Дерев’яна архітектура Коломиї
Вперше про м. Коломия згадується в літописі 1240 р. Про виникнення назви міста існують різні версії. По одній з них „Коломия” походить від протікаю чого тут струмка „Миї” і означає „коло Миї”.
Нелегка була в минулому доля міста, багато раз воно розрушувалось пожежами. Багато раз, але піднімалося з руїн і попелу, повертало собі славу великого осередку торгівлі і ремесла. В результаті місто стало відоме, як центр Покуття. В процесі історичних контактів Коломиї з гірцями вона і сама впитувала риси їх художньої культури.
Розбудова Коломиї, як і багато інших західноукраїнських міст відбувалося в кількох історичних періодах. Перший – від найдавніших часів і до кінця 16 ст. – почався задовго до першої літописної згадки про Коломию, коли місто з твердження археологічних та писемних пам’яток, простяглося на правому березі р. Пруту, у межах Воскресінецької гори і навколо неї ближче до с. Корнича, місця, де впадають у р. Прут Сопівка, Пістинька, Лючка. Український історик і археолог А. Петрушевич у другій половині 19 ст. обстежував місцевість навколо Воскресінецької гори, на східному її боці знайшов чимало археологічних пам’яток.
У 13 ст. Коломия була великим містом. Під ту пору в розбудові Коломиї брали участь як західні, так і східні майстри будівничі, що повтікали в наші краї від монгольської навали. Уцілілі ще в 19 ст. будівлі 14-15 ст. вказували на те, що в них збереглося чимало рис західноєвропейського будівництва.
Наприкінці 15 ст. Коломия розбудувалась на північ вузькою смугою. Виростають нові дерев’яні споруди. В кінці 16 ст. будівництво в Коломиї стає плановим, починається новий період у його розбудові. Коломия, як прикордонне місто зазнало різних нападів ворогів. 1502 р. її здобули волохи; 1532 р. – молдавани; 1539 р. – татари. Майже 90 татарських нападів на Покуття перейшли через Коломию. Зі значних споруд, зведених у ті часи відомі православний монастир і Благовіщенська церква.
Благовіщенська церква і дзвіниця 18 ст. – остання, так як і в Кремниці, збудована в мініатюрних розмірах. В народі її називали „монастирською” бо в давнину, за народними переказами, знаходився біля церкви монастир. В 1589 р. татаро-монгольська навала зруйнувала дотла всю Коломию, не пощадила монастир і церкви.
Невідомо, який був її початковий вигляд, бо вигляд перебудувалась. Збережені нарізи на одвірку з західного боку подають кириличними буквами рік 1709, в якому добудовано дві бічні назви – зі сходу і заходу. Отже, до перебудови бічних нав не було і мала вона вигляд прямокутний.
Друга реконструкція була зроблена 1846 р., про що говорить наріз на одвірку центральних дверей. В радянський період церква довгий час не функціонувала.
На захід від цієї церкви у 18 ст. побудовано дзвіницю. Об’єм дзвіниці дякуючи композиції „четвірка на четвірці” і простої чотирьохгранної шатрової покрівлі значно строгіші.
Церква Благовіщення належить до найдавніших храмів. Її образ склався не зразу в тому вигляді в якому вона зараз. Майстер зберіг образ первісних об’ємів, і дуже тактовно прибудував свої прируби. Її може знайти лише око вченого чи знавця дерев’яного зодчества.
Із всіх Покутських храмів коломийський має самі приземесті пропорції. В народі його назвали „печеричкою”.
В інтер’єрі церкви все набудовано в контрасті. Бокові зруби темні, а центральні – світлі. Через сплюснуті стелі середовище бічних зрубів виглядає скромно, а центральне, дякуючи бані „вісьмірка на четвірці”, яка ніби розкриває його вверх – величаво. Іконостас храму оригінальний, він виконаний десь в кінці 18 ст. На жаль іконостас не зберіг свого первісного вигляду.
Є свідчення, що з кінця 17 ст. дерев’яне будівництво Коломиї поступово було витіснене цегляним. Причиною цього стало насамперед виснаження навколишніх лісів, що їх безжально вирубували на потребу різноманітних промислів.
Різноманітні зміни в будівництві Коломиї розпочалися з входом, після поділу Польщі 1772 р. Галичини до складу Австрії. Можна навіть стверджувати, що з цього часу в Коломиї починає розвиватися архітектура масова, котру творили будівельники – ремісники, дотримуючись народних традицій, і архітектура офіційна, яку формували певні ідеологічні завдання, що ставилися перед архітекторами-фахівцями. Замовниками такої офіційної архітектури була влада, церква та, звісно багата шляхта разом з молодою буржуазією.