Відносини людини з природою мають різноплановий характер. Протягом всієї історії людина задовольняла свої потреби або за рахунок використання природи, її ресурсів чи властивостей, або у взаємодії з нею. 3 часом форми відносин людини з природою ускладнювалися, ставали все більш різноплановими. Для того щоб надати організованості цим відносинам, уникнути нищівної експлуатації природних ресурсів, попередити їх вичерпання і забезпечити раціональне використання і відтворення, потрібна була правова регламентація. Право природокористування виникло у відповідь на ці потреби.

Право природокористування можна розглядати у різних ракурсах. В об'єктивному розумінні право природокористування сьогодні становить правовий інститут екологічного права, що регулює суспільні відносини у сфері забезпечення ефективного раціонального використання людиною природних ресурсів, природних об'єктів та природних умов. Правові норми, які формують відповідний інститут екологічного права, знаходять своє опосередкування як у комплексному екологічному законодавстві (інтегровані норми), так і в поресурсному законодавстві (диференційовані норми). Причому масив відповідних норм у поресурсному (земельному, водному, лісовому, гірничому, фауністичному та ін.) законодавстві набагато перевищує в процентному відношенні відповідні норми інтегрованого регулювання. Це свідчить про те, що користування різними природними ресурсами має свої суттєві особливості, що знаходять своє відображення в праві.

Право природокористування можна розглядати також у субъективному значенні, тобто як право конкретного суб'екта використовуватиприродні ресурси, природні об'єкти чи природні умови для задоволення певних потреб. Таке право належить власнику або іншій особі. Оскільки право використовувати належні об'єкти власності є однією з правомочностей, які має власник, то можна стверджувати, що суб'єктивне право природокористування можна розглядати як елемент права власності. 3 іншого боку, право природокористування є похідним від права власності, тобто надання природного об'екта в користування завжди відбувається за ініціативою (за участю) власника чи уповноважених ним осіб (органів), власник не втрачає правомочності шодо користування природними ресурсами або об'єктами, він може лише передати таке право на певних умовах іншій особі (за договором, ліцензією тощо).

Можна оцінювати право природокористування і як правовідносини, тобто врегульований правом комплекс прав та обов'язків, що належать суб'єктам природокористування в конкретних суспільних відносинах щодо використання земельної ділянки, водного об'єкта, лісового масиву, ділянки надр, мисливського угіддя, об'єкта природно-заповідного фонду тощо.

Розглянувши основні ознаки права природокористування, можна виділити і його принципи. Адже право природокористування як система правових норм, об'єднаних у правовий інститут, базується на ряді принципових положень, постулатів, які визначають перспективний напрям розвитку права. Головними серед них є такі:

—цільовий характер використання природних ресурсів;

—додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів;

—збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування (забезпечення сталого природокористування);

—екосистемний підхід до природи як до цілісного організму, неспричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим;

—непорушення в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів;

—безплатність загального і платність спеціального природокористування та деякі інші.

Усі ці принципи знаходять свій розвиток в екологічному законодавстві України.

Принцип цільового характеру природокористування закріплений всіма базовими актами природоресурсного законодавства України. Особливістю вітчизняного законодавства є поширення цього принципу не лише на природокористувачів, а й на власників природних ресурсів. Вміст цільового характеру природокористування полягає в обумовленій законодавством можливості використовувати природний об'єкт (його частину) лише за тим цільовим призначенням, для якого він переданий у власність чи наданий в користування і недопустимість за загальним правилом його використання за іншим цільовим призначенням.

Деякі акти природоресурсного законодавства (насамперед земельного) поділяють природні ресурси на категорії, визначаючи особливості режиму використання кожної з таких категорій. Цей поділ вирішально впливає і на цільовий характер природокористування конкретних суб'єктів, яким відповідні ресурси передаються у власність чи надаються в користування. Так, відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

г) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а також зміна їх цільового призначення здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна ж цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Законодавство захищає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель. Порушення такого порядку є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови вдержавній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Використання землі виключно за цільовим призначенням є головним обов'язком як власників земельних ділянок (ст. 91), так і землекористувачів (ст. 96 ЗК України).

При наданні земельних ділянок у цільове користування (так само яку власність) в обов'язковому порядку враховується поділ земель на відповідні категорії. Крім того, передача в користування земельних ділянок тієї чи іншої категорії також здійснюється для певних потреб. Законодавство при цьому встановлює ряд обов'язкових правил природокористування. Одним із найважливіших серед них є пріоритет сільськогосподарського використання земель, тобто землі, придатні для потреб сільського господарства, мають надаватися насамперед для сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК України).

Принцип цільового використання водних ресурсів закріплений Водним кодексом України та іншими актами водного законодавства. Основними видами водокористування є:

—забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв (ст. 48 та ін.);

—скидання у водні об'єкти зворотних вод (статті 48, 70-75);

—користування водами для потреб гідроенергетики (ст. 66) та водного транспорту (ст. 67);

—користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту (ст. 53);

—використання водних об'єктів (їх частин) для промислового добування риби, іншого водного промислу, для ведения мисливського господарства (ст. 68);

—використання вод для протипожежних потреб (ст. 69 ВК України);

—інші види водокористування та користування водними об'єктами, передбачені водним законодавством України.

Звичайно, наведені види водокористування та користування водними об'єктами є основними. Вони мають і свій внутрішній поділ, який відображений у законодавстві. Так, перший із наведених видів водокористування має суттєві особливості у сфері питного і господарсько-побутового водопостачання населення (глава 11), використання вод для потреб сільського, лісового господарства (ст. 65), для потреб промисловості (ст. 66 ВК України), для інших державних i громадських потреб та інших галузей економіки. А скидання у водні об’єкти зворотних вод як вид цільового водокористування буде різнитися за особливостями режиму при скиданні у водні об'єкти промислових, комунально-побутових, шахтних, кар'єрних, рудникових чи дренажних вод.

Кодекс України про надра також чітко закріплює принцип цільового характеру використання надр. Згідно зі ст. 14 цього Кодексу надра можуть надаватись у користування для такого цільового призначення:

—геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислових розробок родовищ корисних копалин загальнодержавного значения;

—видобування корисних копалин;

—будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

—створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значения (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

—задоволення інших потреб.

Цільовий характер використання об'єктів тваринного світу встановлений фауністичним законодавством. Так, Закон України від 13 грудня 2001 р. «Про тваринний світ» виділяє такі види використання цих природних об'єктів:

—мисливство;

—рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин;

—використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;

—добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі;

—використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо;

—використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях.

Лісове законодавство, реалізуючи відповідний універсальний принцип, передбачає такі види цільового використання лісових ресурсів:

—ведения лісового господарства (глава 12);

—заготівля деревини в порядку рубок головного користування;

— заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);

—побічні лісові користування;

—використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведения науково-дослідних робіт (ст. 67 ЛК України).

При цьому відповідний перелік не є закритим. Законодавством України можуть передбачатися й інші види цільового використання лісових ресурсів.

Законодавство про рослинний світ певною мірою розвиває принцип цільового використання природних ресурсів, у тому числі лісових, стосовно дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань. Законом України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р. передбачаються такі види цільового використання рослинних ресурсів (ст. 10):

—збирання лікарських рослин;

—заготівля деревини під час рубок головного користування;

—заготівля живиці;

—заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо;

—збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо;

—заготівля сіна;

—випасання худоби.

3 певними обмеженнями принцип цільового характеру природокористування закріплюється і законодавством України про охорону атмосферного повітря. Безумовно, жодні законодавчі заходи не можуть обмежити основного призначення атмосферного повітря як природного ресурсу — забезпечувати людину і всі біологічні ресурси планети сприятливим для життєдіяльності повітрям. Принцип цільового використання поширюється лише на використання атмосферного повітря для виробничих потреб, хоча регламентація використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення вилучена з останньої редакції Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001 р. (в історичному плані можна звернутися до статей 30-32 Закону «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 16 жовтня 1992 р.).

Принцип цільового характеру природокористування червоною ниткою проходить крізь законодавство України про природно-заповідний фонд. Більшість території та об'єкти природно-заповідного фонду мають використовуватися виключно за тим призначенням, для якого вони були відведені. Певним винятком із цього опального правила є заказники, режим яких дозволяє всі види господарського використання, крім діяльності, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положениям про конкретний заказник (ст. 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). На деяких категоріях природно-заповідного фонду, шодо яких законодавством передбачене функціональне зонування територій (біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади та деякі інші), цільове використання певних зон не перешкоджає їх використанню за іншим цільовим призначенням. Так, зона антропогенних ландшафтів біосферних заповідників включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності. Крім того, у межах територій біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються об'єкти природно-заповідного фонду інших категорій (зокрема, регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища) (ст. 18 Закону «Про природно-заповідний фонд України»).

Принцип додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів полягає в здійсненні системи правових, організаційних, техніко-технологічних, економічних та інших заходів, спрямованих на охорону природи, її ресурсів та об'єктів, а також здоров'я людини у процесі природокористування. Цей принцип досить повно відображений у ст. 40 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Його суть полягає в тому, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, а саме:

—раціонального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

—здійснення заходів щодо запобігання псуванню (тобто спричиненню шкоди природним об'єктам), забрудненню (тобто несприятливим змінам складу і властивостей природних об'єктів та ресурсів у результаті надходження в них забруднюючих речовин), виснаженню (тобто кількісному вичерпанню) природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

—здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

—застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку населення;

—збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

—виконання інших екологічних вимог, встановлених законодавством України.

Ці загальні правила щодо додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог у процесі природокористування знаходять свій розвиток і конкретизацію в природоресурсовому та санітарно-гігієнічному законодавстві України. Спеціальні розділи, присвячені природоохоронним заходам, додержанню екологічних вимог у процесі використання природних ресурсів, містяться в ЗК України (глава 26, статті 162-168), Л К України (глави 15-16), ВК України (розділ 4, статті 85-108), Кодексі України про надра (розділ VI, статті 56-59), Законі України «Про тваринний світ» (розділ IV, статті 36-54), Законі України «Про рослинний світ» (розділ VI, статті 25-32). Широкий комплекс заходів щодо охорони атмосферного повітря в процесі господарської діяльності передбачає Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (насамперед норми розділів II—IV). А питання гігієнічної регламентації та державної реєстрації небезпечних факторів фізичної, хімічної, біологічної природи, присутніх у середовищі життєдіяльності людини, критеріїв їх допустимого впливу на здоров'я людини, регламентації заходів щодо обмеження їх інтенсивності чи тривалості знаходять відображення в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (від 24 лютого 1994 p., з наступними змінами).

Збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників (забезпечення сталого природокористування) як принцип права природокористування набув послідовного втілення в законодавстві України лише в останнє десятиріччя. Він є похідним від однієї з найпоширеніших у сучасному міжнародному праві навколишнього середовища теорії взаємовідносин суспільства та природи — концепції сталого розвитку. Остання посідає все більш вагоме місце в правових системах багатьох країн світу. Поштовх для її впровадження в правотворчу та правозастосовну практику світове співтовариство отримало наприкінці 1980-х років при активному сприянні Організації Об'єднаних Націй, під егідою якої в 1984 р. було створеноміжнародну комісію з навколишнього середовища й розвитку на чолі з прем'єр-міністром Норвегії Гру Харлем Брундтланд. У результаті діяльності цієї Комісії в 1987 р. Генеральній асамблеї ООН було подано історичну доповідь під назвою «Наше спільне майбутнє». Саме з моменту оприлюднення цієї доповіді починається офіційний відлік часу виникнення концепції сталого розвитку. Концепція запропонувала досить чітку програму поєднання екологічних чинників з економічним і соціальним розвитком. Вона більш реалістична, а тому більш перспективна, ніж концепція обмеження економічного роівитку і народонаселения задля збереження навколишнього природного середовища, що хронологічно передувала теорії сталого розвитку, але не була втілена ні в міжнародному праві, ні в національних правових системах держав. Концепція сталого розвитку наскільки проста як теорія, настільки ж складна в практичній реалізації. Вона базується на тому, що не можна ототожнювати розвиток з більш вузьким поняттям економічного зростання. Розвиток лише тоді може бути визнаний сталим, коли він спрямований на довгострокову перспективу, тобто не лише задовольняє потреби сучасного покоління, а й не ставить під загрозу здатність прийдешніх поколінь задовольняти свої потреби. Концепція базується на двох ключових поняттях: потреби розвитку й обмеження розвитку, що в ідеалі мають бути взаємно врівноважені. Конструктивним у концепції є те, що екологічний Фактор не «винесений за дужки» розвитку, а безпосередньо включається в його процес. Екологічні цілі суспільства розглядаються не як протилежні його економічним цілям, а як узгоджені, однопорядкові. Розвиток не може здійснюватися на довгостроковій основі, коли природоресурсна база скудіє і погіршується. Одночасно не можна забезпечити екологічні інтереси суспільства, якщо не враховуються фінансові та інші втрати, пов'язані з відтворенням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища. Концепція вимагає збалансованості економічних, соціальних і екологічних цілей у процесі природокористування. Цього неважко досягти, обраховуючи всі затрати-вигоди від здійснення екологічно коректного природокористування в довгостроковому контексті. Так, діяльність, спрямована на збереження і охорону земель чи лісових ресурсів, поліпшує довгострокові перспективи сільськогосподарського/лісогосподарського розвитку. А ресурсо- та енергозберігаюча діяльність, утилізація відходів з їх вторинним використанням служать не лише соціально-економічним, а й екологічним цілям суспільства. «Усе, що не є екологічно прийнятним, не має бути економічно вигідним» — один з основних постулатів цієї концепції.

Принцип збалансованого врахування економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування набуває певного розвитку в законодавстві Україні, а також в організаційній діяльності держави і суспільства. Постулата сталого розвитку проголошуються в преамбулах і текстах більшості актів екологічного законодавства. Практичній реалізації принципу збалансованого поєднання економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування сприяє запровадження відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічного механізму природокористування та охорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюється і поглиблюється. Велика увага приділяється інституційному та організаційно-методичному забезпеченню збалансованого, сталого розвитку України.

Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. було схвалено Концепцію сталого розвитку населених пунктів як основу для розробки нормативно-правових актів, програм та проектів щодо регулювання планування і забудови, стимулювання інвестиційної діяльності, вдосконалення податкової політики, наповнення і раціонального використання місцевих бюджетів для забезпечення соціально-економічного розвитку населених пунктів.

Багатоаспектний характер і спрямованість на довгострокову перспективу в контексті забезпечення збалансованості економічних, соціальних і екологічних чинників сталого розвитку України характеризують Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 634.

Водночас слід зазначити, що принцип сталого розвитку ще не повною мірою реалізується в правовому забезпеченні природокористування в Україні. До цього часу не затверджено Стратегію сталого розвитку України, хоча необхідність такого документа продиктована як міжнародними зобов'язаннями України, так і планами законотворчих робіт кількох років поспіль. Неналежним на сьогодні є й організаційно-інституційне забезпечення відповідної сфери. Так, у вересні 2003 р. було ліквідовано Національну комісію сталого розвитку України при Кабінеті Міністрів України, яка проіснувала 6 років для забезпечення узгодженого розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні. А в лютому 2007 р. було ліквідовано Національну раду зі сталого розвитку - дорадчо-консультативний орган при Президентові України, що був створений в травні 2003 року.

Концепція сталого розвитку активно розробляється вченими на рівні Національної академії наук України. Можливо, що саме ця Концепція стане основою загальнодержавної Стратегії сталого розвитку України.

Принцип екосистемного підходу до природи як цілісного організму, не-спричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іишим має основоположне значения як для права природокористування, так і екологічного права в цілому. Поява цього принципу в праві пов'язана з усвідомленням взаємозв'язку природних процесів і явищ, їх впливу на загальний стан екосистем. Так, хімічне забруднення атмосфери внаслідок осідання забруднюючих речовин призводить до забруднення грунтів, надр, зміни стану водойм і всього різноманіття біологічних ресурсів як рослинного, так і тваринного походження. Причому внаслідок залежності природних процесів від метеорологічних умов перенесения забруднень може здійснюватися на великі відстані і негативно впливати на природні ресурси далеко за межами їх виникнення. Невипадково в цьому зв'язку, що навіть атмосфера над Антарктидою не позбавлена негативних забруднень, джерела виникнення яких — господарська діяльність в місцях, значно віддалених від цього материка.

Екологічне право України послідовно втілює принцип екосистемного підходу до природи в процесі природокористування. Базисні засади цього підходу було закладено Законом «Про охорону навколишнього природного середовища». Навколишнє природне середовище розглядається Законом як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів (ст. 5). Слід зазначити, що до цього в законодавстві домінував поресурсний принцип диференційованого регулювання земельних, водних, лісових, гірничих, атмосфероохоронних та інших відносин. Останнє десятиріччя право природокористування позначене поєднанням традиційного диференційованого підходу до регулювання з інтегрованим, комплексним підходом до природокористування. Найбільш послідовне втілення це знаходить в розвитку інституту екологічної експертизи, в результаті якої комплексній оцінці і прогнозуванню піддається запланована госпо дарська та інша діяльність з точки зору її можливого впливу не на якийсь окремо взятий природний ресурс, а на навколишнє природне середовище в цілому. Вдосконаленню піддаються критерії якості навколишнього природного середовища, починається поступовий перехід від диференційованих критеріїв якості (ГДК забруднюючих речовин в елементах природного середовища/ГДР фізичних впливів на нього) до комплексних критеріїв, певних індексів якості середовища. На принципі екосистемного підходу до природи як цілісного організму базувалось і реформування органів управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища, пов'язане із зосередженням управлінських, у тому числі контрольних, функцій у сфері природокористування в межах единого органу. На сьогодні це Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Непорушність в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природнихресурсів є принципом не лише права природокористування, а й загальним принципом цивільно-правових відносин у правовій державі. До правової системи України він потрапив із західноєвропейського права. Його перші прояви ми знаходимо вже в Цивільному кодексі Франції 1804 р. (більш відомому як Кодекс Наполеона). Єдині обмеження, які Кодекс допускає до відносин власності, пов'язані з порушенням прав власника-сусіда. I хоча в першій редакції Кодексу не було прямої вказівки на застосування цього принципу в процесі природокористування, вважається, що саме цей Кодекс заклав підвалини подальшого розвитку принципу непорушення прав та інтересів інших власників і користувачів у процесі природокористування. Уже в другій половині XIX ст. принцип нестворення в процесі природокористування перепон до здійснення права власності природокористувачем-сусідом знаходить безпосереднє втілення в західноєвропейському законодавстві. Так, Сільський кодекс Бельгії, чинний і сьогодні, закріпив норму, що жодне дерево будь-якого виду не може бути посаджене без дотримання відстані від межі власності. Якщо спеціально не встановлено інше, то це дистанція в 2 метри. Порушення цього правила, що спричиняє перепони в здійсненні права власності і природокористування сусідом, тягне за собою санкцію у вигляді знищення відповідного дерева. Інша норма того ж Кодексу вимагає посадки будь-яких сільськогосподарських культур на відстані 6 метрів від межі власності. Питания неспричинення в процесі природокористування перепон у здійсненні прав та інтересів інших власників природних ресурсів і природокористувачів було об'єктом регулювання й ряду інших законодавчих актів західноєвропейських країн, зокрема з питань полювання.

У праві природокористування України відповідний принцип найбільш послідовно реалізується в земельному (статті 91, 96, 103-109 ЗК України), водному (п. 5 ст. 44 ВК України), лісовому (п. 8 ч.2 ст. 19, п. 6 ч. 2 ст. 20, п. 4 ч. 2 ст. 21, ст. 23 ЛК України) законодавстві і законодавстві про тваринний світ (ст. 20 Закону України «Про тваринний світ»). Згідно зі ст. 103 ЗК України, зокрема, власники та користувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Земельний кодекс забороняє власникам та землекористувачам земельних ділянок використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Землевласники та землекористувачі також зобов'язуються співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Земельний кодекс надає власникам і користувачам земельних ділянок право вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше. У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право підрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням (статті 104—105).

В інтересах як найповнішого задоволення прав власників та користувачів сусідніх (суміжних) ділянок вперше в земельному, а згодом і й лісовому законодавстві України було запроваджено інститут земельних і лісових сервітутів, тобто встановлено сукупність правомочностей на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (в тому числі земельною лісовою ділянкою) (глава 16 5 К України, ст. 23 ЛК України).

Є й цілий ряд інших норм, які захищають права власників природних ділянок від порушення їх землевласниками чи землекористувачами-сусідами.

Безоплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів як принцип права природокористування закріплений п. «в» ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». За радянських часів усі види природокористування здійснювалися на засадах безплатності, що сприяло виробленню ставлення до природних ресурсів як до нескінченно поновлюваних, невичерпних, таких, що не мають реальної вартості. Усе це не сприяло дбайливому, раціональному ставленню до використання природних багатств. Підтвердивши безоплатність всіх форм загального природокористування, метою якого є задоволення життєво необхідних потреб людей, законодавство про охорону навколишнього природного середовища запровадило механізм платності практично всіх видів спеціального природокористування, що здійснюється в господарських цілях, як правило, для отримання прибутку. Законодавство України встановлює:

—плату за землю у вигляді земельного податку та орендної плати (Закон України «Про плату за землю»);

—плату за воду — у вигляді плати за спеціальне водокористування, користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту (глава 7 ВК України, постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 p. № 836 «Про затвердження нормативів збору за спеціальне водокористування», з наступними змінами);

—збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу (мисливство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з природного середовища з метою отримання прибутку) (ст. 18 Закону України «Про тваринний світ»);

—збір за спеціальне використання лісових ресурсів (ст. 77 ЛК України);

—плату за користування надрами у вигляді платежів за користування надрами, відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій), акцизного збору (статті 28-29 Кодексу України про надра);

—збір за спеціальне використання природних рослинних ресурсів (статті 12—13 Закону «Про рослинний світ»).

Особливості встановлення всіх цих видів плати (зборів) і здійснення платежів будуть розглянуті в особливій частині підручника, при розгляді специфіки права користування кожним природним ресурсом. Буде також проаналізовано зміст права земле-, водо-, лісо-, надрокористування, користування об'єктами тваринного та рослинного світу.

Виділені вище принципи права природокористування є основними. Звичайно, можна виділити й інші принципи права природокористування. Так, М. М. Бринчук наголошує на принципі пріоритету охорони життя та здоров'я людини, забезпечення сприятливих екологічних умов для його життя, праці та відпочинку; принципі дотримання вимог законодавства, невідворотності відповідальності за його порушення та деяких інших. Н. Р. Кобецька виділяє принципи похідного характеру права природокористування від права власності; комплексного природокористування; стабільності і стійкості права природокористування.

2. Управління у сфері охорони навколишнього природного середовища – є забезпечення виконання норм і вимог, які обмежують шкідливий вплив забруднюючих речовин на навколишнє середовище, раціональне використання природних ресурсів та відновлення й відтворення.

Сутність управління у сфері охорони навколишнього природного середовища полягає у виконанні функцій регулювання, нагляду, прогнозування, планування, програмування, інформування, експертизи, досліджень, контролю та інших видів виконавчо-розпорядчої діяльності.

Головною метою екологічного управління є найбільш ефективне досягнення гармонізації соціального, економічного і екологічного розвитку; реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у сфері охорони довкілля.

Основу організації управління навколишній природним середовищем і раціональним використанням природних ресурсів становить Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища.

Управління у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснюється державними органами виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції. Органи управління у сфері охорони і використання природних ресурсів – юридично відособлені державні, самоврядні та громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно - розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції у сфері забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Система органів управління у сфері екології – це внутрішньо-організована сукупність структурних елементів, яка взаємопов’язана й обмовлена однією метою, виконує для її досягнення відповідні функції.

В Україні конституційно закріплена президентсько-парламентська республіка. Президент, будучи Главою Держави, має найбільш значний вплив на гармонізацію суспільства та інноваційної перебудови економіки, виконання завдань щодо реалізації екологічної політики. Він приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з подальшим затвердженням цих рішень Верховною Радою України. Президент України має найбільш сильний вплив на прискорення темпів переходу України до сталого розвитку. Укази й розпорядження Глави Держави мають силу прямої дії і практично все, що розроблено в Україні у напрямку переходу до сталого розвитку, ініціювалися Президентом України.

Верховна Рада України, як орган законодавчої влади, зробила значний внесок у створення й прийняття природоохоронного законодавства, що визначає в Європі як одне з кращих. Свій вплив на процеси гармонізації та збалансованості Верховна Рада здійснює через парламентські слухання з проблемних питань стану навколишнього природного середовища. Верховна Рада України визначає засади внутрішнього та зовнішнього екологічної політики, розробляє і приймає нормативно-правові акти, призначенні для охорони навколишнього природного середовища і здоровя людини; визначає засади використання природних ресурсів виняткової (морської) економічної зони, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; визначає територіальний устрій України, основи організації діяльності та повноважень суб’єктів державного управління природокористування.

Рада національної безпеки та оборони України вносить пропозиції Президенту України щодо реалізації засад внутрішньої й зовнішньої політики у сфері екологічної безпеки як складової національної безпеки; визначає стратегічні національні інтереси України у сфері екологічної безпеки; координує та здійснює контроль за діяльністю екологічної безпеки; координує та здійснює контроль за діяльністю в разі виникнення кризових екологічних ситуацій.

Кабінет міністрів України - це найвищий орган виконавчої влади в державі, який певною мірою підпорядковується законодавчому органу. Кабінет міністрів України забезпечує проведення державної екологічної політики згідно з визначеними у чинному законодавстві повноважень. Він здійснює державне управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, координує діяльність міністерств, державних комітетів та інших установ у сфері екологічної політики; розробляє й здійснює загальнодержавні екологічні програми, забезпечує виконання нормативно-правових актів міжнародного екологічного права; організовує екологічне виховання та навчання населення. При Кабінеті Міністрів України у 1997 році була створена Національна комісія сталого розвитку України.

Міністерство хорони навколишнього природного середовища - на міністерство покладено здійснення комплексного управління природокористування у державі, затвердження лімітів та видачі дозволів на спеціальне використання певних природних ресурсів, державний контроль за використанням та охороною природних об’єктів, координацію діяльності міністерств і відомств, що використовують природні ресурси, організацію екологічного моніторингу, адміністративне впровадження з розгляду справ про екологічні правопорушення та інші важливі функції. Міністерство проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існування живої та неживої природні навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захисту життя й здоровя населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства й природи. Серед головних завдань Міністерства є також захист екологічних інтересів України на міжнародній арені, державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки.

З метою забезпечення формування й ефективної реалізації цілісної державного екологічного управління були створенні Державні комітети, відповідальні за використання різних видів природних ресурсів. Державні комітети – це центральні органи виконавчої влади, які безпосередньо не формуючи урядову політику, покликанні сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики та управління.

Держкомгідромет України забезпечує спостереження за станом забрудненості природного середовища, проводить спостереження за транскордонним забруднення повітря, здійснює радіаційний моніторинг у районах розташування АЕС України, складає карти радіаційного забруднення територій, попереджає про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, забруднення атмосферного повітря.

Держкомзем України – головні завдання полягають у координації проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності землю, проведення моніторингу земель, проводити політику у сфері управління за використанням та охороною земельних ресурсів.

Державний комітет України з водного господарства здійснює у галузі управління й контролю використання й охорони вод та водних ресурсів державне управління у сфері водного господарства, здійснення єдиної технічної політики, впровадження у водне господарство досягнень науки та техніки, нових технологій і передового досвіду. Забезпечення потреб населення й галузей економіки у водних ресурсах та здійснення їх між басейного перерозподілу. Здійснення радіологічного й гідрологічного моніторингу водних об’єктів комплексного призначення, водогосподарських систем міжгалузевого призначення, водогосподарських систем міжгалузевого водопостачання.

Державний комітет України з геології та використання надр. Головним завданням є затвердження документів із питань проведення робіт із геологічного вивчені надр, державна реєстрація всіх геологорозвідувальних робіт України. Видача ліцензій на пошук корисних копалин.

Державний комітет рибного господарства формує та реалізує концепцію розвитку рибного господарства та збереження рибних запасів, видає дозволи на промислове добування рибних запасів.

Державний комітет лісового господарства. У функції даного комітету входить управління лісовими ресурсами на території України, розробки програми сталого лісокористування, охорони та використання лісових ресурсів, впровадження новітніх технологій лісокористування. У функції комітету також входить впровадження світових технології по охороні лісових ресурсів.

З метою дотримання принципу цілісності державного прогнозування та розроблення програми економічного й соціального розвитку України при Президентові України утворено Державну комісію з питань стратегії економічного та соціального розвитку (1997 рік), до якої увійшли представники державних та місцевих органів виконавчої влади, підприємницьких та наукових кіл. При Кабінеті міністрів України утворені Національна комісія сталого розвитку, Міжвідомча комісія з питань змін клімату, Міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля, Координаційна рада з питань формування національної екологічної мережі, Національна координаційна рада питань транспорту, здоровя та довкілля, Рада з екологічних проблем басейну Дніпра та якості вод.

Значну інтегруючу роль в управління природоохоронною діяльністю відіграє Національна академія наук України. За час, що минув після проведення Всесвітньої конференції ООН у Ріо-де-Женейро ученими НАН України здійсненно цілий комплекс заходів щодо охорони й збереження навколишнього середовища, науково аргументованого розсунення суті сталого розвитку.

Компетенція місцевого самоврядування у сфері раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища визначається Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 1997 року. Цей закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу й відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Винятково до компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу.

Згідно зі ст.. 119 Конституції України органи місцевої державної виконавчої влади забезпечують виконання Конституції та законів України, законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян. Виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку програм охорони довкілля. Основні положення конституції знайшли свій подальший розвиток у Законі України «Про місцеві державні адміністрації».

Ще одним різновидом екологічного управління є громадське екологічне управління. Його існування зумовлене, насамперед, необхідністю реалізації прав громадян на участь в управлінні державними справами, яке проголошено в ст.. 38 Конституції України.

3. Повноваження органів управління в галузі

ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 16. Управління в галузі охорони навколишнього

природного середовища

Управління охороною навколишнього природного середовища

полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження,

дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування,

програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої

діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного

середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів

Автономної Республіки Крим і уповноважені нею органи, Ради та їх

виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на

те державні органи по охороні навколишнього природного середовища

і використанню природних ресурсів та інші державні органи

відповідно до законодавства України.

{ Частина друга статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3530-VI ( 3530-17 ) від 16.06.2011 }

Спеціально уповноваженими державними органами управління в

галузі охорони навколишнього природного середовища і використання

природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений

центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних

ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до

компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки

Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього

природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і

організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами,

зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного

середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням

вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і

комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного

середовища, раціонального використання природних ресурсів,

досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у

галузі охорони навколишнього природного середовища.

Стаття 17. Компетенція Кабінету Міністрів України

у галузі охорони навколишнього природного

середовища

Кабінет Міністрів України у галузі охорони навколишнього

природного середовища:

а) здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України

екологічної політики;

б) забезпечує розробку державних цільових, міждержавних і

регіональних екологічних програм; { Пункт "б" частини першої

статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3421-IV

( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

в) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ

та організацій України у питаннях охорони навколишнього

природного середовища;

г) встановлює порядок утворення і використання Державного

фонду охорони навколишнього природного середовища у складі

Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних

заходів ( 1147-96-п ); { Пункт "г" статті 17 із змінами, внесеними

згідно із Законами N 81/96-ВР від 06.03.96, N 186/98-ВР від

05.03.98 }

д) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних

нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів

забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення

відходів; { Пункт "д" частини першої статті 17 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 2556-III ( 2556-14 ) від

21.06.2001 }

{ Пункт "е" частини першої статті 17 виключено на підставі

Закону N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010 }

є) приймає рішення про організацію територій та об'єктів

природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; { Пункт

"є" статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 81/96-ВР

від 06.03.96 }

ж) організує екологічне виховання та екологічну освіту

громадян;

з) приймає рішення про зупинення (тимчасово) діяльності

підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності

та підпорядкування, в разі порушення ними законодавства про

охорону навколишнього природного середовища; { Пункт "з" частини

першої статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V

( 997-16 ) від 27.04.2007 }

и) керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони

навколишнього природного середовища.

Кабінет Міністрів України може здійснювати й інші

повноваження відповідно до законодавства України.

{ Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 186/98-ВР

від 05.03.98 }

Стаття 18. Компетенція Уряду Автономної Республіки Крим

у галузі охорони навколишнього природного

середовища

Уряд Автономної Республіки Крим у галузі охорони

навколишнього природного середовища на своїй території:

а) здійснює реалізацію законодавства України та Автономної

Республіки Крим в галузі охорони навколишнього природного

середовища;

б) організує розробку екологічних програм;

в) координує діяльність міністерств, відомств, а також

підприємств, установ та організацій в Автономній Республіці Крим

у питаннях охорони навколишнього природного середовища, незалежно

від форм власності та підпорядкування;

г) встановлює порядок утворення і використання

республіканського фонду охорони навколишнього природного

середовища у складі республіканського бюджету Автономної

Республіки Крим; { Пункт "г" статті 18 із змінами, внесеними

згідно із Законом N 186/98-ВР від 05.03.98 }

д) погоджує розміщення підприємств, установ і організацій;

е) організує управління і контроль в галузі охорони

навколишнього природного середовища, координує діяльність із

здійснення державного контролю у галузі охорони навколишнього

природного середовища, вод та відтворення водних ресурсів,

охорони, використання та відтворення лісів, мисливських тварин,

рослинного та тваринного світу, у сфері лісових відносин, здійснює

контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових

актів з питань ведення лісового господарства, законодавства про

охорону, використання та відтворення тваринного світу; { Пункт "е"

частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3530-VI ( 3530-17 ) від 16.06.2011 }

{ Пункт "є" частини першої статті 18 виключено на підставі

Закону N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010 }

ж) затверджує за поданням органів спеціально уповноваженого

центрального органу виконавчої влади з питань екології та

природних ресурсів для підприємств, установ і організацій ліміти

використання природних ресурсів, за винятком природних ресурсів

загальнодержавного значення, скидів забруднюючих речовин у

навколишнє природне середовище, за винятком скидів, що призводять

до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення,

навколишнього природного середовища за межами території Автономної

Республіки Крим, та ліміти на утворення і розміщення відходів;

{ Пункт "ж" статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законами

N 81/96-ВР від 06.03.96, N 1288-XIV ( 1288-14 ) від 14.12.99,

N 2556-III ( 2556-14 ) від 21.06.2001 }

з) організує проведення державної екологічної експертизи

об'єктів, що створюються або функціонують на території Автономної

Республіки Крим;

и) погоджує поточні і перспективні плани роботи підприємств,

установ та організацій з питань охорони навколишнього природного

середовища і використання природних ресурсів;

і) організує ліквідацію екологічних наслідків аварій, залучає

до її проведення підприємства, установи, організації, незалежно

від підпорядкування та форм власності, і громадян;

ї) забезпечує систематичне та оперативне інформування

населення, підприємств, установ та організацій про стан

навколишнього природного середовища;

й) організує екологічну освіту та екологічне виховання

громадян.

Уряд Автономної Республіки Крим може здійснювати й інші

повноваження, що не входять до компетенції республіканських

органів державного управління України.

{ Стаття 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 186/98-ВР

від 05.03.98 }

Стаття 19. Компетенція виконавчих і розпорядчих органів

місцевих Рад у галузі

охорони навколишнього природного середовища

Виконавчі та розпорядчі органи місцевих Рад у галузі охорони

навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції:

а) здійснюють реалізацію рішень відповідних Рад;

б) координують діяльність місцевих органів управління,

підприємств, установ та організацій, розташованих на території

місцевої Ради, незалежно від форм власності та підпорядкування;

в) організують розробку місцевих екологічних програм;

{ Пункт "г" частини першої статті 19 виключено на підставі

Закону N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010 }

д) затверджують за поданням органів спеціально уповноваженого

центрального органу виконавчої влади з питань екології та

природних ресурсів для підприємств, установ та організацій ліміти

використання природних ресурсів, за винятком ресурсів

загальнодержавного значення, ліміти скидів забруднюючих речовин у

навколишнє природне середовище, за винятком скидів, що призводять

до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення або

навколишнього природного середовища за межами території цієї Ради,

та ліміти на утворення і розміщення відходів; { Пункт "д" статті

19 із змінами, внесеними згідно із Законами N 81/96-ВР від

06.03.96, N 1288-XIV ( 1288-14 ) від 14.12.99, N 2556-III

( 2556-14 ) від 21.06.2001 }

е) організують збір, переробку, утилізацію і захоронення

відходів на своїй території; { Пункт "е" статті 19 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 1288-XIV ( 1288-14 ) від 14.12.99 }

є) формують і використовують місцеві фонди охорони

навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів;

{ Пункт "є" статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 186/98-ВР від 05.03.98 }

ж) погоджують поточні та перспективні плани роботи

підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього

природного середовища і використання природних ресурсів;

з) забезпечують систематичне та оперативне інформування

населення, підприємств, установ, організацій та громадян про стан

навколишнього природного середовища, захворюваності населення;

и) організують екологічну освіту та екологічне виховання

громадян;

і) приймають рішення про організацію територій та об'єктів

природно-заповідного фонду місцевого значення.

Виконавчі і розпорядчі органи Рад можуть здійснювати й інші

повноваження відповідно до законодавства України.

{ Стаття 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 186/98-ВР

від 05.03.98 }

Стаття 20. Компетенція спеціально уповноважених органів

державного управління в галузі охорони

навколишнього природного середовища та

використання природних ресурсів

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу

виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його

органів на місцях належать:

а) здійснення комплексного управління в галузі охорони

навколишнього природного середовища в республіці, проведення

єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього

природного середовища і використання природних ресурсів,

координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ

та організацій в цій галузі;

б) державний контроль за використанням і охороною земель,

надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та

іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та

природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і

виключної (морської) економічної зони республіки, дотриманням

заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів

навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та

практичному використанні генетично модифікованих організмів у

відкритій системі, а також за додержанням норм екологічної

безпеки; { Пункт "б" частини першої статті 20 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 1158-VI ( 1158-17 ) від 19.03.2009 }

в) організація моніторингу навколишнього природного

середовища, створення і забезпечення роботи мережі

загальнодержавної екологічної автоматизованої

інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до

екологічної інформації, положення про яку затверджується Кабінетом

Міністрів України; { Пункт "в" частини першої статті 20 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 254-IV ( 254-15 ) від

28.11.2002 }

г) затвердження нормативів, правил, участь у розробці

стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів і

охорони навколишнього природного середовища від забруднення та

інших шкідливих впливів;

д) здійснення державної екологічної експертизи;

е) одержання безоплатно від міністерств, відомств,

підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для

виконання покладених на нього завдань;

є) видача дозволів на захоронення (складування) відходів,

викиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, на

спеціальне використання природних ресурсів відповідно до

законодавства України; { Пункт "є" статті 20 із змінами, внесеними

згідно із Законом N 1288-XIV ( 1288-14 ) від 14.12.99 }

ж) обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств

і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності,

якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про

охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на

використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів

гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних

факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин; { Пункт "ж"

частини першої статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законами

N 2556-III ( 2556-14 ) від 21.06.2001, N 198-IV ( 198-15 ) від

24.10.2002 }

з) подання позовів про відшкодування збитків і втрат,

заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону

навколишнього природного середовища;

и) складання протоколів та розгляд справ про адміністративні

правопорушення в галузі охорони навколишнього природного

середовища і використання природних ресурсів;

і) керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги

України;

ї) координація роботи інших спеціально уповноважених органів

державного управління в галузі охорони навколишнього природного

середовища та використання природних ресурсів;

й) здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони

навколишнього природного середовища, вивчення, узагальнення і

поширення міжнародного досвіду в цій галузі, організація виконання

зобов'язань України відповідно до міжнародних угод з питань

охорони навколишнього природного середовища;

к) встановлення порядку надання інформації про стан

навколишнього природного середовища; { Частину першу статті 20

доповнено пунктом "к" згідно із Законом N 254-IV ( 254-15 ) від

28.11.2002 }

л) встановлення порядку організації та проведення публічних

слухань або відкритих засідань з питань впливу запланованої

діяльності на навколишнє природне середовище; { Частину першу

статті 20 доповнено пунктом "л" згідно із Законом N 254-IV

( 254-15 ) від 28.11.2002 }

м) здійснення процедури попередньої обґрунтованої згоди

відповідно до вимог Картахенського протоколу про біобезпеку до

Конвенції про біологічне різноманіття ( 995_935 ) щодо можливості

транскордонного переміщення генетично модифікованих організмів,

призначених для умисного введення в навколишнє природне

середовище; { Частину першу статті 20 доповнено пунктом "м" згідно

із Законом N 1158-VI ( 1158-17 ) від 19.03.2009 }

н) здійснення екологічного та радіологічного контролю

товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний

кордон України. У пунктах пропуску через державний кордон України

екологічний контроль окремих товарів, що ввозяться на митну

територію України (у тому числі з метою транзиту), здійснюється

митними органами у формі попереднього документального контролю.

Перелік цих товарів та порядок здійснення попереднього

документального контролю ( 1031-2011-п ) затверджуються Кабінетом

Міністрів України. { Частину першу статті 20 доповнено пунктом "н"

згідно із Законом N 2973-VI ( 2973-17 ) від 03.02.2011 }

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з

питань екології та природних ресурсів виконує й інші функції

відповідно до положення про нього, що затверджується Кабінетом

Міністрів України.

Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу

виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його

органів на місцях, визначені у пункті "ж" частини першої цієї

статті, не застосовуються до суб'єктів підприємницької діяльності

(інвесторів), що здійснюють свою діяльність на умовах угод про

розподіл продукції.

{ Статтю 20 доповнено частиною третьою згідно із Законом

N 1807-III ( 1807-14 ) від 08.06.2000 }

На території Автономної Республіки Крим функції та

повноваження у галузі охорони навколишнього природного середовища

та використання природних ресурсів здійснює орган виконавчої влади

Автономної Республіки Крим з питань екології та природних

ресурсів, до повноважень якого належить:

а) здійснення управління у галузі охорони навколишнього

природного середовища, забезпечення реалізації єдиної

науково-технічної політики з питань охорони навколишнього

природного середовища і використання природних ресурсів,

координація діяльності підприємств, установ та організацій в даній

галузі, що розташовані на території Автономної Республіки Крим;

б) здійснення державного контролю за використанням, охороною

поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої

рослинності, тваринного світу на території Автономної Республіки

Крим;

в) участь у проведенні моніторингу стану навколишнього

природного середовища;

г) участь у розробленні стандартів щодо регулювання

використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного

середовища від забруднення та інших шкідливих впливів;

ґ) проведення державної екологічної експертизи;

д) одержання безоплатно від центральних та місцевих органів

виконавчої влади, підприємств, установ та організацій інформації,

необхідної для виконання покладених на нього завдань;

е) видача дозволів на захоронення (складування) відходів,

викиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище,

спеціальне використання природних ресурсів відповідно до

законодавства;

є) обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств

і об'єктів, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням

законодавства про охорону навколишнього природного середовища,

вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням

нормативів гранично допустимих викидів, впливу фізичних та

біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин;

ж) подання позовів про відшкодування збитків і втрат,

заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону

навколишнього природного середовища;

з) складення протоколів та розгляд справ про адміністративні

правопорушення у галузі охорони навколишнього природного

середовища і використання природних ресурсів;

и) забезпечення реалізації державної політики у сфері

заповідної справи; формування, збереження та використання

екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері

охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного

фонду України на території Автономної Республіки Крим;

і) вирішення інших питань у сфері охорони навколишнього

природного середовища відповідно до закону.

{ Статтю 20 доповнено новою частиною згідно із Законом

N 3530-VI ( 3530-17 ) від 16.06.2011 }

З питань, зазначених у частині четвертій цієї статті, та

інших питань здійснення державних функцій та повноважень у сфері

охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки

та використання природних ресурсів орган виконавчої влади

Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів

підзвітний та підконтрольний спеціально уповноваженому

центральному органу виконавчої влади з питань екології та

природних ресурсів.

{ Статтю 20 доповнено новою частиною згідно із Законом

N 3530-VI ( 3530-17 ) від 16.06.2011 }

В системі органів спеціально уповноваженого центрального

органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів

можуть створюватись спеціальні підрозділи, працівники яких

наділяються правом носіння форми встановленого зразка і

вогнепальної зброї.

Посадові особи спеціальних підрозділів спеціально

уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань

екології та природних ресурсів підлягають обов'язковому державному

особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на

випадок загибелі на суму десятирічної заробітної плати за

останньою посадою, яку вони займали, а в разі поранення, контузії,

травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у

зв'язку з виконанням посадових обов'язків, - на суму від

шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою

залежно від ступеня втрати працездатності. { Статтю 20 доповнено

частиною згідно із Законом N 81/96-ВР від 06.03.96 }

Перелік категорій посадових осіб спеціальних підрозділів

спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з

питань екології та природних ресурсів, які підлягають

обов'язковому державному особистому страхуванню, а також порядок

та умови цього страхування встановлюються Кабінетом Міністрів

України. { Статтю 20 доповнено частиною згідно із Законом

N 81/96-ВР від 06.03.96 }

У разі загибелі посадової особи спеціального підрозділу

спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з

питань екології та природних ресурсів у зв'язку з виконанням

посадових обов'язків сім'ї загиблого або його утриманцям

виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічної заробітної

плати загиблого за останньою посадою, яку вона займала, за рахунок

державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

{ Статтю 20 доповнено частиною згідно із Законом N 81/96-ВР від

06.03.96 }

У разі нанесення посадовій особі спеціального підрозділу

спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з

питань екології та природних ресурсів тілесних ушкоджень у зв'язку

з виконанням нею посадових обов'язків, що перешкоджають надалі

займатися професійною діяльністю, їй виплачується одноразова

допомога в розмірі п'ятирічної заробітної плати за останньою

посадою, яку вона займала, за рахунок державного бюджету з

наступним стягненням цієї суми з винних осіб і у встановленому

порядку призначається пенсія по інвалідності. { Статтю 20

доповнено частиною згідно із Законом N 81/96-ВР від 06.03.96 }

У разі нанесення посадовій особі спеціального підрозділу

спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з

питань екології та природних ресурсів тілесних ушкоджень у зв'язку

з виконанням нею посадових обов'язків, що не перешкоджають надалі

займатися професійною діяльністю, їй виплачується одноразова

допомога в розмірі однорічної заробітної плати за рахунок

державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

{ Статтю 20 доповнено частиною згідно із Законом N 81/96-ВР від

06.03.96 }

Шкода, заподіяна майну посадової особи спеціального

підрозділу спеціально уповноваженого центрального органу

виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів або

членів її сім'ї у зв'язку з виконанням нею посадових обов'язків,

відшкодовується в повному обсязі за рахунок коштів державного

бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб. { Статтю

20 доповнено частиною згідно із Законом N 81/96-ВР від 06.03.96 }

Річна заробітна плата посадової особи спеціального підрозділу

спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з

питань екології та природних ресурсів, що береться для нарахування

розміру одноразової допомоги, включає всі види грошових виплат,

які отримала посадова особа за час роботи у спеціальному

підрозділі спеціально уповноваженого центрального органу

виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за рік,

що передував року загибелі або ушкодження здоров'я. { Статтю 20

доповнено частиною згідно із Законом N 81/96-ВР від 06.03.96 }

Законодавством України передбачається охорона честі,

гідності, здоров'я і життя працівників спеціальних підрозділів

спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з

питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях.

Рішення спеціально уповноваженого центрального органу

виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів з питань,

що віднесені до його компетенції, є обов'язковими для всіх

підприємств, установ та організацій і можуть бути оскаржені у

судовому порядку.

Компетенція інших спеціально уповноважених державних органів

управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і

раціонального використання природних ресурсів визначається

законодавством України, а також положеннями про ці органи, які

затверджуються у встановленому порядку.

Стаття 21. Повноваження громадських об'єднань у галузі

охорони навколишнього природного середовища

Громадські природоохоронні об'єднання мають право:

а) брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з

охороною навколишнього природного середовища, розробляти і

пропагувати свої екологічні програми; { Пункт "а" частини першої

статті 21 в редакції Закону N 254-IV ( 254-15 ) від 28.11.2002 }

б) утворювати громадські фонди охорони природи; за

погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і

добровільної трудової участі членів громадських об'єднань

виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів,

збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного

середовища;

в) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими

державними органами управління в галузі охорони навколишнього

природного середовища перевірок виконання підприємствами,

установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

г) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати

її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати

рішення;

д) вільного доступу до екологічної інформації; { Пункт "д"

частини першої статті 21 в редакції Закону N 254-IV ( 254-15 ) від

28.11.2002 }

е) виступати з ініціативою проведення республіканського і

місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною

навколишнього природного середовища, використанням природних

ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;

є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію

територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди,

заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону

навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю

громадян і майну громадських об'єднань;

з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій

з питань охорони навколишнього природного середовища;

и) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових

актів з екологічних питань; { Частину першу статті 21 доповнено

пунктом "и" згідно із Законом N 254-IV ( 254-15 ) від 28.11.2002 }

і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про

відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації

або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення

{ Частину першу статті 21 доповнено пунктом "і" згідно із Законом

N 254-IV ( 254-15 ) від 28.11.2002 }

Діяльність громадських об'єднань в галузі охорони

навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до

законодавства України на основі їх статутів.