10.3. Організація місцевої влади на українських землях у період буржуазно-демократичної рево­люції 1905-1907 р р.

Проводячи реакційну політику в Україні, царизм опирався на могутній каральний апарат і, так зване, "виключне" законодавство. Особливе значення відводилося губернаторам, на яких покладалася боротьба з масовим робітничим, селянським і національно-визволь­ним рухом. До того ж щодо страйкарів губернатор мав право застосовувати не тільки заходи адміністративного характеру, а й при­тягати до кримінальної відповідальності. Губернатори також повинні були вести боротьбу з професійними спілками, втілювати в життя великодержавну шовіністичну політику. У зв'язку з революційними подіями в Україні, як і по всій Росії, формується повітова поліцей­ська варта. До її складу належали урядники та вартові. На кожну волость припадав один урядник. Кількість вартових залежала від кількості населення з розрахунку один на 2,5 тис. чоловік. Очолював поліцейську варту губернатор. Зміцнюється в Україні й апарат політичної поліції. Проявилося це у створенні міських і районних охоронних відділень. Районні відділення координували політичний розшук на території кількох губерній.

У серпні 1906 р. для боротьби з революцією створюються військово-польові суди, котрі ще називали "швидкодіючою" юсти­цією, їхня юрисдикція поширювалася на злочини, вчинені в місце­востях, оголошених ділянками воєнного чи надзвичайного стану

Винні, зазвичай, засуджувалися до смертної кари, до того ж вироки повинні були виконуватися протягом 48 годин. Та варто зазначити, що в Положенні про військово-польові суди чітко не було визначено їхню підсудність. Вказувалося лише на приблизний характер справ, які вони повинні були розглядати. Це означало, що доля тієї чи тієї особи повністю залежала від волі генерал-губернатора чи команду­вача військ, які за будь-який проступок могли її справу передати на розгляд військово-польового суду. Цей суд складався з п'яти стройових офіцерів, яких призначали начальники гарнізонів. Від них не вимагалося юридичної освіти та практичної підготовки до судо­вої роботи. Засідання суду були закритими. Прізвища його членів зберігалися в таємниці. Вироки, винесені військово-польовими судами, оскарженню не підлягали, негайно набирали чинності та виконувалися не пізніше від доби з моменту їх оголошення. Оскільки діяльність цих судів викликала велике обурення в населен ня, то уряд змушений був у 1907 р. їх скасувати. Та на заміну були скорочені до чотирьох днів строки провадження справ у військово-окружних судах. До того ж останнім було дозволено оголошувати показання свідків, які не з'явилися в засідання.

10.4. Розвиток права в період буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр.

Основним джерелом права стає закон. За своїм змістом закони поділялися на розпорядчі та доповнювальні, а за чинністю в прос­торі - загальні, місцеві, особливі, спеціальні. Систему джерел права поповнюють такі елементи, як: постанови Ради міністрів "мнєнія" Державної ради. Ці нормативні акти хоч і мали під-законний характер, але їм було надано обов'язкової сили для всіх виконавчих органів. Рада міністрів також видавала положення (мали установчий характер і визначали структуру та функції органів державної влади й управління) та укази (були спрямовані на реалізацію конкретних правових дій). Нерідко, при реформу­ванні системи державних органів або створенні нових, приймалися акти, що мали назву "установлень". Видається велика кількість актів, які називалися "тимчасовими правилами" (про пресу, збори, спілки) й, будучи надзвичайними та спрямованими на конкретну ситуацію, набирали значення законів. У період буржуазно-демократичної революції діяли Повне зібрання законів Російської імперії (здійснювалося третє його видання) та Звід законів Російської Імперії з Основними законами Російської імперії від 23 квітня 1906 р.

Кодифікаційні роботи проводилися в основному відділенні державної канцелярії, департаментах Сенату, Державній думі та Держав-ній раді, Раді міністрів, окремих міністерствах і головних управ­ліннях. Загальне керівництво цими роботами здійснював Сенат, а на початку революції було створено юридичну нараду.

Основними завданнями цивільного права було: охорона дворян­ської та буржуазної власності, спрощення для дворян-поміщиків умов отримання кредиту і продажу земель, розширення прав буржуазії в галузі підприємництва та ін. У зв'язку з масовими селян ськими заворушеннями указом 1902 р. відповідальність за збитки, заподіяні нападом на поміщицькі маєтки, покладалася не тільки на осіб, що їх здійснили, а й на ті населені пункти, де ці особи проживали. При цьому розмір збитків визначав сам поміщик. У період столипінської аграрної реформи (з 1906 р. до 1910 р.) було прийнято низку нормативно-правових актів, які значно роз­ширювали можливості заможних селян придбати у власність землю. За роки революції розширюється законодавство, спрямоване проти трудящих мас, демократичної інтелігенції, свободи слова, друку, зборів, спілок, об'єднання в товариства та групи з політичною спрямованістю. У лютому 1906 р. було юридично узаконено використання військ для придушення революційних заворушень. У кримінальному праві були прийняті акти, спрямовані на посилення каральної політики, розширення кримінальної відповідальності робітників, селян, інтелігенції за участь у страйках, антиурядових виступах, за створення революційних політичних партій.