7.2 Функції етичного кодексу

Етичні кодекси соціальної роботи виконують певні функції як в суспільстві, будучи одним із способів її регламентації, так і в найпрофесійнішій діяльності, визначаючи ступінь і міру впливу моральних норм на суб'єкти діяльності і способи їх повсякденних дій. Встановлюючи певні критерії, необхідні для вибудовування етичних відносин між учасниками діяльності, як суб'єктами, так і об'єктами, етичні кодекси покликані виконувати наступні функції:

забезпечити адекватну професії етичну регламентацію;

створити єдину морально-етичну основу професійної діяльності;

служити базовим критерієм для визначення професійної придатності фахівця;

уніфікувати поведінку фахівців на основі

що пред'являються до них єдиних етичних вимог;

забезпечити односпрямованість дій на основі певної загальної системи цінностей;

забезпечити несуперечність етичних норм, покладених в основу діяльності;

забезпечити етичність поведінки і дій соціальних працівників, їх колективів і соціальних служб;

гарантувати здійснення прав клієнтів; гарантувати можливість здійснення взаємозамінності працівників;

забезпечити спадкоємність дій як окремих фахівців, так і соціальних служб;

дати соціальним працівникам певну свободу дій для вирішення поставлених задач в рамках етичних норм і принципів;

сприяти підвищенню рівня моральності — соціальних працівників, їх клієнтів і соціального оточення клієнтів, всього суспільства;

обгрунтувати необхідність постійного етичного вдосконалення фахівців;

підвищити моральний авторитет соціальної роботи в суспільстві;

гарантувати етичну чистоту професії як такої[1, с.98,99]

Про соціальних працівників можна говорити як про соціальний організм, що характеризується властивими йому стереотипами поведінки і дій, соціальною роллю в суспільстві. Цей соціальний організм має певний набір внутрішніх етичних норм, порівняно з якими оцінюються і визначаються поведінка і дії кожного з окремих його представників, а також цілісних колективів і структур. Як в будь-якій іншій сфері діяльності, етичні норми в соціальній роботі складалися емпірично і в даний час продовжують удосконалюватися з урахуванням наукових досліджень в даній області і накопиченого досвіду, відповідно до очікувань і вимог соціуму.

Для сучасного людства вищою базовою цінністю має бути людина, незалежно від її фізичного, професійного, соціального, матеріального статусу. Кожний індивід, згідно Загальної декларації прав людини, прийнятої Організацією Об'єднаних Націй в 1948 році, володіє правами на життя, гідне людини, на працю, відпочинок, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист і ін. Причому право на соціальний захист, разом з правом на життя, є одним з найважливіших, оскільки для окремих категорій населення система соціального захисту є основним механізмом, який допомагає реалізувати решту прав, — на працю, на відпочинок, на освіту і т.д. Головне ж право, яке допомагає здійснити система соціального захисту, — право на гідне людини життя, а не просто існування.

В період становлення професійної соціальної роботи виник величезний інтерес до традицій милосердя і добродійності. Вивчаючи історію соціальної роботи, дослідники у тому числі одержували і відомості про мотивацію діяльності благодійників з різних прошарків суспільства, про ті етичні норми і принципи, які спочатку стихійно складалися у процесі становлення і розвитку добродійної діяльності і потім, з часом, перетворювалися на традиції, дбайливо збережені народом.

Не дивлячись на падіння моральності сучасного суспільства, люди зберегли в собі людинолюбство. Національний характер — ця та якість народу, яка формується тисячоліттями і в найменшій мірі (наприклад, в порівнянні з менталітетом або психологією) піддається змінам. Наш народ завжди і всіма характеризувався як народ надзвичайно добрий, милосердний.

Соціальні працівники нашої країни, формуючи свої уявлення про соціальну роботу, мали нагоду ознайомитися з досвідом служб соціального захисту зарубіжних країн.

Соціальна робота виникла як об'єктивно необхідний, специфічний соціальний інститут, покликаний реалізувати в дуже складних і суперечливих умовах розвитку суспільства основний принцип гуманізму не лише визнавати на словах, але і на ділі ставитися до людини як до вищої цінності. Необхідно впроваджувати в суспільну свідомість ідеали моральності і гуманізму.

Людський чинник в соціальній роботі неможливо не враховувати, оскільки кожний фахівець привносить власну систему цінностей. Таким чином, на підставі вищесказаного можна зробити висновок, що в основі етичних нормативів соціальної роботи в нашій країні лежить шість основних джерел:

- загальнолюдські цінності;

- етичні традиції добродійності;

- цінності сучасного суспільства;

- етичні нормативи зарубіжних країн;

- специфічні цінності сучасної соціальної роботи; - особисті цінності і ідеали фахівців.

Щоб бути достатньо авторитетним, етичний кодекс повинен відповідати певним вимогам:

Він повинен вибудовуватися з урахуванням досвіду практичної діяльності у сфері соціального захисту населення, досягнень фундаментальної і прикладної науки.

В ньому необхідно розвивати і доповнювати систему загальнолюдських цінностей.

Він має бути багатофункціональним, тобто застосовуватись у всіх видах взаємодії і відносин, що виникають в соціальній роботі.

Кодекс повинен базуватися на певних принципах, що відображають сутність професійної діяльності.

В рамках кодексу професійна мораль існує як впорядкована сукупність злагоджених вимог до поведінки і діяльності фахівця, тобто як певна система, і є змістом його професійного обов'язку.

Аналіз вимог, що пред'являються до фахівця в професійному кодексі, показує, що, як правило, вони можуть бути умовно зведені до двох груп нормативів: перша група — це вимоги до якості, змісту і результатів професійної діяльності; друга група — вимоги до особистості професіонала.

Проблема створення систем моральних норм є однією з найцікавіших і складних проблем етики. Будь-який кодекс не є застиглим, мертвим документом — він повинен відповідати потребам суспільства або професійної групи і постійно удосконалюватися разом з розвитком суспільних відносин і зміною цілей, задач і змісту професійної діяльності.

Одним з проявів тенденції оцінювати професійну діяльність з позицій етичних норм є прагнення науковців і практиків, зайнятих у сфері соціального захисту населення, виробити власний етичний кодекс, який регламентував би їх діяльність, поведінку і сприяв би формуванню особистості фахівця з погляду моралі і моральності.

Поява етичних кодексів в соціальній роботі означає прагнення фахівців ухвалювати рішення і діяти, виходячи з прийнятих ними етичних норм. Так, наприклад, розробка і ухвалення етичного кодексу Американськими соціальними працівниками стало важливою умовою дотримання членами професійної групи етичних норм в їх повсякденній практичній діяльності.

Для того, щоб ці норми впливали на поведінку фахівців, необхідно їх перетворення в постійний внутрішній регулюючий чинник професійної діяльності. Саме потреба в регулюванні поведінки і дій соціального працівника в цілому і в окремих випадках обумовлює необхідність розробки і введення етичного кодексу соціального працівника, що дає можливість детермінувати, регулювати і оцінювати діяльність фахівця і гарантувати цілісність і загальність етичного підходу до професійної діяльності.

Існують загальні для професійної діяльності в цілому принципи, моральні норми і правила, які грають в сукупності роль своєрідних «рамок», що детермінують діяльність. Саме такий характер мають етичні кодекси соціальної роботи — вони визначають етичні межі, в яких фахівці організовують свою діяльність. Положення кодексів не дають жорстких і однозначних рекомендацій, як поступати в тому або іншому випадку, тобто соціальний працівник, ухвалюючи рішення, проводячи їх в життя, звіряє свої дії з етичним кодексом, не втрачаючи при цьому самостійності і свободи вибору. З другого боку, наявність етичного кодексу не звільняє соціального працівника від обов'язку самостійно ухвалювати рішення і від відповідальності за кінцевий результат у зв'язку з ухваленим рішенням. Свобода і самостійність соціального працівника полягає не у відмові від нормативних засад даного співтовариства, закріплених на увазі професійного етичного кодексу, а в ухваленні рішень і діях на їх основі.