Додаток п Правила побудови запитань для інтерв’ю

1) кожне запитання повинно бути логічно однозначним, тобто не містити в собі кілька відносно автономних частин, що потребують різних відповідей;

2) варто уникати вживання мало поширених слів іноземного походження, слів з неоднозначним тлумаченням, спеціальних термінів тощо;

3) не формулювати надто громіздке запитання, яке респондент не запам’ятає (може відповісти лише на частину або зовсім відмовитись відповідати);

4) перевага надається конкретним запитанням над абстрактними чи загальними, бо достовірність інформації, одержаної від аналізу конкретних випадків, зазвичай є вищою. Краще поставити кілька конкретних питань в межах конкретної теми, ніж запитання типу: "Як Ви частіше поводитесь ...?";

5) в ситуації, коли потрібно одержати від респондента інформацію дискусійного характеру або непридатну для публічного розголошення, бажано питання замаскувати. Це робиться методом включення в обговорення відповідей уявної ситуації стосовно самого респондента (наприклад, в майбутньому) або іншої невизначеної особи (наприклад, "одного студента", "одного юнака вашого віку...");

6) питання відносно складні, нецікаві респондентові або надто особистого характеру, не варто планувати на початок інтерв’ю. Якщо співбесідник захоплюється розмовою, то йому важче відмовитись від її продовження;

7) якщо мова йде про предмет, в якому респондент недостатньо компетентний, то потрібно спланувати невелику передмову, пояснити на прикладах чи іншими словами виражений у питанні матеріал. Тоді саме запитання буде лаконічне;

8) потрібно передбачити, щоб всі варіанти запропонованих відповідей були сприйнятливими для респондента, не впливали на втрату престижу тощо;

9) психологічна послідовність запитань має для інтерв’ю більш вагоме значення, ніж логічна послідовність. Іноді рекомендується відступати від логічного порядку, щоб уникнути впливу відповідей на попередні питання чи з метою попередження втоми респондента від одноманітної розумової діяльності.

Додаток р Правила побудови анкети

Композиція анкети характеризується такою послідовністю смислових розділів: 1) вступна частина; 2) основна частина; 3) демографічна частина ("паспортичка").

1. Вступна частина анкети - це звернення (звертання) до опитуваного, у якому вказується, яка організація або який науковий заклад проводить анкетування, пояснюється мета дослідження і те, яким чином будуть використані його результати, підкреслюється важливість участі (відповіді) даного респондента, гарантується анонімність відповідей, дається чіткий виклад правил заповнення анкети та способу її повернення.

Призначення вступної частини анкети полягає в тому, щоб максимально в даних умовах добитися прихильності опитуваного, зацікавити його темою опитування і пробудити щире прагнення взяти участь у дослідженні.

2. Основна частина включає власне питання. Головна мета початкової (першої) третини запитань – зацікавити опитуваного, схилити його до співробітництва і сприяти поступовому і повному включенню респондента у процес роботи над анкетою. Друга третина основної частини містить найбільш складні питання, що найчастіше спрямовані на виявлення установок, оцінок та ін.

Заключна частина основного тексту включає найбільш інтимні та контрольні питання, метою яких є поглиблення і уточнення одержаної у попередніх питаннях інформації.

У демографічній частині анкети ("паспортичці") містяться питання, що стосуються об’єктивного статусу особи (стать, вік, сімейне становище, професія, освіта та ін.).

Можна відзначити такі основні правила побудови питань анкети:

1. В анкеті необхідно фіксувати лише найбільш суттєві питання, відповіді на які дадуть інформацію, що необхідна для вирішення завдань дослідження і яку неможливо одержати іншими способами, крім анкетування.

2. Формулювання питань з точки зору мови, концептуального рівня і семантичного значення повинна бути зрозумілою респондентові і відповідати рівню його знань та освіти.

3. Питання повинні формулюватися так, щоб опитувані могли на них відповісти в принципі.

4. Досліднику при формулюванні питань необхідно прагнути до того, щоб усі запитання викликали позитивну реакцію респондента і бажання дати повну і щиру відповідь.

5. Організація та послідовність запитань повинні бути підпорядкованими одержанню найнеобхіднішої для дослідження інформації.

Складна анкета попередньо повинна бути апробована. Перш за все дослідникові слід задати самому собі запитання:

1. Чи витримані вимоги до мови, чи не вийшло так, що для частини опитуваних мова питань занадто складна, а для частини навпаки – примітивна?

2. Чи всі запитання і всі варіанти відповідей зрозумілі?

3. Чи не занадто абстрактно або чи не надто конкретно сформульовані питання?

4. Чи зрозумілі респондентові одиниці вимірювання, що є в анкеті?

5. Чи достатньо надійна пам’ять респондентів для відповідей на запитання про минулі події, чи не варто на такий випадок якось підстрахуватися?

6. Чи немає небезпеки, що питання анкети наводять на певну відповідність або сформульовані так, що респонденти дадуть на них стереотипну відповідь?

7. Чи не занадто численні варіанти відповіді на питання і чи зможуть респонденти справитися з великою кількістю варіантів; як скоротити їх кількість або як розділити по блоках?

8. Чи не викликають дані питання недовіри або негативних емоцій?

9. Чи не зачіпається самолюбство або інтимні сторони життя опитуваного?

10. Чи все в порядку з боку графічного оформлення анкети, чи немає переносів у смислових відрізках тексту, наскільки чітко виділені шрифтом?

11. Чи зрозумілі питання та Інструкція, чи немає монотонності, одноманітності в оформленні?