4.Варварські королівства
В 410 р. під ударами вестготів і рабів впав Рим. Після кількох років боротьби, вестготи зайняли землі між Піренеями і Гароною й створили першу "варварську державу", яка проіснувала з 419 р. до 507 р.
Інша гілка германців, племена вандалів створили ще одну "варварську" державу в північній Африці на руїнах Карфагену.
В 451 р. вождь гунів Атіла вдерся в Галлію, спустошив її, але був розбитий римським полководцем Аецієм на Каталаунських полях (Шампань). Йому допомогли вестготи, бургунди і франки.
В 455 р. король вандалів Гейзеріх захопив Рим і 14 днів знищував його.
В 476 р. варварський вождь Одоакр захопив Рим, повалив останнього римського імператора Ромула Августула і поклав край Римській імперії. Потім Італію захопили остготи, і їх король Теодоріх в 493 р. заснував королівство з центром у Равенні. Воно проіснувало до 555 р., коли остготів витіснили лангобарди, які осіли в Північній і Середній Італії.
Кожна з новостворених держав мала свої особливості розвитку, проте спільним для них було:
1) поєднання розкладу рабовласницької системи пізнього Риму та родового ладу германських племен. На цьому фоні проходило швидке формування нового феодального ладу в Західній Європі. Ще однією спільною рисою
2) була нестійкість "варварських" держав, які впали під уларами Візантії (королівство вандалів у Африці в 534 р.), франків (бургундів у 534 р.; лангобардів у 774 р...).
Інтеграція германських завойовників з романізованим населенням завойованих земель започаткувало сучасні романські нації. Романо-германський світ у Європі склав певну історичну цілісність. З романського етносу до його складу ввійшли французи, італійці, іспанці, португальці, румуни; з германського – німці, голландці, англійці, скандинавські народи.
5. Найяскравішим зразком західноєвропейської державності раннього періоду було Франкське королівство.
Франки, племінний германський союз, поділялись на дві групи: салічні франки ( від латинського "salum- море) жили на території нижнього Рейну, - рипуарські франки (від ripa – берег) жили південніше по берегах Рейну і Маасу.
В ІV ст. вони прийшли в Галію, зайнялись землеробством і утворили кілька державно-політичних структур.
Серед салічних франків найвпливовішим був королівський рід Меровингів. Його представник Хлодвіг захопив останнє римське володіння в Галії Пуассон. В 496 р. він прийняв хрещення за римським обрядом, що дало йому підтримку римського духовенства на противагу решті германських племен в Галлії, які сповідували аріанську єресь. Підтримка церкви допомогла Хлодвігу витіснити вестготів у Південній Галлії й створити Франкську державу, яка охоплювала майже всю території. Галлії. По його смерті було приєднано й Бургундію.
В VI ст. вже чітко видно соціальну неоднорідність франків. Переважали:
1) вільні франкські селяни, які жили сусідськими общинами – марками із значними пережитками родового ладу і правами.
2) з’явилась нова знать (оточення короля) вже витіснила родову еліту. Саме її король роздавав у приватну власність захоплені землі.
Король – найбільший землевласник, бо привласнив всі землі римського імператора та всі землі не поділені общинами-марками.
3)– напіввільні літи і вільновідпущеники. Вони були не власниками, а держателями невеликих земельних наділів і за своїм станом наближались до кріпаків(колонів).
Найповніші відомості про суспільний лад і право франків вміщує судебник "Салічна Правда" (кінець VI ст.).
Вже наприкінці VI ст. орна земля , що була у власності общини –марки, стала предметом повної і вільної відчужуваної власності – алодом. Власник алоду зобов’язаний був нести військову службу.
Поряд із землями франків, галло-римляни зберігали свою власність.
В 2-й половині VI ст. едикт короля Хальперика встановив, на зміну нормі "Салічної правди", спадкування землі вмерлого не лише синами, а й доньками, але не сусідами. Це свідчило про зростання значення алоду.
Після смерті Хлодвига його держава розпалась на окремі володіння його синів і лише на поч. УП ст. єдність держави вдалося відновити.
Могутність Меровінгів базувалась на величезному земельному фонді, який вони щедро роздавали своїм наближеним.( Роздача землі – бенефіції). Це підірвало економічну основу влади королівського дому. Силу в суспільстві набувають більш могутні і багаті землевласники. Королі з роду Меровінгів були відсутні на задній план і отримали прізвисько "лінивих". Реальна влада опинилась в руках майордомів (спочатку це були управителі королівського двору). "Королю ж,- писав літописець, - залишається вдовольнятись одним лиш титулом і, сидячи на троні з довгим волоссям і відпущеною бородою, являти собою лише одну тінь государя, вислуховувати... послів і давати їм при прощенні, немов від свого імені, відповіді, наперед ним завчені і йому продиктовані... Управління ж державою і все, що потрібно було виконати чи прискорити у внутрішніх чи зовнішніх справах, все це лежало на попечені майордома".
Наприкінці VII- поч. VIII ст. особливо посилились майордоми за знатного роду Каролінгів, які започаткували нову династію франкських королів (VIII-Х ст.).
Перший король нової династії Карл Мартел (715-741 рр.) після тривалої міжусобної боротьби відновив єдність держави. В 732 р. він зумів розбити арабів при Пуат’є і зупинити їх просування в Європу.
Реформи Карла Мартела:
часткова секуляризація церковних і монастирських земель;
ці землі передав знаті на умовах її роздачі у вигляді бенефіцій якомога більшому колу осіб, які за це мали служити в кінному війську (це допомогло розбити арабів);
Його син Пепін Короткий (741-768) остаточно вигнав арабів з Галлії. З дозволу папи римського в 751 р. він ув’язнив останнього Меровінга і офіційно став королем франків. За це Пепін розбив лангобардів і віддав паті Равенську область, чим було започатковано світські володіння пап.
Найбільшої могутності Франкська держава досягла за сина Пепіна – Карла Великого (768-814). Шляхом понад 50 воєн, йому вдалося створити величезну імперію. Зокрема, він 30 років воював і завоював саксонців (хрестив їх в 804р.); завоював королівство лангобардів, але не дав його папі, захопив Баварію; розбив аварів у Паннонії й створив прикордонну Паннонську марку; завдав кілька поразок арабам і заснував прикордонну Іспанську марку. У 800 р. пана Лев Ш коронував Карла як "імператора римлян".
Однак, після смерті Карла Великого (814 р.) імперія спочатку роздробилась між його спадкоємцями, і потім остаточно розпалась на три частини. Він був оформлений Верденським договором внуків Карла у 843 р. Один з них – Карл Лисий – отримав володіння на захід від Рейну – Західно франкську державу (майбутню Францію); другий – Людвіг Німецький – на схід від Рейну, Східно франкську державу (майбутню Німеччину); старший внук – Лотар – лівобережжя Рейну (Лотарінгія) і Північну Італію.
Розвиток феодалізму за Каролінгів
Вже в VIIIст. погіршується становище вільних власників алоду, що вело до зростання їх залежності від великих землевласників, аж до втрати алоду.
У VIII-IХ ст. поширюється практика прекаріїв (передач на прохання), тобто надання великим землевласникам безземельному селянинові ділянки землі у тимчасове користування. Іноді власники алоду під тиском обставин віддавали свою землю феодалам, а потім брали її, іноді з прирізкою, в користування, перетворюючись у залежну людину. За це феодал охороняв господарство залежного від нього селянина. Тобто, прекарій вів до втрати селянином землі nа особистої свободи.
Серед землевласників остаточно закріплюється система особливих ленних відносин або так званих бенефіцій (благодіянь). Суть – певна особа, отримуючи землю чи обійстя, зобов’язувались пану (сеньйору), від якого вона отримувала ленн (бенефіцій),зберігати особисту вірність і відданість. Головний обов’язок ленника – військова повинність. За Карла Великого цей майновий зв’язок було доповнено особистим зв’язком, який називався комендація, або васалітет (vassus – слуга) і ставив сеньйора (того, хто дав) і васала (того хто отримав бенефіції) у стосунки, подібні до родинних. Вони повинні були охороняти один одного. Васальний зв’язок міг встановлюватись і без дарування землі, на якихось інших умовах, проте головним було несення військової служби.
За прикладом королів, бенефіцій роздавали церковні й світські сановники. Причому, земля була як своя так і отримана ними в ленн. Особи, які отримували ці бенефіції ставали їх васалами.
Набуваючи повноліття, кожний франк давав присягу на вірність королю. Це надавало військовим стосункам морального характеру взаємної відданості. Це зміцнювало королівську владу, закріплювало феодальну ієрархію.
З часом тимчасові бенефіції перетворювались на спадкове володіння – феод. На місце колишньої вільної селянської общини – марки прийшла феодальна вотчина, яка стала знаряддям закріпачення селянина. Феодальна вотчина складалася: - з домена (панської землі), - землі, яка перебувала в користуванні залежних селян. Вони з часом перетворювались в кріпаків, які залежали від феодала особисто і сплачували феодальну ренту у вигляді різних повинностей – відробітків, натурального чиншу.
Одночасно з перетворенням бенефіцій у феод, поширювались імунітетні права феодалів різного ґатунку. Власник імунної грамоти звільнявся королем від юрисдикції урядових осіб (граф, сотник), яким заборонялось вступати на цю територію. Феодал отримував також право чинити суд над своїми підлеглими. Імунітет став засобом позаекономічного примусу селян та сприяв посиленню політичної незалежності феодалів від центральної влади, надавало владі феодала державного характеру, що сприяло майбутній роздробленості імперії Каролінгів.
Устрій імперії:
прикордонні області – марки, на чолі – маркграфи. Більше прав, ніж в інших областях;
графства (внутрішні області). Вони були менші марок;
графства ділились на "сотні" (centendl). Їх начальник звався центенарій або вікарій, а в Галлії – віконт.
Центарії призначались графом за угодою з вільними людьми.
Військо.
Всі, хто мали землю – мали відбувати військову службу. З розвитком васальної системи, на заклик короля всі власники ленів і всі васали повинні були йти на війну. Вони складали головну силу франкського війська. Вільні люди, які мали землю, складали ополчення.
6. Дещо специфічним був процес утворення ранньої державності в Англії, що в значній мірі пов’язано з чисельними завоюваннями. Після того, як на поч. У ст. римські війська були виведені з Англії, на її територію масово вторгаються германські племена саксів, англів і ютів. Кельти чинили запеклий опір, але на 150 років англо0саксам вдалося завоювати ці землі. Більшість кельтів була знищена, частина переселилась на континент (Бретань), а частина – перетворилась в рабів і залежних селян. Які мали платити данину. Певну незалежність від англосаксів зберігали лише Кемт, Велс, Корнуол, Шотландія.
Англосакси в кінці У1 – поч. УП ст. створили на території Англії кілька королівств: Кент – на крайньому південному сході, Весекс, Суссекс, Есекс – південь і південний схід, Східна Англія, Нортумбрія – північ; Мерсія – центр – всі ранньофеодальні.
Землероби. Рівень розвитку продуктивних сил у УП-УШ ст. – як у франків у У-У1 ст. Дуже довго зберігалась община, схожа до общини –марки у франків. Основна маса громадян – вільні общинники – керли, які володіли в межах общини ділянкою землі – гайдою ( це спадковий наділ великої сім’ї, в якій брати, сини і внуки господарювали спільно. Розмір – 80 – 120 акрів).
Ерли – родова знать, яка перетворювалась у великих землевласників.
Раби – патріархальні.
Лети або цілі (вільні) – кельти з Вельсу сиділи на чужій землі, виконували панщину і платили натуральний оброк.
В УП ст. йде розорення і покріпачення селян – англосаксів. Це закріпила "Правда короля Іне". Великих землевласників, які володіли селянами, називали глафордами (тотожне "сеньйору").
Зростає роль дружинників короля – гетитів, з якими зливається родова знать – ерли, або витісняється ними. За службу – землю.
Устрій королівств:
сільська община – сход – виробничий староста;
кілька сільських общин – сотня – щомісячні збори представників общин - виборний старшина, а згодом (1Х ст.) – призначений королем чиновник і збори не керлів, а сільських старост + священика + 4-х найбільших землевласників.
З 1Хст. великі сотні стали називатись - скір або графство. На чолі – ельдормен, а згодом скір – герофой. У вирішенні проблем графства вже брали участь лише великі землевласники, єпископи і аббати.
Разом з тим феодальні порядки розвивались досить повільно, про що свідчить те, що в 1Х ст. поряд з королівською дружиною зберігались народне ополчення – фірд.
У 829 р. король Весекса Оберт об’єднав всі королівства в єдину державу – Англію. Причини:
- ріст феодальних відносин;
- почались з УШ ст. набіги норманів.
В Англії народні збори вже не скликались. При королі збирався Вітенагемот ("Рада мудрих") із найбільш знатних і впливових магнатів. Всі рішення король приймав лише за згоди Вітенагемота.
1Х ст. – експансія датчан. Їх зупинив король Альфред Великий викупом і силою. Він уклав з ними договір і Англію поділили на дві частини – південно-західна частина – англосакси, північно-східна – датчани.
Велике значення для єдності держави і зміцнення феодальних відносин мав збірник законів "Правда короля Альфреда".
За короля Едгара (959-975) – англосакси відновили єдність Англії, чому сприяло запровадження військової служби дрібнопомісних землевласників як важної цінності. Датчани досить швидко асимілювались з англосаксами.
В кінці Х – поч.. Х1 ст. нові набіги датчан. В 1016 р. вони завоювали всю Англію – король Кенут, одночасно правив Англією, Данією і Норвегією. Щоб заручитись підтримкою знаті, він видав збірник законів , де закріпив феодальні привілеї й права, зокрема, судові права знаті. Але держава Кенута швидко розпалась. Відновилась англосаксонська династія Едуарда Ісповідника (1042-1066).
В Х-Х1 ст. гайда поступається місцем індивідуальній сім’ї з меншим наділом – гірда (1/4 гайди – 30 акрів). Росла військова земельна знать – тени, замінили гетитів. Особливо великі землевласники зберегли назву колишньої знаті – ерлів. Було запроваджено імунітет, який звали сока. Селянин, який попадав під владу імунника, називався сокменом. Це закріпили "Правда короля Ательстона"("Правда короля Едмунда").
Керли зберегли свободу, але почали платити данину. Стали зватись геніти.
Гебури – залежні, майже раби.