Тема 10.

Держава та право України з початку XX ст. до 1917 р.

10.1. Необхідність змін у суспільно-політичному ладі та праві України на початку XX ст.

На початку XX ст. Україна була поділена між двома імперіями -Російською, до якої входили землі на схід від Збруча (Східна Україна), та Австро-Угорською, до якої відійшли Галичина, Буковина, Закарпаття (Західна Україна). У Росії проживало понад 20 млн. українців, у Галичині - 3 млн., у Закарпатті - 0,5 млн., а в Буко­вині - 300 тис. Україна вступила в стадію монополістичного роз­витку. Тут швидкими темпами розвивається промисловість і сільське господарство, високою була концентрація виробництва, спостеріга­ється інтенсивне проникнення іноземного капіталу, спеціалізація промислових районів. Та водночас у економіці України важливу роль продовжують відігравати докапіталістичні відносини.

Початок XX ст. характеризувався також невпинним зростанням виступів робітничого класу, селянства, демократичного студентства, пожвавленням ліберального та національно-визвольного руху. Посилилася активність політичних сил, зросла тенденція до їхнього згуртування, розгорнувся процес самовизначення політичних осередків. Утворюються політичні партії: РУП (Революційна українська партія), НУП (Народна українська партія), УСП (Українська соціалістична партія), УСДП (Українська соціал-демократична партія), УДП (Українська демократична партія) та ін.

У 1905 р. розпочалася революція, що охопила всю Російську імперію, і Україну також. Результатом класової та політичної боротьби пролетаріату було створення Рад робітничих депутатів, які стали одночасно й органами повстання, й органами революційної влади намісцях. Перші Ради в Україні виникли в жовтні 1905 р. у Катерино­славі та Києві, в листопаді - у Луганську, Горлівці, Алчевську, Одесі, у грудні - в Маріуполі. Утворювалися Ради обранням Депутатів. Більшість із них мали свої виконавчі органи—виконкоми. Ради приймали постанови, розпорядження та накази, якими встановлювалися свобода слова та зборів, 8-годинний робочий день тощо.

Під час революції дещо поліпшилося економічне становище робітничого класу, розширилися особисті та поземельні права селян, дещо послабився тиск на демократично налаштовану інтелігенцію. Та революція 1905-1907 pp. закінчилася поразкою, після чого розпочалися репресії проти її учасників.

10.2. Зміни в державному ладі Російської імперії на початку XX ст.

Буржуазно-демократична революція 1905-1907 pp. поклала початок новим перетворенням у державному ладі Російської імперії. Вона примусила правлячий клас піти на істотну зміну абсолютистської форми правління. Реформи, проведені за період з жовтня 1905 р. до кінця квітня 1906 p., мали вимушеним характер, оскільки потрібно було негайно погасити соціальний вибух. 6 серпня 1905р. проголошується маніфест "Про встанов­лення Державної думи" та приймається "Положення про вибори до Державної думи". За цими законами, Державна дума проголошувалася представницьким органом, який обирався на п'ять років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією Думи була участь у попереднії! підготовці й обговоренні законопроектів (законодорадчий орган). Вона мала права законодавчої ініціативи, крім Основних державних законів, та обговорення державного бюджету. Проте Дума ставилася в значну залежність від імператора, котрий міі розпустити її достроково та визначав тривалість її засідань і перерв протягом року.

Оголошення про скликання Думи позитивних результатів не дало. Революційні події зірвали її скликання. Ситуація в країні настільки загострилася, що уряд почав втрачати контроль нал ситуацією. Скрізь проходили мітинги й демонстрації з вимогою введення Конституції.

За таких умов Микола II змушений був піти на поступки та видати 17 жовтня 1905 р. маніфест "Про вдосконалення державного порядку", що обіцяв дати населенню недоторканність особи, свободу совісті, слова, зібрань і спілок, виборчі права, розширення прав Думи тощо.

19 жовтня 1905 р. були опубліковано маніфест "Про перетво­рення Ради міністрів", згідно з яким остання з дорадчого органу при імператорові перетворювалася на орган державного правління.

24

11 грудня 1905 р. був затверджений новий виборчий закон, й розширив виборчі права через встановлення четвертої курії -робітничої. Та вибори залишалися нерівними, незагальними, багатоступеневими. Голос одного поміщика прирівнювався до двох голосів міщан, 15 селян і 45 робітників. За цим законом були обрані І Державна дума (27 квітня-8 липня 1906 р.) і II Державна дума (20 лютого-2 червня 1907 р.). Оскільки обидві Думи виявилися "неслухняними", то цар їх розпустив.

20 лютого 1906р. було прийнято нове Положення про Дер­жавну думу. Згідно з ним, Дума наділялася законодавчими правами, але законопроекти, прийняті нею, підлягали затвердженню Державною радою та імператором. Дума мала право розглядати бюджет і звіт щодо нього, звертатися із запитами до міністрів та Голови Ради міністрів.

Змінивши виборчий закон і надавши значних прав Думі, царський уряд здійснив реформу й Державної ради, що з дорадчого органу при імператорі була перетворена на верхню палату парламенту, яка стояла над Державною думою. Вона, маючи рівні права з Думою (також проголошувалася законодавчим органом), могла відхилити будь-який законопроект, який та прийняла. Половина членів Держав­ної ради обиралася від земств, дворянських зібрань, буржуазії та інтелігенції, а другу половину - призначав імператор. Вибор­ний склад Ради оновлювався протягом дев'яти років на третину кожні три роки, але цар міг розпустити його та призначити нові вибори.

Певним підсумком тих змін, які відбулися в держаному ладі Росії за роки революції, стало затвердження імператором 23 квітня 1906 р. нової редакції Основних державних законів Російської імперії як частини Зводу законів. У них підтверджувалося створення Державної думи, реорганізація Державної ради, створення спеціаль­ного урядового органу - Ради міністрів. З Основних законів була вилучена характеристика влади імператора, як влади "необмеженої". Та положення про верховну самодержавну його владу збереглося, хоча після опублікування Основних державних законів імператор формально втратив дві важливі прерогативи: необмеженого права законотворчості й автономного розпоряджання державним бюд­жетом. Одночасно Основні державні закони давали імператорові можливість між сесіями Думи видавати будь-які укази та маніфести, що мали силу закону й часто застосовувалася на практиці.

Після розпуску II Державної думи цар видав новий виборчим закон (що було, фактично, державним переворотом), який мав на меті забезпечення в Думі переваги поміщиків і буржуазії, що було досягнуто на виборах до III та IV Державних дум. Вони були слух­няним знаряддям у руках царизму та відпрацьовували свої строки:

III Державна дума - від 11 листопада 1907 р. до 3 червня 1912р.,

IV Державна дума - від 15 листопада 1912 р. до 25 лютого 1917р. Вибори до І, II, III, IV Державних дум дали можливість

українцям у Росії вибрати до парламенту своїх представників, які виступали в ньому з власною політичною програмою.