56.Художні напрями в Українській архітектурі, образотворчому мистецтві та скульптурі другої половини XIX ст.

У другій половині XIX ст. в реалістичному напрямі розвивалося образотворче мистецтво в Україні. Після Т. Шевченка, який заклав підвалини українського демократичного мистецтва, велике значення для утвердження українських художників на позиціях реалізму мала діяльність створеного в 1870 р. в Петербурзі Товариства пересувних художніх виставок (передвижники), на чолі якого став художник-реаліст І. Крамськой. У цьому Товаристві зосередилися найкращі митці Росії — В. Перов, І. Шишкін, Г. Мясоедов, В. Маковський, І. Рєпін, В. Васнецов, М. Ярошенко та ін, До числа передвижників належали видатні українські художники — К. Костанді, М. Кузнецов, М. Пимоненко, С Світославський, О. Мурашко та ін. Вистуцивши проти консерватизму, відсталості, парадності й академізму мистецтва з його релігійними, біблійними та міфологічними сюжетами, передвижники поставили завдання у своїх художніх творах реалістично відображати життя народу в сучасному й минулому, передусім найбільш актуальні проблеми суспільного буття, соціальні контрасти, боротися за наближення мистецтва до реальної дійсності, проповідували в ньому ідейність, народність, демократизм, збереження національної своєрідності, прагнули до популяризації своїх творів серед широкої громадськості. Російські передвижники, в творчості яких глибоко реалістично відбилося життя російського народу, разом з тим широко зверталися до української тематики, у своїх картинах з любов'ю змальовували чудову природу України, показували характер, побут, вдачу, психологію і волелюбність українського народу. І. Ю. Репін (1844—1930), який народився в м. Чугуєві на Харківщині і провів дитячі та юнацькі роки на Україні, написав картини, в яких відобразив історію, життя й побут українського народу («Українська хата», «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», «Вечорниці», «Гопак запорожців», «Портрет Т. Г. Шевченка» та ін.). На українські теми писали картини російські художники: І. Крамськой — «Майська ніч», портрет Т. Шевченка, В. Маковський — «Ярмарок у Полтаві», «Святковий день на Україні», «Кінний базар на Україні», «Розмова чотирьох українців» та ін., М. Клодт — «На оранці в Малоросії», О. Саврасов — «Степ України» та ін. Щирою любов'ю до українського народу сповнені кратини видатного ху-дожника-мариніста І. Айвазовского («Чумацький тракт», «Під час жнив на Україні», «Весілля на Україні», «Млин на березі річки», «Україна» та ін.). Неперевершені картини нічної природи України створив російський художник-пейзажист А. Куїнджі («Українська ніч», «Місячна ніч на Дніпрі», «Вечір на Україні» та ін.). М. О. Ярошенко (1846—1898), родом з Полтави, поряд з творами про життя різночинної інтелігенції («Студент», «Курсистка»), робітників («Кочегар»), портретами (І. Крам-ського, Г. Успенського. Д. Менделєєва та ін.), створив і картини на українські теми («Сліпці-каліки під Києвом», «Старці в. Києво-Печерській лаврі»). Працюючи спільно з російськими художниками, художники України в другій половині XIX ст. досягли значних успіхів. Цьому сприяли відкриття в Україні малювальних шкіл (у Харкові, Києві, Одесі), в яких багато художників дістали початкову художню освіту, навчання художників України в Петербурзькій Академії мистецтв і Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, створення художніх товариств, дедалі частіше влаштування художніх виставок. Наслідуючи реалістичну лінію, почату Т. Шевченком та художниками 60-х років, борючись за реалізм, народність і національну своєрідність мистецтва, які проголосили передвижники, художники України в другій половині XIX ст. створили багато високоідейних і високохудожніх творів. Найбільш інтенсивно в той час розвивався побутовий живопис. Присвячуючи картини сучасним темам з навколишнього життя, художники змальовували реальну дійсність, соціальні відносини, показували простих людей, їх психологію, характер, створювали образи борців за свободу, уславляли красу своєї вітчизни. Реалістичні картини з життя українського пореформеного села створив відомий художник-передвижник М. Д. Кузнецов (1850—1929), творчість якого в основному пов'язана з Одесою. У цих картинах («Об'їзд володінь», «Мировий посередник», «Старий поміщик», «На заробітки», «В свято», «На сінокіс» та ін.) Кузнецов, з одного боку, показував тяжке життя селян, викривав хижацтво і нікчемність поміщиків, а з другого — оспівував духовну велич та красу простих людей, їх оптимізм і силу. К К. Костанді (1852—1921), передвижник, видатний представник побутового жанру, викладач Одеського художнього училища, написав чимало картин на соціально-побутові теми («Біля хворого товариша», «В люди», «Гуси», «Старенькі», «Рання весна»), в яких дуже тонко передав колорит української природи і змалював людей з їх настроями, переживаннями й думами. У Києві в побутовому жанрі з успіхом працював художник-передвижник М. К. Пимоненко (1862—1912). Його картини здебільшого відображають життя і побут українського села («Весілля в Київській губернії», «Святочне ворожіння», «Свати», «Проводи рекрутів», «Сінокіс» та ін.). Видатним українським художником-реалістом був С. І. Васильківський (1854—1917). Народився він у м. Ізюмі на Харківщині, і після закінчення Петербурзької Академії мистецтв жив і працював у Харкові та Полтаві. У його творчій спадщині налічується понад три тисячі картин, ескізів, зарисовок, але найбільша частина їх присвячена оспівуванню чудової природи України («Козача левада», «Ловлять снігура», «Зима. В'їзд у село», «Весна на Україні» та ін.), змалюванню героїчного минулого українського народу («Козак у дорозі», «Козак у степу», «Сутичка запорожців з татарами», «Стражі запорізької вольниці» та ін.), а також темам з життя й побуту українського села кінця XIX ст. («На греблі», «Ярмарок у Полтаві», «Побачення», «Біля корчми» та ін.). Серед західноукраїнських живописців другої половини XIX ст. найвизначнішими були Т. Д., Копистинський (1844—1916), який у своїх картинах правдиво відображав нужденне життя галицького селянства («Сліпець з поводирем», «В селянській хаті», «Погорільці» та ін.), К- М. Устиянович (1839—1903) (жанрові картини з життя гуцулів — «Бойківська пара», «Гуцул», «Гуцулка біля джерела», картини «Козацька битва», «Шевченко на засланні» та ін.) та І. І. Труш (1859—1941), талант якого повною мірою розкрився на початку XX ст. Найвидатнішим скульптором у другій половині XIX ст. в Україні був Л. В. Позен (1849—1921). Він створив реалістичні типи у формі скульптурних груп, портретів і статуеток («Шинкар», «Кобзар», «Жебрак», «Переселенці», «Оранка на Україні», «Скіф», «Запорожець у розвідці» та ін.), а також скульптурні портрети художників Г. Мясоєдова, М. Ярошенка та ін., пам'ятники І. Котляревському (1903) та М. Гоголю (1914—1915) у Полтаві. Скульптор П. П. Забіла (1830—1917) найбільш відзначився створенням скульптурних портретів. Його роботи — мармурове погруддя Т. Шевченка, бюсти М. Салтикова-Щедріна, М. Гоголя (для пам'ятника в Ніжині), статуя О. Герцена, встановлена на могилі в Ніцці (Франція), та ін. Скульптором широкого діапазону був Б. В. Едуардс (1860—1924), вихованець Одеської малювальної школи. Він створив жанрові композиції («Катерина», «Життя невеселе...», «Неждані вісті»), погруддя О. Пушкіна для пам'ятника в Харкові (1904), пам'ятники О. Суворову в Очакові (1903—1907) і в Римнику (1911 — 1913) та ін. З творів монументальної скульптури другої половини XIX ст. на Україні найвидатнішим є пам'ятник Богдану Хмельницькому, створений російським скульптором М. Й. Микешиним (1835—1896) і встановлений у 1888 р. у Києві на Софійській площі. У графіці цінні твори в другій половині XIX ст. створили К. О. Трутовський (1826—1893), Л. М. Жемчужников (1828—1912), П. Д. Мартинович (1856—1933), О. Г. Єла-стіон (1855—1933) та І. С Іжакевич (1864—1962). Розвиток капіталізму зумовив потребу побудови багатьох фабричних і заводських корпусів, електростанцій, залізничних вокзалів, приміщень торговельних фірм, банків, бірж, готелів, адміністративних споруд, навчальних закладів, театрів, музеїв тощо. Значний вплив на будівництво й архітектуру справляв технічний прогрес, що привів до появи нових будівельних матеріалів і конструкцій (металеві колони і перекриття по металевих балках, залізобетон та ін.). Але приватновласницька стихія не давала можливості забезпечити єдиний принцип і архітектурний стиль у забудові міст та архітектурі. Залежність будівництва від фінансування і особистих смаків приватних власників вела до хаотичності й різнохарактерності, змішування різних стилів у містобудуванні. Через це в другій половині XIX ст. архітектура зазнавала певної кризи. Але і в цей час архітектори створили ряд окремих чудових споруд. У Києві в 70-х роках на Думській площі за проектом О. Я. Шілле було споруджено будинок міської думи. Пізніше були збудовані готель «Континенталь» і приміщення театру Соловцова (тепер театр ім. І. Франка). За проектом О. Беретті на Володимирській вулиці збудовано пансіон Левашової (тепер Президія НАН України). За проектом І. Штрома, доопрацьованим О. Беретті, в 1882 р. споруджено Володимирський собор на Бібіковському бульварі (тепер бульвар Шевченка). У 1897—1901 pp. збудовано оперний театр (архітектор В. Шретер). У Харкові за проектом О. М. Бекетова збудовано приміщення комерційного училища (нині Українська юридична академія, 1889—1892) й земельного банку (1898). В Одесі за проектом віденських архітекторів Г. Гельмера і Ф. Фельнера під керівництвом одеського архітектора Ф. Гонсіоровського в 1884—1887 pp. було споруджено оперний театр, а в 1894—1897 pp. за проектом О. Бернар-* дацці — будинок Нової біржі (тепер Одеська філармонія). Ряд цікавих споруд з'явилося наприкінці XIX ст. на західноукраїнських землях: у Львові — будинок політехнічного інституту (архітектор Ю. О. Захаревич, 1872—1877), галицького крайового сейму (архітектор Ю. Гохбергер, 1877—1881, тепер державний університет ім. І. Франка), оперний театр (архітектор 3. Горголевський, 1897— 1900), у Чернівцях — резиденція митрополита Буковини (архітектор Й. Главка, 1864—1882) (тепер приміщення університету), в Ужгороді — синагога (тепер філармонія) та ін. Таким чином, у другій половині XIX ст., незважаючи на гніт царизму й Австро-Угорської монархії, всі галузі української культури мали великі успіхи в своєму розвиткові.