- •1.Державне управління як різновид соціального управління. Основні ознаки(риси) державного управління.
- •2.Завдання держ.Управління на сучасному етапі розвитку суспільства.
- •3.Принципи держ.Управління.
- •4.Співвідношення виконавчої влади, державного управління та адміністративного права.
- •5.Зміст адміністративно-правового методу регулювання
- •6.Поняття амін.Права, предмет та метод…
- •7.Співвідношення амін.Права з іншими галузями права.
- •8.Поняття та структура амін.Правової норми.
- •9.Поняття, види та особливості амін.Правових норм.
- •10.Джерела амін.Права.
- •11.Систеатизація адміністративного права.
- •12.Поняття та основні риси адмін. Правових відносин.
- •13.Види адмін.Правоввідносин.
- •14.Адмін.Працездатність та дієздатність громадян.
- •15.Громадяни як суб’єкти адмін.Права.
- •16.Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
- •17.Органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права.
- •18.Види органів виконавчої влади.
- •19.Система органів виконавчої влади.
- •20.Правове становище каб.Мін.
- •21.Центральні органи виконавчої влади та їх компетенція.
- •22.Органи місцевого самоврядування як суб’єкт адміністративного права
- •23.Обєднання громадян як суб’єкти адміністративного права
- •24.Легалізація та правосуб’єктність об’єднань громадян
- •25.Поняття функцій державного управління та їх види
- •26.Форми держ.Управління
- •27.Поняття та характерні риси правових актів органів держ.Управління
- •28.Акти держ.Управління та їх класифікація….
- •29.Поняття адміністративно-правових методів
- •30.Класифікація методів держ.Управління…..
- •31.Співвідношення переконання, заохочення і примусу в державному управлінні
- •32.Поняття, особливості і цілі адміністративного примусу.
- •33.Види адміністративного примусу.
- •34.Заходи адміністративного запобігання
- •35.Заходи адміністративного припинення.
- •36.Заходи адміністративного стягнення.
- •37.Поняття та основні риси адміністративної відповідальності.
- •38.Законодавчі основи адміністративної відповідальності.
- •40.Загальні правила і строки притягнення до адміністративної відповідальності.
- •41.Адміністративна відповідальність юридичних осіб
- •42.Дисциплінарна відповідальність посадових осіб.
- •43.Адміністративних процес, його зміст і загальні риси.
- •44.Субєкти та учасники адміністративного процесу.
- •45.Принципи адміністративного процесу.
- •46.Структура адміністративного процесу і характеристика провадження в окремих адміністративних справах.
- •47.Засоби забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення.
- •48.Стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення.
- •49.Органи уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.
- •50.Форма та зміст протоколу про адміністративне правопорушення.
- •51.Виконання постанови про накладання адміністративне правопорушення.
- •53.Контроль з боку органів законодавчої влади.
- •54.Президентський контроль.
- •55.Урядовий контроль
- •57.Контроль з боку органів місцевого самоврядування
- •58.Судовий контроль
- •59.Прокурорський нагляд за законністю та дисципліною в державному управлінні
- •60.Громадський контроль
- •61.Державне управління та його особливості
- •62.Правові засади організації державного управлінні
- •63.Галузеве управління і його зміст
- •64.Особливості міжгалузевого управління
- •65.Особливості регіонального управління
- •66.Організаційно-правові засади управління економікою
- •67.Зміст державного керівництва у сфері економіки
- •68.Система центральних і місцевих органів управління у сфері економіки та їх компетенції
- •69.Організаційно-правові засади управління власності
- •70.Організаційно-правові засади управління промисловістю
- •71.Місцеве самоврядування і промисловість.
- •72.Адміністративна відповідальність за правопорушення у промисловості
- •73.Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом та їх компетенції
- •74.Система органів управління агропромисловим комплесом та їх компетенція
- •75.Адміністритивна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі
- •76.Система органів управління будівництвом і житлово-комунально господарством.
- •77.Державний контроль в будівництві і житлово-комунальному господарстві.
- •78.Адміністративного відповідальність за правопорушення в будівництві і житлово-комунальному господарстві
- •79.Організаційно-правові засади управління комунікаціями
- •80.Адміністративна відповідальність за правопорушення на транспорті
- •81.Органи управління використанням і охороною природних ресурсів
- •82.Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі управління
- •83.Організаційно-правові засади управління торгівлею
- •85.Органи управління зовнішньоекономічною діяльністю і їх завдання.
- •86.Організаційно- засади управління митною справи правові.
- •87.Органи управління митною справою і їх повноваження.
- •89.Система і повноваження органів управління освітою і їх повноваження
- •90.Компетенція місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у галузі освіти
- •91.Система органів управління охороною здоровя населення.
- •92.Санітарно-епідеміологічний нагляд.
- •93.Організаційно-правові засади управління соціальним захистом населення
- •94.Організаційно-правові засади управління обороною.
- •95.Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов’язок і військову службу
- •96.Організаційно-правові засади управління національною безпекою
- •97.Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами
- •98.Завдання і компетенція міліції в охороні громадського порядку
- •99.Організаційно-правові засади управління юстицією
17.Органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права.
Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб’єктів адміністративного права. По-перше, вони є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі, а статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку; по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому (як відомо, державний апарат, крім органів державного управління, об’єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи); по-третє, вони об’єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано; по-четверте, кожен з органів цієї системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади; по-п’яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя; по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях; по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою.
На основі зазначеного можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади — це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативна зафіксований) статус органу державної виконавчої влади.
18.Види органів виконавчої влади.
органи виконавчої влади України поділяються на: а) вищий; б) центральні; в) місцеві; г) спеціальні. До спеціальних доцільно віднести Раду міністрів Автономної Республіки Крим і міліцію……….
19.Система органів виконавчої влади.
Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціальної компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів.
Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".
Єдність системи органів виконавчої влади обумовлена: єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної цілісності України; розмежуванням компетенції органів виконавчої влади; їх спільною діяльністю. У межах цієї системи визначається порядок формування окремих її елементів.
Очолює систему Кабінет Міністрів України — вищий орган виконавчої влади.
Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України.
Органами виконавчої влади України місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в областях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.
Компетенція органів виконавчої влади визначається окремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади.
Згідно з ч. 12 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади.
Загальні основи компетенції та функції Кабінету Міністрів України визначені у ст. 116 Конституції України, а в повному обсязі — в Законі України "Про Кабінет Міністрів України".
Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади сформульовані у відповідних Положеннях про ці органи.
Компетенція місцевих державних адміністрацій визначена у ст. 119 Конституції України та Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.
У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми.
Щоб з'ясувати сутність виконавчої влади, необхідно торкнутися питання про зміст правової форми діяльності суб'єктів цієї влади: нормотворчість чи розпорядництво.
Протягом багатьох років відомча нормотворчість в Україні набула такого поширення, що часто-густо підміняла законодавство. Хоч, з іншого боку, це було пов'язано також з пасивністю законодавчого органу або великою кількістю законодавчих актів непрямої дії.
Які ж шляхи виходу з цього становища?
У юридичній літературі з цього приводу висловлені певні пропозиції. Зокрема, пропонувалось позбавити апарат управління статусу фактичного законодавця, орієнтувати суб'єкти виконавчої влади не на правовстановлення, а на правозастосування. Виконавча нормотворчість повинна мати делегований характер. Акти виконавчої влади мають бути засобом правозастосування (виконання), а тому можливість їх видання слід безпосередньо визначити у відповідному законодавстві. Виконавча нормотворчіть у всіх інших випадках можлива лише як внутрішньосистемний засіб регулювання (внутрішня організація механізму управління).
Відомчї нормотворчості, яка має загальнообов'язковий характер, не повинно бути.
Доцільно, щоб виконавчі органи загальної компетенції Могли в деяких випадках делегувати нормотворчі повноваження міністерствам, державним комітетам, іншим центральним органам виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Нарешті, пропонувалось встановити в законодавчих актах непрямої дії конкретних адресатів їх виконання і одночасно визначити обсяг необхідних для цього підзаконних нормативних повноважень.
Таким чином, виконавча влада є відносно самостійною формою єдиної державної влади України, вона має притаманні лише їй функції, які здійснюються системою органів виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів за допомогою державного управління a метою реалізації прав і свобод людини і громадянина.