1.1. Характерні особливості екологічної журналістики.

Екологічна журналістика – це особливе явище в ЗМІ, напрямок журналістики, присвячений висвітленню життєво важливих питань глобального й локального рівня, пов’язаних зі станом навколишнього середовища, впливом на це середовище людини, перспективами вирішення найгостріших екологічних проблем і подальшим гармонійним співіснуванням системи «людина-природа».

Біля джерел природоохоронного руху в усьому світі стоять саме журналісти та письменники. Підтвердження цьому є в різних країнах. Так, поштовхом для розвитку екологічного руху в США стала діяльність журналістки й письменниці Р. Карсон, яка протягом багатьох років досліджувала отруєння довкілля хімікатами. Висновки було оприлюднено в книзі «Безмовна весна». Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Тоді з'явилися й природоохоронні громадські ініціативи.

В Україні на розвиток екологічної політики вплинули публіцистичні твори таких відомих письменників, як О. Гончар, Б. Олійник, І. Драч, В. Яворівський та ін. У своїх творах письменники порушували надзвичайно важливі питання щодо охорони довкілля, пов’язуючи питання з площини екології зі сферою духовності й моральності українського суспільства. О. Бєляков, посилаючись на українського філософа М. Хилька, зазначає : «Творча інтелігенція однією з перших почала добиватися широкого визнання естетичної, моральної, духовної і навіть економічної цінності норм екологічної культури. Її представники не тільки аналізували негативні процеси, а й формували соціально-екологічний ідеал, уявлення про активний і творчий спосіб природокористування, яке ґрунтується на пізнанні екологічних законів» [4: 18].

Зародження суто екологічної журналістики припадає на період існування УРСР. Внаслідок політичної цензури збоку партії з’являються перші матеріали на захист природи журналістів, наукові дослідження та журналістикознавчі доробки з екожурналістики, невелика кількість яких пояснювалась неприйняттям вітчизняними дослідниками терміна «екологічна журналістика».

Існує декілька визначень терміну «екологічна журналістика». З одного боку, екологічна журналістика пов’язана з висвітленням питань стосовно здоров’я населення, економіки, природних ресурсів і різноманітних наукових досліджень. З іншого, під терміном «екологічна журналістика» мається на увазі безперервне, послідовне висвітлення екологічних питань як глобального, так і локального значення, причому предметом такої журналістики можуть бути не тільки проблеми, але й позитивні приклади у сфері використання навколишнього середовища.

Як зазначають Ш. Фрідман і К. Фрідман: «екологічна журналістика не вписується в традиційний розподіл журналістики за темами. Практично кожний екологічний матеріал включає в себе елементи таких спеціалізованих традиційних напрямків, як політика, економіка, наука, медицина, сільське господарство» [29: 3].

Виділяють ряд рис, що відрізняють екологічну журналістику від інших підрозділів ЗМІ:

1. «Журналістика невизначеності»: дуже часто науковцям складно точно визначити причини тієї чи іншої проблеми і більш того, між експертами існують постійні суперечки стосовно певного питання.

2. Складність та багатоаспектність екологічних матеріалів: екожурналіст має розібратись у багатогранності й складності відносин між окремими факторами задля того, щоб коректно представити проблему.

3. Нерідко журналіст залишає коментар фахівця без пояснення, тож читачеві дуже складно, а іноді – неможливо усвідомити суть матеріалу. Тож журналіст обов’язково має розтлумачити незрозумілі терміни та поняття.

4. В екологічній проблематиці дуже часто задіяно багато людей, організацій, політичних сил тощо і тому журналісту складно врахувати і збалансувати точки зору всіх зацікавлених сторін.

5. Екологічна тема відрізняється від інших високою емоційністю. Через це журналіст має бути обережним при висвітленні тих чи інших питань, щоб не лякати людей і не викликати паніку.

6. Екологічна проблема зазвичай досліджується протягом тривалого періоду, тож для висвітлення суті проблеми одного матеріалу буває недостатньо.

На думку низки російських дослідників (А. Кочинева, О. Берлова, В. Колесникова), функціями журналіста, що займається висвітленням проблем довкілля, є такі:

• інформаційна: надання аудиторії даних про стан навколишнього середовища, інформування про існуючий чи потенційний ризик для здоров’я людини й екосистем;

• просвітницька: ознайомлення читачів з основними законами екосистем, із небезпекою і негативними наслідками антропогенного впливу на довкілля; встановлення взаємозв’язків між окремими явищами, що спричиняють зміну клімату чи виникнення іншого ризику для здоров’я людей;

• організаційна: «стимулювання» населення до прийняття тих чи інших рішень, до конкретних дій;

• контролююча: інформуючи про діяльність влади, підприємств, котрі забруднюють навколишнє середовище, журналіст допомагає громадянам реалізувати право на інформацію про стан довкілля і захищати право на існування в безпечному світі [15].

Розглядаючи специфіку екологічної журналістики варто виділити вітчизняних науковців, які займаються дослідженням екологічного аспекту журналістики. Величезний внесок у ґрунтовні журналістикознавчі дослідження екологічної проблематики зробив О. Бєляков. Він є автором монографії “Масова комунікація та екологічна політика”. О. Бєлякову належить авторство навчального посібника «Екологічна проблематика в засобах масової інформації» [4].

Не менш важливими є наукові опрацювання у сфері екологічної журналістики, розроблені Д. Олтаржевським. Він захистив дисертацію на тему «Висвітлення екологічної тематики на сторінках сучасної української преси (засади, проблематика, досвід, жанрові форми та мовностилістичні прийоми)» [20], а також є автором ряду статей: «Екологічна тематика на сторінках сучасної української преси» [21], «Екологічна тематика на сторінках українських Інтернет-видань» [22].