15. Економічні аспекти права на комунікацію.

Стаття 23 Закону України про іфнормацію

Інформаційна продукція та інформаційна послуга

1. Інформаційна продукція - матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення потреб суб'єктів інформаційних відносин. Інформаційною послугою є діяльність з надання інформаційної продукції споживачам з метою задоволення їхніх потреб.

2. Інформаційна продукція та інформаційні послуги є об'єктами цивільно-правових відносин, що регулюються цивільним законодавством України.

Закон про прессу

Стаття 8. Право на заснування друкованого засобу масової інформації

Право на заснування друкованого засобу масової інформації належить:

громадянам України, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності;

юридичним особам України та інших держав;

трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції).

Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, є його засновником.

Особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками.

Стаття 9. Відносини між співзасновниками друкованого засобу масової інформації

Установчим договором передбачається розподіл між співзасновниками обов'язків щодо виробничого, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності створюваного ними

друкованого засобу масової інформації.

Стаття 10. Гарантії від монополізації друкованих засобів масової інформації

Монополізація загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих засобів масової інформації в Україні не допускається.

Фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати більше 5 відсотків таких видань.

Під контролем у цьому Законі розуміється можливість такої особи здійснювати матеріальними чи фінансовими засобами вплив на діяльність друкованого засобу масової інформації.

Стаття 17. Реєстраційний збір

За видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації справляється збір у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

За видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації для дітей, інвалідів розмір реєстраційного збору зменшується на 50 відсотків. Від сплати реєстраційного збору звільняються видання, які засновуються з благодійною метою для безкоштовного розповсюдження.

Всі економічні аспекти діяльності ЗМІ передбачає статут видання

Закон про телебачення і радіомовлення

Стаття 11. Структура національного телебачення і радіомовлення України

1. Структуру національного телебачення і радіомовлення України становлять: державні та комунальні телерадіоорганізації, система Суспільного телебачення і радіомовлення України, приватні,

незалежно від способу розповсюдження програм, громадські та інші телерадіоорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства України.

Заборонено засновувати телерадіостанції політичним партіям, іноземцям.

Відповідно до закону про рекламу, забороняється у метеріалах ЗМІ, які мають спонсорів, наводити рекламу спонсорів, крім імені спонсора або найменування товару. Забороняється ця інформація від виробників алкоголю, сигарет.

Стаття 14. Реклама у друкованих засобах масової інформації

1. Обсяг реклами у друкованих засобах масової інформації визначається ними самостійно. Друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання. Політична – не більше 20%.

Форми власності відповідно до Закону про власність: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправним

Норми цього Закону, а також правових актів, виданих на його виконання, не можуть трактуватися як обмеження вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ). Зокрема, жодна фізична або юридична особа не має права контролювати у будь-який спосіб через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів телерадіоорганізацій більше 35 відсотків загальних обсягів відповідного територіального телерадіоінформаційного ринку - загальнонаціонального, регіонального або місцевого.

27. Закон України «Про інформацію».

Вводиться в дію Постановою ВР N 2658-XII ( 2658-12 ) від 02.10.92.Офіційне тлумачення – від 30.10.97.

Має 10 правок згідно з іншими законами та дві інші правки (заміна слова «конфіденціальна» на конфіденційна, виключення з однієї статті слів «і регіонального». Остання редакція – 13.01.11. До 8 інших законів було внесено зміни.

Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Містить 5 розділів і 31 статтю.

Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Описано принципи інформаційних відносин і державну політику у цій сфері. Відповідно до 5 статті, кожен має право на інформацію і пов’язані з нею дії, але за умови, що не ущемляються права,свободи й інтереси інших фізичних та юридичних осіб. Держава гарантує право на інформацію.

Ст. 9: Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Ст. 10. Види інформації за змістом: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.

Забороняється цензура чи втручання у професійну діяльність журналіста. Також закон обумовлює акредитацію журналістів.

1. Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

28. Закон України «Про телебачення і радіомовлення в Україні».

43. Політичні та соціальні причини щодо зародження та становлення

української преси.

Історію українською преси починають тепер із 70-х років XVIII ст. Умови історичного розвитку спричинилися до того, що перші пресові видання на Україні появилися не в українській мові. Перша газета на Україні, що про неї маємо відомості, видавалася у Львові. Це була «Gazette de Léopol», що почала виходити з січня 1776 р.Зміст львівської газетибув виключно інформаційний., її інформації — політичні й побутові — були дуже різноманітні й торкалися всіх найвизначніших міст Європи.

Брак суто публіцистики. Протягом тривалого часу українські діячі видавали фольклорні матеріали, іноді писали наукові статті з етнографії, історії чи історії літератури, видавали науково-популярні книжки, писали літературні твори і майже не бралися до публіцистики.

Не можна бути публіцистом, коли нема де писати" [1, 14]. Звісно, були видання в Галичині й на Буковині, в яких можна було друкуватися. Але зробити стільки, скільки хотілося б не було можливості, оскільки ці видання ставили питання, актуальні саме для Галичини й Буковини, а про місцеві справи треба говорити тільки в місцевих газетах. Адже є коло проблем, актуальних тільки для певних місцевостей.

Домінування в українській періодичній пресі загальноросійського погляду. Справді, щоденна українська преса розглядала злободенні питання не з позиції інтересів нашого народу, а з позиції Російської імперії, тобто так, як могли би написати в московській чи петербурзькій газетах.

Темнота й несвідомість нашого народу.Причина такого ставлення в тому, що українські школи були закриті, викладання науки у вищій школі велося тільки російською мовою, і церква, і державні установи, і навіть зросійщена інтелігенція запевняли, що українська мова (рідна для селянина) не є мовою, це діалект, жаргон, і її треба поміняти на справжню мову. Тому логічно селянин доходив висновку, що мовою культурної людини може бути тільки "панська", тобто російська, а мова українська –"мужицька", може бути тільки посміхом. Отже, серед народу було мало людей національно свідомих.

44. Поняття «Свободи преси» і «Четверта влада» як відображення

спеціального становища журналістики у суспільстві (сучасні світові

концепції).

Питання про свободу є одним із основних у суспільно-політичному житті суспільства., адже свобода – одна з головних людських цінностей. Журналіст відповідає за духовне життя людей, не забуває про відповідальність. Принципи щодо свободи: 1. Свобода преси – основоположний принцип демократії. Відповідальність поширюється не лише на журналістів, а й на власників газетних підприємств, телеграфних агентств і радіокомпаній. 2. Наклепники, продажні суб’єкти і журналісти, які пропагують ідеї фашизму, шовінізму, расової ворожнечі, не мають права користуватися послугами вільної преси. 3. Одне із завдань преси – сприяти взаєморозумінню між народами.

Мета ЗМІ, згідно з теоріями, заснованими на свободі волі, - інформувати, розважати, але, головним чином, допомагати відкривати правду, а також контролювати діяльність владних структур. Умовно можна згрупувати так: 1. Преса зображ.як «четверта влада» в системі управління після законодавчої, виконавчої і судової. При цьому підкреслюється право будь-якого громадянина використовувати пресу, яка намагається знайти правду на «вільному ринку ідей». 2. У теорії «соц..відповідальності преси» кожен може кожен може висловити свою думку через ЗМІ. Тобто це відповідальність перед громадською думкою. 3. Журналістика розглядається як засіб «соціальної інтеграції». Учені ввели в обіг термін «масова комунікація», що означає і «масова комунікація» і «масова інформація». 4. Концепція «вільного потоку інф» (пошир.правдивої інф.) – одна з найважливіших умов, що забезпечують довір’я між державами.

4 теорії преси за книгою Шрамма і Петерсона «Чотири теорії преси»: 1. Авторитарна. Бере свій початок з 16 ст. Преса служить уряду. Існує залежно від виданих їй ліценцій, циркулярів цензури. Функція критики не передбачається (приклад – царська Росія) 2. Ліберальна. Епоха просвіти, початок – в Англії. ЗМІ служать суспільству у пошуках правди. Бере участь у дискусії, але не є захисником влади. ЗМІ конкурують між собою у висвітлені правдивої інформації. Немає цензури. Виконується функція контролю, і пресу розглядають як четверту владу у суспільстві. Сьогодні ця модель найбільше присутня у США. Негатив – тотальна комерціалізація. 3. Соціально-відповідальна. Діяльність мас-медіа контролюється думкою громадськості, діями споживачів та професійною журналістською етикою. Пресі заборонено втручатися у приватне життя. ЗМІ беруть на себе обов’язки соціальної відповідальності. Тоталітарна. Публіцистика підлягає повному контролю з боку пануючої партії, затиснута цензурою. ЗМІ виконує лише позитивну функцію і допомагає виховувати народ згідно з цілями партії.

Свобода преси – значить, що журналіст несе відповідальність тільки перед законом і своєю совістю. Отже, свобода – це закон, межі якого може встановити тільки совість журналіста.

46. Поняття інформації як складової частини суспільних обов'язків і

взаємодій.

49. Початок інформаційних обмінів у людському суспільстві. Усні і писемні

форми інформації.

Первинні форми збору, поширення інформації та її коментування дослідники пов’язують з історією Давнього Єгипту. Як засвідчує французький дослідник Фернанд Міттон, у Луврській колекції папірусів знайдено документ, датований 1750 р. до н. е. (епоха фараона Тутмоса III), в якому міністр Размара коментує кілька статей якогось офіційного органу єгипетського уряду. Тобто можливе існування рукописного єгипетського Палацового журналу.

Усі пражурналістські явища за формою можна розподілити на усні, знакові і письмові. До усних відносимо діяльність гомеродромів, ораторство, спілкування в людних місцях.

З давніх часів представники державної влади розсилали з наказами та повідомленнями гінців: глашатаїв, дяків, герольдів. В Стародавній Греції вони називалися гомеродромами. Це й був головний інститут некоментованого інформування в античному світі.

Головним інститутом впливу та переконання, обміну думок, а також головним каналом масової комунікації античності було ораторство. Воно, як стрижень, пронизує всю античну цивілізацію від її витоків до самого руйнування.

До знакових форм античної пражурналістики відносимо публічну поведінку політичного діяча та масові видовища (організовані свята, похорони). Прикладом публічної поведінки, що апелювала до масової свідомості, може служити поведінка Цицерона перед вигнанням [7:184]. Яскравим прикладом похорону як PR-акції може бути похорон Цезаря, театралізований Антонієм.

Явищем, що межує між усною та знаковою пражурналістикою, є театральна вистава – одна з найважливіших форм масової комунікації та управління соціальними процесами у стародавній полісній Греції. Давньогрецький театр був масовим явищем: його могли відвідувати одночасно приблизно 20 тис. людей, знаходячись там цілий день.

Письмова пражурналістика розподіляється на ту, що виконувала функцію важливого КМК й на ту, що за своєю формою тяжіла до пражурналістики, але КМК була другорядним.

Головними письмовими КМК античності були різноманітні об’яви, надписи на п’єдесталах епонімів, стінах і т.д. та римські прагазети “Acta senatus” та “Acta diurna”. Аннали та приватне інформування також виконували функції комунікації, але все ж таки не масової [11:25–27].

Стосовно до історіографії, в усній культурі функцію комунікації виконували лише ті тексти, що читалися вголос, наприклад, тексти логографів (VІІ–VІ ст. до н.е.), які тяжіли, з одного боку, до документалізму, а з іншого – до цікавості. Логоси дали поштовх для розвитку історіографії і письмової публіцистики.

56. Проблеми розуміння і реалізації свободи преси та журналістської

діяльності.

Питання про свободу є одним із основних у суспільно-політичному житті суспільства., адже свобода – одна з головних людських цінностей. Журналіст відповідає за духовне життя людей, не забуває про відповідальність. Принципи щодо свободи: 1. Свобода преси – основоположний принцип демократії. Відповідальність поширюється не лише на журналістів, а й на власників газетних підприємств, телеграфних агентств і радіокомпаній. 2. Наклепники, продажні суб’єкти і журналісти, які пропагують ідеї фашизму, шовінізму, расової ворожнечі, не мають права користуватися послугами вільної преси. 3. Одне із завдань преси – сприяти взаєморозумінню між народами.

Мета ЗМІ, згідно з теоріями, заснованими на свободі волі, - інформувати, розважати, але, головним чином, допомагати відкривати правду, а також контролювати діяльність владних структур. Умовно можна згрупувати так: 1. Преса зображ.як «четверта влада» в системі управління після законодавчої, виконавчої і судової. При цьому підкреслюється право будь-якого громадянина використовувати пресу, яка намагається знайти правду на «вільному ринку ідей». 2. У теорії «соц..відповідальності преси» кожен може кожен може висловити свою думку через ЗМІ. Тобто це відповідальність перед громадською думкою. 3. Журналістика розглядається як засіб «соціальної інтеграції». Учені ввели в обіг термін «масова комунікація», що означає і «масова комунікація» і «масова інформація». 4. Концепція «вільного потоку інф» (пошир.правдивої інф.) – одна з найважливіших умов, що забезпечують довір’я між державами.

Свобода преси – значить, що журналіст несе відповідальність тільки перед законом і своєю совістю. Отже, свобода – це закон, межі якого може встановити тільки совість журналіста.

Ця межа свободи не може бути визначена у нормативному порядку. Сфера її застосування визначається у кожному порядку конкретно.

Свобода, що визначена згідно з власною совістю, приведе до справедливості – вищої мети працівника ЗМІ – лише у тому випадку, коли читач буде досить добре ознайомлений з культурними, ідеологічними, економічними аспектами.

58. Реалізація права громадян на інформацію - найістотніша ознака

демократії.

Розвиток права на інформацію в Україні безпосередньо пов'язаний із розвитком свободи думки і слова, преси, права на вільне вираження своїх поглядів і переконань та інших фундаментальних прав і свобод людини і громадянина. Право на інф. як таке сформулювалося в другій половині ХХ століття у зв'язку з бурхливим розвитком інформаційних технологій.

В Конституції, право на інф. закріплено у статті 34 [2], положення якої відповідають статті 19 Загальної декларації прав людини, статті 18 і статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [4], статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод [5]. В Основному Законі України також містяться статті, положення яких гарантують реалізацію права на інформацію (ч. 3, ч. 4 ст. 32, ст. 50, ст. 57 та ін.), а також норми, в яких містяться підстави обмеження такого права (ч. 2 ст. 32, ч. 3 ст. 34).

Положення статті 34 Конституції України конкретизуються та деталізуються в багатьох законах і підзаконних нормативно - правових актах, таких як: Закони України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, "Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 року, "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року, постанова Верховної Ради про підсумки парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні" від 16 січня 2003 року та ін.

Є недоліки. Наприклад, згідно статті 9 Закону України "Про інформацію" право на інформацію мають усі громадяни України, юридичні особи і державні органи. Виходячи з положень цієї статті, можна зробити висновок, що дана стаття не наділяє правом на інф. іноземних громадян та осіб без громадянства, що, в свою чергу, суперечить частині 2 статті 7 цього ж закону, відповідно до якої суб'єктами інф. відносин можуть бути також іноземці та особи без громадянства, і статті 34 Конституції України, яка наділяє цим правом кожного.

Суперечності між положеннями статті 9 Закону України "Про інформацію" та статті 34 Основного Закону, щодо обсягу права на інформацію: Закон передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, а Конституція гарантує право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Отже, спостерігаємо певну неточність у формулюванні та термінах, використаних при закріпленні цього права. Збирати, у словнику Д. М. Ушакова, тлумачиться як пошук, а пошук - знайти, виявити, визначити місцезнаходження Одержання - отримання в установленій формі пошукової інформації від суб'єкта, який володіє нею на законних підставах. Висновок – існує очевидна різниця між правом на одержання та правом на збирання інф., адже ці терміни мають зовсім різні значення. Було б доцільно частину 2 статті 34 Конституції України доповнити правом вільно одержувати інформацію, що виключить будь-які суперечності зі статтею 19 Загальної декларації прав людини та статтею 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які гарантують право збирати й одержувати інформацію.

Значний вплив на реалізацію права на інф. мають політична, економічна ситуації, а також загальний розвиток суспільства в державі.

Із розвитком інформаційного суспільства, інформаційних технологій, процесів глобалізації дуже актуальною стає питання захисту інформації та інформаційної безпеки. При забезпеченні інформаційної безпеки необхідним є встановлення певних обмежень. В. С. Гусєв зазначає, що метою захисту інф. з обмеженим доступом є: а) забезпечення конституційних прав громадян на збереження особистої таємниці й конфіденційної персональної інформації; б) реалізація права на державну таємницю й конфіденційну інформацію; в) запобігання розкраданню, підробці інформації; г) запобігання несанкціонованим діям по її знищенню, модифікації, копіювання, блокуванню інформації [9, с. 91].

Потрібно вказати на те, що обмеження, встановлені Конституцією України, відповідають нормам європейського права й нормам міжнародних угод у сфері прав людини. Частина 2 статті 10 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачає, що здійснення права на інф. може бути предметом формальностей, умов, обмежень або санкцій, встановлених законом, тому що воно пов'язано з обов'язками та відповідальністю, і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки країни, її територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, охорони здоров'я й моралі, захисту репутації або прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.

Разом із швидкісним розвитком та розповсюдженням Інтернету, помножилось й кількість кіберзлочинів. Це представляє собою велику загрозу для кожного користувача всесвітньої мережі та порушує будь-які межі конфіденційності. (розкрадання особистої інформації, банківських рахунків, планування, координація та проведення терористичних атак та ін.)., що, звичайно, є загрозою безпеці особистості та держави і порушенням прав людини. У більшості європейських країн з другої половини 90 - х років протидія негативним тенденціям в Інтернеті стало важливішим напрямком законотворчої діяльності передових західноєвропейських держав"

62. Свобода преси у контексті історичного розвитку журналістики.

Питання юридичної регламентації ЗМІ в Україні на сьогодні є надзвичайно актуальним. Це пояснюється насамперед відсутністю впродовж багатьох десятиліть правової бази щодо діяльності вітчизняної преси. Як складова авторитарного режиму, журналісти за часів колишнього СРСР у своїй діяльності спирались на партійці постанови та вказівки, а не правові документи, як це прийнято в усіх цивілізованих країнах світу. Лише з проголошенням демократії та гласності після 1986 p., з прийняттям у 1990 р. у колишньому СРСР Закону "Про пресу та інші засоби масової інформації" поступово почали розв'язуватися нормативні проблеми функціонування журналістики.

Важливого значення вони набули в Україні після прийняття Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення її незалежності. Правова регламентація в нашій державі, яка почалася з 1990 p., надала правову основу для подальшої діяльності ЗМІ України. Важливі положення щодо цього були закріплені в Основному законі нашої держави — Конституції України, прийнятій па V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Так, у ст. 15 цього документа зазначається, що суспільне життя в нашій державі ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Розвиває ці положення ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, у якій наголошено, що кожна людини має право па свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіо-, теле- або кінопідприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Законодавство нашої держави, спираючись на Конституцію України, Кримінальний та Цивільний кодекси, починаючи з 1992 р., ввело багато спеціальних законів стосовно різних галузей діяльності ЗМІ. Серед них: закони України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право і суміжні права", "Про інформаційні агентства", "Про рекламу", "Про державну таємницю", "Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій", "Про зв'язок", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про видавничу справу", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", "Про вибори народних депутатів" та іп.

63. Свобода слова і влада в Україні.

У четвертому щорічному виданні "Всесвітнього списку свободи преси", виданому організацією "Репортери без кордонів", Україна посіла 112 місце за рівнем свободи слова. В 2004 році Україна займала 138 місце.

Свобода слова, яка передбачає право і можливість кожного вільно виражати свої погляди і переконання, без перешкод збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, є однією з найважливіших передумов існування демократії. Без неї неможливий вільний і повноцінний розвиток як окремої людини, так і суспільства у цілому. Це підтвердив досвід розвитку інших держав, це має принципове значення і для подальшого демократичного становлення України.

Одним із засобів забезпечення незалежності ЗМІ у тому числі від впливу посадових осіб і органів державної влади та місцевого самоврядування може бути їх цілеспрямована державна підтримка. Вона може полягати, наприклад, у наданні вітчизняним друкованим ЗМІ на пільгових умовах паперу, поліграфічних та поштових послуг. Це, з одного боку, зробить інформацію більш доступною для громадян, а з іншого, створить ЗМІ принаймні мінімальні необхідні умови для роботи (звичайно, якщо всі вони матимуть рівний доступ до наданих державою пільг). Сьогодні ж такою підтримкою користуються лише державні ЗМІ та ті, що, хоч і є формально приватними, але потрапили під вплив представників влади. Вони отримують кошти з бюджетів, звільняються від орендної плати за використання редакційних приміщень тощо.

Ще однією проблемою, яка позбавляє ЗМІ можливості нормально працювати і тим самим порушує право громадян на свободу слова, є відвертий тиск з боку як окремих посадових осіб, так й інших зацікавлених осіб. Він набуває різних форм: від досить цивілізованих (на перший погляд), як, наприклад, подання судового позову на астрономічні суми, до вкрай жорстоких і кримінально-забарвлених, таких, як вбивства журналістів тощо. Так, лише у 1999 році проти ЗМІ було подано 2258 судових позовів на загальну суму понад 90 млрд. гривень! Широко відомі факти вбивств журналістів В.Бойка, І.Грушецького, О.Мотренка, Б.Дерев'янка та інших. Численні ЗМІ зазнають постійних перевірок державних контролюючих органів (податкових, пожежного нагляду та інших), що заважає їх нормальній роботі. Подібних прикладів багато.

64. Система принципів сучасної журналістики.

Основні принципи і норми професійної етики, що випливають з із законів, законодавчих актів і правових норм незалежної України, а також прийняти Спілкою журналістів з урахуванням міжнародного досвіду.

1.Соціальна відповідальність журналіста (несе відповідальність перед громадянами, а також перед суспільством у цілому. Забезпечення права на інф. – найголовніший обов’язок. Забороняється втручання в особисте життя, посягати на їх честь, гідність). 2. Правдивість і об’єктивність. (правдиво і чесно відображати дійсність шляхом точної і правдивої інф., при доборі фактів виходити з інтересів суспільства). 3. Сумлінність і чесність. (Скурпульозна перевірка фактів, точне відтворення даних, взятих із документальних джерел. У разі помилки – вжити заходів з її виправлення. Не користуватися професією в особистих інтересах. Не допускати плагіату. Поважати честь і гідність людей, які є об’єктами його проф..уваги. Не поширювати чутки.). 4. Вірність загальнолюдським цінностям. (Виступає за мир, гуманізм, демократію, соціальний прогрес. З повагою ставиться до цінностей і гідності кожної людини, сприяє гласності і деморатизації). 5 Професійна солідарність. (Піклується про престиж професії, поважає честь і гідність колег, підтримує демократичну, прогресивну журналістику, не зловживає довір’ям колег, допомагає їм)

У 1994 році представники країн членів Європи у Празі на Європейській конференції, проголосили 8 принципів….(Москаленко, стор.187)

65. Соціальна відповідальність і професійна компетентність журналіста.

66. Соціальні фактори, що впливають на розвиток ЗМІ.

67. Специфічні особливості різних засобів масової інформації.

Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; телебачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку пояснюють причини цих подій. А відтак вести мову про те, що в ближчому майбутньому телебачення нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за все, існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго, а кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому місію в системі журналістики.

У сучасній журналістиці як системі органів масової інформації головне місце займають преса, радіомовлення і телебачення. З появою електронної журналістики дехто прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Виявилося, що кожна з підсистем виконує в системі журналістики свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вважається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйняття, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса запишається найбільш аналітичною, роз'яснюючою формою масової інформації.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й таке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, матеріали для радіо, а особливо для телебачення — наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення — для тих, хто хоче відбутися, преса — для тих, хто хоче відбулися й залишитися.

68. Специфічні риси і складові майстерності професії журналіста.

У своїй діяльності журналіст органічно поєднує творчі та організаційні функції. Він не тільки визначає тему свого виступу та його мету, але і проводить збір первинного матеріалу (що, як правило, пов'язане з великими організаційними зусиллями), його обробку, а потім слідують етапи створення матеріалу, його редагування і публікації. Підсумком діяльності журналіста є оцінка його виступу. Специфіка праці журналіста полягає у тому, що вона носить публічний характер. Здавалося б, оцінка матеріалу читачем, глядачем повинна мати для журналіста універсальне значення. Однак, соціологічний аналіз показує, що це не зовсім так. Наприклад, коли під час одного з опитувань журналістам задали питання: «З чим Ви перш за все пов'язуєте успіх свого матеріалу?», виявилося, що тільки 60% пов'язують його з відгуком читачів на виступ. Разом з тим, 42% опитаних надають велике значення неформальному схваленню свого матеріалу колегами

Умовою успішного збору інформації є здатність відчувати настрій співрозмовника і швидко реагувати на зміни в ньому, уміння наполегливо і в той же час тактовно розвивати ледь помітну тему розмови, направити його в потрібне русло.Журналістові необхідно бути тактовним, добре «підкованим» у законодавстві, стійким до стресу, мати хорошу дикцію і грамотну мову, а також уміти слухати і чути.

Провідні якості журналіста – це комунікабельність, інтелект, спостережливість, ерудиція, грамотність, наполегливість, оперативність, порядність, широкий кругозір, хороша пам’ять, допитливість, професійна етика та легке опанування новими навичками та знаннями.

Важливим є професійний обов'язок журналіста, вироблене співтовариством журналістів уявлення про зобов'язання перед суспільством, які журналісти сумлінно беруть на себе, виходячи з місця та роллі своєї професії в житті.Зміст професійного обов'язку сучасного журналіста описано в «Міжнародних принципах журналістської етики», прийнятих на IV консультаційної зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що проходила в 1984 році в Парижі і в Празі. Цей документ говорить: «Найперше завдання журналіста – гарантувати людям отримання правдивої та достовірної інформації за допомогою чесного відображення об'єктивної реальності». Саме в такій гарантії укладена серцевина загальної формули професійного обов'язку. Професійні честь, гідність, відповідальність і совість.

69. Структура інформаційної діяльності. Види передачі інформації в

журналістиці.

Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Основними видами iнформацiйної дiяльностi є одержання, використання, поширення та зберiгання iнформацiї. До видів можна віднести письмовий, усний, аудіо, аудіо-візуальний.

За Блюмом (правила передачі інф.): Точна журналістика Працюючі за принципами точної (суспільствознавчої) журналістики працівник мас-медіа виконує роль дослідника. Журналіст аналізує громадську думку, створює емпіричні бази даних з науково підтверджених фактів, аналізуючи тим самим стан суспільства.

Деклараційна журналістика Базується на нейтральній, неупередженій подачі фактологічного матеріалу – тобто є журналістикою повідомлення. Однак негативом цього способу передачі інформації може виявитись надмірна сторонність передавача інформації.

Журналістика думки та власного погляду на проблему Є повною протилежністю деклараційній журналістиці, оскільки тут журналіст вже не сторонній спостерігач, а активний коментатор подій. Цей спосіб подачі інформації може передбачати прихильність журналіста визначеній ідеології.

Педагогічна журналістика Діяльність журналіста зосереджена на вихованні естетичних смаків аудиторії та її духовній та інтелектуальній просвіті.

Адвокатська журналістика Ця журналістика покликана захищати та формувати толерантність у суспільстві. Журналіст виступає захисником громадянських прав та свобод.

Журналістика розваг Або рекреативна журналістика. Покликана розважати та розслабляти аудиторію. Матеріали подаються у особливому емоційному та тематичному ключі. Але існує небезпека втручання журналіста у приватне життя своїх героїв, що переслідується законом та не схвалюється Кодексом професійної журналістської етики.

Журналістика інтерпретації Це журналістика аналізу та коментування. Позиція та особистість журналіста в даному випадку дуже важлива, оскільки для аудиторії, яка потребує коментарів, аргументи журналіста можуть стати єдино вірними. Найнебезпечнішим тут є навмисне викривлення інформації та спроби маніпуляції суспільною свідомістю.

Пошукова журналістика Передбачає майже детективну роботу журналіста по пошуку всієї інформації, яка знадобиться для складання повного уявлення аудиторії з певних подій.

Журналістика розслідування Найвища форма пошукової журналістики. Насамперед передбачає реалізацію функції суспільної критики та контролю. Журналіст тут виступає захисником і провідником громадських інтересів.

“Нова” журналістика Тут, зокрема, йдеться про літературну журналістику, яка шукає шляхи відходу від ортодоксальних форм передачі інформації і передбачає певне стилістичне новаторство.

70. Суспільство і соціальна інформація.

Жодна людина не може набути необхідних їй знань про світ, спираючись лише на власний досвід. Для всебічної орієнтації служать відомості, накопичені людством за всю історію і відомості, які безперервно поповнюються сьогодні. Інф., що виникає у процесі пізнання світу людьми, є соціальною.

Вона відображає стосунки та уявлення, що побутують у суспільстві, його протиріччя і проблеми. Саме слово «соціальний» буквально означає «суспільний». Люди посідають різне місце у матеріальному виробництві і сусп..структурі в цілому. Звідси суттєві відмінності щодо інф., які виникають між уявленнями тих чи інших прошарків.

Отже, соціальна інформація виникає у процесі людської діяльності, відображає факти з точки зору їх суспільного значення і служить для спілкування між людьми і досягнення ними своїх цілей, обумовлених їх соц..становищем.

71. Сутність гуманістичної позиції журналістики.

Гуманізм виконує особливі функції у журналістиці. Демократична, гуманістично спрямована журналістика комплексно впливає на розум, почуття реципієнта, формує філософський світогляд, політичні погляди, моральні норми, передає наукові знання, дарує естетичну насолоду. Журналістські матеріали, що підтримують гуманістичні традиції, розширюють життєвий досвід особи, дають змогу виробити власні установки й ціннісні орієнтири, спрямовані на соціалізацію людини.

Сучасна українська демократична журналістика повинна служити людям, а не владі, партіям, комерційним структурам, робити особу людяною, соціальною, вчити гуманно ставитися до інших, виховувати своєю поведінкою, вчинками, матеріалами. Все це – здійснення культурно-виховної функції журналістики. Сприяння історичному прогресу людства, державотворенню України в ім’я людини – вище гуманістичне призначення демократичної журналістики. В умовах розбудови демократичної незалежної держави існує потреба в об’єднанні усіх прогресивних духовних сил.

Аргументами на користь гуманізму як загальної філософської основи демократичної журналістики є: – необхідність спільного розв’язання державних, політичних, економічних, національних, релігійних, соціальних, екологічних проблем; – повна реалізація прав і свобод людини в державному, міжнародному масштабі; – усунення протистоянь націй, конфесій, партій, соціальних груп для співробітництва в ім’я виживання; – спільна боротьба людства за виживання на планеті Земля, якій загрожують глобальні проблеми, біди та катастрофи.

Гуманізм як стрижневий орієнтир журналістів дає підстави сформулювати основні етичні принципи, норми, правила, що ґрунтуються на багатовікових моральних традиціях, ідеях свободи, справедливості, милосердя, порядності, совісті й честі. Журналістська мораль, побудована на гуманістичних ідеях, є засобом перетворення журналістської етики як теорії у життя, утвердження в ньому гуманістичних засад.

72. Сучасні проблеми мас-медіа

. Проблеми: 1. Глобалізація - з'являються глобальні ЗМІ, концентровані горизонтально і вертикально. Це призводить до створення масового інформаційного продукту, експансії англійської мови. Споживання масове, стандартизоване (масова культура), споживач стає пасивним. 2. Розбіжність уявлень про світ у журналістів і аудиторії. Часто Жур-т не знає, що цікаво його аудиторії. Це веде до відриву від тих, для кого працюють ЗМІ. 3.Обмеженість кількості рекламодавців в регіонах, що зменшує прибутки ЗМІ. 4. Залежність від владних структур і що домінують на даній території промислово-фінансових груп. 5.Велика кількість замовних матеріалів, змішування реклами та PR. 6. Підрив фінансової бази ЗМІ в умовах галопуючої інфляції на початку 90-х. 7. Зниження насиченості друкованими виданнями на душу населення. 8. Падіння тиражів у порівнянні з радянським періодом. 9. «Жовта» преса. 10. Інформаційні війни. 11. Журналісти вважають, що вони непомильні. 12. Культивація уявних цінностей. 13. Занадто великий потік інформації, який не дає можливості проаналізувати ситуацію. 14. Комерціалізація ЗМІ. 15. Втрата довіри до ЗМІ.

73. Сучасні проблеми свободи слова в Україні.

Свобода слова, яка передбачає право і можливість кожного вільно виражати свої погляди і переконання, без перешкод збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, є однією з найважливіших передумов існування демократії. Без неї неможливий вільний і повноцінний розвиток як окремої людини, так і суспільства у цілому

Проблема свободи слова в Україні поділяється на дві частини. Перша - політична цензура. Друга - залежність ЗМІ від власників. У цьому контексті можна говорити, що журналісти в Україні частково вільні. Так, вони можуть бути більш або менш вільні у донесенні різних поглядів, але ця незалежність обмежена власником.

Свобода слова в Україні напряму пов’язана із незалежністю ЗМІ. Одним з найсуттєвіших недоліків українського інформаційного ринку, а відтак і причиною порушень прав громадян на свободу слова, недорозвинутості громадянського суспільства є недоступність для переважної більшості населення повної та об'єктивної інформації про стан справ у державі та світі тощо.

Інший бік – ЗМІ, навіть маючи відповідну інформацію, не можуть донести її до споживачів (читачів, глядачів, слухачів тощо). Причин – їх фактична залежність від певних груп інтересів, державних органів та посадових осіб і т.ін.

Ще однією проблемою, яка позбавляє ЗМІ можливості нормально працювати і тим самим порушує право громадян на свободу слова, є відвертий тиск з боку як окремих посадових осіб, так й інших зацікавлених осіб. Він набуває різних форм: від досить цивілізованих (на перший погляд), як, наприклад, подання судового позову на астрономічні суми, до вкрай жорстоких і кримінально-забарвлених, таких, як вбивства журналістів тощо.

74. Сучасні тенденції розвитку вітчизняної преси.

За проф..Блюмом для суч.ЗМІ характерні 4 тенденції: комерціалізація, інтернаціоналізація, уніфікація, монополізація. (вони притаманні і Україні)

Монополізація. ЗМІ в плюралістичному суспільстві дуже мало залежить від держави. Але вони надзвичайно залежні від економіки. І вони вимушені пристосовуватися до існуючих відносин у економіці. Таким чином ринок зобов’язаний фінансувати ЗМІ. А реклама «приходить», зазвичай, тільки у великі ЗМІ. Тобто зникає конкуренція, приходить монополія.

Інтернаціоналізація. ЗМІ змушені постійно порушувати кордони. Звідси потрапляння книжок, радіопередач в інші країни. Багато в чому це відбувається через супутникове телебачення.

Уніфікація. На різних каналах виникають передачі із схожим змістом і політичною позицією. Натомість вони більше відрізняються версткою і дизайном.

Комерціалізація. ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг., але завжди були ті, що передовсім займалися викриттям, поширенням сенсацій, пліток, обливанням брудом, що більше розважає, ніж інформує. (Ще у Стародавньому Римі поряд з урядовими повідомленнями писали «легкі для читання» матеріали) А справжнє входження ЗМІ в індустрію розваг відбулося у 80-тих роках, коли на ринок прийшли приватні телекомпанії. А з тим не лише приватні телеканали пропонують більше розваг замість інформації, а й громадсько-правові канали збільшили у своїх програмах частку розважальних передач. І все відбулося із цифровізацією ЗМІ – найбільшої його революцією.(з часу введення телеграфу до початку ведення в експлуатацію телебачення.)

76. Форми власності у сфері журналістської діяльності.

Серед наявних найбільш популярні наступні критерії: - за формою власності (державні, приватні, корпоративні ...) Історія знає, принаймні, три основні регулюючі форми.

Перша форма – це державна монополія на власність і управління ЗМІ. Державні органи прямо контролюють цілу систему ЗМІ. Без дозволу і згоди держави не можна сказати жодного слова для загалу.

Друга форма – громадська монополія. У цьому випадку ЗМІ (найчастіше електронні засоби мовлення) є у громадській власності, а не у приватній; однак керівники мають значну автономію і прямо не підпорядковуються ні виконавчій, ні законодавчій владі.

Третя – приватні ЗМІ, що переважно тою чи іншою мірою супроводжуються державним регулюванням; рівень регулювання різний у різних державах і на різних стадіях розвитку.

Ці форми все більше частково співпадають і проявляються у різних комбінаціях. Хоч деколи існувала (й продовжує існувати) суто державна монополія, громадські монополії у чистому виді зустрічаються все рідше, відбувається зростання кількості змішаних систем, у яких приватні мовці сусідять з громадськими.

84. Юридичні аспекти права на комунікацію.

Конституція України, Цивільний кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони: «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації","Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про авторське право і суміжні права","Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про захист суспільної моралі", "Про державну таємницю", "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про телекомунікації", "Про радіочастотний ресурс України".

1. Актуалізація на сучасному етапі розвитку суспільства, принципів

гуманізму, народності, правдивості журналістики.

Якщо журналістика може бути різною за своїм політичним, ідейним, світоглядним забарвленням, то вона неодмінно має базуватися на загальнолюдських цінностях, сповідувати злагоду й консолідацію у суспільстві. У цьому – спільність цілей різних змі.

Журналістика – це в першу чергу вчення про функції і принципи періодичної преси, радіо і тб.

У сучасних умовах прогресивна, демократична преса дотримується тих принципів, які притаманні ЗМІ в процесі становлення громадянського суспільства і національного відродження.(Гласність – це одне з найголовніших завдань. Читачі повинні знати все, що їх цікавить. Не може бути заборонених тем, крім тих, що можуть суперечити існуючим законам. Редакція має право вимагати від будь-яких інстанцій інформації, яка цікавить читачів.Об’єктивність – оскільки преса стала незалежною від політичних партій і структур влади, вона має відбивати життя таким, яким його бачать журналісти. В цілому журналісти покликані писати правдиво про те, що бачать, не боятись, сподобається це комусь чи ні.Плюралізм – обов’язок преси – показати всю політичну палітру, яка є в реальності. Можна з будь-яких позицій висловлювати і відстоювати власну думку, але не нав’язувати її силою.Чесність – без цього неможлива повага аудиторії,якою треба дорожити.)

Тільки незалежна преса може стати гарантом передачі влади демократичним структурам.

Гуманізм.Виходячи з того, що основне призначення засобів масової комунікації, з одного боку, впливати на формування громадської думки, з іншого –відображати життя суспільства, сформованого за їхньої участі, гуманізм з його категоріями й цінностями має бути основою функціонування мас-медіа. Як підкреслює В. Лизанчук, ЗМК мають “здійснювати своє національно-гуманістичне покликання – утверджувати високу мораль і духовність”. Теоретики журналістики визначають гуманізм як принцип журналістської діяльності.Мірилом усіх речей є людина, яка має вищу, самодостатню та самоусвідомлювальну значущість. За словами C. Корконосенка, “всі ці аспекти зливаються в трактуванні гуманізму в журналістиці.

Найширшим з-поміж названих є принцип народності, який роз­глядався як найважливіша особливість прогресивної творчості, яка в до­сконалій формі правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали.( за радянською школою).

Окремо я б додали сюди ще й патріотизм.Він є другим важливим принципом журналістської творчості. Під патріотизмом розуміється одне з найглибших грома­дянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів.

Наша батьківщина — Україна, тому діяльність української жур­налістики, якою б мовою вона не видавалася, мусить бути спрямована на зміцнення Української держави, досягнення добробуту її народу, на­лагодження гармонійних стосунків усередині суспільства, забезпечення вчасного й конструктивного розв'язання виникаючих соціальних супе­речностей і конфліктів.

Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає об'єктивність його у висвітленні подій, неупереджений підхід до явищ життя, а здатність органів масової інформації подавати неспотворену картину дійсності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня журналістики.

При цьому слід пам'ятати таке: "Об'єктивність визначається не констатацією факту, а його дослідженням, пізнанням"65. "Факт не можна вважати явищем об'єктивної дійсності, — пише цей же дослідник у спеціальному дослідженні і далі роз'яснює: — Фактом ми називаємо відо­бражені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення і різно­го предметного змісту"66.