3.Ринок капіталу та інвестиційна діяльність фірми
Під капіталом розуміють гроші, які використовуються для комерційної діяльності – купівлі реального капіталу (машини, обладнання), найму робочої сили тощо. Попит на гроші (капітал) складається з попиту на гроші для здійснення угод (1) (купівлі матеріалів, оплати праці, платежів тощо), та попит на гроші зі сторони активів (2) (для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів).
Крива загального попиту на гроші зображена на рис. 7.
Крива пропозиції грошей повністю нееластична (є величина стала для даного періоду).
Перетин попиту та пропозиції дає ціну грошей або ставку процента (і0):
Ціною ресурсу капітал (гроші) виступає процент. Ставка процента (і) – це плата за користування грошима в розрахунку на одну грошову одиницю.
Ставка процента залежить від:
1) ризику – чим більший ризик, тим більша ставка;
2) строку кредиту – чим більший строк, тим більша ставка;
3) очікуваної інфляції;
4) розміру позики – чим більша позика, тим менша ставка процента;
5) ступеня монополізму в кредитній системі.
Інвестиційна діяльність – це вкладення всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та іншої діяльності з метою одержання прибутку.
Бувають інвестиції:
- реальні – у виробничі фонди, нематеріальні активи тощо;
- фінансові – в цінні папери, депозити.
Прийняття інвестиційних рішень є складовою частиною управління фінансами.
В загальному випадку слід обирати ті інвестиції, у яких суми грошових надходжень будуть перевищувати суми грошових витрат, при визначенні цих величин у грошах однакової вартості (метод чистої потокової вартості).
Основною детермінантою попиту на інвестиційний товар є зміна в ставці процента. Зростання ставки процента веде до зменшення попиту на капітальні товари та навпаки.
Прийняти рішення щодо інвестування можна ще за допомогою розрахунку норми віддачі від інвестицій (ROR):
ROR = (П - SP) / SP,
де П – чистий дохід.
Якщо ROR > і – слід інвестувати;
ROR < і – не слід інвестувати;
ROR = і – байдуже, інвестувати чи ні.
Розділ 3.Макроекономіка
3.1.Домогосподарства як постачальники ресурсів виробництва, як сфера споживання
1.Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин
2.Домогосподарства як постачальник ресурсів
3.Доходи домогосподарств
4.Місце домогосподарства в кругообігу продуктів, ресурсів і доходу
1.Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин
Ринкові відносини – це відносини щодо купівлі – продажу між такими носіями цих відносин як домогосподарства, підприємства, фінансовий сектор, держава та зовнішньоекономічний сектор (закордон).
Центральне місце в цих відносинах належить домогосподарствам (домашнім господарствам).
Домашнє господарство – це економічно відокремлена група населення, яка самостійно, власними зусиллями отримує дохід і самостійно здійснює витрати. Вона фактично співпадає з сім’єю, якій притаманні вказані риси. Наприклад, якщо дві чи три сім’ї, батьки, сини, внуки проживають разом і ведуть домашнє господарство не відокремлено, а спільно, то вони становитимуть одне домогосподарство. Якщо ж ці дві, три сім’ї розділились на окремі, господарюючі в домашніх умовах, суб’єкти, то це вже буде відповідно два чи три домогосподарства.
Економіка працює завдяки домогосподарствам і заради домогосподарств. Останні виступають основними споживачами кінцевої продукції, саме для них виготовляються предмети споживання, які задовольняють потреби людини. Отже, домогосподарство – основні покупці на ринку. Водночас вони і продавці на ринку, однак продавці не готової продукції, а ресурсів з яких виготовляються товари і послуги. Тобто домашнє господарство – це первинний елемент економіки, що складається з однієї чи більше осіб, які ведуть спільне господарство, виконуючи такі функції: забезпечення економіки факторами виробництва; використання зароблених при цьому коштів для поточного споживання товарів послуг і заощаджень з метою задоволення своїх потреб.
В Україні, якщо вважати склад сім’ї три чоловіка, налічується біля 16 млн. домогосподарств.