяких учнів триває впродовж багатьох років.

Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання.

Функції педагогічного спілкування:

1) пізнання особистості;

2) обмін інформацією;

3) організація діяльності;

4) співпереживання;

5) самоутвердження;

6) продуктивна організація міжособистісної взаємодії.

Білет № 19

1. Розвиток особистості в юнацькому віці.

Центральне новоутворення - самовизначення людини.

Варіанти розвитку особистості в юнацькому віці:

1) бурхливий, напружений - пов'язаний з проблемою самовизначення знаходження свого місця в житті, в результаті чого висока конфліктність, напруження у стосунках;

2) плавний і поступовий розвиток - не мають особливих проблем щодо взаємовідносин з дорослими; цікавляться загальноприйнятими цінностями, орієнтуються на оцінку оточуючих і визнають авторитет;

3) швидкий та стрибкоподібний - володіють високим рівнем саморегуляції, добре контролюють себе, ставлять високі цілі і наполегливо йдуть до них; найбільше розвинута регулятивна (вольова) та інтелектуальна сфери; послаблена емоційна сфера;

4} відсутність саморесуляції, невпевненість - непослідовні, імпульсивні, не знають добре своїх бажань; недостатньо відповідальні; відкидають цінності дорослих, але і не пропонують своїх.

Вікові особливості юнаків:

• формування самовизначення (особистісного, професійною, релігійного, політичного тощо).

Етапи самовизначення (ідентичності):

1) невизначена ідентичність - молода людина починає дише задумуватися над проблемами самовизначення;

2) дострокова ідентичність - молода людина засвоює ідеї, думки значущих для неї людей (батьки порадили іти вчитися в музичний інститут - я і йду туди);

3) проба ролей або мораторій - юнак переживає кризу самовизначення: серед багатьох варіантів він повинен зробити один вибір;

4) зріла ідентичність - молода людина перейшла від пошуків до реалізації свого задуму;

• пошук сенсу життя;

• розвиток самосвідомості;

• остаточне формування Я-концепції (сукупності уявлень про самого себе);

• усвідомлення власної унікальності.