2. Болгарія
В VI ст. слов’янські племена починають освоювати Балкани. У VII ст. в Мезії вони створюють племінний союз – "сім слов’янських племен".
В 70-х роках VIII ст. в Мезію вторгаються протоболгари (тюрки з Волги). На чолі нової держави - Болгарії – став хан Аспарух (Ісперих). Є кілька теорій походження Болгарії. Зокрема:
- мирна;
- підкорення;
- що її створили болгари;
- історики-марксисти – що поява протоболгар призвела не до виникнення держави, а лише до зміни її форми.
Етапи розвитку Болгарії.
І болгарське царство (681-1018). Хан Аспарух уклав договір з Візантією, за яким та визнала існування Болгарії. Утворилось 2 класи: - панівна верхівка (вища, нижча) – аристократія (болгари) і залежне селянство – баштанники (зберегли наділи і власну свободу) – парики – кріпаки, кріпосне права і отроки – раби, посаджені на землю.
За часів хана Крума (802—814 рр.) Болгарія досягає піку розвитку. В 805 р. вона відвоювала задунайську частину Аварського каганату. 26 липня 811р. хан розбив візантійські війська, в битва при Вирбишському проходе, взяв у полон імператора Никифора, відтяв йому голову і зробив з неї кубок. Крум став першим законодавцем Болгарії. Закони хана збереглись в переказі грецького енциклопедичного словника – Суди. По його версії Крум прийняв закони після допиту аварських полонених, які назвали в серед причин падіння Аварського каганату: зради, хабарництво, п’янство та ріст соціальної нерівності. Щоб зупинити розвиток цих пороків, Крум видав закони, які регулювали судочинство, посилив покарання крадіжки, а також наказав вирубати виноградники.
У 865 р. від Візантії прийняла християнство. Про це свідчить, зокрема, діяльність Кирила і Мефодія.
Розгортається масовий селянський рух у формі релігійних єресей (богомоли). Болгарське царство починає дробитися на феодальні уділи. Це призводить до його загарбання на початку Х1 ст. Візантією. Тривало 150 років. За цей час, під впливом Візантії, певні зміни:
поступове закріпачення раніше вільних селян;
з’явилось залежне землеволодіння (пронії) і проніари – поміщики.
II болгарське царство (1185 - 1396). Воно було більш централізоване ніж перше. Проте царі дещо залежали від колективних органів – народних зборів (феодальні з’їзди) і постійної ради.
Розквіт – за Івана Асеня II (1218-41). Відновив єдність країни і поширив владу на всі Балкани, з Візантією включно. В 1241 р. розбив монголо-татар Батия.
Посилення феодального гніту та напади ногайських татар викликали селянські повстання. Найбільше з них – під проводом Івайла (1277 – 1280 рр.). Повстанці розгромили кочовиків, потім армію царя Костянтина Асеня, 1278 захопили Тирново. Керівник повстання пастух Івайло був проголошений царем. За допомогою Візантії болгарські феодали придушили повстання. Івайло загинув.
В 1393 -96 рр. ослаблену усобицями державу завоювали турки.
Сербія
Перші князівства – у VIII-X ст. – Шашка, Хум. Зета. В 2-й половині ІХ ст. – прийняли християнство. В Х ст. – об’єднались в князівство. В ХІ - ХІІ ст. – під владою Візантії. В 1217 році Сербія стала королівством, а в ньому – своє окреме архиєпископство з 1219 р. Пік розвитку – за царя Стефана Душана (1308-1355). У результаті ряду воєн із Візантією та Угорщиною йому вдалося створити величезну державу, в межі якої входили Македонія, Епір, Фессалія, частина Фракії. Відображенням цього стала його коронація у 1346 році в якості «Царя сербів і греків» при одночасному встановленні в Сербській православній церкві патріархату. У 1349 році видав, так званий, «Законник Стефана Душана» — збірку законів Сербії.
Битва на Косовому полі битва між середньовічною Сербією та Османською імперією. Відбулася 15 червня (28-го за григоріанським календарем) 1389 року на день св. Вітта (сербською Видовдан). Косівська битва є важливою складовою національної історії сербів, їх спадку та міфології.
Устрій
Панівна верства:
властелі – спадкові землевласники не залежали від короля;
властеличі – залежна частина вільного населення.
Селяни поділялись на : серби (вільні), неропхи (кріпаки), отроки (раби). Рабство – патріархальне.
Поступово фігура царя виростає в могутнього монарха.
Існував собор цивільної і церковної знаті – колективний орган. Цар звертався до нього у найважливіших питаннях.
Держава поділялась на роди – племінні Жупи – жупани(князі), які в сер. ХІУ ст. вже будувались за територіальною ознакою.