Мистецтво Стародавньої Греції

1. Стародавня Греція — період в історії Греції, який тривав від ІІІ тисячоліття до н. е. до римського завоювання в 2 столітті до н. е. Більшість істориків розглядають її як основоположну культуру західної цивілізації. батьківщиною світової демократії, західної філософії, основних принципів фізико-математичних наук, мистецтва театру та Олімпійських ігор тощо. Грецька культура мала могутній вплив на Римську імперію, яка в свою чергу донесла свою культуру майже до кожного європейського народу.

Крито-мікенський період

Детальніше: Егейська цивілізація, Мінойська цивілізація та Мікенська цивілізація

Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву крито-мікенський, або егейський. В III—II тисячоліттях до н. е. виникають перші держави у басейні Егейського моря — на острові Крит і півострові Пелопонес (міста Мікени, Пілос, Тиринф). Це були держави монархічного типу, подібні до давньосхідних деспотій, із розгалуженим бюрократичним апаратом та сильними общинами.

Поштовхом до початку досліджень англійського археолога Артура Еванса на Криті послужили сюжети давньогрецьких міфів про майстра Дедала, що побудував в Кноссі для царя Міноса палац-лабіринт і про героя Тесея, що переміг мешканця лабіринту Мінотавра і знайшов зворотній шлях за допомогою «нитки Аріадни». Мікени відкриті Генріхом Шліманом після розкопок в Малій Азії, де він відшукав легендарну Трою.

Наприкінці III — на початку II тисячоліття до н. е. наймогутнішим було Критське царство — таласократія, яка займала винятково вигідне географічне положення, володіла сильним флотом. Критські майстри тонко обробляли бронзу, але не знали заліза, виготовляли і розписували керамічний посуд зображеннями рослин, тварин, людей.

Донині вражають руїни царського палацу в Кноссі. Він являв собою багатоповерхову споруду, більшість приміщень якої сполучені складною системою переходів, коридорів і ніколи не мали зовнішніх вікон, освітлювалися через спеціальні світлові шахти. У палаці діяла система вентиляції і водопостачання. Стіни прикрашені прекрасними фресками. Одна із найзнаменитіших — «Парижанка» (нині в колекції Археологічного музею Іракліону) — так Артур Еванс назвав зображення молодої жінки із темним в'юнким волоссям.

Палац був центром і політичного, і релігійного життя держави Міноса. Поклонялись критяни богині Матері Део, їй служила верховна жриця — дочка Міноса, яку можуть зображувати велика і мала статуетки Богиня зі зміями. Інші артефакти вказують на те, що у релігійних уявленнях центральним був культ бика як уособлення Посейдона — бога громовержця (Крит та прилеглі острови часто потерпали від землетрусів): дах палацу прикрашали монументальні зображення рогів, у вигляді голови бика виготовляли ритуальні судини, на одній із фресок зображена гра акробатів з биком — Таврокатапсія. Кносс зруйнований внаслідок виверження вулкану на острові Тіра, і Крит втратив своє панівне положення, вірогідно, внаслідок, так званого, Мінойського вивережння.

Так з середини II тисячоліття до н. е. центром грецької цивілізації стали Мікени, населені греками-ахейцями. Його оточували могутні оборонні стіни, складені з величезних, грубо обтесаних кам'яних блоків. Головні Левові ворота прикрашала трикутна стела із рельєфним зображенням двох левиць. Генріх Шліман знайшов також золоту усипальницю мікенських царів — гробницю Атрея — розташовані по колу підземні споруди із купольними склепіннями. Мікени очолили ахейців у Троянській війні, оспіваній в «Іліаді», яка приписується авторству Гомера.

Зникнення мікенської культури в XII столітті до н. е. пов'язують із вторгненням з півночі Балканського півострова дорійських племен, серед яких все ще панував родовий лад. Поневолення дорійцями корінних мешканців призвело до занепаду грецьких міст і їх культури, зокрема втрати ранньогрецької писемності (так зване, критське письмо).

Полісний період

Темні століття

Історія Греції після дорійського вторгнення починається неначе заново. Знову відбувається розкладання первіснообщинних відносин, формування державності, відродження матеріальної культури. Цей період тривав приблизно з XI по IX століття і називається Темними століттями, а також гомерівським періодом, оскільки відомий насамперед за поемами «Іліада» і «Одіссея», приписуваними авторству Гомера. Темні століття — доба натурального господарства, адже з усіх досягнень мікенців дорійці запозичили тільки гончарне коло, техніку обробки металу та прийоми кораблебудування, культуру вирощування винограду і оливкових дерев. Втім дорійці принесли з собою мистецтво виплавки і обробки заліза, практику використання його не тільки як прикраси, але й у виготовленні знарядь та військовій справі.

Наприкінці гомерівського періоду відбулося становлення дополісної суспільної організації. Також відомо, що до IX століття Грецію населяли племена: еолійці — Північну Грецію, дорійці — Середню Грецію і східний Пелопоннес, іонійці — Аттику, ахейці, яким вдалось зберегти самостійність, були витіснені дорійцями в Аркадію і Ахею. Зрештою найважливіша подія цього періоду — початок давньогрецької колонізації островів Егейського моря і узбережжя Малої Азії: північні райони заселялися еолійцями, центральні райони (відомі як область Іонія) — іонійцями, південні — дорійцями.

Архаїчний період

Настання залізної доби мало величезне значення — метал став дешевим та доступним, що сприяло поступовому зростанню господарської самостійності окремої родини та ослаблення її залежності від родової організації. Відділення ремесел від землеробства позначило перехід до обміну, виробництва не тільки для власних потреб, але й для ринку, внаслідок чого активно розвиваються міста. Відтак в період VIII—VI століть до н. е. відбувається становлення полісів — розрізнених дрібних суверенних міст-держав, об'єднаних тільки спільністю мови, релігії, культурних традицій, політичних і торгових зв'язків. Економічно необхідним стає заснування нових колоній та збільшення числа рабів як основної робочої сили.

Давньогрецька колонізація в VI столітті до н. е.

На VII—VI століття до н. е. припадає розквіт грецької колонізації у Середземномор'ї і Північному Причорномор'ї. Тільки вихідці з Мілета заснували 70 колоній на узбережжі Чорного моря. Водночас в самій Греції Дельфи із оракулом Аполлона та Олімпія із Храмом Зевса та Олімпійськими іграми набули значення загальногрецьких релігійних центрів найбільш шанованих богів. Грецька торгівля стала фактично міжнародною, мала збут і на західних, і на східних ринках. Натомість в Грецію ввозились раби, сировина, предмети розкоші, а також продукти харчування для все зростаючого населення полісів. У лідійців в VII столітті греки запозичили карбування монет.

Вже у VI столітті до н. е. розгортається боротьба демоса проти аристократії, в руках якої зосереджувалась земля. В Афінах архонт Солон запровадив низку реформ, а головне скасував боргове рабство, що заклало основи Афінської демократії. Проте опір аристократії був настільки потужним, що приборкати її могла тільки зброя. Так в грецьких містах сформувалася особлива форма тиранії, яка мала на меті захист селян та ремісників: в Коринфі — тиранія Кіпсела та Періандра; в Афінах — тиранія Пісістрата і подальші реформи Клісфена, на Самосі — тиранія Полікрата, а також тиранії міст Сікіону, Мілету, Ефесу тощо.

Наприкінці архаїчного періоду в багатьох полісах поширюється рабство, незалежно від форми організації полісу, зокрема в економічно потужному Коринфі та демократичних Афінах. Водночас в олігархічній Спарті, на Криті та в Аргосі побутували певні риси родового ладу, а в громадах Етолії, Акарнанії та Фокіди зберігалось натуральне господарство. На тлі такого багатоманіття і з політичних, і з економічних причин грецькі міста починають суперництво, виникає Пелопоннеський союз, очолений Спартою, — військовий союз міст Пелопоннесу для спільного ведення воєн та придушення повстань ілотів.

Класичний період

Класичний період — доба найвищого розквіту давньогрецького суспільства і культури, який припав на V—IV століття до н. е. Найвпливовішим політичним і культурним центром після перемоги у греко-персидських війнах стали Стародавні Афіни, які стояли на чолі оборонного Делоського союзу серед полісів островів Егейського моря, його західного, північного та східного узбережжя. Своєї максимальної могутності і культурного розквіту Афіни досягли, коли на чолі держави став видатний політичний діяч, полководець, прихильник демократичної партії Перикл, що 15 разів обирався стратегом. Цей період відомий в історіографії як «Золоте століття Перикла», хоча був відносно нетривалим.

Перенесення скарбниці Делоського союзу з Делоса в Афіни, стягнення плати — форосу з союзників, обмеження вільної торгівлі на морі, каральні експедиції, клерухії — все це викликало у союзників обурення і бажання звільнитись від зобов'язань. Паралельно назрівали й конфлікти поза союзом: економічна боротьба між Афінами та Коринфом в сфері торгівлі, зі Спартою — за верховенство в Греції. 431 до н. е. почалась наймасштабніша війна в історії Стародавньої Греції — Пелопоннеська війна, що закінчилась нищівною поразкою Афін, втратою володінь і привілеїв, а Спарта встановила свою гегемонію.

Наростала «криза полісу»: ріс внутрішньополісний антагонізм між біднотою та багатіями; вивищувались метеки (чужоземці в полісі), розповсюдження рабства не давало змоги знайти найману працю, єдиним засобом існування залишалося ведення війни (тому нерідко грецькі найманці воювали і в армії персів). Часті міжусобні війни ще більше послаблювали поліси, вони вже не були спроможними захистити своїх громадян. Зрештою 395 до н. е. спалахнула Коринфська війна, в результаті якої Персія нав'язала грекам принизливий Анталкідів мир, за виконанням якого мала стежити Спарта. Таким чином вона ставала головним ворогом, для боротьби зі Спартою створений Другий Афінський морський союз. Хоча Фіви перемагають Спарту при Левктрах, спроба Афін нав'язати свою волю призводить до нової Союзницької війни, і союз розпадається.

В період слабкості грецьких полісів розпочинає своє вивищення Македонія. Цар Філіпп ІІ Македонський послідовно завойовує Фессалію, Фокіду, Халкіду і Фракію. Антимакедонська коаліція, ідеологом якої виступав Демосфен, зазнала нищівної поразки у битві при Херонеї 338 до н. е. До 337 до н. е. створено Коринфський союз грецьких держав на чолі із Македонією, скрізь введено македонські гарнізони і встановлено олігархічні режими.

Елліністичний період

Новий етап в історії країн Східного Середземномор'я — етап еллінізму — починається з походів Александра Македонського (IV століття до н. е.) і закінчується завоюванням елліністичних держав Стародавнім Римом у I столітті до н. е. (останнім був захоплений Єгипет). Македонія, що завоювала Грецію, повністю сприйняла її культуру, тож після звитяжних походів Александра Македонського давньогрецька культура розповсюджується по завойованих східних країнах. В свою чергу, підкорені народи були носіями власної давньої культури і самі впливали на античну культуру.

Битва при Херонії і завоювання греко-македонської армії на сході під командуванням Александра Македонського відкрили період еллінізму. Монархія Александра розпалася одразу після його смерті 323 до н. е. Довга боротьба діадохів і їх наступників — епігонів — призвела до створення низки самостійних елліністичних держав (найбільшими з них були монархії Селевкідів, Птолемеїв і власне Македонія). Для Греції елліністичного періоду характерне переважання держав і союзів воєнізованого типу (Македонія, Ахейський союз, Етолійський союз, деякий період — Спарта), які продовжували оскаржувати панування в Греції.

У більшості держав при владі перебували олігархія чи царі. Боротьба держав на чолі з Афінами проти Македонії після смерті Александра (Ламійська війна) закінчилася перемогою Македонії і розправою із грецькими демократами. Після вторинної поразки у Хремонідовій війні (267—261 роки до н. е., названа на честь афінського полководця Хремоніда) Афіни були розгромлені, ставши цілком залежними від Македонської монархії. Однак Македонія не змогла відновити свою владу над усім Балканським півостровом. Проти неї боролися два нових могутніх союзу — Ахейський (відновлено близько 280 до н. е.) та Етолійський (створений близько 320 до н. е.).

Ахейський союз охоплював більшу частину Пелопоннесу (крім Спарти, яка увійшла в союз після 192 до н. е.) і найбільші міста (Сікіон, Коринф, Мегари). У Етолійський союз, крім Етолії, входили райони Середньої Греції (крім Афін), південна Фессалія та деякі інші міста. Боротьба наступників Александра, а пізніше Македонії і двох союзів за владу в Греції призводила до масового руйнування міст, продажу греків у рабство, заселення центрів новими колоністами. Спустошували грецькі міста й пірати, яких використовували етоляни, продаючи їм у рабство жителів захоплених міст (з однієї тільки Лаконіки було продано до 50 тисяч осіб). Результатом боротьби були повільна агонія міст, розорення середніх верств, зростання бідноти, хвилювання якої ставали звичайним явищем (у Коринфі, Аргос, Мілеті).

Римське завоювання

Після поразки, завданої римлянами Македонії у битві при Кіноскефалах 197, римляни постійно втручалися у внутрішні справи греків, підтримуючи олігархічні шари проти демократії. Влітку 196 римський полководець Тіт Квінкцій Фламінін проголосив на Істмійські іграх «свободу» греків, віра в яку на короткий термін зробила Рим популярним у Греції. З цього часу Греція постійно перебувала під римським впливом. Македонія втратила політичне значення, а в 148 році, після придушення повстання Андріска, була перетворена разом з Іллірією та Епіром на римську провінцію. Етолійський союз римляни розпустили. У 146 був розгромлений й Ахейський союз. Таким чином фактично вся Греція опинилася під владою Рима. З утвердженням Римської імперії у 27 до н. е. Греція була перетворена на римську провінцію Ахайя (крім Афін, які номінально вважалися вільним містом) і мало чим вирізнялася серед інших східних провінцій Римської імперії. З 4 століття нашої ери Греція склала ядро Східної Римської імперії — Візантії.

Фреска «Мозаїка Александра», що зображує битву при Іссі: Александр Македонський на своєму коні Букефалі