Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра філософії гуманітарних наук

Гуманітарний практикум

з навчальної дисципліни “Філософія”

М.Фуко “Історія божевілля у класичну епоху”

Виконала: студентка 1 гр., 3-го року навчання,

відділення “Міжнародна інформація”

Мишлявцева А.В.

Перевірив: доц., к.ф.н. Колотило В.В.

Київ 2012

ЗМІСТ

1. Автор…………………………………………………………………………... 3

1.1. Роки життя………………………………………………………………… 3

1.2. Основні періоди творчої діяльності……………………………………..3 1.3. Основні праці……………………………………………………………….3

1.4. Філософські джерела формування поглядів……………………………..3

1.5. Представник школи, напрямку, течії. …………………………………... 4

1.6 Послідовники, опоненти……………………………………………………4

1.7. Основні події соціально-політичного та культурного життя суспільства. 4

2. Характеристика твору……………………………………………………….5

2.1. Структура твору…………………………………………………………….5

2.2. Стиль викладення…………………………………………………………. 5

3. Характеристика поглядів у творі…………………………………………. 6

3.1. Соціальна онтологія………………………………………………………. 6

3.2. Антропологеми…………………………………………………………….. 6

3.3. Роль ідеї……………………………………………………………………. 7

3.4. Антиномії у поглядах……………………………………………………… 9

4. Список використаної літератури………………………………………… 10

1. Автор.

1.1. Роки життя: Мішель Поль Фуко (фр. Michel Foucault), 15 жовтня 1926, Пуатьє - 25 червня 1984, Париж – французький філософ, теоретик культури та історик.

1.2. Основні періоди творчої діяльності:

У 1954 публікує свою першу книгу скеровану Луї Альтюсером "Психічна хвороба і особистість. Він цікавився епістемологією медицини, і в 1963 пише роботу «Народження клініки: археологія медичного погляду». У 1966 він публікує «Слова і речі», знана праця, яка мала великий успіх у світі. У часи, коли структуралізм занепав, Фуко швидко повернув до нього увагу дослідників і філософів, таких як Жак Дерріда, Клод Леві-Строс, Ролан Барт. Восени 1968 він публікує "Археологію знання", відповідь на критику "Слова і речі".

1.3. Основні праці.

Історія божевілля в класичну епоху (1961), Народження клініки: Археологія лікарського погляду (1963), Слова і речі (1966), Наглядати і карати (1975), Археологія знання (1969), Історія сексуальності (1976—1984) 3 томи: т. 1 Жага пізнання,т. 2 Інструмент насолоди,т. 3 Турбота про себе.

1.4. Філософські джерела формування поглядів.

У той час, коли Фуко був студентом, і пізніше, коли він працював над текстом "Історії безумства", у філософському пейзажі Франції домінували екзистенціалізм і феноменологія, а також марксизм. Найвпливовішою фігурою французької філософії був Ж.-П. Сартр. Певний час Фуко перебував під дуже глибоким враженням від вчення М. Хайдеггера. Він навіть вивчив німецьку мову, щоб вивчати його роботи, а також і праці Е. Гуссерля. Цікаво, що саме читання Хайдеггера призвело Фуко до Ніцше. Втім, в його дослідженнях можна побачити ще й інший вплив - гегельянство. Фуко в молодості дуже шанував свого вчителя Жана Іполита, найвизначнішого французького гегельянця. Фуко прочитав роботу Ніцше як відкриває перспективу досліджень генези "Людини", про який говорять екзистенціалізм і марксизм, якого має на увазі феноменологія. Втім, генеалогію теми влади у творчості Фуко не можна зводити виключно до впливу Ніцше, випускаючи з уваги той вплив, який справив на нього марксизм. Вплив Фрейда був колосальним, і Фуко занурився в читання його праць, а також робіт Марі Бонапарт. У художній літературі Мішель вибирав таких же нещасних божевільних, як і він сам, - Кафку, маркіза де Сада. Поступово психологія стала займати не менше місце в його працях, ніж філософія. Також вплив мали Луї Альтюссер, Іммануїл Кант, Фердинанд де Соссюр, Жорж Кангілем, Жорж Батай, Моріс Бланшо, ГастонБашляр, Жорж Дюмезіль, Карл Маркс та Георг Гегель.

1.5. Представник школи, напрямку, течії.

У середині XX ст. в європейській філософії сформувалась течія, яка дістала назву структуралізм. Структуралізм — це загальна назва ряду напрямків у соціогуманітарному пізнанні XX ст., пов'язаних із виявленням структури. Пошук структур відбувається в різних сферах культури. Структуралізм можна умовно поділити на дві лінії: перша — власне філософські ідеї самих вчених-структуралістів; друга — структуралістська ідеологія, що поширилась у Франції в 60 —70-ті роки.