2. Сутність та поняття деструктивних політичних технологій: морально-політичний аспект.

Деструктивні технології – це спосіб приниження та дискредитації суперників і опонентів, збирання на них компромату поза всіма моральними і правовими нормами. При цьому дискредитація полягає інколи не лише у створені їх негативних образів, а й демонстрації виборцям того, що опоненти не мають можливості дати адекватну відповідь.

Технології, пов’язані з нищівною критикою як влади, так і опозиції, використовуються нині все частіше. У виборчих кампаніях політтехнологи перш за все «відшукують» ворога, оскільки під час виборів технологічна схема боротьби з реальним чи віртуальним противником практично завжди ефективно спрацьовує.

Основні причини поширення деструктивних технологій, на думку багатьох політологів, є такими.

1. Обмеженість впливу законних способів ведення передвиборчої боротьби в умовах, коли всі кандидати мають рівні можливості для свого рекламування. Нині зменшився ефект таких традиційних засобів, як листівки, плакати, брошури; перенасичення агітматеріалами призводить до того, що вони часто не сприймаються виборцями і не викликають відповідної емоційної реакції.

2. Посилення тенденції деідеологізації виборчих кампаній. На цьому тлі чітко простежується схожість програм кандидатів: характерними їх рисами є брак нових ідей, використання абстрактних гасел. Отже, посилюється апеляція до емоцій електорату.

3. Брак кваліфікованих кадрів. З’явилася і розширилася верства так званих «жмейкерів» (на противагу іміджмейкеру – професіоналу), джерелом знань для яких стали часто відверто примітивні брошури про те, як «зробити» вибори.

4.Поширенню деструктивних технологій сприяє досить висока результативність їх використання. Значна частина населення не здатна (не хоче) брати на себе відповідальність за результат виборів, вважаючи, що за будь-якого «політичного розкладу» вони однаково програють.

5. Те, що в країні немає громадянського суспільства, породжує у людей бажання мати «хазяїна», «сильну руку». А це, у свою чергу, об’єктивно збільшує вплив бюрократії в суспільстві, породжує зростання напруги, нерозуміння, недовіри між владою і народом.

6. Результати реформ, розчарування і песимізм у ставленні до самої ідеї реформування і демократизації, нездатність політиків змінити ситуацію на краще, зниження життєвого рівня більшості населення, корупція серед чиновників і політиків підривають соціальну базу реформаторського курсу. Результати виборів свідчать про втому виборців від політичних гасел і «порожньої» пропаганди. Все частіше спостерігається ірраціональне протестне голосування. Люди часто голосують не «за» когось, а «проти» когось або «проти всіх».

7. Суттєво посилюється вплив на результати виборів фінансових статків кандидата. Можливість появи нових політиків визначається підтримкою великих партій і «грошових лантухів». Це обумовлює виродження інтелекту на політичному «олімпі». Розум, відповідальність, мораль витісняються агресивністю і зговірливістю, здатністю знайти необхідні гроші і піти на будь-який політичний компроміс.

Використання компромату як основного засобу передвиборчої боротьби обумовлює втрату довіри до еліти як такої. Звідси – негативне ставлення до будь-якої влади, до «рейтингів» її представників.

Чи можуть кандидати, партії, рухи обійтися без взаємної критики? Вочевидь – ні. Вибори без критики, без взаємних звинувачень, без боротьби нереальні. Боротьба – це неодмінна складова будь-якого вибору. Деструктивною, отже, виявляється певною мірою і в певному розумінні сама процедура виборів. Вибори – це завжди стрес, перевірка стабільності, випробування на стійкість будь-якої політичної системи [38, c.17-23] .

Виборчі технології, які підвищують деструктивний потенціал виборів, дуже різні. Деструктивним, залежно від конкретної ситуації, може стати практично будь-який метод. Тому слід аналізувати, перш за все, не форму виборчого інструментарію (Інтернет, газети, листівки, чутки тощо за своєю природою нейтральні), а зміст інформації, яка поширюється за його допомогою. До тем, які провокують соціальну деструкцію, у першу чергу можна віднести ті, що сприяють розвитку фашистських, радикальних шовіністичних, націоналістичних поглядів.

Знищення рекламної продукції опонентів, зрив зустрічей супротивника з виборцями, розповсюдження реклами в непристосованих для цього місцях (графіті, розклеювання листівок на автомобілях, засмічення листівками під’їздів будинків тощо), «клонування» кандидатів, проведення забороненої агітації або тієї, яка заздалегідь викликає негативну реакцію, від імені суперників, блокування телефонів, підкуп виборців, організація масових акцій протесту – ось далеко не повний перелік деструктивних за формою технологій.

У даній роботі мова піде про один з методів маніпуляції свідомістю людей - деструктивних технологіях або як їх ще називають «антитехнологій», «технології чорного PR» які все частіше і частіше починають використовувати деякі кандидати в ході виборчих кампаній. Що ж це за технології, і як вони впливають на свідомість людей?

Отже, по-перше, всі існуючі виборчі технології не можна ділити на власне технології та антитехнологій за моральними підставах. І те, й інше є набір методів, що застосовуються для досягнення результату - перемоги на виборах. Іншими словами, етична складова, у визначенні того, що є «брудні технології» хоч і присутній, але не є визначальною, тим більше що кожен із суб'єктів політичного процесу сам для себе вирішує питання про допустимість застосування тих чи інших прийомів політичної боротьби, тих чи інших технологій.

По-друге, буде не зовсім правильним визначати «антитехнологій» як щось, спрямоване проти «технології», як контрприйом. У цьому випадку кандидати, які балотуються в одному окрузі на одне місце, виявляються не суперниками, а кандидатами і «антикандидатами». Ясно, що така ситуація не може сприйматися інакше, як досить парадоксальна. Тому що застосовуються технології, що зіштовхують один з одним, не можуть бути названі відповідно «власне технологіями» і «антитехнологіями».

Не є «антитехнологією» і будь-яке використання у передвиборчій боротьбі компрометуючих матеріалів. Компромат може бути документально підтверджено. Більш того, закон закріплює право на агітацію проти будь-якого кандидата за будь-якою особою. У середовищі технологів навіть побутує думка про те, що тільки вибори дозволяють дізнатися правду про тих чи інших людей, тому що саме в цей період часто спливає те, що раніше було приховано за сімома печатками.

Нарешті, не можуть бути названі «антитехнологіями» тільки прийоми передвиборної агітації, що суперечать закону. З одного боку, сьогодні саме виборче законодавство недосконале, безліч питань, з якими доводиться стикатися на виборах, просто не врегульовані. З іншого - сьогодні політичні технологи знають «двісті способів щодо чесного проведення виборчих кампаній», що дозволяють обійти закон, не порушивши його букву. Тобто закон, хоча і частково регулює застосування ряду технологічних прийомів, але не в змозі врегулювати всі виниклі в ході виборів відносини. Що ж стосується діяльності правоохоронних органів, їх взаємодії з виборчими комісіями всіх рівнів, то вони залишають бажати кращого. Найчастіше правоохоронні органи не діють, а в гіршому випадку виступають на боці одного з балотуються кандидатів.

Виходячи, з вищесказаного можна зробити наступний висновок: поняття «антитехнологій» є настільки розпливчастим, що, очевидно, навряд чи має право на існування. Більш правильним, на наш погляд, можна говорити про «деструктивні технології». Справа в тому, що будь-яку технологію потрібно оцінювати з точки зору її впливу на суспільний організм, а не тільки з точки зору її ефективності у вирішенні конкретного завдання - досягнення перемоги на виборах. Деструктивною, таким чином, може вважатися технологія, що сприяє руйнуванню, деструкції суспільного організму, породжує правовий нігілізм, аморальність, політичну апатію, яка веде до втрати керованості суспільством.

Як вже говорилося раніше, одним з наслідків застосування деструктивних технологій є зростання політичної пасивності виборців. Опитування останніх років показують, що серед причин електорального абсентеїзму респонденти стали частіше називати негативізм виборчих кампаній. Так, якщо протягом 90-х років явка виборців була вищою в середньому на 10-15%, то на початку 2000-х рр.. вона значно знизилася.

Як прийоми маніпуляції, деструктивні технології впливають на психіку людини, і тому можуть прийматися цієї психікою і розповсюджуватися. Вони носять як логічний, так і психологічний характер. Тому, такі в цілому некоректні прийоми і методи боротьби з конкурентами важко довести з точки зору порушення закону. У цьому полягає складність їх регламентування[32,c.21] .

Визнаючи по суті, що дані технології спрямовані на маніпулювання свідомістю виборців та результатами виборів, політологи по-різному визначають їх зміст. Частина фахівців відносять до деструктивних, технології, що суперечать чинному виборчому законодавство. Інші вважають, що це технології, які не враховують морально-етичну сторону виборчої кампанії. Треті вважають, що такої проблеми немає взагалі, тому що мова йде про виборчий процес, де головним завданням є перемога на виборах будь-якими засобами.

У даній роботі ми проаналізуємо деякі деструктивні технології, які застосовувалися на території України у виборчих кампаніях -початку та кінця 2000-х років. У ході останніх передвиборних кампаній, найбільш часто використовувалися такі технології, як: технологія «мильної опери», метод «питання-тупілкі», використання соцопитування як PR ходу, використання соцопитування як виду антиагітація, реєстрація кандидатів «двійників», реєстрація підставних кандидатів, «підкуп виборців», імітація підкупу, «інстиляція», розтягування голосів, поширення чуток, випуск анонімних листівок, «клонування ЗМІ», графіті, «акції протесту», зрив зустрічі кандидата з виборцями, адміністративний ресурс, інформаційна війна.

Найбільшим же деструктивним потенціалом володіють, на нашу думку, технології, пов’язані з організацією масових акцій протесту (пікети, заколоти, голодування тощо). Дуже часто всі ці акції є формою шантажу чинної влади. Учасники таких акцій нерідко вже не застосовують політичних методів боротьби, а надають перевагу діям з позицій сили .

Нейтралізація деструктивних технологій – завжди конкретний процес, який залежить від ситуації, яка склалася в тій чи іншій виборчій кампанії. Набутий досвід дозволяє сформулювати деякі загальні принципи боротьби з деструктивними технологіями:

- „реакція” має бути значно потужнішою, ніж „акція”;

- реакція має бути асиметричною. Адже виправдовування у відповідь на поширення будь-якої компрометуючої інформації викликають негативну реакцію в суспільній свідомості, посилюючи таким чином ефект застосування деструктивних технологій. Тому реакція на висунуті звинувачення має бути по можливості асиметричною;

-необхідне публічне спростування технології. Найбільш дієвим засобом боротьби проти деструктивних технологій є метод запобігання. Готовність виборців сприймати негативну інформацію як однозначно неправдиву, як засіб політичної боротьби не лише знижує ефективність „брудних” технологій, але й робить їх застосування проблематичним;

-наступ – найкраща оборона. Якщо, незважаючи на дотримання принципів асиметричності і маскування реакції, тактика виправдань видається команді кандидата неефективною, доцільно використовувати атакуючі технології[37,c. 78-81].

Нинішня ситуація в політиці дещо подібна до тієї, яка склалася у сфері екології. На сьогодні забруднення довкілля неминуче, оскільки наші промислові технології не передбачають безвідходного виробництва. Але це не означає, що боротися за збереження природи не має сенсу. Те ж можна сказати і про політику. Об’єктивно деструктивних процесів уникнути неможливо, але боротися за відповідальну політику – означає сприяти тому, щоби конкретні політики, політичні технологи, журналісти частіше замислювалися над тим, до чого можуть призвести ті чи інші їх дії. Зазвичай політичний консультант у своїй роботі керується принципом доцільності. Однак ця доцільність має бути не короткотерміновою, не деструктивною, а відповідальною, такою, що враховувала б довготривалі наслідки порад, ухвалених рішень і вчинених дій. Зокрема, вчені кафедри політичної психології Санкт-Петербурзького університету вважають, що альтернативою деструктивним технологіям повинні бути гуманітарні[40, c. 160].

Гуманітарні технології, на відміну від маніпулятивних, мають стратегічний характер і, як правило, є ексклюзивними – вони розробляються під конкретний проблемний блок чи проект. Серед характерних рис гуманітарних технологій можна виокремити також «корисність» і «екологічність», які (на відміну від «шкідливих») не депресують людей. Можливо, точніше цю рису гуманітарних технологій можна назвати оптимістичністю. Використання гуманітарних технологій в політико-управлінській сфері привносить до сфери публічної політики і управління діалог, спрямований на прийняття колективного рішення.

Громадяни в кризових ситуаціях очікують від політиків рішучих дій з припинення соціального зла, військових конфліктів, економічних і соціально-політичних потрясінь, запобігання загибелі людей, вирішення екологічних проблем, зменшення загроз тероризму тощо. Тобто об’єктивно необхідна політика (і політики), яка була б наповнена морально-гуманістичною складовою, спрямована на повагу людського життя як найвищої цінності, прав і свобод людини .

Поширення гуманітарних технологій безпосередньо пов’язане з якістю політичного і виборчого процесу, станом і перспективами розвитку їх базових характеристик. На думку С. Кара-Мурзи, будь-яка маніпуляція свідомості є відкритою взаємодією. Жертвою маніпуляції людина може стати лише у випадку, якщо вона виступає як її співавтор, співучасник. Лише коли людина під впливом отриманих сигналів перебудовує свої погляди, думки, настрої, цілі – і починає діяти за новою програмою – маніпуляція відбулася. Якщо ж людина засумнівалася, захистила свою духовну і політичну програму, то жертвою вона не стане. Маніпуляція – це часто не насилля, а спокуса [45, c.830].

Виходячи з цієї методологічної тези, можна стверджувати, що чи не вирішальна роль у протидії деструктивним технологіям належить самим виборцям, наявності у них належного рівня політичної культури і навичок психологічного захисту, адекватних викликам виборчих кампаній. Лише за умови впливу громадськості на конкретну політику можливе позитивне об’єднання моралі і політики.

Що потрібно для того, щоб досягти такого об’єднання? Перш за все, громадяни мають бути поінформованими про все, що відбувається.

При цьому необхідно враховувати, що основним «інструментам» «брудних технологій» як мінімум кілька тисячоліть. Тому говорити про «брудні технології» як про щось принципово нове практично неможливо. Можна говорити лише про трансформацію згаданих методів з чогось кулуарного в дещо масове, яке розростається за принципом ланцюгової реакції через засоби масової інформації [21, c. 448].

Слід враховувати й інші об’єктивні фактори. Зокрема, те, що у класичному розумінні «зв’язки з громадськістю» в Україні лише започатковуються, тривалий час єдиною формою роботи з громадською думкою була пропаганда. Багатьом громадянам України комфортніше, на жаль, відчувати себе об’єктом політичних експериментів, ніж суб’єктом, який бере активну участь у політичному житті. «Брудні» технології – це відображення рівня політичної культури не лише організаторів виборчих кампаній, але і значної кількості виборців.

Головною жертвою політико-психологічних війн стають виборці, які емоційно і некритично сприймають маніпулятивну передвиборчу риторику. Рефлексуюча частина виборців, розуміючи неможливість вільного вибору за таких умов, віддає перевагу відходу від виборчого процесу, реалізуючи власну свободу у відмові від виборів чи в демонстрації протесту проти нав’язаного вибору.

Отже, систематичне використання методів інформаційних та психологічних війн виводить за межі політичного поля найбільш освічених, раціональних виборців та залучає до прийняття доленосних для суспільства рішень тих, хто піддається маніпуляціям, фальшивим масовим стереотипам і настановам. Тому постає питання: як повернути довіру людей до виборів і спонукати раціонально мислячу частину суспільства до активної участі в політичному процесі? Звичайно, для цього передусім необхідно використовувати комплекс заходів, спрямованих на активізацію раціонального мислення.

Вся складність, суперечливість цієї ситуації полягає в тому, що паралельне використання методів, спрямованих на розум і почуття, все одно призводить до мимовільного пригнічення свідомості раціональної частини виборців.

Чому так відбувається? Здатність до раціонального мислення, усвідомленого підходу до життя свідчить про більш високий рівень розвитку індивіда. Це вимагає певних інтелектуальних зусиль, але ж раціональна складова звичайно не властива всьому населенню. Емоційну ж складову мають усі, вона більш архаїчна, більш глибинна. Тому раціональні методи впливають лише на раціональну частину суспільства, а ірраціональні – значною мірою на суспільство в цілому.

Відтак аналіз деструктивних виборчих технологій і способів протидії їм показує, що ускладнення політичної ситуації в Україні і постійно зростаючий електоральний досвід населення вимагає застосування у майбутніх виборчих кампаніях нових технологічних засобів і психологічних механізмів протидії деструктивним технологіям. Важлива роль у протидії таким технологіям має належати самим виборцям, формуванню у них певного рівня політичної культури і навичок психологічної протидії. На взаємозв’язок політики і моралі вирішальний вплив справляє характер суспільства, пережита епоха, панівне соціокультурне середовище. Отже, найзагальніші передумови і механізми протидії деструктивним технологіям необхідно віднаходити в самій політичній сфері, в наданні необхідних параметрів політиці, політичним процесам і технологіям.

Що необхідно для того, щоб політика була моральною, що в сучасній Україні заважає насиченню політики моральним змістом? Аморальність політики – це чіткий діагноз невідповідності інтересам нації. Політика і мораль поєднуються лише тоді і там, коли і де політичні інтереси стають насправді інтересами нації, у яких, окрім економічної вигоди і доцільності, бачимо людину з її турботою про «хліб насущний». Прикро чути від деяких політичних діячів, що політика в принципі несумісна з мораллю. Тут необхідно розуміти, що йдеться не про політику як таку, а про політику цих діячів.

Варто підкреслити, що діяльність політика неможлива без морально-етичної оцінки. Політичний процес є конкурентним, різнорідним за інтересами і потребами полем діяльності. А виходити у його оцінці лише з точки зору права було б неправомірно. Громадянське суспільство має надати громадянам по можливості рівний доступ до інформації, а політик – зуміти знайти компроміс у цьому поєднанні інтересів. Недаремно кажуть, що політика – це мистецтво можливого. Коли ЗМІ, конкуренція політичного життя доводять до суспільства всі наявні програми і альтернативи, пояснюють позиції, інколи досить суперечливі, то вони допомагають громадянам обрати того політика, який, на їхню думку, найбільш відповідає народним інтересам.

Мораль у суспільстві виконує функцію задоволення ідеальних норм життя, а право задовольняє суспільні потреби в конкретних умовах, що діють впродовж більш чи менш тривалого періоду. Політика ж, будучи своєрідною організаційною сферою суспільства, прагне відобразити й обґрунтувати те, що є можливим на той чи інший момент. Отже, дієздатність громадянського суспільства можна виміряти впливом моралі і права на політичну сферу, можливістю ефективно реагувати на порушення чи нехтування прав та свобод членів цього суспільства.

М. Бердяєв зазначав, що держава примусово підтримує мінімум добра і справедливості, оскільки без цього мінімуму настає хаос і «руйнування історичних тіл», без цього мінімуму добра і справедливості «держава не може бути сильною і стійкою». Держава може бути сильною, а політика моральною, коли в суспільстві ефективно функціонуватимуть закони, що врегульовують інформаційну і виборчу сферу: закон «Про вибори», «Виборчий кодекс», закони «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» тощо. Чинне інформаційне законодавство України потребує подальшого вдосконалення і для підвищення його ефективності важливого значення набуває правильне розуміння сутності цього законодавства в цілому, його окремих норм та інститутів. Система інформаційного законодавства дуже складна і не в усьому досконала. Існують, зокрема, суперечності у регулюванні відповідних суспільних відносин різними законами, частина положень цього законодавства вже застаріла. Спостерігається термінологічна неупорядкованість. Чимало положень інформаційного законодавства сформульовано недостатньо чітко, що створює труднощі для їх розуміння [37,c.78-81].

Ця сфера потребує оптимізації.

Взаємозв’язок моралі і політики – очевидні реалії суспільного життя, які містять у собі й глибинні антагоністичні протиріччя і настільки ж глибинний органічний зв’язок, навіть до взаємопроникнення, здатного збагатити і мораль, і політику гуманістичними ідеями і практикою їх здійснення. Мораль має бути покладена в основу сучасної політики: інститут влади, який має визначальне значення для суспільного життя, не може бути аморальним. І найголовніше: політиці необхідно повернути ті виміри, на яких наголошував Аристотель: раціональність, моральність, духовність, людяність, а політичні інститути повинні покласти ці цінності в основу своєї діяльності.

Таким чином, поєднання моралі і політики можливе лише в демократичному суспільстві. Лише там, де громадськість має реальну можливість висловлювати свою моральну волю, політика може стати моральною. В іншому випадку мораль може бути лише фарсом, що прикриває антинародну політику. Найбільш загальними умовами розвитку демократичних засад в суспільному житті є раціональне осмислення дійсності (тоталітаризму має протистояти лише те, що базується на розумі; людина не може бути моральною за аморальних обставин); потужний середній клас як запорука демократичної організації суспільства; забезпечення реального зв’язку між інститутами громадянського суспільства і держави, ступінь зрілості суспільства, демократичність ЗМІ тощо[47,c.17-23].

Природа більшості некоректних деструктивних технологій носить маніпулятивний характер. В « Українській правді» Я. Мактра визначала маніпуляцію свідомості під час виборчих кампаній, як систему засобів ідеологічного й духовно- психологічного впливу на свідомість виборців, за умов приховування справжніх цілей, умок, з метою отримання підтримки певної політичної сили, яка не тільки спонукає особу віддати свій голос за потрібного кандидата або партію, але примушує хотіти це зробити.[49, с.23]

Здійснення маніпулювання у виборчих кампаніях припускає наявність суб`єкта й об`єкта. У загальному вигляді Суб`єкт виборчої кампанії , суб`єкт маніпулювання збігаються, їх об’єкти відповідно. Основне завдання суб`єкта маніпулювання полягає у створені умов, при яких в поведінці об`єкта переважатимуть пасивні установки.

Найміцнішу базу суб`єкта маніпулювання складають некомпетентність, неосвідченість маси, установки на моральне, практично-політичне виправдання діяльності суб`єктів, нездатність самостійно вирішувати питання свого існування. Незрілість маси , відсутність у неї суверенітету да можливості практично безмежного впливу суб`єкта маніпулювання, затвердження міфу про необхідність влади кращих. При цьому повноваження кращих стають посадою, а посада - постійним місцем роботи. Кращі перетворюютьс на незмінний недоторканий інститут. Кращі активно активно використовують перш за все ЗМІ, СМК для створення своїх міфів, для панування над масою. Тому ЗМІ завжди знаходяться у владі суб’єкта маніпуляцій інколи не належать до керованих.[46]

Слід зазначити , що далеко не всі деструктивні електоральні технології носять прихований маніпулятивний характер, вони можуть набувати відкритого насильницького характеру, тоді як, некоректні технології, як правило, маніпулятивні за своєю суттю.

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ.

У контексті перехідних політичних систем проблематика деструктивних електоральних технологій набуває особливого значення. У загальному вигляді на сьогоднішній день досліджена суть сірих (некоректних) брудних ( деструктивних ) технологій, узагальнено досвід їх використання в перехідних політичних системах. Проте ряд аспектів деструктивних електоральних технологій не отримали належної розробки. Ступінь деструктивності електоральної технології, або іншими словами, буде чи ні технологія кваліфікована як некоректна або як деструктивна, залежить від змісту процедурного й операційного компонентів. Процедурний компонент дозволяє визначити, наскільки технологія відповідна законодавству, тобто реалізація здійснюється в рамках правової системи. Якщо процедурний компонент не відповідає правовому критерію, то електоральна технологія може вважатися деструктивною. Однак не завжди , коли процедурний компонент відповідає норам чинного законодавства, технологія обов`язково є конструктивною; зміст може не відповідати всього лише етичним нормам, в той час значно значно перекручувати електоральний процес.

Операційний компонент деструктивної технології не відповідає критерію ефективності політичного представництва. Будь-яка технологія ефективна тоді, коли досягається суспільно значущий результат. У зворотному випадку, коли електоральна технологія перекручує процес політичного представництва, надає іншої спрямованості вказаному процесу, незважаючи на те, що здається ефективною чи не ефективною в рамках суспільства. Іншими словами, якщо застосування технології дозволяє стабілізувати політичну систему загалом, або електоральний процес зокрема, то технологія носить конструктивний характер. І , навпаки, дестабілізуюча технологія дестабілізуюча технологія деструктивна за характером. Таким чином, при кваліфікації характеру політичних ( електоральних ) технологій у першу чергу необхідно враховувати характер їх процедурних й операційних компонентів.

У перехідних політичних системах, що знаходяться на етапі демократизації, відповідно не володіють демократичним досвідом, застосування деструктивних електоральних технологій давно набуло широких масштабів. Низький рівень політичної культури, слабо розвинені партиципаторні установки громадян, призвели до того, що основні суб`єкти, що оспорюють владу в ході електорального процесу, при проведенні своїх виборчих кампаній апелюють до емоцій електорату.

Посиленню апеляцій до емоцій електорату також сприяє змістовна бідність виборчих кампаній, відсутність свіжих ідей, схожість програм кандидатів, використання надзвичайно абстрактних гасел, формулювань.Такі чинники, як низький рівень правової й виборчої культури населення, великий відсоток громадян , що не беруть участі у голосуванні через розчарування у політиці, також надають широкі можливості для маніпуляцій поведінкою електорату. Тому часто успіх приносить не формування позитивного іміджу власного кандидата , а дискредитацію опонента , наприклад, скидання компромату у вирішальні дні перед голосуванням .

Упровадження деструктивних електоральних технологій в деякій мірі пов`язане з професонолізацією проведення кампаній. Джерелами деструктивних технологій послужили як досвід проведення виборчих кампаній за кордоном, так досвід діяльності спецслужб. Поступово деструктивні технології адаптувалися до умов перехідних суспільств. Успішно використані в одних перехідних системах, деструктивні технології розповсюджувалися розповсюджувалися в інших при цьому різновиди брудних технологій відрізняються в різних регіонах залежно від рівня й типу політичної культури виборців. Крім того, слід зазначити, що дестабілізація електорального процесу шляхом застосування такої категорії технологій може здійснюватися на всіх етапах: збір підписів, реєстрація кандидатів, агітаційна кампанія, голосування підрахунок результатів виборів.

РОЗДІЛ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕСТРУКТИВНИХ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ.