50. Держ.Регулювання оплати праці.

   До основних суб'єктів організації оплати праці належать органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 5 Закону “Про оплату праці”). Сферою державного регулювання оплати праці відповідно до закону (ст. 8) є: - установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм та гарантій; - установлення умов та розміру оплати праці керівників підприємств, які засновані на державній, комунальній власності, а також працівників підприємств, установ, організацій, що фінансуються із бюджету; - регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, згідно з переліком, який визначає Кабінет Міністрів; - оподаткування доходів працівників.     В Законі “Про оплату праці”(ст.3) визначено поняття мінімальної заробітної плати: “Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).”     З 2000 року зазнала змін структура мінімальної заробітної плати. На відміну від раніше чинної норми, коли до мінімальної заробітної плати не включалися доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати, і розмір тарифної ставки робітника першого розряду мав бути вищим за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, на сьогодні передбачено: - підставою для перегляду тарифної сітки є лише тарифна ставка робітника першого розряду, що встановлюється в розмірі, не нижчому від визначеного генеральною (галузевою) угодою; - якщо працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижча від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство доплачує до її рівня; - до мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час; у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці; на роботах з особливими природними географічними та геологічними умовами та умовами підвищенного ризику для здоров’я; а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.    Законом також перебачено, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.    Встановлення та регулювання її розміру, а також перелік державних норм та гарантій в оплаті працівників наведено в статтях 9, 10, 12.    Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.    Визначена на рівні держави мінімальна заробітна плата є державною гарантією для всіх категорій найманих працівників і не підлягає зниженню на рівні галузі та підприємства.  На рівні держави визначаються норми і гарантії в оплаті праці працівників, молодших вісімнадцяти років, за скороченої тривалості їх щоденної роботи тощо; гарантії для працівників щодо оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, хто направляється для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям; для донорів тощо. Гарантії та компенсації працівникам у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо.    Отже, державне регулювання здійснюється в тих питаннях, які самі не можуть вирішитися, а решта питань вирішується шляхом договірного регулювання.

51. Державне регулювання зайнятості населення. Зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин Із участі людей у суспільному виробництві І пов"язана з забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та регулювання ринку праці необхідно: • здійснити заходи для реформ-ня ринку праці; •створити сприятливі умови для забезпечення продуктивної вільно вибраної зайнятості; • забезпечити державну підтримку високої мобільності робочої сили; • запобігти масовому безробіттю, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці; «розробити конкретні заходи щодо соціального захисту працівників у разі банкрутства підприємств; • сприяти соціальному захисту неконкурентоспроможних верств населення; • запобігти перетворенню безробіття на довгострокове застійне, сприяти швидкому працевлаштуванню безробітних громадян. Для реалізації програми зайнятості в 1991 р. було створено Державну службу зайнятості (ДСЗ) як автономний орган при Міністерстві праці та соціальної політики. До обов'язків ДСЗ входить аналіз стану ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції робочої сили; облік громадян із питань працевлаштування; надання їм допомоги у працевлаштуванні і т.п. Заходи регулювання зайнятості розподіляються на активні та пасивні. Активні — це заходи із: • створення додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць у приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, організація громадських робіт тощо); • професійна орієнтація населення, підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; • посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили; • субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості: « надання допомоги в працевлаштуванні; • надання допомоги в разі трудової міграції. До пасивних заходів регулювання зайнятості відносять асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним утрати доходів, на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги.

52. Необхідність охорони навко-лишнього середовища. З екологічного погляду Україна нині значною мірою може бути сумним прикладом майбутнього людства, моделлю нашої нещасної планети. Червоних книг уже не вистачає для запису загиблих видів флори і фауни, так безглуздо і безжалісно знищених людиною. Спроба не прилаштовуватися до природи, а прилаштувати її до себе була найстрашнішою помилкою в історії людства. Тому незалежна українська держава мусить якщо не відновити колишній стан живої природи, то принаймні подбати про те, щоб завдавати мінімальної шкоди довкіллю. Альтернатива — посадити ліс чи збудувати завод — має завжди, за всіх обставин вирішуватись на користь лісу. Написати тут про сучасний стан навколишнього середовища та зробити висновки та пропозиції щодо цього покращення, тим самим відповісти на питання.

53. Принципи і об’єкти охорони довкілля До основних принципів охорони навколишнього середовища належать такі: 1. Пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності. 2. Гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей. 3. Превентивний (запобіжний) характер заходів з охорони навколишнього природного середовища. 4. Екологізація матеріального виробництва на засаді комплексності рішень з питань охорони навколишнього середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій. 5. Збереження просторової та видової різноманітності й цілісності природних об'єктів І комплексів. 6. Науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища. 7. Обов'язковість екологічної експертизи. 8. Гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування в населення екологічного світогляду, 9. Науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище. 10. Безплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності. 11. Стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. 12. Вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку. 13. Поєднання заходів щодо стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишнього середовища. 14. Вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на засаді широкого міжнародного співробітництва. Державній охороні та регулюванню використання на території України підлягають: • навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів; • природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та інша рослинність, тваринний світ); • ландшафти та інші природні комплекси; • території та об'єкти природно-заповідного фонду України; • здоров'я й життя людей.

54. Засоби та методи екологічного регулювання. Екологічне регулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушування забруднювачів навколишнього середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природні й техногенні середовища, а також для матеріального стимулювання сумлінних природо користувачів. Важливу роль щодо цього відіграє інститут права, який чітко фіксує для фізичних і юридичних осіб межу припустимого в їхній екологічній поведінці і передбачає юридичну відповідальність за порушення цієї межі. У майбутньому планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на навколишнє природне середовище як складову частину управління загальним розвитком суспільства. Важливим важелем державного регулювання є економічна експертиза. Екологічній експертизі підлягають: • проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова й передпроектна документація; • технІко-економічні обгрунтування й розрахунки, проекти будівництва нових і реконструкції (розширення, технічного переозброєння) існуючих підприємств та інших об'єктів, у тому числі військового призначення, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, • проекти інструктивно-методичних І нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, яка може негативно впливати на навколишнє природне середовище; • документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що імпортується з-за кордону; Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується з допомогою системи екологічних нормативів. Система екологічних нормативів включає: а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування); б) гранично допустимі норми викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів. Нині набуло поширення екологічне страхування. Воно забезпечує можливість компенсації частини нанесених збитків і створює додаткові джерела фінансування природоохоронних заходів.

55.Державне управління у сфері охорони навколишнього середовища. До системи органів управління в галузі охорони навколишнього середовища належать: І. Органи загального державного управління: 1. Органи центральної державної виконавчої влади: — Кабінет Міністрів України; — Постійна урядова комісія з питань техногенної екологічної безпеки І надзвичайних ситуацій; — Рада національної безпеки. 2. Органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим: — уряд Автономної Республіки Крим. 3. Органи місцевої державної виконавчої влади: — обласні державні адміністрації; — Київська міська державна адміністрація; — Севастопольська міська державна адміністрація; — районні державні адміністрації: — районні в м. Києві державні адміністрації; - районні в м. Севастополі державні адміністрації; II. Органи спеціального державного управління 1. Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології: — Міністерство екології та природних ресурсів України; — Міністерство охорони здоров'я України. 2. Органи спеціального поресурсного управління: — Державний комітет України по земельних ресурсах: — Державний комітет України по водному господарству; — Міністерство праці та соціальної політики України; — Державний комітет лісового господарства України. 3. Органи спеціалізованого функціонального управління: — Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; — Міністерство внутрішніх справ України; — Державний комітет України стандартизації, метрології сертифікації. 4. Органи спеціалізованого галузевого управління: - Міністерство палива та енергетики України ІІІ. Органи місцевого самоврядування міські Ради народних депутатів; селищні Ради народних депутатів; сільські Ради народних депутатів; районні в містах Ради народних депутатів. Обласні ради районних депутатів; Районні ради народних депутатів. IV. Органи громадського управління 1. Українське товариство охорони природи; 2. Українська екологічна академія наук; 3. Українська екологічна асоціація «Зелений світ»; 4. Національний екологічний центр; 5. Український екологічний фонд. Метою управління в галузі охорони навколишнього середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів.

56.Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності. Під час переходу до ринкової економіки важливе значення мають економічні заходи для забезпечення охорони навколишнього природного середовища, які передбачають: — взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективною охороною природного середовища; — визначення джерел фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища; — установлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та захоронення (складування) відходів; — установлення порядку оплати та нормативів і розмірів платежів за використання природних ресурсів, викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, захоронення відходів та інші види шкідливого впливу; — надання підприємствам, установам та організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг за впровадження ними маловідходних енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійснення інших ефективних заходів з охорони навколишнього природного середовища; — відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища