3.4. Антиномії у поглядах

Фантазми і загрози, чиста видимість мрій і сновидінь і уготована світу таємна доля - ось сфера, де безумство спочатку наділене всемогутністю одкровення: одкровення про те, що маревні бачення і є реальність, що під тонкою плівкою ілюзії відкриваються глибини незаперечного, що миттєвий проблиск образу віддає світ у владу тривожних фігур, і огортає їх нічною темрявою, і одкровення протилежного, але настільки ж хворобливого, - про те, що одного разу, в ту мить між буттям і небуттям, коли над усім панує марення чистого руйнування, світ в його реальності розчиниться в єдиному фантастичному Образі; світу вже немає, проте безмовність і ніч поки не зімкнулися над ним до кінця; його вогник спалахнув в останній раз і коливається біля краю того безладу, за яким відразу настає одноманітний порядок граничної завершеності. Саме в цьому блиснувшому і відразу зникаючому Образі втрачається істина світобудови. Живопис XV ст. передає всі ці хитросплетіння видимості і таємниці, безпосередньо явленням образу і сокровенною загадкою як трагічним безумством світу [2].

4. Список використаної літератури:

1. Дьяков А. В. Мишель Фуко и его время. СПб.: Алетейя, 2010. - 672 с.

2. Фуко М. История безумия в Классическую эпоху / Пер. с франц. И.К. Стаф. — Санкт-Петербург: Университетская книга, 1997. — 576 с.

3. Визгин В. П. Онтологические предпосылки «генеалогической» истории Мишеля Фуко// Вопросы философии. — 1998. — № 1

10