3.Глобалізація міжнародного фінансового ринку.

Під фінансовою глобалізацією розуміють процес відри­ву глобальної фінансової системи від продуктивної еконо­міки, формування глобального фінансового ринку на основі розмивання меж національних валютних систем, дерегуляції та інформатизації фінансової діяльності, переливан­ня фінансових потоків у фіктивний спекулятивний капі­тал та утворення ринку вторинних цінних паперів, втрати "представницької" функції грошей і перетворення їх у відо­соблений товар.

Глобалізація міжнародного фінансового ринку розширює можливості фінансових спекулянтів щодо штучного ство­рення світових кризових шоків. Тому всі світові фінансові ринки повинні бути глобальними. Глобальними повинні бути податкові збори на зарубіжні валютні угоди, спекулятивні інвестиційні фонди. Якщо ж капіталісти всіх країн змо­жуть діяти в офшорних зонах поза звітністю, то національ­на економіка буде під постійною загрозою.

В умовах глобалізації роль власності у фінансовій систе­мі зростає, а відповідальність перед суспільством зменшу­ється, тому державам варто вести постійний контроль за фінансами і фінансовими ринками країни. Відміна режиму фіксованих валютних курсів стимулює експансію іноземного капіталу на національних фінансо­вих ринках. Усе це дозволяє спекулювати на зміні курсів валют. Зняття контролю над валютними операціями зро­било офшорні банки привабливими для відмивання "бруд­них" грошей. На цьому втрачають національні економіки. Міжнародна фінансова система, на думку Дж. Сороса, гу­бить здатність до підтримки стійкості, що створює загрозу краху всієї світової цивілізації.

Відомо, що у США впродовж довгих років вживається спільна валюта, мова, функціонує єдина інституціональна система й єдине економічне законодавство. Тобто "амери­канізація" є повною. Проте за таким зразком світова глоба­лізація не відбудеться. Універсальний глобальний ринок — це поглиблення ступеня інтеграційних державних регіо­нальних фінансових ринків, які функціонують у повній вза­ємній гармонії в різних місцях планети.

Сьогодні глобалізація економіки, насамперед, торкаєть­ся фінансової політики. Держава покликана зменшувати фіскальні витрати, мінімізувати невизначеності у розвит­ку економіки.

Стихійні ж сили ринку, особливо світового фінансового ринку, в умовах швидкої лібералізації породжують систем­ний вакуум і явище неформальної інституціоналізації. Як результат останньої — поширення корупції та організова­ної злочинності. Чим слабший уряд, тим сильнішими ста­ють ці та інші негативні явища в суспільстві. Лише дієздат­на й добре організована держава змусить індивідуальні та групові інтереси підпорядковуватися чинному законодавству. А світова інституційна система у свою чергу скорочує історично сформований спосіб поділу глобального продук­ту, координує економічну й фінансову політику в світово­му масштабі.

Але процес глобалізації йде далі. На основі всесвітнього (глобального) простору вже утворилось ігрове поле но­вої електронної комерції. Як результат — зменшуються трансакційні витрати, з'являється можливість працювати зі споживачем напряму — в інтерактивному режимі. Фак­тори простору і часу перестають мати будь-яке значення в комерції.

У віртуальному світі практично одночасно доступна вся світова торгівля (емпіричний маркетинг).

Електронна комерція ліквідує простір. Нова економі­ка — web- практика, web- технології — це переворот й на опто­вих фінансових ринках. На нинішньому глобальному елек­тронному фінансовому ринку операції можуть здійснюва­тись в будь-якій валюті негайно, без посередництва банків.

Стрімко змінюється структура світового ринку, на яко­му його агенти перетворюються у частку єдиної електрон­ної господарської екосистеми.

У новій економіці всі компанії світу стануть інтернетівськими або не будуть компаніями взагалі.

Глобалізація зовнішньоекономічних і валютних опера­цій, безумовно, потрібна. Проте, в країні вона повинна про­водитись поетапно з урахуванням особливостей вітчизня­ного бізнесу.

Україні для запобігання впливу міжнародних фінансо­вих організацій, зниження фінансової залежності потрібно, насамперед, розробити довгострокове стратегічне управлін­ня державним зовнішнім боргом, навчитись обслуговувати цей борг, здійснити адміністративні заходи щодо припи­нення відтоку капіталів з країни. Йдеться, насамперед, про контроль над експортними цінами, повернення валютної виручки бартером у зовнішній торгівлі, жорсткі митні про­цедури посилення боротьби з контрабандою, розрахунка­ми через офшорні зони.

МВФ має акцентувати свою увагу на обігу коштів, конвертованості, фіскальній і монетарній стабілізації. Світо­вий банк — на підтримці економічного зростання. Однак, ці дві сфери економічної політики часто суперечать одна одній. Часто перевага надається короткотерміновій стабі­лізації за рахунок довготермінового росту і розвитку.

Фіскальна та монетарна політика мають бути підпоряд­ковані політиці розвитку, а не навпаки. Бо навпаки — це шлях до валютної кризи.

Валютна криза виникає в основному в результаті спе­кулятивних атак. Уряди держав при цьому повинні або змиритись із знеціненням своєї валюти, або підвищити об­лікову ставку, використати валютні резерви.

Банківська криза — це неспроможність великого банку виконати свої обов'язки перед клієнтами, які панікують. Це вимагає від уряду підтримання платіжної системи бан­ку. Адже зростання банківської кризи може перерости у фі­нансову кризу. Час виникнення банківської кризи, на від­міну від валютної, визначити важко. Валютна ж криза кри­ється у дефіциті бюджету.

З часом Україна приєднається і до країн, які проводять фінансову глобалізацію. Цьому сприятиме посилення "мікродиктатури", тобто зміцнення фінансів підприємств усіх форм власності. І розпочнеться тоді процес нагромадження капіталу, наповнення державного бюджету. В Україні цей процес уже стартував. А поки що тісна співпраця країни і МВФ як джерелом поповнення прибуткової частини бюджету — це гарантія для зовнішніх кредиторів. Але, щоб Фонд міг надати кредит країні, він повинен почути від кре­диторів, що ця країна проводить переговори, що в неї є труд­нощі, які визнаються кредиторами. Правда, при узгодженні економічної програми країни, зокрема України, Фонд не завжди виходить з її економічних інтересів. Тому кінцеве рішення залежить від реакції Паризького клубу. А ця реак­ція залежить від економічної програми уряду, узгодженої з експертами МВФ.

На сьогодні провідним партнером України є МБРР та ЄБРР. Останній, зокрема, є каталізатором розвитку рин­кової економіки в Україні. Він є найбільшим інвестором в Україну — близько 10 % від загального рівня надходжен­ня прямих іноземних інвестицій.

У цілому ж у глобалізації фінансового ринку зацікав­лені, насамперед, багаті країни. Сьогодні їх капітал протя­гом декількох годин перетинає кордони інших країн у ви­гляді прямих інвестицій, коротко - і довготермінових кре­дитів, товарів і послуг.