ТемаViii. Ранні держави в Європі
План
Візантійська імперія.
Держава в південних слов’ян.
Західнослов’янські державотворення.
“Варварські королівства” та особливості їх устрою.
Держава франків. Реформа Карла Мартела.
Англосаксонські королівства.
У 330 р. Костянтин І переніс столицю Римської імперії на Схід, на місце древньої мегарської колонії Візантій. Дуже швидко виросло місто Костянтинополь. Розділ імперії в 395 р. остаточно сформувався відокремленням східних провінцій. До Східної Римської імперії увійшли Балканський півострів, Мала Азія, Північна Месопотамія, частина Вірменії, Сирія, Палестина, Єгипет, Киренаїка, Крим, Родос, Кіпр та інші острови. Серед різних етносів домінували греки та їх мова. Самоназва імперії – Ромейська.
На відміну від Західної імперії Візантія не була завойована варварами. Вона встояла під натиском вестготів і остготів. Рабовласницький лад зберігався тут ще до V – VІ ст., але її суспільний лад еволюціонував у напрямку до феодалізму.
Позначалось це становище й на управлінні. Управляли полісом куріали – рабовласницька верхівка міста. Вони утримували громадські будови, організовували видовища, роздавали продукти бідноті. За збір податків вони відповідали своїм майном. З феодалізацією відносин куріали розорювались.
Верховна влада належала імператору. Ще в ІІІ ст. був сформульований принцип: “Те, чого бажає імператор, має силу закону.” Церква підтримувала його. Обирав імператора синкліт (сенат).Імператор перебував під впливом різних політичних клік (димів), які ставили його на престол і знімали з нього. Із 107 імператорів, лише 42 померли своєю смертю; поступово виборність імператора була замінена спадковим наслідуванням. Як правило, ще за життя імператор призначав співправителя (цезаря), який мав стати спадкоємцем.
Значний вплив мали дими (“циркові партії”). Цирк часто був і ареною політичного життя. Адміністративний апарат був громіздким, податки були обтяжливими. Через кожних 15 років проходила звірка майна для сплати податків. Землі втікачів приєднувались до сусідів, яких зобов‘язували платити податок.
В кінці ІV ст. почастішали народні виступи, поширились єресі. І в цей же час на імперію напали варвари – вестготи. Їх витіснили з Північного Причорномор’я гуни. Тому вони змушені були нападати на Візантію і 376 року осіли на території теперішньої Болгарії та згодились виконувати повинності на користь імперії. Однак надмірна жадібність чиновників і збирачів податей спричинила повстання вестготів. Імператор змушений був “прийняти вестготів” на службу й від гріха подалі поселив їх в західній частині Візантії.
В V ст. – боротьба з церковними єресями: несторіанцями (відкидали в Христі божественну природу) і монофізитами (визнавали у Христа лише божественне начало).
В V ст. імператор Анастасій відмінив податки з городян і переклав їх на селян. Селянам заборонено було продавати землі великим власникам – лише сусідам. Орендарі, що тримали землю понад 30 років, одержували її у власність.
Правління Юстиніана та його наслідки. Імператор Юстиніан (527 – 565 рр.) – освічений, працелюбний, жорстокий і впертий вирішив відновити імперію в її колишніх кордонах. Щоб поповнити казну, він наказав повертати на ділянки колонів, коли б вони не втекли.
Юстиніан провів кодифікацію римське право. Основна частина – “Кодекс Юстиніана”. В нього ввійшли “Дигести”-, уривки з творів юристів, “Інституції”, керівництво до користування “Кодексом” і “Новели” – імператорські накази. Юридичний статус рабів переносився на колонів.
Головний порадник і натхненник всіх реформ – Феодора.
Юстиніан, щоб добути гроші, віддавав продаж основних продуктів на відкуп, збільшив податки. Церкві належала 1/10 земель. Єресі переслідувались. В 529 р. в Атенах була закрита вища школа – останній оплот античної науки і культури.
Далі Юстиніан почав відвойовувати територію Західної Римської імперії. В 533–534 рр. було захоплене Вандальське королівство в Північній Африці, в 535 – 555 рр. – Остготська держава, Галлія в 545 р. – Південно-Східна Іспанія, Сардинія і Корсика.
11 січня 532 р. в цирку розпочалось повстання “зелених” димів – “Ніка”. Повсталі вимагали, щоб імператор покарав чиновників. Юстиніан відмовився і залишив цирк. Був час, коли повсталі перемагали, Юстиніан навіть збирався тікати з столиці, але через 5 днів полководець Велізарій придушив повстання. Було вбито 30 – 40 тис. чоловік.
Повстання дуже вразило Юстиніана, він боявся нових, тому провів реорганізацію адміністрації. Була посилена поліцейська влада, проведені конфіскації у магнатів. Юстиніан спирався на середні верстви служилих людей, їм передавав конфісковані землі знаті.
Він централізував управління і податки, але не зміг подолати хабарництво. Імператор спирався на церкву, а язичників переслідував.
Значну частину державних коштів Юстиніан витрачав на будівництво. Шляхи, мости, водогони, лазні, театри і, звичайно, храми. В 532 – 538 рр. збудував храм св. Софії. Незважаючи на кілька землетрусів, він і зараз вражає красою. Це ранній візантійський стиль.
Історик часів Юстиніана – Прокопій Кесарійський. Про царювання Юстиніана він написав “Історію воєн” (з персами, готами та ін.), “Про будови”, “Таємну історію”, де викриті темні сторони царювання.
Історик Агафій написав “Царювання Юстиніана”, що доповнює праці Прокопія. Він значно більш лояльний до правителя, ніж Прокопій.
Зовні царювання Юстиніана було блискучим, але, коли імператор помер у віці 84 років, його син Юстиніан ІІ опинився у скрутному становищі. Були втрачені завойовані землі, знову почались єресі та народні рухи. Останній представник династії Юстиніана імператор Маврикій загинув під час двірцевого перевороту.
На Балкани в VІ – VІІ ст. кілька разів вторгалися слов‘яни, які доходили аж до Пелоппонесу. На Дунаї тіснили авари. Східні провінції почали захоплювати перси. Сирію, Палестину і Єгипет захопили араби. На початку VІІІ ст. залишилось 1/3 території імперії Юстиніана. Зростав вплив слов‘ян, які переселились у східно-римську імперію.
Становище слов‘ян-переселенців охарактеризоване у “Землеробському законі”, сформульованому у VІІІ ст., але такому, що відбиває реалії ще VІІ ст. Селяни мали ділянки – поле, виноградник, сад у власності. Але їх назви – пайка, жереб – свідчать про вплив общини. Закон передбачав і переділ земель, якщо перший поділ був проведений неправильно.
Після збору врожаю поля могли перетворюватись на вільне пасовище. Були й безземельні селяни-апори, що орендували землі з половини урожаю, а деякі орендарі платили власникам десятину врожаю – мортити. Можливо, це колишні власники земельних ділянок. Були й наймити – містоти або містії.
“Землеробський закон” свідчив про певне розшарування общини, про залежність, що вже виникла. Поширена версія про слов’янське походження цього документу. Слов’яни дали Візантії масу вільного селянства, на базі якого могли розвиватись феодальні відносини. Тому Візантія забезпечувала себе зерном та іншими продуктами.
Слов’яни склали і основу війська для боротьби проти арабського халіфату, що став головним ворогом Візантії.
З перемінним успіхом йшли війни з протоболгарами. У 681 р. Візантія була змушена визнати утворення протоболгарами держави і згодитись на сплату данини. У VІІІ – ІХ ст. Болгарія стала суперницею Візантії на Балканах.
В VІІ ст. дещо послаблені були податки, але війни вимагали коштів, і вони знову почали підніматись. Політичні зіткнення були гострими. Щоб послабити знать, василевси (імператори) почали дробити ферми (адміністративні райони): це послаблювало стратигів, що були на їх чолі.
З 717 р. прийшла до влади Ісаврійська династія. Щоб зміцніти за рахунок духівництва, імператор підтримав іконоборців і у 726 р. едиктом Лева ІІІ вшанування ікон, хрестів, мощів було оголошено ідолопоклонством. Іконоборство супроводжувалось конфіскаціями, розгулом фанатизму, стратами. Монастирі закривались, монахів залучали до служби у війську, до шлюбів. У відповідь виник рух іконовшанування. Але головна мета –збагачення держави і знаті багатствами церкви була досягнута. У 843 р. вшанування ікон було відновлене, однак церква не одержала назад свого конфіскованого майна.
У ІХ ст. Візантію потрясали повстання. У 820 р. в Малій Азії почалось повстання Фоми Слов‘янина. Він створив боєздатну армію і прагнув до захоплення трону. Його підтримав арабський халіф. В кінці 821 р. військо Фоми Слов‘янина обложило столицю. Але імператору допоміг правитель Болгарії. Військо Фоми Слов‘янина було розбите, а сам він був страчений. Але і після цього окремі загони повстанців ще діяли. Ідеологією низів стало павліканство, що зародилось у Малій Азії. Павлікани вважали, що в світі борються два начала – добро і зло, духовне і матеріальне. Церква була оголошена теж творенням сатани, зла. Уряд жорстоко розправився з павліканами. Було страчено до 100 тис. чоловік. У ІХ ст. існувала навіть їхня держава в Малій Азії. Лише у 872 р. павлікани були остаточно розгромлені. Тих, хто не відмовився від своїх поглядів, топили у морі, спалювали.
Утвердження феодальних відносин у Візантії (ІІ половина ІХ ст. – кінець ХІ ст.). Придушення народних повстань послабило общину. Неврожаї та епідемії розорювали селян і вони легко попадали у залежність від багатих динатів, віддавали їм свої ділянки і ставали париками – залежними землеробами або йшли в місто. Розорення вільних землевласників стало стихійним лихом.
Вільні селяни були основою феодального ладу, воєнної і фінансової могутності імперії. У Х ст. імператори Македонської династії видали серію законів, що перешкоджали захопленню земель селом. Але в 927 р. був великий голод і селяни за зерно віддавали свої наділи. Закони порушувались. 996 р. імператор Василій ІІ Болгаробийця відмінив строк давності повернення земель – 40 років. Тепер селянин міг повернути свою землю і через більший строк. Але й це мало допомогло.
Падала боєздатність армії. Селяни-стратіоти ставали париками командирів. Деякі селяни розорялись і вже не могли служити у війську. В кінноті почали служити лише власники 3-х ділянок. Так з‘явилась грань між стратіотами і селянами. Все частіше імператори брали найманців: норманів, русів, грузин, вірменів.
У ІХ – ХІ ст. більшість селян стали париками. Формою ренти була грошова і натуральна. Повинності росли. Податки брались з усього – з вуликів, худоби, птиці. Подвірний податок вносили навіть неімущі.
З середини ХІ ст. почалось піднесення міст – центрів ремесел і торгівлі. Константинополь з бухтою Золотий Ріг приваблював іноземних гостей з усіх країн.
Ремісники були об‘єднані в корпорації, що грали роль цехів. Їх було 22. В корпорації об’єднувались і торгівці. Держава мала великі прибутки від податків на ремісників і контролювала якість товарів, ціни.
В зовнішній політиці тривала боротьба з арабами. Візантія терпіла і від зміцнілої Болгарської держави. Лише у 1018 р. при Василі ІІ Болгаробийці після 50-річних війн Болгарія була завойована Візантією.
У ІХ – Х ст. розвивались відносини з давньоруською державою.
1054 р. розкол християнства на католицизм і православ’я..
Культура Візантії надзвичайно оригінальна і багата. Великого розвитку набула богословська література. Розвивалась і наука. Лев Математик здобув відомість як механік, математик. З VІІ ст. візантійці знали “грецький вогонь” – очевидно, суміші селітри і нафти.. У ІХ ст. лікар Нікіта склав керівництво по хірургії.
Відомі поети Іоан Геометр, поетеса Касія. З історичних творів відомі хроніки Феофана Сповідника і Георгія Амартола. Імператору Костянтину VІІ Багрянородному приписують трактати “Про управління державою”, “Про феми і народи”.
Церква і монастирі у Візантії були залежні від імператора, від держави. Патріарх на відміну від папи, не мав світської влади і великих матеріальних коштів. У єпископів не було земельних володінь і їх добробут залежав від милостей імператора. Церква бідною не була. У Х ст. були узаконені податки на церкву грішми і натурою.
Монахів у Візантії було багато. Монастирі були імператорські, патріарші і приватні. Серед населення містичні настрої були дуже поширені. Часом селяни об‘єднували кілька ділянок: засновували монастир. Згодом великі монастирі стали серйозною політичною силою.
У ХІ ст. провінційна знать зміцніла і почала рватись до влади. В 1057 р. їй вдалось посадити на престол Ісаака І Комніна. Але чиновна аристократія була ще сильною і через 2 роки Ісаак зрікся престолу. У 1081 р. знову воєнна знать провінції посадила на престол Олексія І Комніна.