6. Оцінка рівня деформацій порід при дислокаційних

Тектонофації – це своєрідні деформаційні (дислокаційні) фації, які за сумою структурних та речовинних ознак відображають ступені – бали за десятибальною шкалою – деформаційних перетворень гірських порід, з урахуванням Р-Т умов та реологічних властивостей середовища, в якому відбувався дислокаційний процес, а також реологічних механізмів, за допомогою якого цей процес реалізувався.

Для позначення ступенів деформаційних перетворень гірських порід прийнята десятибальна шкала тектонофацій. Кожний бал цієї шкали позначається римською цифрою за зразком – тектонофація І, ІІ, ІІІ … Х.

При цьому тектонофація І означає початкові, дуже слабкі дислокаційні перетворення, а фація Х – максимально можливі для даної структурно-реологічної обстановки такі перетворення. Усі інші тектонофації, починаючи з ІІ та закінчуючи ІХ, характеризують проміжні ступені таких перетворень.

Для практичного визначення балу тектонофацій Є.І. була розроблена шкала тектонофацій , яка включає в себе широкий набір якісних та кількісних ознак ступенів дислокаційних перетворень гірських порід.

7. Директивні текстури магматичних порід

Вплив на магму, що кристалізується, сили тяжіння, руху розплаву, конвекційних токів, однобічного тиску та інших факторів приводить до виникнення орієнтованих або директивних текстур, які характеризуються орієнтованим, упорядкованим розташуванням складових частин породи. До таких відносяться:

- лінійна (трахітоїдна) текстура з однаковою орієнтацією деяких елементів, розподілених в об’ємі породи (такими елементами можуть бути витягнуті в одному напрямку ксеноліти, шліри, гомогенні включення, вкрапленики або кристали мінералів в основній масі породи)

- смугаста текстура, яка характеризується присутністю смуг (шарів) різного складу та структури (у середині смуг елементи, що їх складають – кристали, сфероліти, шліри тощо можуть не мати однакової орієнтації).

Механізм утворення лінійних та смугастих текстур може бути різним. Однією з найголовніших причин їх формування вважається рух частково розкристалізованого розплаву. При цьому подовжені елементи (кристали, шліри, ксеноліти і т. п.) орієнтуються подовженням у напрямку руху (трахітоїдні текстури). Унаслідок неоднорідностей в’язкості відбувається розшарування розплаву з утворенням текстури смугастості. Лінійність та смугастість звичайно відповідає напрямкам контактів. Вона огинає (обтікає) великі ксеноліти, не узгоджуючись при цьому з директивними напрямками в самих ксенолітах. Особливо чітко такі текстури фіксуються в ефузивних породах, де вони мають назву флюїдальних

8. Типи вулканічних апаратів

Вулканічні споруди (їх ще називають вулканічними апаратами, вулканами) розрізняються за внутрішньою будовою та формою каналів для вивержень. За цими ознаками вони поділяються на вулкани: 1) лінійного типу і 2) центрального типу.

Вулкани лінійного типу мають щілинні канали - тріщинні зони гли­бокого закладення. Виверження в такому випадку відбуваються у вигляді ланцюжків вулканів, які немовби нанизуються на ці макротріщини. Для наземних вулканів лінійного типу характерна комбінована, ефузивно-експло­зивна, за значної переваги ефузивної, діяльність, тоді як для підво­дних - майже чисто ефузивна. Такі вулкани мають щитову будову, (нагадують щити) - дуже пологі конуси (кути падіння схилів 3-6°, а біля кратера зростають до 7-8°), котрі складені нашарованими покривами ефузивів та пірокластичних порід. Діа­метр основи таких вулканів у десятки разів перебільшує висоту. Кра­тери являють собою широкі плоскі котли з крутими стінками. Споруди подібного типу супроводжуються періодично діючими боко­вими (паразитичними) вулканами. Часто після завершення виливів лави тріщини в лінійних вулка­нах заповнюються застиглим матеріалом. Унаслідок цього утворю­ються субвулканічні тіла, які на глибокому ерозійному зрізі мають плитоподібну форму (дайки). При багаторазовому розкритті паралельних тріщин і повторенні по них вивержень утворюються дайкові пояси.

Вулкани центрального типу. Жерлом для виведення магми у вулканах даного типу служить не тріщина, а трубчастий канал. Продукти вивержень у таких спорудах накопичуються більш-менш рівномірно з усіх боків жерла, що, у свою чергу, приводить до виникнення відносно ізометричних у плані конусоподібних споруд, про які йшлося вище. Кути падіння схилів таких вулканів можуть досягати 20-30градусів.

Вулкани даного типу породжуються змішаною ефузивною-експлозивною або майже чистою експлозивною діяльністю. При цьому залежно від переважання тієї чи іншої форми вивержень утворюються споруди, серед яких за характером накопичення та розподілу в них вулканічного матеріалу виділяють : 1) стратовулкани; 2) насипні;

3) вулканічні конуси.